[Действие I]
Іван Котляревський
Театр представляет село при реке Ворскле. Чрез сцену улица малороссийских хат, к реке ведущая, и в сей улице хата Терпилихи.
1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7
Явление 1
Наталка
(выходит из хаты с ведрами на коромысле, подойдя к реке, ставит ведра на берегу, подходит на край сцены в задумчивости и поет).
№ 1
Віють вітри, віють буйни, аж дерева гнуться;
О, як моє болить серце, а сльози не ллються. (2)
Трачу літа в лютим горі і кінця не бачу,
Тілько тогді і полегча, як нишком поплачу. (2)
Не поправлять сльози щастя, серцю легче буде,
Хто щасливим був часочок, по смерть не забуде. (2)
Єсть же люде, ще і моєй завидують долі,
Чи щаслива та билинка, що ростеть на полі? (2)
Що на полі, що на пісках, без роси, на сонці?
Тяжко жити без милого і в своей сторонці. [2]
Де ти, милий, чорнобривий? Де ти? – озовися!
Як я, бідна, тут горюю, прийди подивися. [2]
Полетіла б я до тебе, та крилля не маю,
Щоб побачив, як без тебе з горя висихаю. [2]
До кого я пригорнуся і хто приголубить?
Коли тепер того нема, який мене любить. [2]
Петре! Петре! Де ти тепер? Може, де скитаєшся в нужді і горі і проклинаєш свою долю; проклинаєш Наталку, що через неї утеряв пристанище; а може (плачет), забув, що я живу і на світі. Ти був бідним, любив мене і за те потерпів і мусив мене оставити; я тебе любила і тепер люблю. Ми тепер рівня з тобою; і я стала така бідна, як і ти. Вернися до мого серця! Нехай глянуть очі мої на тебе іще раз і навіки закриються…
Явление 2
Наталка и Возный
Возный
Благоденственного і мирного пребиванія! (В сторону.) Удобная оказія предстала зділати о себі предложеніє на самоті.
Наталка
(кланяясь).
Здорови були, добродію, пане возний!
Возный
Добродію! Добродію! Я хотів би, щоб ти звала мене – теє-то як його – не вишепом’янутим ім’ярек.
Наталка
Я вас зову так, як все село наше величає, шануючи ваше письменство і розум.
Возный
Не о сем, галочко, – теє-то як його – хлопочу я, но желаю із медових уст твоїх слишати умилительноє названіє, сообразное моєму чувствію. Послушай:
№ 2
От юних літ не знал я любові,
Не ощущал возженія в крові;
Как вдруг предстал Наталки вид ясний,
Как райский крин, душистий, прекрасний;
Утробу всю потряс;
Кров взволновалась,
Душа смішалась;
Настал мой час!
Настал мой час; і серце все стонеть;
Как камень, дух в пучину зол тонеть.
Безмірно, ах! люблю тя, дівицу,
Как жадний волк младую ягницу.
Твой предвіщаєть зрак
Мні жизнь дражайшу,
Для чувств сладчайшу,
Как з медом мак.
Противни мні
Статут і розділи,
Позви і копи страх надоїли;
Несносен мні Сингкліт весь бумажний,
Противен тож і чин мой преважний.
Утіху ти подай
Душі смятенной,
Моєй письменной,
О ти, мой рай!
Не в состоянії поставить на вид тебі сили любві моей. Когда би я іміл – теє-то як його – столько язиков, сколько артикулов в Статуті ілі сколько зап’ятих в Магдебурськом праві, то і сих не довліло би на восхваленіє ліпоти твоей! Єй-єй, люблю тебе до безконечності.
Наталка
Бог з вами, добродію! Що ви говорите! Я річі вашей в толк собі не возьму.
Возный
Лукавиш – теє-то як його – моя галочко! і добре все розумієш. Ну, коли так, я тобі коротенько скажу: я тебе люблю і женитись на тобі хочу.
Наталка
Гріх вам над бідною дівкою глумитися; чи я вам рівня? Ви пан, а я сирота; ви багатий, а я бідна; ви возний, а я простого роду; та і по всьому я вам не під пару.
Возный
Ізложенниї в отвітних річах твоїх резони суть – теє-то як його – для любві ничтожни. Уязвленное частореченною любовію серце, по всім божеським і человічеським законам, не взираєть ні на породу, ні на літа, ні на состояніє. Оная любов все – теє-то як його – ровняєть. Рци одно слово: «Люблю вас, пане возний!» – і аз, вишеупом’янутий, виконаю присягу о вірном і вічном союзі з тобою.
Наталка
У нас єсть пословиця: «Знайся кінь з конем, а віл з волом»; шукайте собі, добродію, в городі панночки; чи там трохи єсть суддівен, писарівен і гарних попівен? Любую вибирайте… Ось підіть лиш в неділю або в празник по Полтаві, то побачите таких гарних, таких гарних, що і розказати не можна.
Возный
Бачив я многих – і ліпообразних, і багатих, но серце моє не імієть – теє-то як його – к ним поползновенія. Ти одна заложила єму позов на вічниї роки, і душа моя ежечасно волаєть тебе і послі нишпорной даже години.
Наталка
Воля ваша, добродію, а ви так з-письменна говорите, що я того і не зрозумію; та і не вірю, щоб так швидко і дуже залюбитись можна.
Возный
Не віриш? Так знай же, що я тебе давно уже – теє-то як його – полюбив, як тілько ви перешли жити в нашеє село. Моїх діл околичності, возникающії із неудобних обстоятельств, удерживали соділати признаніє пред тобою; тепер же читая – теє-то як його – благость в очах твоїх, до формального опреділенія о моєй участі, открой мні, хотя в терміні, партикулярно, резолюцію: могу лі – теє-то як його – без отсрочок, волокити, проторов і убитков получити во вічноє і потомственное владініє тебе – движимое і недвижимое іменіє для душі моєй – з правом владіти тобою спокойно, безпрекословно і по своєй волі – теє-то як його – розпоряжать? Скажи, говори, отвічай, отвітствуй, могу лі бить – теє-то як його – мужем пристойним і угодним душі твоєй і тілу?
Наталка
(поет).
№ 3
Видно шляхи полтавськії і славну Полтаву,
Пошануйте сиротину і не вводьте в славу.
Не багата я і проста, но чесного роду,
Не стижуся прясти, шити і носити воду.
Ти в жупанах і письменний, і рівня з панами,
Як же можеш ти дружиться з простими дівками?
Єсть багацько городянок, вибирай любую;
Ти пан возний – тобі треба не мене, сільськую.
(По окончании пения говорит.)
Явление 3
(Наталка, возный. И после выборный, показавшись на сцену, поет.)
№ 4
Дід рудий, баба руда,
Батько рудий, мати руда,
Дядько рудий, тітка руда,
Брат рудий, сестра руда,
І я рудий, руду взяв,
Бо рудую сподобав.
Ой, по горі по Панянці,
В понеділок дуже вранці,
Ішли наші новобранці;
Поклонилися шинкарці;
А шинкарка на них – морг:
«Іду, братики, на торг».
Ішли ляхи на три шляхи,
А татаре на чотири,
Шведи-враги поле вкрили;
Козак в лузі окликнувся, –
Швед, татарин, лях здригнувся,
В дугу всякий ізігнувся.
(По мере приближения выборного к оркестру, Наталка подходит к ведрам, берет их и уходит домой.)
Возный
Чи се – теє-то як його – нова пісня, пане виборний?
Выборный
Та се, добродію (кланяется), не пісня, а нісенітниця. Я співаю іногді, що в голову лізе, – вибачайте, будьте ласкави, я не добачив вас.
Возный
Нічого, нічого. Відкіль се так? Чи з гостей ідете – теє-то як його?..
Выборный
Я іду із дому. Випроважав гостя: до мене заїзжав засідатель наш, пан Щипавка; так уже, знаєте, не без того, – випили по одний, по другій, по третій, холодцем та ковбасою закусили, та вишнівки з кварту укутали, та й, як то кажуть, і підкріпилися.
Возный
Не розказовав же пан Щипавка якої новини?
Выборный
Де то не розказовав! Жаловався дуже, що всьому земству урвалася тепер нитка, та так, що то не тілько засідателям, но самому комісарові уже не те, як давно було… Така, каже, халепа, що притьмом накладно служити. Бо, каже, що перше дурницею доставалось, то тепер або випросити треба, або купити.
Возный
Ох! правда, правда; даже і в повітовом суді і во всіх присутственних містах униніє воспослідовало; малійшая проволочка ілі прижимочка просителю, як водилось перше, почитається за уголовное преступленіє; а взяточок, сиріч – винуждений подарочок, весьма-очень іскусно у істца ілі отвітчика треба виканючити. Та що і говорить! Тепер і при рекрутських наборах вовся не той порядок ведеться. Трудно становиться жить на світі.
Выборный
Зате нам, простому народові, добре, коли старшина богобоязлива і справедлива, не допуска письменним п’явкам кров із нас смоктати… Та куди ви, добродію, налагодились?
Возный
Я наміревал – теє-то як його – посітити нашу вдовствующую дякониху, но, побачивши тут Наталку (вздыхает), остановився побалакати з нею.
Выборный
(лукаво).
Наталку? А де ж (осматривается) вона?
Возный
Може, пішла додому.
Выборный
Золото – не дівка! Наградив бог Терпилиху дочкою. Кромі того, що красива, розумна, моторна і до всякого діла дотепна, – яке у неї добре серце, як вона поважає матір свою; шанує всіх старших себе; яка трудяща, яка рукоділиниця; себе і матір свою на світі держить.
Возный
Нічого сказати – теє-то як його – хороша, хороша і уже в такім возрасті…
Выборный
Та й давно б час, так що ж? Сирота, та іще і бідна. Ніхто і не квапиться.
Возный
Однако ж я чув, что Наталці траплялись женихи, і весьма пристойниї, наприклад, тахтаулівський дячок, чоловік знаменитий басом своїм, ізучен Ярмолоя і даже знаєть печерсько-лаврський напів; другий волосний – теє-то як його – писар із Восьмачек, молодець не убогий і продолжающий службу свою безпорочно скоро год; третій – подканцелярист із суда по імені Скоробреха і многії другії, но Наталка…
Выборный
Що? Одказала? Добре зробила. Тахтауловський дяк п’є горілки багато і уже спада з голосу; волосний писар і підканцелярист Скоробреха, як кажуть, жевжики обидва і голі, вашеці проше, як хлистики, а Наталці треба не письменного, а хазяїна доброго, щоб умів хліб робити і щоб жінку свою з матір’ю годовав і зодігав.
Возный
Для чего же неписьменного? Наука – теє-то як його – в ліс не йде; письменство не єсть преткновеніє ілі поміха ко вступленію в законний брак. Я скажу за себе: правда, я – теє-то як його – письменний, но по благості Всевишнього єсмь чоловік, а по милості дворян – возний, і живу хоть не так, як люди, а хоть побіля людей; копійка волочиться і про чорний день іміється. Признаюсь тобі, як приятелю, буде чим і жінку – теє-то як його – і другого кого годовати і зодігати.
Выборный
Так чом же ви не одружитеся? Уже ж, здається, пора. Хіба в ченці постригтись хочете? Чи ще, може, сужена на очі не нависла? Хіба хочете, щоб вам на весіллі сю пісню співали? Ось слухайте.
(Выборный поет.)
№ 5
Ой, під вишнею, під черешнею,
Стояв старий з молодою, як із ягодою. (2).
І просилася, і молилася:
«Пусти мене, старий діду, на улицю погулять!» (2)
«Ой, я й сам не піду, і тебе не пущу:
Хочеш мене, старенького, да покинути. (2)
Ой, не кидай мене, моя голубочко,
Куплю тобі хатку, і ще сіна жатку,
І ставок, і млинок, і вишневий садок». [2]
«Ой, не хочу хатки, ані сіна жатки,
Ні ставка, ні млинка, ні вишневого садка. (2)
Ой, ти, старий дідура, і зогнувся, як дуга,
А я, молоденька, гуляти раденька». [2]
Возный
Коли другії облизня поймають, то і ми остерегаємся. Наталка многим женихам піднесла печеного кабака; глядя на сіє, і я себі на умі.
Выборный
А вам що до Наталки? Будто всі дівки на неї похожі? Не тілько світа, що в вікні; сього дива повно на світі! Та до такого пана, як ви, у інчої аж жижка задрижить!
Возный
(в сторону).
Признаюсь йому в моей любві к Наталці. Послухай, пане виборний! Нігде – теє-то як його – правди дівати, я люблю Наталку всею душею, всею мислію і всім серцем моїм; не могу без неї жити, так її образ – теє-то як його – за мною і слідить. Як ти думаєш? Як совітуєш в таковом моем припадці?
Выборный
А що тут довго думати? Старостів посилати за рушниками, та й кінець. Стара Терпилиха не зсунулась іще з глузду, щоб вам одказати.
Возный
Ох, ох, ох!.. Стара не страшна, так молода кирпу гне! Я уже їй говорив, як то кажуть, на догад буряків – теє-то як його – так де! ні приступу!
Выборный
Що ж вона говорить, чим одговорюється і що каже?
Возный
Она ізлагаєть нерезонниї – теє-то як його – причини; она приводить в довод знакомство вола з волом, коня з конем; нарицаєть себе сиротою, а мене паном; себе бідною, а мене багатим; себе простою – теє-то як його – а мене возним; і рішительний приговор учинила – що я їй, а она мні не рівня – теє-то як його.
Выборный
А ви ж їй що?
Возный
Я їй пояснил, что любов все равняєть.
Выборный.
А вона ж вам що?
Возный
Что для мене благопристойніє панночка, ніж простая селянка.
Выборный
А ви ж їй що?
Возный
Что она – теє-то як його – одна моя госпожа.
Выборный
А вона ж вам що?
Возный
Что она не вірить, щоб так дуже – теє-то як його – можна полюбити.
Выборный
А ви ж їй що?
Возный
Що я її давно люблю.
Выборный
А вона ж вам що?
Возный
Щоб я одв’язався од неї.
Выборный
А ви ж їй що?
Возный
(с жаром).
Що? Нічого!.. Тебе чорт приніс – теє-то як його – Наталка утекла, а я з тобою остався.
Выборный
Ой, ви, письменни! Вгору деретеся, а під носом нічого не бачите; Наталка обманьовала вас, коли говорила, що ви їй не рівня. У неї не те на серці…
Возный
Не те? А що ж би такеє?
Выборный
Уже не що, другого любить; ви, може, чували, що як вони ще жили в Полтаві і покойний Терпило жив був, то приняв було до себе якогось сироту Петра за годованця. Хлопець виріс славний, гарний, добрий, проворний і роботящий; він од Наталки старший був годів три або чотири; з нею вигодовавсь і зріс вкупі. Терпило і Терпилиха любили годованця свого як рідного сина, та було й за що! Наталка любилась з Петром, як брат з сестрою. Но Терпило, понадіявшись на своє багатство, зачав його знакомитись не з рівнею: зачав, бач, заводити бенькети з повітчиками, з канцеляристами, купцями і цехмистрами – пив, гуляв і шахровав гроші; покинув свій промисл і мало-помалу розточив своє добро, розпився, зачав гримати за Наталку на доброго Петра і вигнав його із свого дому; послі як не стало і посліднього сього робітника, Терпило совсім ізвівся; в бідності умер і без куска хліба оставив жінку і дочку.
Возный
Яким же побитом – теє-то як його – Терпилиха з дочкою опинилися в нашем селі?
Выборный
У Терпила в городі на Мазурівці був двір – гарний, з рубленою хатою, коморою, льохом і садком. Терпилиха по смерті свого старого все те продала, перешла в наше село, купила собі хатку і тепер живе, як ви знаєте.
Возный
А вишереченний Петро де – теє-то як його – обрітається?
Выборный
Бог же його зна. Як пішов з двора, то мов в воду упав і чутки нема. Наталка без душі його любить, через його всім женихам одказує, та й Терпилиха без сльоз Петра не згадує.
Возный
Наталка неблагоразумна, любить такого чоловіка, которого – теє-то як його – можеть бить, і кістки погнили. Лучше синиця в жмені, як журавель в небі.
Выборный
Або, як той грек мовляв: «Лучше живий хоружий, як мертвий сотник». А я все-таки думаю, коли б чоловік добрий найшовся, то б Наталка вишла замуж, бо убожество їх таке велике, що невмоготу становиться.
Возный
Сердечний приятелю! Возьмися у Наталки і матері хожденіє іміти по моєму сердечному ділу. Єжелі виіграєш – теє-то як його – любов ко мні Наталки і убідиш її доводами сильними довести її до брачного моего ложа на законном основана, то не пожалію – теє-то як його – нічого для тебе. Вір – без дані, без пошлини, кому хочеш, позов заложу і контроверсії сочиню, – божусь в том – єже-єй! єй!
Выборный
(немного подумав).
Що ж? Спрос не біда. Тут зла ніякого нема. Тілько Наталка не промах!.. О, розумна і догадлива дівка!
Возный
Осмілься! Ти умієш увернутись – теє-то як його – хитро, мудро, недорогим коштом; коли ж що, то можна і брехнути для обману, приязні ради.
Выборный
Для обману? Спасибі за се! Брехать і обманьовать других – од бога гріх, а од людей сором.
Возный
О, простота, простота! Хто тепер – теє-то як його – не брешеть і хто не обманиваєть? Повір мні: єжелі б здесь собралось много народу і зненацька ангел з неба з огненною різкою злетів і воскликнул: «Брехуни і обманщики!.. ховайтесь, а то я поражу вас!..» – єй-єй, всі присіли би к землі совісті ради. Блаженна лож, когда биваєть в пользу ближніх, а то біда – теє-то як його – що часто лжем ілі ради своєй вигоди, ілі на упад других.
Выборный
Воно так, конечне, всі люди грішни, однако ж…
Возный
Що однако ж? Всі грішни, та іще і як!.. І один другого так обманюють, як того треба, і як ні верти, а виходить – кругова порука. Слухай.
(Поет.)
№ 6
Всякому городу нрав і права,
Всяка імієть свой ум голова,
Всякого прихоті водять за ніс,
Всякого манить к наживі свій біс.
Лев роздираєть там волка в куски,
Тут же волк цапа скубе за виски;
Цап в огороді капусту псує:
Всякий з другого бере за своє.
Всякий, хто вище, то нижчого гне, –
Дужий безсильною давить і жме,
Бідний багатого певний слуга,
Корчиться, гнеться пред ним, як дуга.
Всяк, хто не маже, то дуже скрипить,
Хто не лукавить, то ззаду сидить;
Всякого рот дере ложка суха –
Хто ж єсть на світі, щоб був без гріха?
Выборный
Воно гак! Тілько великим грішникам часто і даром проходить, а маленьким грішникам такого задають бешкету, що і старикам невпам’ятку. Добре, пане возний, я вас поважаю і зараз іду до старої Терпилихи. Бог зна до чого веде – може, воно і добре буде, коли ваша доля щаслива.
Дуэт № 7 (Возный и выборный)
Ой доля людськая – доля єсть сліпая!
Часто служить злим, негідним і їм помагає. (2)
Добри терплять нужду, по миру товчуться,
І все не в лад їм приходить, за що ні возьмуться. (2)
До кого ж ласкава ся доля лукава,
Такий живе як сир в маслі, спустивши рукава. (2)
Без розума люде в світі живуть гарно,
А з розумом га в недолі вік проходить марно. (2)
Ой доле людськая, чом ти не правдива,
Що до інчих дуже ґречна, а до нас спесива. [2]
(По окончании пения уходят.)
Сцена переменяется и представляет внутренность хаты Терпилихи.
Явление 4
(Терпилиха прядет, Наталка шьет.)
Терпилиха
Ти опять чогось сумуєш, Наталко! Оп’ять щось тобі на думку спало?..
Наталка
Мені з думки не йде наше безталання.
Терпилиха
Що ж робить? Три роки уже як ми по убожеству своєму продали дворик свій на Мазурівці, покинули Полтаву і перешли сюда жити; покойний твій батько довів нас до сього.
Наталка
І, мамо!.. Так йому на роду написано, щоб жити багатим до старості, а умерти бідним; він не виноват.
Терпилиха
Лучше б була я умерла: не терпіла б такої біди, а більше через твою непокорность.
Наталка
(оставляя работу).
Чрез мою непокорность ви біду терпите? Мамо!
Терпилиха
Аякже? Скілько хороших людей сватались за тебе – розумних, зажиточних і чесних, а ти всім одказала; скажи в яку надежду?
Наталка
В надежду на бога. Лучше посідію дівкою, як піду замуж за таких женихів, які на мені сватались. Уже нічого сказать – хороші люди!
Терпилиха
А чому й ні? Дяк тахтауловський чом не чоловік? Він письменний, розумний і не без копійки. А волосний писар і підканцелярист Скоробрешенко – чому не люди? Кого ж ти думаєш догадатись – може, пана якого або губерського панича? Лучше б всього, якби вишла за дяка, – мала б вічний хліб; була б перше дячихою, а послі і попадею.
Наталка
Хотя б і протопопшею, то бог з ним! Нехай вони будуть розумни, багати і письменниші од нашого возного, та коли серце моє не лежить до їх і коли мені вони осоружни!.. Та і всі письменни – нехай вони собі тямляться!
Терпилиха
Знаю, чом тобі всі не люб’язни; Петро нав’яз тобі в зуби. Дурниця все то, що ти думаєш; чотири годи уже як об нім ні слуху нема, ні послушанія.
Наталка
Так що ж? Адже і він об нас нічого не чує, та ми живемо; то і він жив і так же пам’ятує об нас, та боїться вернуться.
Терпилиха
Ти не забула, як покойний твій батько напослідок не злюбив Петра і, умираючи, не дав свого благословенія на твоє з ним замужство; так і мого ніколи не буде.
Наталка
(подбегает к матери, схватывает ее руку и поет).
№ 8
Ой мати, мати! Серце не вважає,
Кого раз полюбить, з тим і умирає. (2)
Лучше умерти, як з немилим жити,
Сохнуть з печалі, щодень сльози лити. (2)
Бідность і багатство – єсть то божа воля;
З милим їх ділити – єсть щаслива доля. (2)
Ой хіба ж я, мати, не твоя дитина,
Коли моя мука тобі буде мила? [2]
І до мого горя ти жалю не маєш,
Хто пришовсь по серцю, забуть заставляєш!.. (2)
(Пропевши, говорит.)
О мамо, мамо! Не погуби дочки своей! (Плачет).
Терпилиха
(с чувством).
Наталко, схаменись! Ти у мене одна, ти кров моя: чи захочу я тебе погубити? Убожество моє, старость силують мене швидче замуж тебе оддати. Не плач, дочко! Я тобі не ворог. Правда, Петро добрий парубок, та де ж він? Нехай же прийде, нехай вернеться до нас; він не лежень, трудящий, з ним обідніти до злиднів не можна. Але що ж! Хто відає – може, де запропастився, а може, і одружився де, може, забув і тебе. Тепер так буває, що одну нібито любить, а о другій думає.
Наталка
Петро не такий; серце моє за його ручається, і воно мені віщує, що він до нас вернеться. Якби він знав, що ми тепер так бідни – о, з кінця світа приленув би до нас на помощ.
Терпилиха
Не дуже довіряй своєму серцю: сей віщун часто обманює. Придивися, як тепер робиться в світі, та Петрі так думай. А лучше, якби ти була мені покорна і мене послухала.
Чи я тобі, дочко, не добра желаю,
Коли кого зятем собі вибираю?
Ой дочко, дочко! що ж мні начати?
Де ж люб’язного зятя достати?
Петро десь блукає, може, оженився,
Може, за тобою не довго журився.
Ой дочко, дочко! що ж мні начати,
Де ж люб’язного зятя достати?
По старості моєй живу через силу,
Не дождавшись Петра, піду і в могилу.
Ой дочко, дочко… и проч.
Тебе ж без приюту, молоду дитину,
На кого оставлю, бідну сиротину?
Ой дочко, дочко… и проч.
Ти на те ведеш, щоб я не дождала бачити тебе замужем, щоб через твоє упрямство не дожила я віку: бідность, сльози і перебори твої положать мене в домовину. (Плачет.)
Наталка
Не плачте, мамо! Я покоряюсь вашей волі і для вас за первого жениха, вам угодного, піду замуж; перенесу своє горе, забуду Петра і не буду ніколи плакати.
Терпилиха
Наталко, дочко моя! Ти все для мене на світі! Прошу тебе, викинь Петра з голови і ти будеш щасливою. Але хтось мелькнув мимо вікна, чи не йде хто до нас?
(Уходит.)
Явление 5
Наталка
(одна)
Трудно, мамо, викинуть Петра із голови, а іще трудніше із серця. Но що робить!.. Дала слово за первого вийти замуж – для покою матері треба все перенести. Скреплю серце своє, перестану журитись, осушу сльози свої і буду весела. Женихи, яким я одказала, в другий раз не прив’яжуться; возному так одрізала, що мусить одчепитися; більше, здається, нема на приміті. А там… ох!.. Серце моє чогось щемить… (Приметя приближение к двери, садится за работу.)
Явление 6
Наталка, Терпилиха и выборный
Выборный
Помагай-бі, Наталко! Як ся маєш, як поживаєш?
Наталка
Ат живемо і маємося, як горох при дорозі; хто не схоче, той не вскубне.
Терпилиха
На нас, бідних і безпомощних, як на те похиле дерево, і кози скачуть.
Выборный
Хто ж тобі виноват, стара? Якби оддала дочку замуж, то і мала, хто вас обороняв би.
Терпилиха
Я сього тілько і хочу, так що ж…
Выборный
А що такеє? Може, женихів нема, абощо? А може, Наталка?..
Терпилиха
То бо то і горе! Скілько ні траплялись і хороші людці, так: «не хочу, та й не хочу!»
Выборный
Дивно мені та чудно, що Наталка так говорить; я ніколи б од її розуму сього не ждав.
Наталка
Так то вам здається, а ніхто не віда, хто як обіда.
Терпилиха
От так все вона – приговорками та одговорками і вивертається; а до того іще як придасть охання та сльоз, то я і руки опущу.
Выборный
Час би, Наталко, взятись за розум: ти уже дівка, не дитя. Кого ж ти дожидаєшся? Чи не із города ти таку примху принесла з собою? О! там панночки дуже чваняться собою і вередують женихами: той не гарний, той не багатий, той не меткий; другий дуже смирний, інчий дуже бистрий; той кирпатий, той носатий, та чом не воєнний, та коли і воєнний, то щоб гусарин. А од такого перебору досидяться до того, що послі і на їх ніхто не гляне.
Наталка
Не рівняйте мене, пане виборний, з городянками; я не вередую і не перебираю женихами. Ви знаєте, хто за мене сватався. Чи уже ж ви хочете спхнути мене із мосту та в воду?
Выборный
Правда, замуж вийти – не дощову годину пересидіти; але мені здається, якби чоловік надежний трапився, то б не треба ні для себе, ні для матері йому одказовать; ви люди не багаті.
Терпилиха
Не багаті! Та така бідность, таке убожество, що я не знаю, як дальше і на світі жити!
Наталка
Мамо! Бог нас не оставить: єсть і біднійші од нас, а живуть же.
Терпилиха
Запевне, що живуть, але яка жизнь їх!
Наталка
Хто живе чесно і годується трудами своїми, тому і кусок черствого хліба смачнійший од м’ягкой булки, неправдою нажитої.
Терпилиха
Говори, говори! А на старості гірко терпіти нужду і во всем недостаток. (К выборному.) Хоть і не годиться своєї дочки вихваляти, та скажу вам, що вона добра у мене дитина; вона обіщала для мого покою за первого жениха, аби б добрий, вийти замуж.
Выборный
Об розумі і добрім серці Наталки нічого говорити; всі матері приміром ставлять її своїм дочкам. Тілько нігде правди дівати, трудненько тепер убогій дівці замуж вийти; без приданого, хоть будь вона мудрійша од царя Соломона, а краща од прекрасного Іосифа, то може умерти сідою панною.
Терпилиха
Наталко! Чуєш, що говорять? Жалій послі на себе, а не на другого кого.
Наталка
(вздыхает).
Я і так терплю горе!
Выборный
Та можна вашому горю і пособити; (лукаво) у мене єсть на приміті чолов’яга і поважний, і багатий, і Наталку дуже собі уподобав.
Наталка
(в сторону).
От і біда мені!
Терпилиха
Жартуєте, пане виборний!
Выборный
Без жартів, знаю гарного жениха для Наталки. А коли правду сказати, то я і пришов за його поговорити з вами, пані Терпилихо.
Наталка
(с нетерпением).
А хто такий той жених?
Выборный
Наш возний, Тетерваковський. Ви його знаєте… Чим же не чоловік?
Наталка
Возний? Чи він же мені рівня? Ви глумитеся надо мною, пане виборний!
Терпилиха
Я так привикла к своєму безталанню, ще боюся і вірити, щоб була сьому правда.
Выборный
З якого ж побиту мені вас обманьовати?
Возний
Наталку полюбив і хоче на ней женитись; що ж тут за диво? Ну, скажіте ж хутенько, як ви думаєте?
Терпилиха
Я душею рада такому зятеві.
Выборный
А ти, Наталко?
Наталка
Бога бійтесь, пане виборний! Мені страшно і подумати, щоб такий пан – письменний, розумний і поважний – хотів на мені женитись. Скажіте мені перше, для чого люди женяться?
Выборный
Для чого? Для того… а ти буцім і не знаєш?
Наталка
Мені здається, для того щоб завести хазяйство і сімейство; жити люб’язно і дружно; бути вірними до смерті і помагати одно другому. А пан, которий жениться на простий дівці, чи буде її вірно любити? Чи буде їй щирим другом до смерті? Йому в голові і буде все роїтися, що він її виручив із бідності, вивів в люди і що вона йому не рівня; буде на неї дивитися з презирством і обходитися з неповагою, і у пана така жінка буде гірше наймички… буде крепачкою.
Терпилиха
От так вона всякий раз і занесе, та й справляйся з нею. Коли на те пішло, то я скажу: якби не годованець наш Петро, то й Наталка була б як шовкова.
Выборный
Петро? Де ж він? А скілько років, як він пропада?
Терпилиха
Уже років трохи не з чотири.
Выборный
І Наталка так обезглузділа, що любить запропастившогося Петра? І Наталка, кажеш ти, добра дитина, коли бачить рідну свою при старості, в убожестві, всякий час з заплаканими очима і туж-туж умираючу од голодної смерті – не зжалиться над матір’ю? А ради кого? Ради пройдисвіта, ланця, що, може, де в острозі сидить, може, умер або в москалі завербовався!..
(В продолжение сего монолога мать и дочь плачут.)
№ 10
Выборный
Ей, Наталко, не дрочися!
Терпилиха
Та пожалій рідной,
Мене, старой, бідной,
Схаменися!
Наталка
Не плач, мамо, не журися! (2)
Выборный
Забудь Петра-ланця,
Пройдоху-поганця, –
Покорися!
Терпилиха
Будь же, дочко, мні послушна!
Наталка
Тобі покоряюсь,
На все соглашаюсь
Прямодушно.
(Все трое.)
Де згода в сімействі, де мир і тишина;
Щасливи там люди, блаженна сторона.
Їх бог благословляєть,
Добро їм посилаєть
І з ними вік живеть.
Терпилиха
Дочко моя! Голубко моя! Пригорнись до мого серця, покорность твоя жизні і здоров’я мені придаєть. За твою повагу і любов до мене бог тебе не оставить, моє дитятко!
Наталка
Мамо, мамо! Все для тебе стерплю, все для тебе зроблю, і коли мені бог поможеть осушити твої сльози, то я найщасливійша буду на світі, тілько…
Выборный
А все-таки «тілько»! Уже куда ні кинь, то клин. Викинь лиш дур з голови; удар лихом об землю, – мовчи та диш!
Терпилиха
Так, дочко моя! Коли тобі що і наверзеться на ум, то подумай, для кого і для чого виходиш за возного замуж.
Наталка
Так я сказала уже, що все для тебе зроблю, тілько щоб не спішили з весіллям.
Выборный
А на що ж і одкладовать в довгий ящик; адже ми не судді.
Терпилиха
Та треба ж таки прибраться к весіллю: хоть рушники і єсть готові, так іще дечого треба.
Выборный
Аби рушники були, а за прибори на весілля не турбуйтеся: наш возний – чоловік, не взяв його кат – на свій кошт таке бундючне весілля уджиґне, що ну! Послухайте ж сюда: сього дня зробимо сватання, і ви подавайте рушники, а там уже умовитеся собі з паном женихом і за весілля. Прощайте! Гляди ж, Наталко, не зґедзайся, як старости прийдуть! Памятуй, що ти обіщала матері. Прощайте, прощайте!
Терпилиха
Прощайте, пане виборний. Спасеть вас бог за вашу приязнь.
(Уходит вместе с выборным.)
Явление 7
Наталка
(одна)
Не минула мене лиха година; возний гірше реп’яха причепився. А здається, що Макогоненко до всей біди привідця. Боже милосердний! Що зо мною буде! Страшно і подумать, як з немилим чоловіком весь вік жити, як нелюба миловати, як осоружного любити. Куда мені діватись? Де помощі шукати? Кого просити? Горе мені! Добри люди, помогіте мені, пожалійте мене! А я од всього серця ю жалію об дівках, які в такій біді, як я тепер. (Становится на колени и, поднимая руки вверх, говорит). Боже! Коли уже воля твоя єсть, щоб я була за возним, то вижени любов до Петра із мого серця і наверни душу мою до возного, а без сього чуда я пропаду навіки… (Встает и поет.)
№ 11
Чого ж вода коломітна, чи не хвиля збила?
Чого ж і я смутна тепер, чи не мати била? (2)
Мене ж мати та не била – сами сльози ллються;
Од милого людей нема, од нелюба шлються. (2)
Прийди, милий, подивися, яку терплю муку!
Ти хоть в серці, но од тебе беруть мою руку. (2)
Спіши, милий, спаси мене од лютой напасти!
За нелюбом коли буду, то мушу пропасти. [2]
Примітки
Подається за виданням: Котляревський І.П. Повне зібрання творів. – К.: Наукова думка, 1969 р., с. 245 – 267.