Втома

Михайло Харишин

Чекаю літа, мов весни,

Чекаю мовчки, з нетерпінням,

Коли забути зможу все,

І про роботу, й про рутиння.

Коли позбудуся усіх,

Тих, що оточують буденно,

Подамся із сім’єю в світ,

Де море зустрічатиме гостинно.

Де сонце нас ласкатиме щодня,

Де буду милуватись небом синім,

І де сприйматиму звичайне і просте,

Як досі ще не бачену картину.

Коли, нарешті, вже побуду у батьків,

Не озираючись на жорсткі рамки часу,

І де побачить зможу свояків,

Та скуштувати маминої каші.

Де тіло набиратиметься сил,

І де душа побуде без наруги,

Де, зрештою, відчую своє Я,

Так несподівано, так легко, без напруги.

За рік всього зібралося сповна,

І доброго, й поганого, відомо,

Чекаю літа, відпочить пора,

Щоб знов надовго позабути втому.

27.03.2010, Кишинів