Кобзареві

Софія Малильо

Ти навік живий в серцях, Пророче,

речник Волі, символ наш, Тарас.

Дух твій вільний із неволі ночі

до свободи й світла кличе нас.

Кличе нас і палко б’є на сполох:

«Гей, до праці, бо настала мить!

Хай лукавий і підступний ворог

душі ваші знову не приспить!»

Чом ми опинилися в неволі,

зниділи в нарузі й темноті?

Чом були чиїсь лакеї кволі?

Бо завіти зрадили святі!

Від нещадних, підлих супостатів

рідну матір ми не вберегли.

Замість волі, миру й благодаті,

натерпілись кривди та хули.

Мову предків і лани розлогі

віддали насильникам на глум.

І прокинулись окрадені-убогі,

а в серцях – сум’яття, сумнів, сум.

Ох, важке те наше воскресіння:

із ганьби, занепаду і чвар,

ідолам жорстоким поклоніння,

влади деспотів та яничар.

Нам зразків високих не шукати

сили духу, віри та добра!

Ними рід наш споконвік багатий, –

відродити їх прийшла пора!

Ти навік, Тарасе, в нашій долі,

у боріннях, думах, майбутті.

Хай на подвиг душі наші кволі

поведуть діла твої святі!

9/III-1991.