Олена Теліга

Софія Малильо

«Не треба слів! Хай буде тільки діло!»

(Олена Теліга)

«Не треба слів! Хай буде тільки діло!»

Все, що в душі, у задумі дозріло,

У діло, дію, вчинок переводь!

Та ділом – вчинком є і творче слово!

«І слово було Бог…» І «Споконвічним Словом»

все диво Всесвіту створив Господь.

Не треба зайвих слів, порожніх і лукавих!

Хай буде щирий внесок у ті справи,

Що порятують рідний твій народ!

Нові й нові йому готують кари

Перевертні продажні, яничари

У злагоді зі зграями заброд.

Вона була розумна і вродлива,

Наділена талантами, щаслива,

Про біль Вітчизни чула лиш здаля,

Та чи могла вона так осторонь стояти,

Як у громах війни страждала Мати,

Прекрасна, та окрадена земля.

Там у воєннім вирі-чорториї

В румовищах лежав завітний Київ,

І паном був у нім чужак – вандал.

Той Київ пам’ятав апостола Андрія!

Той Київ маривсь їй у снах і мріях,

Її Вітчизни символ – ідеал!

Аби слова у діло перелити,

Аби у згоді зі словами жити,

Ось вже вона у місті над Дніпром.

У нім життя немов завмерло з муки,

Її ж душа не признає принуки, –

Вона не мічена невільничим тавром.

Коли її, нелякану і вільну,

За дію непокірливу, «свавільну»,

Взяв у полон отой чужак – вандал,

Він ладен був їй дарувати волю,

як пані не чинитиме «сваволю»

й відрине український ідеал.

О ні, слова її, і вчинки, й ідеали

В її душі шляхетним сплавом стали!

Зректися їх – навіщо майбуття?

Ціною підлості, нікчемства, зради

Байдужі їй усі земні принади,

А навіть і найвищий дар, – життя!

Тоді її, таку палку й сміливу,

В її неляканості гордівливу,

У Бабин Яр повів чужак – вандал,

Аби убити благороднеє тіло,

В якому честі полум’я горіло,

В якім палав Свободи ідеал.

Так, тіло вбила кулеметна злива,

Але жива душа її вродлива,

Жива у подвигу, у тих словах,

Які були у злагоді з ділами,

Які залишаться назавжди з нами,

в народних ідеалах, у серцях!

13.VII.2006.