«Слухай нас, громадо світова…»

Софія Малильо

Слухай нас, громадо світова,

нас, забутих вже давно тобою,

затаврованих сусідською злобою, –

ми встаєм, бо в нас душа жива!

Та це ж ми в той безпросвітний час,

як зі Сходу хлинули навали,

їх розгін шалений гамували,

захищаючи себе і вас.

Це ж бо нас хрестили у Дніпрі

іменем Отця, і Сина, й Духа,

і Господь молитву нашу слухав

і благословляв нам вівтарі.

Чи не ми, наш нелукавий рід,

наша честь і наша світла слава

з дочками й синами Ярослава

йшли із миром у далекий світ?

Чи ж не ми в роздоллях степових

всім явили гордий дух козацтва,

дух свободи, рівності і братства,

коли ви ще тільки йшли до них?

Нас імперій хижії орли

шарпали віками безнастанно,

рвали між собою невблаганно,

щоб ми вільно жити не могли.

Нині голос ми підносим свій,

перенісши невимовні муки:

простягни нам, світе, дружні руки

і прийми у націй вільних стрій!

8/VI-1991.