Відступникам

Софія Малильо

Не я це говорю, а біль говорить мій,

моя єдина й невгамовна пристрасть,

незгасне полум’я в душі моїй,

одвічного багаття вічна іскра.

На тій землі, звідкіль Шевченків геній

злетів над світ, немов ясна зоря,

відступники і шкурники мерзенні

жорстоко топчуть слово Кобзаря.

Воно, ненависне, перечить їхній владі

і судить кожен їх підлотний чин.

Воно завжди стоїть їм на заваді

до орденів, до крісел, до вершин.

З благословення вотчинних вождів,

не даючи за те нікому звіту,

вони натхненну спадщину дідів

так запопадливо спроваджують зі світу!

Щоб слово те школяр не вимовляв,

аби із вуст маляти не звучало,

аби, позбавлене природних прав,

навіки вмерло предківське начало.

Аби, забувши свій великий рід,

фальшивим істинам молилася людина,

щоб мова суслових на весь радянський світ

гриміла, – вседержавна, всеєдина.

Отямтеся! Нехай у мові тій,

що так зневажена у сьогоденні,

навіки квітне на землі своїй

великого народу творчий геній!

22/Х-1990.