Рідне слово. 3

Софія Малильо

Вітцівщина. Вітчизна-Батьківщина.

Мов сонце життєдайне – ніжність мами.

Приходить у цей світ малесенька людина,

вже обдарована безмірними скарбами.

Серед скарбів, які їй набувати

по звуку і по складу, поступово,

устами матері Вітчизна-Мати

їй подарує Материнське Слово.

І буде Слово те миліше їй щоднини,

й лягатиме у душу без принуки

як голос матері, і батька, і родини,

й незнаного ще світу дивні звуки.

І так природно, наче спів пташини,

з душі плистиме та стихія мови, –

натхненний звіт маленької людини

про пізнання набутки та обнови.

І так природно – блискітка щоднини,

відбита таємниче в ріднім слові, –

увійдуть в серце юної людини

всі форми, образи, всі гами кольорові.

І світ понять – що добре, що погано –

проб’ється в юну совість поступово

і заживе в ній щиро й полум’яно,

чудесно втілене у рідне слово.

І світ отой, що з ніжністю до слова

зведе в душі своїй сама людина,

для неї буде та міцна основа,

що зветься звично: Рідне. Батьківщина.

І буде світ цей храмом величавим,

де житиме дух рідного народу,

набутки його праці, його слави,

його змагань за гідність і свободу.

І думається з болем знову й знову

про люту долю, що дісталась нам:

як зраджували люди нашу мову,

як ворог руйнував її величний храм.

Хай та минувша страшна й негідна

безповоротно кане в небуття!

Живи навіки, мово наша рідна!

Тобі і нам належить майбуття!

20/IX-2003