3
Степан Руданський
Варіанти тексту
|
||
А ото вже дід підріс
Та й і одубився;
Після нього через рік
І батько родився.
Та ото вже тра було
Батька мені вчити;
Але зато, як навчив, –
То-то було жити!
Все їднакове було:
Здатність, і заможність,
І хазяйство, й ремесло,
І смак, і набожність.
Мати любить все парне,
А ми з батьком кисле,
Мати парить по селу,
А ми собі киснем.
Мати ходить цілий день,
Тілько оглядає,
А ми з батьком уночі
Вудку закидаєм.
То, бувало, таки так
В добрую годину,
Як не клюнеться кожух,
То тягнем свитину.
А набожні що були,
То сохрани, боже!
Як до церкви серед дня
І не пустять, може,
То, бувало, уночі
Церкву підкопаєм,
Помолитись хоч на час
Таки повлізаєм.
Купувати коли що –
Аж рука дрожала,
А як купимо – зато
Аж земля движала.
І то ж то ми розжились,
Дві світлиці мали,
Світилося, куди глянь,
Лиш стовпи стояли!
А одежі що було!
Боже, твоя воля!
Вісім було свит бери,
А все плечі голі.
А якеє ж то ми ще
І хазяйство мали,
Всі сусіди коло нас
В два плуги орали.
А воли які були!
Рога не дістати,
Бо чорт його таки й мав
Кому діставати.
А орати як зорем,
То вже чиє краще?
То не наше, а чуже,
То чуже, не наше.
А раз мати колись нам
Збитка ізробила:
Взяла батьковий кожух
Та й гречку накрила.
А худоби було шмат,
Гречка лиш біліла,
Та з кожуха як пішла –
Чисто гречку з’їла.
А було колись у нас,
Що ми й лавки мали,
Та все-таки через ню
І то позбували.
Як умерла – де було
Домовини взяти?
Мусили вжє для біди
І теє віддати.
Та ще потім по біді
І обід справляли,
Взяли собі понад став
Людей поскликали.
Та й просимо їх удвох:
«Пийте юшку, люди!
Як вип’єте теє все –
То там рибка буде!»
А тепер ми розійшлись, –
Батько шинк тримати,
А я не так до шинка,
Як люблю орати.
Батько п’яний все держить
За шинок рукою,
А я орю, як уп’юсь,
Носом за корчмою.
6 авг[уста] 1857 г.