2
Степан Руданський
Варіанти тексту
|
||
Ото уже я підріс,
Літ десяток було;
Дід ходив ще без штанів,
Батька ще й не було.
То, бувало, коли хто
В гості запрошає,
То дід сяде на полу
Та мене й питає:
«А хто, – каже, – піде з нас?»
То я його гладжу:
«Та-хто б, діду, не пішов,
Все то їдно, – кажу. –
Або я туди піду,
А ви сидіть, діду;
Або ви собі сидіть,
А я туди піду».
А зимою холодно,
Нічим затопити,
То й питається дідунь:
«Що, – каже, – робити?»
«А що ж, – кажу, – тра комусь
Їхати в дубину!»
То, бувало, й каже дід:
«Хто ж поїде, сину?»
То я й кажу: «Хоч сидіть,
А я не поїду;
Хоч посиджу я за вас,
А ви їдьте, діду!»
То, бувало, й їде дід…
А раз-таки, в біса,
Потягнувся вже і я
За дідом до ліса.
Тілько входимо у ліс,
Аж купа ломаччя!
Я сокирою гу-гуп! –
Заєць з-під ломаччя.
З-під ломаччя та у ліс,
«Гуттю-га! на зайця!»
Коли ми до тих ломач,
Аж там сиві яйця.
«Заберімо!» – «Заберім!»
Зважили дрючками,
То насилу що згорнув
У шапку руками.
Ото я їх і приніс,
А в нас на ту пору
Розквокталася свиня,
Квокче коло двору.
«Пійми, сину!» – Я й пійняв,
Посадив на яйця…
То ми мали з тих яєць
Шість волів від зайця.
А ми воли запрягли,
Причіпок зорали
Та такого ми тоді
Того хліба мали!…
Що як ото нам женців
Прийшлося збирати,
То безрукая їдна
Сама прийшла жати.
І нажала ж вона нам
Та кіп наскладала,
І стебла вже не було,
А та іще жала.
«А що, сину? – каже дід, –
Треба спогадати,
А де-то ми ті скирти
Будем закладати?»
То, бувало, я лежу
Та й дідові раджу:
«Адже у нас комин є,
На комині! – кажу. –
На комині як складем,
То й не тра сушити,
А на печі, як бог дасть,
Будем молотити!»
То, бувало, святий хліб
Аж комин колише!..
Їдна тілько нам біда,
Що вклюнулись миші.
А кіт якось на полу
Із дідунем грався,
Ото мишей і зачув,
В закутку закрався…
Та як хвостом замахнув –
Жиди б його з’їли! –
То в помийницю скирти
Так і полетіли!