Березень

Улас Самчук

5 березня. За вікном дощ, багато дощів, сливе кожної ночі ллє, але весну чути. Особливо в лісі, де я учора мав можливість побути пару годин. Почуваюсь втомленим і мушу відпочивати… Минулу ніч знов не спалося, весь час чомусь квилив Тодьо, я сердився, але не на Тодя, а на тих, що нас сюди дали. Рано з пересердя, знов написав комендантові гострого листа і обіцяли вже завтра нас кудись переселити… Побачимо, побачимо.

Машинка знов на моєму столі, багато працював, кінчаю нарешті «Юність Шеремета»… Прибув до табору Ісаак Мазепа, видатний політичний діяч, свого часу міністр внутрішніх справ УНР, лектор Української Господарської Академії в Подєбрадах в Чехо-Словаччині, автор «Большевизм і окупація України», «Підстави нашої політики», «Україна в огні і бурі революції». Ми з ним знайомі ще з Праги, приємна зустріч, багато розмовляли, переважно політика, але також і література і справи МУР-у. Його партійний товариш (вони є знані діячі нашої соціял-демократії) Феденко, подає заяву до МУР-у і, здається, що і Мазепа не мав би нічого проти, бути його членом. Тожто ми тримаємось засади лишень літературного членства, а тут вже втручається політика… Чого ми не маємо наміру торкатися.

Шандрушкевич, тобто комендант табору, скаржиться, що на нього знов донос, ніби він переховує в таборі воєнних злочинців. Агентура не спить.

6 березня. Учора Черчіл з-за Ля Маншу вирік на весь світ виразну, як завжди сильну і логічну мову, акцентовану на теперішнє політичне положення, в якому совєтська політика загарбництва вільних народів відограє ролю першорядну і рішаючу, не рахуючись з ніякими хартіями, проголошеними у Сан Франціско. Від Чорного до Північного моря, між вільним заходом і невільним сходом нашого континенту, запала залізна куртина. Це звучало, як Увага-увага! Чи маємо це розуміти, як мобілізацію до нової війни? Як не гарячої то бодай холодної? А чи тільки, як голос вопіющого в пустині?

8 березня. З табору Майнц-Кастель прийшла вістка, що там порядно потовкли совєтських офіцерів, які агітували за «родіну». Таке ж трапилось і з їх відпоручником для табору у Вісбадені. Промова Черчіла піддала відваги, розмови про «нову війну» не вгавають, совєтів нема потреби боятися, вони розбиті, господарсько безрадні… Але таборяни цьому не вірять. Сподіваються нового натиску «родіни» і нових страхів.

Сьогодні ми з Танею двічі побували в місті. Оффенбах досить зруйнований, але взагалі це гарне місто. Я відвідав окуліста і вперше набув окуляри для читання, як також міняли бісквіти і каву на цибулю й кислу капусту. Наші консервні харчі не багаті вітамінами, у Тані хитаються зуби. Хай живе цибуля й кисла капуста!

І також вперше відвідали кіно. Стара, американська картина в англійській мові, не багато з того зрозуміли, але все таки ще якась цибуля й кисла капуста для зміни буднів.

Закінчив редакцію «Юності Шеремета», але до «Ост»-а все ще не готовий. Дрібні справи, депресія, час до часу «страх і трепет»…

9 березня. Війна, але тільки нервів. Совєти в агресії, їх преса й радіо б’ють тривогу, в повітрі тріскотня звуків. До того додається гарматна стрілянина, американці збільшують контингенти війська, спішно будують нові летовища. Але президент Труман зве Сталіна Джов-ом і надіється, що мир переможе. Враження, що щось назріває, якась криза, лишень годі сказати яка. З Москви Черчіля звуть гітлерівцем, Айзенговера фашистом… Гай, гай! Невже? О! Краще не радіти передчасно.

11 березня. Наш з Танею об’єднаний протест у Шандрушкевича з приводу мешкання. Обіцяне «завтра» не сповнилось. Я зложив заяву на письмі, що не братиму ніякої участи в таборовому житті, поки не дістанемо можливого приміщення. Генеральний штрайк.

Зрання відповів на два листи Шереху. Не раджу робити «особливої квестії» з виступів Осьмачки, а полагодити це питання «принагідно». На інформацію Шереха, що газета «Час» у Фюрті наміряється проголосити літ-конкурс з нагородами – трьох, двох і одної тисячі марок, з тим, щоб МУР прийняв в тому близьку участь, моя думка така: «Нам необхідно затримати строгу й консеквентну позагрупову політику. «Час» є органом однієї політичної і ексклюзивної групи. Конкурс фінансово замалий, запізно проголошений, замало часу для його реалізації. Я вважаю, що перша премія повинна виносити не менше 15,000 марок… З цих міркувань ухиляю думку про конкурс категорично»… «Якщо Косач рішуче відмовиться від МУР-у, до правління проведемо Багряного»… «Шаяністи нічого нам не зроблять, стаття Державина не має в собі нічого небезпечного… Взагалі «гострих тонів» поки що не слід вживати, а краще залишити їх для скрайніших потреб. Мусимо розуміти, що ми тільки що налагоджуємо скрипки, щоб грати, і було б не гаразд коли б при першому порусі смичка струни потріскали. Так говорив Заратустра»…

Прибуло чимало представників «Державного центру» і в тому мій приятель і земляк Н. Кибалюк, тепер завзятий поборник Шереха, мабуть, з причин, що його не запрошено до МУР-у. Мушу з ним говорити. Шерех тут не при чому. Це справа кваліфікаційної комісії і до неї треба звертатися.

У президента Лівицького поважні наради… Все та справа всеукраїнського політичного представництва.

З Москви, по радіо, громи й блискавки на Черчіла, «Правда» лається особливо вишуканими букетами, іранський Азербайжан, з благословенства Сталіна, оголосив автономію і загорнув до неї чималу порцію й самого Ірану.

15 березня. Цікаво, цікаво. Заноситься на нову війноньку. У Персії совєти маршерують до границь Туреччини, у Трумана в Білому Домі наради начальників штабів, Черчіл прилетів до Ню Йорку, польський генерал Андерс до Лондону.

Тож то я знов засів за «Ост»-а. Машинка цокотить і цокотить… Ще раз побували з Танею в кіно… Далі читаю Біблію. Весна, але холодно, вітер зі сходу і це зрозуміло.

18 березня. Покращала погода, але не покращали наші умови. Нас ніби хочуть перенести до кращого приміщення, але якось Бог не дає їм спору. Це вже триває ось три місяці. Мої нерви напружені до відмови.

Переглянули з Григорієм Олександровичем зредаговану «Юність», він має бути її видавничим редактором. Видавати має новозасноване видавництво Романа Паладійчука «Прометей» в Ульмі. Твір має на собі ознаки часу, писаний на ходу, на коліні, без потрібного напруження і без справжнього творчого настрою, що його в моїх умовах неможливо осягнути. Але хай буде, як документ доби. Ціла моя творчість, це документ доби. Це унікальна ситуація в історії творчого слова і так її треба розуміти.

Черговий лист від Шереха… Перед тим, я дістав від нього два листи. В останньому листі він повідомляє, що переслав мої міркування в справі дитячої літератури Гошовському… (я писав, що це важлива справа, але вона вимагає спеціяльної уваги письменників цього жанру і МУР може цьому сприяти своїм співробітництвом з ними).

«Справа Косача, пише Шерех, розв’язана позитивно (чи надовго?). Виявилось, що «підлими інтригантами були Міяковський і… я. Міяковський написав листа Довгалеві, де між іншим писав, що, на його думку, «Чудесна балка» Косача – твір слабий і не варт було його видавати. Моя ж вина була в тому, що Міяковський процитував мої слова з доповіді про те, що «Косач не знає України», вирвавши їх з контексту. Довгаль поспішив показати це Косачеві з відповідними коментарями – і звідси всі наслідки. Тепер Косач узяв свою заяву назад, і все начебто в порядку. Боюся тільки, що при такій системі МУР може перетворитися в товариство взаємної адорації»… «Адреса Осьмачки – Фюссен (Баварія), Табір УНРРА, Укр. Абтайлюнґ. Але мені здається, що писати йому – даремна річ, бо жадні логічні докази на нього не впливають.

У останньому листі, Шерех пише: «Обидва питання (конкурсу і Осьмачки) по моєму, Ви розв’язали правильно. Випадок з Осьмачкою справді заслуговує тільки на принагідне висвітлення. Осьмаччиній поведінці ніхто не надає серьозного значення. А особливо добре з конкурсом»… Він цілком годиться з моєю думкою, і пояснює, як це сталося, що це питання виринуло в такій формі. Спочатку малось на увазі, що конкурс має бути проголошений ЦПУЕ, але згодом це перетворилося у конкурс газети «Час», що є органом однієї з наших політичних груп. Тож то ми вважаємо себе організацією понад груповою і незалежною. Амінь.

З Москви подали вість про так зване уневажнення Берестейської унії з 1596 року. Греко-католицька церква зливається назад з православною і зробив це хто? Сталін. Йосип Вісаріонович. Сонце Кремля, батько народів, геній людства… Воз’єднання за воз’єднанням… Рим, кажуть, протестує, але… тихо. Скільки дивізій має папа – запитав Сталін Чорчіла, коли той покликався на опінію папи в справі Сходу Европи.

21 березня. Ой, не легко, дуже не легко, жити в таборі… Мучились, мучились ми в тому курнику і сьогодні – бац!… Прийшов приказ, що до понеділка, двадцять третього, наш табір має бути ліквідований, бо сюди прийде військо. Ха, ха! Значить, пакуй манатки і в путь дорогу. Не знаємо ще, куди повезуть, але всі пакуються… В суботу й неділю почнуть нас вивозити.

Таким чином вирішуються старі наші лементи з приміщенням тут, а почнуться нові десь інде. Я зрезигнований. Все одно куди повезуть. Працювати і так годі… Сьогодні згадується особливий мій 21-ий березня 1942 року в Рівному. Тоді мене арештовано німцями з дуже невиразними перспективами на майбутнє. Мало-мало не опинився я, раб Божий, у якомусь концентраку… Тепер ось також «концентрак», але без варти, йди, куди хоч. Перед нами дві дороги… Назад, це Сибір, вперед – Америка. А третьої нема.

22 березня. П’ятниця. Вже дістали розпорядження вивозу. Завтра, о годині 10-ій, приїдуть військові авта і повезуть нас до Майнц-Кастелю на Річці Майн, де вона впадає до Рейну; старовинне місто з часів римських, батьківщина перводрукаря Гутенберга, трохи далі на захід від Франкфурту. Табір пакується. У нас великий кіш, чотири валізи і кілька міхів. Книги, архіви, картини, одяги, білизна, постіль. Тягнемо це за собою від самого Рівного різними засобами комунікації, через Львів, Краків, Відень, Люнденбурґ, Берлін, Ваймар, Герсфельд, Гальсдорф… Протягом ось скоро трьох років. І куди далі?

Дуже хвилюючі вісті зі світу політики. Здається, що ось-ось має вибухнуть нова війна, в американській пресі про це повно… Большевики загрожують окупувати Тегеран і вони мають бути вже в марші.

Приємний, теплий, вітряний день, небо злегка крите хмарами, в повітрі вогкість і повно весни…

Ми весь день на ногах, весь час на дворі, розмови з людьми… Востаннє побував разом з Тодьом у «нашому» лісі, куди ми не раз заходили. І пакування… Страшенно обридло те пакування… Весь день чути гарматну стрілянину, це вправи і це збільшує воєнний настрій… Над вечір раптово зчинилася буря з дощем… Було б це цікаво, коли б і завтра це продовжувалось.

Остання ніч в Оффенбасі, Lager DP, Pionierpark.

Примітки

Подається за виданням: Улас Самчук. Плянета ДіПі: нотатки й листи. – Вінніпег: накладом товариства «Волинь», 1979 р., с. 63 – 68.