Корнталь біля Штуттґарту
Улас Самчук
Розкудкудакалась, як квочка…
І. Котляревський
19 серпня. Бух, тарах і враз нове… Минуло ось п’ять днів і за цей час безліч іншого. Ціла подія. Довго це збиралося і враз є. Наш Старий Ульм розбито на дев’ять груп і розсипано по селах біля Штуттґарту по приватних квартирах. Ми залишили Ульм в суботу 17 липня, о годині першій, тягаровими автами УНРРИ. Слізне прощання з Льонзе, з Куницями, пакування, вантаження… Того ж дня, біля години п’ятої, прибули до містечка Корнталю біля Штуттґарту… Гарна місцевість, прекрасні родинні будиночки, нас 150 люда, розмістились по приватних мешканнях, у яких перед нами були поляки, що їх забрали і примістили в якихось казармах.
Кажуть, ми виграли. Спочатку звідсіль виселено власників німців і оселено поляків, тепер виселено поляків і оселено нас. Кажуть, ніби на бажання самих німців. Поляки не були дуже чемні з їх гарними будиночками і вони надіються, що ми будемо чемніші. Спробуємо виправдати їх довір’я.
Було з цим чимало непорозумінь, нас чомусь приписали до третьої групи переселенців, а ми хотіли до другої. Коли ж ми обстояли наші вимоги, виринула інша справа. Нам приділили мешкання, що видалось нам не відповідним. Нарешті і це полагоджено і ми маємо простору, з двома широкими вікнами кімнату першого поверху елегантного будинку зі збираними, але все таки меблями… З газовою кухнею і прекрасною ванною, яку маємо ділити з доктором Юрієм Стефанівським, який житиме на другій половині цього ж поверху, де матиме також свою лікарську амбуляторію. Верхній поверх цього особняка займають нам незнайомі, але інтелігентні і приємні люди, здається, зі Львова.
Це вже щось, далебі, як вдома, ціла оселя наші люди, багато нових, давніх і дуже давніх друзів, тут також наші куми Костюки з Тодьом, тут Варварови, тут Нитченки, тут Степаненки. Затишно, тихо, спокійно. Сідай і працюй.
Минулі дні багато чищення, розпаковування речей, вішання картин, розбираня пошти, якої не мав часу переглянути в Ульмі… І між тим, мій старий, давній, ще з Берліна двадцятих років, кореспондент Микола Селешко з Гановера, повідомляє, що:
«Новий шлях» має зв’язки з інж. Д. Андрієвським… Я вже через нього дістав був завдання зв’язатись з Вами. Бойкові також напишу, що зв’язок з Вами маю. Там, здається, перевидали «Волинь», або мають перекладати її на англійську мову. Точно не написали. Поза тим, «Волинь» перекладається на французьку мову і може бути видана в Бельгії. Ви обдумайте собі свої умови і передайте їх через мене. Рівночасно, передайте повновласти в тій справі інж. Андрієвському, (Ing. D. Andrrievsky, Bruxelles, 58 rue de l’Aquedlc), щоб заступав там Ваші інтереси. «Новий шлях» домагається другої частини Вашого «щоденника», щоб його видати окремою книжкою. З тими справами поспішайте і пишіть мені порученою поштою»…
Також лист від Романа Смаль-Стоцького. Повідомляє, що нас можуть скоро викликати до американського консуляту в Франкфурті…
Отаке. Це вже щось, як успіх…
Тим часом втома, ми гарно покупалися у ванні і йдемо до ліжка. Минулі ночі не багато і не міцно спалося.
20 серпня. На стінах «нашої» кімнати фотознімки мого рідного Дерманя, маємо також і картини з Києва, але не маємо до них рамок, тому вони спочивають у пакунках. Не знаємо, як довго протриває ця наша ідилія, поки що це либонь вперше, що ми потрапили в таборі в такі люксусові умови. Люди вселяються, розглядаються, порядкують, деякі щось шукають, деякі кудись їдуть, на вулиці скрізь наша мова, маємо також групу музикантів і там чути хтось вправляється на клярнеті. Ми з Танею думаємо завтра їхати до Льонзе і забрати решту наших речей, які там залишилися.
27 серпня. Не беру до рук нотатника, пишу «Щоденника» для «Нового шляху» в Канаді. Життєві умови першорядні, кімната розкішна… Мав деяку сутичку з начальством за Веретенченків, яких чомусь не хотіли вписати до нашої групи… Перед учора, в неділю, їздили з Танею до Штуттґарту, це всього двадцять хвилин їзди потягом, місто було, видно, гарне, але дощенту розбите. Кілька разів ходили на прохідку до лісу, тут також є гарний, трохи далі на околиці ліс… Але настрій недобрий. Неспокій, депресія. Все видається в чорних барвах… До Льонзе не їхали…
Примітки
Подається за виданням: Улас Самчук. Плянета ДіПі: нотатки й листи. – Вінніпег: накладом товариства «Волинь», 1979 р., с. 133 – 135.