«Схилилася березонька…»

Сидір Воробкевич

Схилилася березонька

З гори на долину;

Не питайся мене, друже,

Чому в’яну, гину…

Як березі на скалоньці,

Так мені, мій брате,

Як то кажуть: ані жити,

Ані умирати.

Не питайся мене, друже!

Легше самотою

Жалувати тої долі,

Що пішла з водою.

Мов листочок той зів’ялий,

Далеко поплила…

За що ж мене гірка доля

Тяжко так побила?

Схилилася березонька,

В ріку заглядає;

Не журися, жалібнице,

Й моє серце має

Біль подібний до твойого, –

Та й терпім обоє

Нишком, щоб не здогадались,

Як рветься надвоє.

Примітки

Подається за виданням: Воробкевич С. Твори. – Ужгород: Карпати, 1986 р., с. 32 – 33.