Живуча вода

Сидір Воробкевич

Не раз бабуся – най царствує! –

Мені, як був я ще малим,

Прядучи кужіль вечорами

У піст перед Різдвом святим,

При ватрі голосом миленьким.

Як та зозулька у гаї,

Про лицарів оповідала

І триголовії змії,

Що там за морем десь далеко

Живучу воду стережуть, –

І про дівчат золотокосих,

Що ночами Дніпром пливуть…

Бабуня вмерла, і мій волос

Вже наче сніг припорошив, –

У безталанні, горі, муці

Я шістдесятий рік прожив.

Людей пізнав я окаянних,

В котрих пливе та сама кров,

Що в мене – і кипить і грає,

Та вже звелась; бездушні мов

По божім світі лиш блукають,

Неначе ті живі мерці;

Душею вже лежать в могилах,

Лиш тіло носять по землі.

І других знаю осліплених,

Що вже забули рід, плем’я

І рідну мову, свою віру

Переміняли і ім’я:

Гнетуть вони братів своїх

Ще гірше лютих ворогів, –

Забули темні, помрачені

На божу кару, божий гнів.

Як тих пізнав я недоляшків,

То я з жалю аж пропадав,

Не раз в куточку як дитина

Пекучі сльози проливав.

Мені в тих хвилях насувались

На ум бабусині казки:

«Де, Боже, та вода живуча

Тече струями зі скали?

Де, Боже, змій той триголовий?

Де він живе, мені скажи,

І мов тим волхвам, так старому

Звізду провідну покажи!»

Туди злечу я, мов той сокіл,

Уб’ю огняного змія,

Води живучої зачерпну

І над Дністер поверну я.

Дам пити всім задеревілим

У сні живучої води –

І оживуть серця, як квіти

Зів’ялі – вранці від роси,

І стануть жваво до роботи

На своїй рідній ниві враз,

І добра доля встане з гробу

І втихне біль наш хоть на час…

Примітки

Подається за виданням: Твори Ісидора Воробкевича. – Льв.: вид. т-ва «Просвіта», 1909 р., т. 1, с. 58 – 59.