У тюрмі

Сидір Воробкевич

П. К[улішеві]

На далекій Україні

Нині руські люди

Заспівали «Христос воскрес»

Із цілої груди

І тішаться, що діждали

Великої днини.

Тільки я в тюрмі тут бідний

Ні жию, ні гину.

Рад би я ще більші муки

Зносити, терпіти,

Коби знав я, що раз щирі

України діти

Загримлять воскресну пісню

Неньці своїй рідній:

«Тішся, наша Україно,

Ми вже всі свобідні!

Маєм своїх отаманів

І Січ і козацтво,

Згибла кривда і в безвісті

Пропало кріпацтво;

Наші степи перестали

Чужі бороздити…

Мило, Боже, Дніпровими

Безкраями жити!…»

Но та днина ще далека…

Ой, ще не одному

Сивоусу запорожцю

Й хлопцю молодому

Крізь решітку вітер зимний

Буде провівати,

А мені вже великого

Свята не діждати…

В тюрмі плачу сиротина,

Плачу, не співаю:

«Христос воскрес!» – а із жалю

Тяжкого конаю.

Примітки

Подається за виданням: Твори Ісидора Воробкевича. – Льв.: вид. т-ва «Просвіта», 1909 р., т. 1, с. 60 – 61.