«За що мя мучиш, жалю мій…»

Сидір Воробкевич

За що мя мучиш, жалю мій,

Так тяжко, що аж страх?

Розлийся краще, жалю мій,

У піснях і думках!

Не муч мене, не край мене,

По світі розійдись!

Недолі чашу сирота

Доволі пив колись.

Нехай широко відітхнуть

Сирітські груди знов,

А серце ще співатиме

Про втіху і любов,

Про давну славу, про батьків,

Що сплять уже в гробах,

Про запорожців, як колись

Гуляли по степах.

Ох, жалю мій, не муч мене!

В зісохлім серці знов

Заграє свіжа, не гнила,

А молодеча кров.

Примітки

Подається за виданням: Твори Ісидора Воробкевича. – Льв.: вид. т-ва «Просвіта», 1909 р., т. 1, с. 62 – 63.