Культ маси - ключова російська ідея

Дмитро Донцов

У показаних тут досі основних рисах російського життя можна виявити одну головну ідею, що панувала як в соціальному устрої Росії, так і в її політичному та церковно-релігійному порядку, в її філософії і літературі. Примітивність усього суспільного ідеалу нації, гноблення одиниці, нерозвиненість автономної моральної та правової свідомості, необмежений культ маси – це ключова ідея, що робить росіян народом рабів, ордою, яка не здатна чинити опір жодному прояву волі зверху, масою, яка через свою чисельність означає велику небезпеку для західного світу, проставляє активній діяльності хаос, так само як людській енергії – енергію природи, організацію дубини, примату розуму і волі – покірність та інстинкт, складності форм – московітську безформність в усьому, як у суспільному житті, так і в товариському і приватному.

Під впливом цієї основні ідеї та інститутів, з яких вона виникла, виробився своєрідний російський ідеал свободи, рівності і демократії, ідеал, аналогію якому даремно шукати в Європі чи Америці. В той час як західний ідеал свободи складається з права впливати на державний механізм, якому не дозволено функціонувати без прояву волі окремої одиниці, російський ідеал свободи полягає в уніфікації всього, що піднімається над множиною, уніфікації, яка має бути досягнута навіть ціною політичного уярмлення. Росіяни знають демократію, – як це сказав Данилевський, – однак, “не в сенсі народовладдя, але в сенсі рівності або, швидше, егалітаризму” [Данилевский, там само, ст. 120].

Але цей ідеал рівності зовсім не європейський. На Заході це законне прагнення стати сильнішим, дорівнятися завдяки своїй діяльності з вищими у суспільстві, а в Росії це бажання слабих тягти вниз сильних. Ніде не виступає так різко цей ідеал, як в господарському житті росіян. Основні інтереси економічного життя, це були – в свідомості російських селян і російських інтелектуалів – інтереси розподілу й однорідності продукту, а не інтереси виготовлення та виробництва. Серед трьох основних галузей людської діяльності – виробництва, обміну і розподілу – завжди акцентувалася увага на останньому. У своїй общині – як, втім, у державному і церковному житті – росіянин звик нехтувати особистою ініціативою, він ніколи не міг розвинути таку ініціативу, будучи змушеним у своїй діяльності пристосовуватися до общини і до неї адаптуватися, а не слідувати за своїм власним розумом. Також надінтенсивні особисті зусилля часто призводять до неочікуваних наслідків, коли ті наслідки, наприклад, у наступному перерозподілі землі фактично підуть на користь комусь іншому. Не дивно, що при такій господарській системі періодичного перерозподілу і перерозподіл взагалі стає економічним ідеалом росіян, в той час як напруження, робота, виробництво – основа цілої західної культури – відходять на задній план.

Заздрість невдах, нездатність піднятися власними силами, насолода від садистського задоволення при вирівнюванні з більш успішними – це російський егалітаризм, про який говорив Данилевський і який притаманний як російському “доброму барину”, так і російському мужику. Логічно цей “егалітарний новий перерозподіл” веде не тільки до засудження багатих, а й добробуту взагалі.

На Заході той ідеал як масове явище ще невідомий. В Англії, наприклад, говорить Бутмі, “багатство було підняте майже на рівень чесноти, в той час як бідність вважалася пороком, ганьбою також і тому, що багатство означає ціну зусиль та інтелекту, а бідність є ознакою особливо зненавидженого неробства” [E. Boutmy: Essai d‘une psychologie politique du peuple anglais en XIX siecle]. Для росіянина, навпаки, багатство є об’єктом ненависті. В одному зі своїх з етичної точки зору аморальному творі “Оповідання і казки”, Толстой пояснює у своїй байці “Как чертенок краюшку выкупал” причину пияцтва і зниження моральності в країні тим, що чортеня мужику порадило як мати добрі врожаї.

“Я ему всего только и сделал, что хлеба лишнего зародил. Она, эта кровь звериная, всегда в нем живет, да ей ходу нет, когда хлеба с нужду рожается,.. а как стали лишки от хлеба оставаться, стал он придумывать, как бы себя потешить. И научил я его потехе – вино пить” [Л.Н. Толстой. ] – так розповідав диявол.

Отже, не людська нестриманість варта засудження, а багатство як таке, в якому він бачить причину усіх гріхів та морального занепаду людей. Особистий інтелект і зусилля, які на думку англійця ведуть до добробуту, проявляються тут – як і в іншій вище згаданій байці Толстого – в якості винаходу диявола.

Примітки

Бутмі – Еміль Бутмі (1835 – 1906), французький політолог.