1. Прилучення Ірландії до Англії
Дмитро Донцов
Повстання 1798 року в Ірландії спонукало англійський уряд зупинитися над проектом повної політичної злуки зеленого острова з Великою Британією. Один ірландський патріот доводив непрактичність сього проекту, бо на нього не дав би своєї згоди народ. Тоді один з англійців відповів йому: «хоч ви й не бажаєте злучитися з нами, ми все одно злучимося з вами». Щоб перевести унію, час був вибраний дуже догідно. Вища палата в Ірландії напевно була би за проектом, бо склад її завше залежав від уряду, членів нижчої палати рішився уряд з’єднати способом, про який буде мова пізніше, а народ був вичерпаний останнім зривом. Протестанти, налякані ним, готові були з цілого серця підтримати проект унії. А навіть деякі католики не були проти того, сподіваючися злукою з Англією врятувати себе від помсти протестантських земляків.
Пітт – як зручний тактик – робив католикам натяки, що в разі коли переведуть унію, вій згодиться на емансипацію католиків в Ірландії. Але більшість населення противилася унії, хоч ірландський парламент складався з самих протестантів. Коли в 1799 над проектом дебатували в ірландськім парламенті, цілий ряд промовців виступив проти нього.
«Століттями – казав один з них – англійський парламент гнобив вас, знищив вашу торгівлю, погорджував вашими звичаями, нехтував вашими жаданнями… Ніколи в ні одній точці не робив він уступок».
Другий бесідник говорив ще різкіше:
«Коли сій країні, проти її волі, накинуть законодатну унію, вона не матиме значення, а опір проти неї буде опором проти узурпації, не повстанням проти закону. Ви можете зробити її обов’язуючим законом, але не зробите її обов’язуючою для совісті. Їй коритимуться, доки Англія буде сильна, але спротив проти неї буде обов’язком, а виявлення його стане лише питаннями відповідного моменту».
«Коли я – говорив третий – задумуюся над ворожими настроями, які викликала ся ганебна спроба, перекупством, зрадою і насильством, зрабувати народові його свободи в часі його нещастя, то мушу ствердити, що всяке почуття любові до Великої Британії вмре, коли сей проект буде ухвалений, що замість поєднати обидва народи, стане він причиною доби розгарячення і злоби».
В 1799 проект відкинуто більшістю 109 голосів проти 104. Але хутко потім уряд знову вніс проект унії до ірландського парламенту. Великий патріот Гратам заклинав послів відкинути його ще раз. Він знав, якими засобами розпоряджав уряд, він знав, що тепер йому його підступ може вдатися.
«Я знаю, – казав він, – що міністри тепер переможуть, але я знаю що врешті-решт переможе ідея свободи. Народ мусить тепер піддатися, бо 120 тисяч узброєних то сила, якої не перемогти. Але прийде час, коли Англія буде слаба, як в 1782, а Ірландія сильна настільки, щоби домагатися привернення своїх свобід… Конституцію на деякий час можна зломити, але не характер народа. Проти голосу свободи не утримається ваша лояльність. Лояльність – се шляхетна засада, але в сій країні лояльність без свободи се корупція, не лояльність. Злука то мудра і глибока політика, але злука без згоди ірландського парламенту, се злука, що б’є в лице свій власний припцип, без гордості і честі, яка повинна товаришити тій справі – се новина, се небезпека, се поневолення – не злука… Без злуки серць, з осібним урядом, але без осібного парламенту, злука є руїною, безчестям, завоюванням – не злукою».
В Англії проти унії виступив м. і. в палаті лордів Байрон, який назвав унію – «унією морського вовка з його здобиччю».
Але уряд йшов до своєї мети. В своїх урядових листах з того часу писав лорд-намісник Корнвелс:
«Моє заняття тепер найбільш неприємне, яке лиш може бути. Переговорювати і шахрувати з найбільш скорумпованим народом під сонцем; кождої години я ненавиджу себе самого і погорджую собою за те, що вплутався в таку брудну справу. Єдина думка, яка тримає мене просто, се думка, що без унії – розлетиться Британська імперія».
Гроші, пенсії, посади, синекури, гідність перів, все було пущено в рух. Тими засобами була куплена більшість, яка продала ірландську конституцію. Гратам заявив пізніше, що серед членів, які голосували за унією, лише сімох не були підкуплені. На 300 членів конаючого парламенту за унією, таким чином, голосувало 162, серед них 116 урядовців, деякі з них англійські генерали, що не мали ні одного шматка землі в Ірландії, цілковито від уряду залежні.
Унію ухвалено 21 травня 1800. Але вона не дуже сприяла ділу об’єднання з Англією. Вона загострила неспокій і недовір’я в народі. А крім того, усунула панування класу, якому злука з Англією найбільше лежала на серці. Бо ірландський парламент, з усіма його хибами, був лояльною установою, а ірландський народ XVIII віку назагал був теж лояльний. Кілька поміркованих реформ заспокоїли би його на довший час.
Як вже сказано, уряд приєднав католиків на свій бік в справі унії обіцянкою рішити справу емансипації католиків. Спосіб, яким ухвалено унію, ображав всяке патріотичне і національне почування горожан. Коли уряд бажав, щоби з сеї обиди не виникло нічого неприємного й небезпечного, треба було лояльно дотримати бодай обіцянку, яку дав лорд Кестлрі, Пітт і лорд Корнвелс, відносно емансипації. Але король загрозив, що в разі надання емансипації, він зречеться трону. Міністерство Пітта зложило урядування, католики побачили, іцо їх обдурили.
Коли в 1805 вони подали міністерству петицію, яка жадала реалізації обіцянки ї переведення емансипації, уряд петицію відкинув. Тоді в умах ірландців повстала думка, що поміркована політика супроти Англії ледве чи доведе до чогось позитивного. В сей момент існувало в Ірландії п’ять партій: французька, яка плекала традиції 1798, коли на допомогу повстанцям прибув французький десант; узброєні оранжисти; мирні торі, що боролися проти емансипації; помірковані ліберали, що йшли за Гратамом і складалися з протестантів і з католиків вищих класів; і клерикальна й демократична партія. Та, на якої чолі став О’Коннель,
Примітки
Гратам – (1746 – 1820), ірландький політичний діяч.
Байрон Джордж Гордон (George Noel Gordon Byron, 1788 – 1824) – .
Корнвелс – (Charles Cornwallis, 1738 – 1805), британський генерал в Ірландії.
Кестлрі – (Robert Stewart, Viscount Castlereagh, 1769 – 1822), британський політик.
Пітт Вільям (William Pitt, the Younger, 1759 – 1906) – .