4. Емансипація виборена. Успіх О’Коннеля

Дмитро Донцов

Тепер Ірландія стояла над пропастю революції. Цілий народ, неначе вимуштроване військо, готовий був до чину. В кожній закутині Ірландії в тім самім дні відбувалися віча, на яких ледве чи бракувало хоч одного дорослого католика. В 1828 в однім дні відбулося дві тисячі віч, священники здобули величезний вплив на своїх католицьких вояків, і лорд Енглсі писав тоді до сера Роберта Піля, що вказане було б замкнути ірландські рекрутаційні депо, а на їх місце післати до Ірландії англійських і шкоцьких вояків. Рух огорнув все населення. Тоді кабінет вніс законопроект про емансипацію, в переконанні, що дальша проволока викликала би революцію.

Таким способом завзяття одної-однісінької людини віднесло велику перемогу, людини, яка – не визначаючись ні багатством, ні становищем в суспільності, ні впливами, почала боротьбу і закінчила її без проливу крові, послугуючися лише агітацією на народних вічах. Партія торіїв заапелювала до фанатизму своїх вірних, з проповідниць Англії лунали грізні перестороги, ентузіазм пуританів досягнув незнаної точки кипіння, але все те не змогло зломити невгнутої волі одного ірландського адвоката. Одного-однісінького. Бо майже всі найвидатніші оборонці емансипації відцуралися його й осудили.

Він сам пустив в рух всю організацію, яка надала такої ваги громадській думці, сам один викликав те захоплення, що стало на службі рухові, змобілізував для тої справи духовенство, що надало цілій справі характер боротьби за Божу справу. Не тому одержав О’Коннель побіду, що кріпив мужність оборонців емансипації в парламенті, або збільшив їх число там, лише тому, що створив в Ірландії силу мас, силу, яка тримала в страсі його противників. Він одержав перемогу в той час, коли його найзапекліші вороги мали цілу владу в своїх руках, владу, яка належала найщасливішому державному мужові свого покоління, людині найбільш непохитного характеру. Коли б О’Коннель і не став в обороні емансипації, так чи не так дали би її Ірландії. Але тоді її отримала б країна, як подарунок вищої верстви для нижчої, обмежений правом «вето». Заслуга О’Коннеля, що його церква віднесла тріумф, не наложивши на себе жодних пут, як сила, з якою треба було відтепер числитися поважно.

Коли емансипаційний закон (Emancipation act) 13 квітня 1829 відчинив католикам двері парламенту, кабінет намагався – з допомогою деяких законів – обмежити їх впливи. Один з них намагався відняти виборче право орендарям т. зв. «свобідних маєтків» з арендною платнею [менше? ] 40 шілінгів. Ся новела значно зменшила числове відношення католицьких виборців. З тим ірландці могли би були ще погодитися. Але засліплений уряд посунувся так далеко, що зважився на крок, який – не зменшуючи в нічим силу католиків – непотрібно лише роздражнював їх.

А саме: кабінет постановив, що О’Коннель не міг увійти до парламенту без поновного вибору, бо емансипаційний закон вступив в силу щойно по першім його виборі. Такий поступок уряду, який всі приписували чисто особистій помсті, лише підніс впливи О’Коннеля в країні, надавши йому ореол мученика, даючи нагоду віднести ще одну перемогу над міністрами. Він знов з’явився в Клерку і знов був вибраний послом. Але тих причіпок О’Коннель до смерті не міг забути серу Робертові Пілеві, про якого казав, що «його усмішка виглядає як срібна прикраса на домовині».

Примітки

Енглсі – (Henry William Paget, 1st Marquess of Anglesey, 1768 – 1854), англійський фельдмашал і політик.