5. Знов гострий курс в Ірландії. Агітація О’Коннеля за сепаратизмом
Дмитро Донцов
Таким самим способом поступали міністри, коли обсаджували вищі адвокатські посади, які – по емансипаційнім акті – стали доступні католикам. О’Коннеля знов поминули. Взагалі ж судейські посади довший час не обсаджували католиками, що вказувало на замір торіїв по змозі нехтувати емансипаційним законом. Крім того спеціальна ухвала парламенту розв’язувала Католицький союз, а лорда-намісника Ірландії, на протяг одного року, уповноважнювала розв’язувати всякі збори, що видавалися йому небезпечні. Одним замахом припинили важність конституційних свобід, а народ роздражнили наново.
Вияв загальному незадоволенню знов дав О’Коннель. Він заявив, що Ірландія ніякої справедливості від англійського парламенту не дочекається, гостро заатакував міністерство Піля-Велінгтона, відновив діяльність Католицького союзу під новою назвою і розпочав завзяту агітацію за відкликанням злуки з Англією. Але намісник заборонив його нові комітети, а коли О’Коннель спробував таки робити віча, то і їх заборонено, а проти нього почали судове слідство. Крім того вищі верстви в Ірландії не погоджувалися з поступками О’Коннеля, а внаслідок боротьби за виборчу реформу в Англії – становище кабінету Велінгтона було захитане. Тому вирішив О’Коннель наразі стримати агітацію і побачити, що дасть емансипація в самім парламенті.
При дебатах над виборчою реформою в англійськім парламенті, боронив О’Коннель найскрайніші гасла, загальне виборче право, трирічну сесію парламенту і тайне голосування. Затвердження виборчої реформи 1832 в великій мірі треба завдячувати ірландському трибунові. Стан Ірландії в той час був тривожний: забийства дідичів, бунти проти десятинної данини, підпали домів, калічення стад – були на порядку деннім. По всій країні поширювали свою діяльність таємні товариства, у великій частині лейнстерської провінції панувала повна анархія, закони не виконувалися, взаїмна ворожість і релігійний фанатизм панували серед всіх верств.
Приписували вину такого стану О’Коннелеві. Бо хоч він завше підкреслював легальність своєї праці, але він же ж збудив католиків з їх сну, усвідомив їм їх приниження і навчив шукати рятунку в собі самих. Він розплутав шалену політичну агітацію між всіми верствами суспільності, він ослабив пошанівок перед вищими верствами, підбурював до неплати десятинної данини.
Але кому не приписувати б вину за ті випадки, їх можна було логічно випровадити з того успіху, який віднесла діяльність О’Коннеля, а також з обставини, що все судівництво і вся адміністрація країни знаходилася в руках людей, до яких величезна більшість людпості не мала довір’я. В 1833 – чотири роки по емансипації католиків – не було в Ірландії ні одного католицького звичайного або мирового судді, платного урядом. Всі вищі судді (з одним однісіньким виїмком), переважаюча більшість навіть безпенсійних мирових суддів і присяглих, були протестанти. Адміністрація головних міст була в руках обмежених, скорумпованих міських управ. Навіть в міністерстві вігів, не мав місця ні один ірландець, а ірландським державним секретарем був лорд Стенлі, загально в Ірландії зненавиджений.
Коли ж ірландці почали акцію за зірванням унії, міністерство відповіло, що англійський народ боротиметься аж до смерті з тим жаданням. Взагалі навіть англійська конституція й англійські закони не дуже примінялися в Ірландії. «Габеас Корпус акт», підставова частина англійської конституції, не діяв в Ірландії в 1800, від 1802 до 1805, від 1807 до 1810, в 1814 і від 1822 до 1824. Опіка над бідними і шкільництво були занедбані. І в той час, коли католицький священик не діставав від держави ніякої платні, найбідніший ірландський орендар мусив платити податки на утримання ворожої й агресивної протестантської церкви, до якої належала заможніша меншість країни. Десятинну данину збирали з напівголодного села. Все те викликало здавна глуху опозицію. Вже в XVIII в. потворилися гуртки «білих хлопців» (white boys) на селі для охорони проти десятинної данини. Ніхто не важився платити той податок. Ліцитації не допроваджували до нічого, бо знов ніхто не важився купувати речі, виставлені під молоток за неплатіж податку.
Щоби скінчити з огірченням в Ірландії, зреформований парламент видав новий закон, який суворістю перевищав всі досі ухвалені. Звертався він не лише проти звичайних злочинців, але й проти політичних опозиціоністів; уповноважнював намісника, в разі потреби, запроваджувати воєнний стан, забороняв всякі політичні збори, хоч се й не було в дусі англійської конституції. Тронова промова, яка заповідала нові законопроекти, гостро зверталася проти О’Коннеля і його агітації. А самі законопроекти робили тим несмачніше враження, що їх ухвалив зреформований парламент, на внесок ліберального кабінету вігів, зараз по ухвалі виборчої реформи, до якої в такій великій мірі спричинився якраз той самий О’Коннель.
Нема нічого дивного, отже, що сі кроки допекли до живого О’Коннеля і викликали його гострі виступи проти міністерства лорда Грея. В своїх виразах ірландський трибун це скупив епітетів і п’ятнував міністрів вігського кабінету, як людей «ординарних, кровожадних і брутальних», людей «з мідяним чолом, камінним серцем і залізними іклами». Він і лорд Стенлі шалено себе взаїмно ненавиділи і парламентарна красномовність знає рідкі випадки таких непогамованих і гострих наклепів, що ними обмінювалися оба противники. Нові ірландські законопроекти підтримували не лише віти, але й торії, але вперта оборона О’Коннеля не лишилася без успіху. Коли два роки по ухвалі тих законів, прийшла на порядок дня постанова про їх продовження, О’Коннелеві вдалося значно злагодити сю постанову англійського парламенту. Скоро потім розв’язано міністерство лорда Грея і на чоло кабінету – хоч і на короткий час – став лорд Мельборн, підтримуваний О’Коннелем.
Примітки
Стенлі – (Edward Smith-Stanley, 1799 – 1869).
Грей Чарльз (Charles Grey, 1764 – 1845) – – британський політик.
Мельборн – , 2-й віконт Мельбурн (1779 – 1848), британський державний діяч.