Передмова

Дмитро Донцов

Нема таких віддалених часів, щоби їх діячі не цікавили нас. Бо драма людського життя – однакова, бо – «так було і в Трої, так і буде».

Одною з постатей минулого, яка приваблює цікаве око сучасника, є безперечно постать великого трибуна Ірландії – О’Коннеля. Коли вмирав, вже інші сили прийшли йому на зміну. Але за життя доконав діл, які вимагали дійсно титанічної сили. Він, сам один, зрушив мертву, як думали, справу. Він вдихнув снагу в, здавалося, непорушне тіло. Він викликав на герць державну потугу, з якою не міг собі дати ради Наполеон.

Його діяльність зачепила цілий ряд проблем, якими цікавитиметься людськість завше – проблему релігійну, селянську, національну, політичної тактики. Англійський автор, Вільям Леки, на якого тут головно спираємося – як англієць, в многім не розумів О’Коннеля, але назагал – здвигнув йому пам’ятник, що стоятиме вічно.

Щоб пояснити заплутані перипетії довгої й невсипущої боротьби того, кому присвячена ся книжка, подаємо короткий огляд ірландсько-англійських відносин.

Від часів Кромвеля, часів поновного завойовання Ірландії, ірландці перестали бути панами в себе. Їх релігію заборонив закон. Католицьке духовенство було ледве толероване, не мало ані прав ані доходів, змушене жити добровільними датками своїх вірних. Державною церквою була церква англіканська, яка утримувалася доходами з своїх дібр і з десятинного податку, збираного з католицького населення. Католики не мали права займати ніякого уряду – всі урядовці, всі державні й місцеві мирові судді, міські лавники, присяглі – були лиш протестанти. Земля належала англійським лендлордам, які заорендовували звичайно селянам свої грунти. Ірландський селянин не був власником свого шматка землі, від поколінь він мусив за нього платити чинш, він був орендар аж до відклику (tenant at will), якого землевласник міг кождої хвилини з грунту викинути. Зі зростом населення роздрібнилася земля в такі маленькі ділки, що не можна було з них вижити. Нужда селян в Ірландії досягла невиданих досі розмірів.

Політично до 1800 р. Ірландія підлягала, як провінція, парламентові Великої Британії, але мала й свій власний місцевий парламент. Під час війн з Францією (1780 – 1798) сей останній намагався усамостійнитися, але в 1800 перепроваджено політичну унію (злуку) країни з Англією і Ірландія втратила свої окремі законодатні установи. В заміну діставала вона право посилати своїх вибранців, послів до англійських палат. Католики мали пасивне виборче право, так що протестантських послів вибирало католицьке населення.

По запровадженню унії, почалася боротьба за так звану емансипацію католиків, себто за зрівняння їх в усіх горожанських і політичних правах (право до урядів, до земельної власності, пасивне й активне виборче право, незалежність католицької церкви і пр.). По довгій боротьбі й затятім опорі торі (консерватистів), а почасти й вігів (лібералів) і самої корони, білль (законопроект) про емансипацію католиків таки ухвалено в 1829, що було майже виключною заслугою О’Коннеля. Він став тоді речником віри, нації і революції – найпопулярнішою людиною в цілій тодішній Європі.

Закон про емансипацію, одначе, не вирішив справи урівноправнення католиків, бо адміністративна практика відбігала від закону, і боротьба затяглася дальше. Від 1832 боротьба переноситься й на терен англійського парламенту, куди по законі 1829, і по виборчій реформі 1832, ввійшли ірландці-католики. Тепер гаслом дня стало – скасування десятини, увласнення селянства і знесення унії з Англією. За О’Коннелем стає ціла змобілізована ним нація… В розгарі сеї боротьби О’Коннель вмирає, а розчаровані в успішності його метод, ірландці переходять до нових.

Утворюється група «Молодої Ірланді», ся група була наскрізь світською, що не хотіла коритися духовенству, демократична і революційна. Англійський прем’єр Роберт Піль хотів порозумітися з поміркованим крилом ірландських партій, за ціну уступок духовенству і селянству. Але його старання не довели до нічого. Скоро потім наступив великий голод 1846. Населення Ірландії живилося мохом і травою, трупами були застелені вулиці. Почалася масова еміграція. Людність острова, яка числила перед 1845 ще понад 8 міліонів, впала в 1845 на 6 і пів, в 1881 – на 5, а в 1891 – на 4.700.000. По невдалих спробах революції в 1848 і порозумінню з революційною Францією – в Ірландії знов настав могильний спокій. Від того часу на політичній арені Ірландії виступали дві партії – одна незалежницька, з гаслом «безпосередньої акції» проти лендлордів, друга поміркована, яка думала в самім англійськім парламенті вибороти автономію (home rule). Тактика, яку ся партія, з її вождем Парнелем, вибрала – була пізніше так часто примінювана в Європі – тактика парламентарної обструкції: використовуючи формальні приписи регуляміну, що позволяли обструкціоністам загальмувати всяку правильну діяльність палати.

Обструкція «ірландської бригаді» була дуже успішна і дійсно стала загатою для всякого правильного функціоновання парламентарної машини. В 1879 підраховано, що під час одної лише сесії, один ірландський посол промовляв 369 разів, другий – 500. В краю засновано «Земельну лігу» (1879), яка боролася за знижку чиншів, за дозвіл відпродувати право аренди, і за неусувальність орендаря з землі, поки він платив умовлений чинш. На активну допомогу тим орендарям, яким грозило усунення, якраз стала Земельна ліга.

Потрібні фонди зібрано в Америці. За один рік (1879-1880) Парнель привіз з своєї подорожі по Америці 72 000 фунтів стерлінгів. Таким чином він з’єднав для своєї акції три групи: парламентарну, селянську і американську. Уряд Гладстона хотів полагодити справу дрібними уступками (відшкодуванням для усунених орендарів і пр.), але партія Гом Руля лишилася на своїй непримиримій позиції, вона жадала парламенту і цілковитого знесення «лендлордізму». Акція в краю зміцніла й поширилася.

Проти ворогів Ліги проголошено бойкот. Назва ся пішла від першого активного противника Ліги, капітана Бойкота, супроти якого застосовано бойкот. Лендлорди звернулися до уряду з жаданням охорони, але й з просьбою – не виявляти прізвищ петіціонерів зі страху перед помстою Ліги. Англія відповіла – виїмковим станом з одної сторони, малими реформами (зниження чиншу) – з другої. Але гомрулісти не занехали боротьби. Ліга скликала до Дубліна Національний конвент з 1200 делегатів, який постановив, що «причина політичних і соціальних недомагань Ірландії є панування чужинців» (англійців); спосіб зарадити тим недомаганням – се дати Ірландії самоуправу.

Гладстон виступив проти «терору Парнеля» і проти «нової евангелії плюндрування». Арешти і виїмкові закони з одної сторони, терористичні акти, перенесені на терен самої Англії – з другої, ось були форми боротьби обох противників. Але по кількох літах, щоби привернути спокій, відважився Гладстон дати Гом Руль. Та його спроба не вдалася. На тлі сього питання його власна партія розкололася, від неї відійшла поважна група «уніоністів», противників Гом Руля, проти останнього були й північні ірландці, протестанти з Ольстера, організовані в тайні групи «оранжистів», готові збройно поборювати ірландський сепаратизм. Парламент відкинув в 1886 більшістю 341 голосу проти 311, проект Гом Руля. Палати розпущено, але на нових виборах, що велися з гаслом – за чи проти сепаратизму – Гладстона розбито.

Відносини між орендарями й лендлордами заогнилися. Знов зачався ряд процесів. Але присяглі не важилися виносити засуджуючі присуди, а свідки відмовлялися від обтяжуючих зізнань. Деякі католицькі єпископи отверто заявили себе сторонниками Ліги. Папа в окремій енцикліці заборонив священникам брати участь в агітації. Англії знову удалося опанувати становище.

Світову війну використала частина ірландців для спроби повстання. Хоч воно не вдалося, але те повстання й рух 1918 остаточно змели з ірландського політичного овиду партію Гом Руля. Почалися боротьба за ірландську державу. По трагічних епізодах, договір 16 XII 1921 між революціонерами і Англією покликав до життя «Свобідну Ірландську державу» (Free state) зв’язану з Англією лише особою короля, на вірність якому Ірландія мала зложити і зложила присягу.

Влада перейшла до спеціального сейму в Дубліні (Daily Eireann), на чолі уряду став знаний і заслужений борець за незалежність, Косгрев. Партії шін-феніїв і Fianna Fail Імона де Валери відкинули компроміс з Великою Британією і збойкотували новий сейм, що зібрався в осені 1922. Місце його нарад і нарад уряду виглядало на обложену твердиню. Війна, що велася досі між Великою Британією й ірландцями, тепер велася між ірландцями поміж собою. Ся горожанська війна скінчилася щойно в травні 1923.

Порядок в краю підтримував ірландський уряд майже драконськими заходами. Сейм існував лише на папері. Диктаторська влада лежала в руках уряду, що правив терором, на який не завше рішалася навіть сама Англія. На виборах 1927 сторонники де Валери увійшли до сейму в кількості трохи меншій від урядової партії, і згодилися скласти присягу королеві. Лише тут же заявили, що уважають її за необов’язуючу до нічого, за порожню формальність. Програма де Валери була: знесення присяги королеві і заплати Англії суми, яку ся остання дала наперед лендлорддм за продаж їх землі орендарям. На п’ятих від трактату 1921 виборах, в лютім 1932 партія де Валери зібрала, хоч і невеличку, але більшість голосів. Де Валера зістав головою Екзекутивної ради Свобідної держави.

Від сеї хвилини Ірландія знов вступила в тяжку – хоч і не криваву – добу конфлікту з Великою Британією. Формально – Ірландія частина Британського союзу народів, якого символом є особа короля. Фактично – є вона незалежною державою, але – в тяжкій митній війні з Англією, за якою стоїть Ольстер і яка консумувала 90% ірландського вивозу, якого тепер не хоче приймати.

Населення виснаженого віковим змаганням відважного народа, в 32 графствах (разом з Ольстером) не перевищає 4 міліонів, з яких 1 200 тисяч протестантів. В Ольстері – що лишився поза рамами Свобідної держави в злуці з Англією – 1 250 530 мешканців, з чого 204 500 католиків.

Рідко кола боротьба якоїсь нації за незалежність, є повна таких драматичних моментів, як боротьба Ірландії. Історія сеї. боротьби ще чекає на свого Плутарха. В сій книзі подаємо один з яскравих епізодів сеї епопеї.

Примітки

Кромвель Олівер (1599 – 1658) – англійський .

Роберт Піль (Robert Peel, 1788 – 1850) – британський державний і .

Парнель Чарльз Стюарт (Charles Stewart Parnell, 1846 – 1891) – ірландський .

Гладстон Вільям (William Ewart Gladstone, 1809 – 1898) – британський .

Бойкот Чарльз (Charles Cunningham Boycott, 1832 – 1897) – в Ірландії.

Косгрев Вільям Томас (Liam Tomás Mac Cosgair, 1880 – 1965) – ірландський революціонер і .

Імон де Валера (Éamon de Valera, 1882 – 1975) – із чільних політиків Ірландії.