7. О’Коннель в англійськім парламенті. Боротьба за загальне виборне право
Дмитро Донцов
Всі ті новості були наслідком нової політичної дійсності, наслідком зросту політичної ваги католиків, яку вони собі вибороли під проводом О’Коннеля і під натиском громадської думки. Але хоч які важні й були ті реформи, не задовольнили вони ірландського трибуна. Він прямував до повного скасування протестантської зверхності в Ірландії. Не всі з запроваджених реформ тішили його. Грунтовий податок не вважав він полекшою бідному селянству, бо земельний власник стягуваний з нього податок перекладав на плечі селянина, збільшуючи відповідно його орендний чинш. Не задовольняли його теж і притулки для бідних. Вони не помагали справді бідним, але лише зменшували добровільну доброчинну акцію самої ірландської суспільності.
Він пропонував інший вихід: треба засновувати товариства абстиненції, скасувати десятинну данину, оподаткувати відсутніх в краю землевласників, а еміграція повинна підтримати край, і се на його думку були найважніші способи боротьби з пауперизацією країни. Така була його найближча програма для Ірландії. В Англії обставав за найрадикальнішою політикою: за загальним виборчим правом до обох палат, за короткотривалою сесією парламенту. Через те стягнув на себе велику нехіть англійської аристократії.
Вся його програма була вислідом його ірландської політики. Як ірландець і католик, гаряче відданий своїй країні і вірі, виступав проти всякої установи, яка стояла на дорозі до мети. Тим способом намагався збільшити вагу католиків в Ірландії і вагу Ірландії в З’єднанім Королівстві, що логічно наступило би, коли б до голосу в королівстві прийшли широкі маси народу.
Щоби зрозуміти його політику, треба собі усвідомити, що головно аристократія робила опозицію тій політиці; що палата лордів уперто й послідовно відкидала або калічила всякий законопроект на користь рівноправності католиків, що головно аристократичні круги висували проти нього найгостріші обвинувачення. Крім того, він не сподівався, щоби скасування десятинної данини вдалося перепровадити за згодою аристократії.
Торії хотіли обмежити виборче право в Ірландії. Щоби перехрестити їх заміри, домагався О’Коннель загального виборчого права до британського парламенту. Його противники спиралися на нехіті широкої протестантської маси Англії до католицтва. О’Коннель задумав тоді притягнути на свій бік сю масу, жадаючи загального виборчого права. Йому вдалося в тій справі з’єднати собі не лише широкі маси на півночі Англії, але й шкоцьких кальвінів. Незламна сила його так зрозумілої для народу красномовності взяла гору над висунутими проти нього релігійними пересудами й національними антипатіями, хоч його мова не дуже припадала до смаку культурних верств Англії.
Завдяки свойому талантові промовця, удалося йому відіграти поважну ролю в політиці Великої Британії свого часу. Три найважніші парламентарні постанови тої доби були: емансипація католиків, виборча реформа 1832 р. і знесення збіжевих законів. Перша завдячує своє життя головно О’Коннелеві, коли голосували над другою, його фаланга з шістьдесятьох ірландців рішила остаточний вислід голосовання, і він же ж був один з перших, що піднесли боротьбу за третю. Його наступники, або ті, що за таких себе видавали, спроневірювалися не раз засадам встановленої ним тактики – боронячи нпр. рабство муринів в Америці, французьку окупацію Риму, або державний замах Луї Наполеона; він ніколи своїх засад не зраджував.
Без застережень боронив парламентарну реформу, емансипацію муринів, скасування тілесної кари у війську, скасування податків на часописі і на папір, підтримуючи завше справу англійських і шкоцьких лібералів. Голоси, якими розпоряджав, вистачали завше для перемоги тої партії, на чию сторону ставав він. Тим пояснюється його величезний вплив в палаті громад, хоч до пануючого в ній доброго тону він ніколи не міг примінитися. Що й поза парламентом мав він надзвичайний вплив на маси, се мусив визнати й Велінгтон, коли заявив в 1836 році в палаті лордів:
«Ви нарікаєте, що ми завше маємо ім’я О’Коннеля на устах та що всі наші зусилля спрямовуємо, щоб знищити одну-однісіньку людину: се тому, що ся однісінька людина – то сила!»
В дебатах мусив О’Коннель поборювати неможливі перешкоди. Всі партії були властиво ворожо до нього настроєні і всі найвидатніші англійські промовці були його ворогами. В справах Ірландії його становище, як промовця, було особливо прикре, бо мусив говорити під голосний глум противників, тим часом як його противники були певні голосних оплесків. Величезна більшість англійських і шкоцьких послів відчувала до нього найсильиішу особисту й політичну нехіть. Поза Шейлем, ні один з ірландських зємляків-послів ие міг прийти йому з відповідною допомогою.
Майже всі видатні його противники дуже молодими ввійшли в парламент і протягом багатьох років засвоїли собі мистецтво промовця, пізнавши рівночасно смак і уподобання слухачів. О’Коннель мав п’ятдесять чотири роки, коли без найменшої підготовки до кар’єри посла, вступив до палати громад. Тим не менше, успіх його як промовця був дуже великий. Його здібність відбивати напади, його гостра, демосфенівська логічність в розвитку якоїсь думки, його повне опанування бороненого предмету, зручність, з якою зосереджував увагу на найяскравішій його точці, пафос і гумор, який вкладав в свою промову, – відразу поставили його в перший ряд промовців британського парламенту.
Але не всі його промови були однакові. Йому не раз шкодили безцеремонність, простацький жарт, пересади і завелика напасничість. Такт, який він все виявляв в своїх промовах до народу, дивним дивом, бракував йому, коли говорив на зборах джентельменів. Тому, хоч ніхто з його сучасників не вмів з такою майстерністю порушити якесь питання, загальний вплив його промов на культурну верству в Англії не був додатний. Як бесідник він не підносився над Шейлем і Маколеєм, але як дискутантові – ніхто опріч лорда Стенлі не міг йому дорівняти.
Дебати над законопроектом Стенлі дали найблискучіші докази здібностей О’Коннеля як промовця. Він мусив витримати атаки найкращих парламентарних борців палати – Маколея, Стенлі, Піля і багатьох менших, в палаті лордів вельмиповажаний лорд Брагам кинув проти нього всю свою повагу. І не зважаючи на все – його, як се мусіли признати самі вороги, не вдалося збити з позиції. О’Коннель означив законопроект, як спрямований виключно проти одної особи – проти нього. Межиоклики, що кидали йому, вивели б з рівноваги всякого іншого. Одного разу галас противників до того заглушив його промову, що він мусив перервати її. Коли зала успокоїлася і він знова забрав слово, то почав тим, що не дасть себе зацитькати «звірячим хрюканням». Тоді піднісся один посол і заявив, що означати межиоклики послів звірячими – суперечить порядкові парламента. О’Коннель освідчив, що готовий взяти назад свої слова «звірячі», але що він ніколи досі не чув про хрюкання, що не було б звіряче. Спікер рішив, що слово «звірячий» є проти порядку, але не більше, ніж межиоклики, що його спричинили.
Його відношення до англійських партій довший час було нейтральне. Очевидно, він ненавидів торіїв як запеклих ворогів емансипації католиків і виборчої реформи; одного разу назвав він вігів спенсіонованими торіями. Але коли лорд Мельборн виявив дійсну добру волю успокоїти Ірландію, він дав йому свою підтримку. І кабінет представляв дивну картину міністерства, яке в палаті громад мало більшість за собою, в палаті лордів – величезну більшість проти себе, а в країні було дуже не люблене і трималося лише голосами ірландців. Підтримка, яку він оказував Мельборнові, була щира і безінтересовна. При нараді про обсаду ірландських урядів, до якої його притягнув кабінет, ніколи він не дбав про себе. Йому запропонували посаду першого судді скарбу, він відмовився.
Примітки
Маколей Томас Бабінгтон (Thomas Babington Macaulay, 1800 – 1859) – британський історик і .
Брагам – ?.