3. Католицький союз і боротьба за емансипацію. О’Коннель послом

Дмитро Донцов

Але всі ті комітети се було ніщо в порівнянні з заложеним в 1824 Католицьким союзом – Great catholic association. Метою Союза було – плекати релігійне виховання народа, переводити анкети про чисельний стан католиків і протестантів, збивати підкошувані в ворожім таборі обвинувачення католицького руху і пр. Союз займався також збиранням петицій з парохій й уладжуванням віч по всіх графствах.

Правдивою ціллю Союза було покликати до життя велетенську організацію, розгалужену по всій країні, проваджену в кожній парохії, кожним парохом, щоби петиціями і іншими способами агітувати за емансипацією католиків. Щоби притягнути до Союза маси, високість вкладки була знижена до одного пенса. На перших зборах з’явилося лише десятеро людей, вони хотіли покликати до життя управу організації, але се вдалося щойно на третих зборах.

Хутко до Союзу пристало майже все духовенство Ірландії, яке поза ним не визнавало ніякого іншого авторитету в країні. При виборах 1826 вплив духовенства дався дуже відчути. Поразка Бересфордів в католицькім графстві Вотерфорді, де вони – хоч завзяті антикатолики – завше виходили досі послами, вказувала на зміну в громадській думці. Організація народу відбувалася з подиву гідною швидкістю. О’Коннель і Шейль об’їздили країну вздовж і впоперек, агітуючи і заохочуючи народ до дальшої боротьби.

О’Коннель мав величезний вплив на аудиторію. Його голос міг перекричати найстрашніший галас, але вмів віддати й иайчуліше зворушення; надавався до найбільш пристрасних закликів і порушував найніжніші струни людської душі. Ніхто не вмів з більшим враженням цитувати поетів, як О’Коннель, а його міміка була така невимушена й природна, що майже лишалася незавваженою. Мова його була ясна, сильна, плинна, хоч часто неправильна й невигладжена. Він не клав великої ваги на риторичні штучки, жертвував стилем, аби лиш осягнути бажане враження. Не лякався найзвичайніших виразів, ані шорсткого гумору, а в своїх образах не був дуже вишуканий. Мав дар відчувати слабі сторони й забобони слухачів. Скорий на трафні репліки, міцний в аргументації, яскравий в оповіданні, щирий в нападах пристрасті, – він був одним з найдосконаліших промовців. Сотки тисяч прислухувалися кожному його слову, зворушені до сліз, або до бурхливого реготу, до вибухів безмежного захоплення й гніву, але так опанувані, що на тих величезних вічах ніколи не нарушеио порядку.

Інші промовці вчили риторику, О’Коннель студіював людину.

Успіх Католицького союзу ставав чим раз виразніший. Вкладки росли з дня на день. Віча по графствах відбувалися з чимраз більшим захопленням, впливи католицького духовенства росли. Уряд думав протиділати рухові, оскарживши О’Коннеля і його товариша Шейля перед судом за деякі вислови в їх промовах. О’Коннеля обвинувачували за вираз, що «коли переслідування допровадять Ірландію до шалу, в ній повстане новий Болівар». Але довести, що промовець дійсно вжив того виразу – на суді не вдалося.

Коли Велінгтон створив кабінет, здавалося, що всякі надії католиків будуть знищені, бо непохитна рішучість шефа кабінету була занадто знана, як рівно ж і відношення до ірландської справи партії торіїв. Але якраз тому кабінетові судилося проголосити засаду релігійної рівноправності. Першу важну уступку вдалося осягнути від лорда Джона Решеля, який дозволив дисентеріям користати конституційними правами. Торійська теорія пануючої церкви зазнала через те великий удар, а з нею впав один з найсильніших доказів проти емансипації католиків. О’Коннель підтримував всіма силами дисентерів в їх боротьбі за емансипацію.

В той час зродився новий проект полагодити католицьку справу в Ірландії. Священики мали отримувати удержання від держави. Всі відчували, що емансипації католиків довго не стримати, отже уряд хотів зробити щось, щоб перешкодило повній незалежності духовенства від корони. Зовсім незалежне ірландське духовенство і так підозріване в симпатіях з французьким двором, було б інакше небезпечною фракцією в парламенті. Залежність від держави зв’язала би його міцніше з короною й урядом і злагіднило би нарікання на привілеї державної протестантської церкви.

Над тим проектом думав Пітт. Спершу нічого не мав проти сього і О’Коннель, але потім стрінувся з різким спротивом самого духовенства і виступив проти проекту. В 1837 прийшло до острої сутички між О’Коннелем і Смітом О’Брайном в тій справі. Перехід духовенства на утримання уряду, успокоїв би Ірландію – думав О’Коннель, – але священики стратили би багато з своїх впливів і сили в краю, які мали досі, коли були здані виключно на підтримку народу. А духовенство все більше ваги прив’язувало до своїх впливів, аніж до безпечного утримання.

Коли до влади прийшло міністерство Велінгтона, Католицький союз ухвалив поборювати всяку кандидатуру на посла людині, яка займає якийсь уряд в тім міністерстві. Член парламенту Фіцджеральд, що заступав графство Клер, був призначений урядом головою торговельної ради, отже мусив – як вимагала конституція – ставати до нових виборів. О’Коннель рішив виступити проти-капдидатом. Ціле католицьке населення лавою стало по його боці. Священики кинули цілий свій вплив, щоб здобути перемогу національному католицькому кандидатові. Вони закликали з проповідниць вірних витримати під прапором своєї релігії, коли не хочуть стати відступниками віри. Вони вдихнули в народ дух старих мучеників і переконали його, що його справа така свята, як справа перших християн.

Землевасники стояли так само рішучо по стороні кабінету. Їх дуже обурило поступування Союза, який посмів давати прикази їх орендарям – селянам. Вони піднесли гострий протест проти вмішування католицької церкви у виборчу акцію і проти невдячності супроти доброго і випробуваного посла. Фіцджеральд все був оборонцем католицтва, здібний промовець, людина безуслівно чесна. В своїй промові заклинав він виборців не зривати вузлів, що в’язали між собою землевласників і орендарів і обіцяв заступати їх інтереси в парламенті. Промову принято оплесками, вона зробила враження… Тоді встав О’Коннель і спробував, не ощаджуючи ні кпин ні оскаржень, ослабити враження передбесідника. Його вогниста й проречиста мова иірвала за собою слухачів. По двохденній боротьбі, переміг О’Коннель.

Примітки

Бересфорди – зокрема, (William Carr Beresford, 1768 – 1854), британський генерал, член парламенту в 1810 – 1814 рр. від графтва Вотерфорд.

Шейль – ?.

Болівар Сімон (1783 – 1830) – за незалежність іспанських колоній в Південній Америці.

Джон Решель – (John Russell, 1792 – 1878), британський політичний діяч.

дисентерії (, незгідні) – одна із груп англійських протестантів.

Сміт О’Брайнєн (William Smith O'Brien, 1803 – 1864) – .

Фіцджеральд – можливо, (Augustus Frederick FitzGerald, 1791 – 1874), ірландський аристократ.