Як готуватись до війни?

Дмитро Донцов

Тепер перед нами встає квестія: яким способом маємо виповнити нашу задачу – приготовитися до чинного уділу в австро-російськім конфлікті?

Засоби для осягнення цієї спільної цілі – в Росії і Австрії – цілком природно мусять бути сильні. Тут ними має бути: мілітарне виховання і організація молодіжі, в ближче обговорення котрої я не входжу, полишаючи цю справу фахівцям. Скажу лиш, що ця організація має носити тривалий і поважний характер.

Другий і найважніший засіб: систематичне політичне виховання народу в дусі програми сепаратизму. Брошурами, газетами, промовами – мусить розвинутися в краю широка антимосковська агітація. Тим самим способом мається вести боротьба з москвофільством, аби в слушний час ми не мали своєї Вандеї. Коли досі жодна з політичних партій не потрафила у нас зорганізувати поважну і сталу антимосквофільську і антимосковську пропаганду, може, це удасться нашій молодіжі!

Бо не треба ніколи недооцінювати того політичного капіталу, котрим є єдність і політична свідомість нації. Лише через цю єдність і політичну свідомість фінського народу російський царат досі не може похвалитися жодними реальними здобутками в своїй боротьбі з маленькою нацією. І що справді почне він в краю, котрий – на сам лиш замах на його національні права – відповів петицією, що зібрала на 3 млн. населення – понад 500.000 підписів! Коли нам в Галичині удасться систематичною працею підняти політичну свідомість нашого народу, свідомість непримиримої суперечності його екзистенції яко нації з інтересами царату – цей останній не буде нам страшний!

В Росії – через страшенно низький рівень національної свідомості, навіть у інтелігенції – перший рекомендований спосіб боротьби є наразі просто виключений. Лишається другий – підготовлеиня ґрунту під активну акцію. Для осягнення цієї цілі було б на першім місці заложення спільного органу цілої української молодіжі в цілях пропаганди головних думок сього реферату. Головним завданням органу було б ширеиня ідеї австрославізму, поборювання панмосковських ідей, пропаганда політичного сепаратизму. Кожний артикул цього органу – котрий є цілком можливий навіть легальний – мав би кінчитися одним рефреном: Cartaginam esse delendam! Се було б підготовленням революції в умах, що б пізніше перетворилася в революцію чину.

Аби об’єднати цілу нашу молодіж, цей орган мусів би мати лише ті цілі, які я в приближениі окреслив. Усякі інші, які часом приплентаються до ідеї сепаратизму, мусять бути виеліміновані. Наш рух не має йти ні під чорно-жовтою, ні під жовто-білою фаною! [48]

Розуміється, що, пропагуючи ідею сепаратизму, ми не повинні ані хвилі спускати з ока чергових завдань біжучої політики. Соймова реформа виборча, університет – тут, знищення політичного абсолютизму там – ці гасла були і далі будуть на наших прапорах.

Ця програма є тим легшою до переведенння, що я властиво не бачу, як дехто, дилеми: культурна праця чи політика? Я думаю, що одно дасться погодити з другим. Українська молодіж мусить брати активну участь в політичному житті нації. Але розуміється, не сміє забувати і на самообразовання, без котрого вона не потрафить не лиш брати цієї активної участі, а й навіть… «Шляхи» [49] видавати.

Зрештою, панове, є такі моменти в історії націй, коли такі питання – як поставлене вгорі – не існують цілком. В 1813 р. німецьке студентство не питалося, чи воно має вчитися, чи робити політику? Не питалося воно про це і в 1848 році. Не питалося про це і російське студентство в 1905 році. Є моменти, коли одиниця, сотки одиниць попадають у вир великого історичного потоку, – і тоді вибір тої чи іншої дороги для кожної одиниці залежить від її суспільного інстинкту і совісті.

Такий момент наступив тепер для нашої молоді. Революція 1905 p., що стала прологом українського відродження в Росії, 12 цвітня 1908 р. в Галичині, політичні стрясіння 1910 і 1912 р. [50], хорватський рух, упадок Турції – були ніби першими підземними товчками того великого землетрусу, що невдовзі захитає ще не один status quo і переверне догори ногами згнилу будову сучасної Европи, оперту на поневоленні молодих, що рвуться до нового життя, націй. В таку хвилю, коли ми майже чуємо важкі кроки всесвітньої історії, коли ми бачимо, як на нас наближається – як казав поет – «okropność przyszła, co kołysze światem», – в такій хвилі нам не вільно сидіти тихо! Най нас не страшить непомірність завданя, най не сліпить нам очі величезність Росії. Великі здають ся нам такими тому, що ми стоїмо перед ними на колінах.

Росія взагалі не лишила нам свободи вибору. Вона поставила нас перед дилемою: або цілковита національна смерть, або – безпощадна боротьба.

Час цієї боротьби наближається. Треба, щоб він кожного застав на своїм постерунку. Щоб кожний виконав свій обов’язок перед собою і перед потомством.

Коли почуття відповідальності перед нащадками для нас не є порожнім звуком, то стережімся, аби вони, згадуючи нас, не паленіли зі стиду. Аби прокляття їх не впало на нашу пам’ять! Аби не сказали з погордою: велика хвиля застала малих людей! Аби могли сказати, що ми вложили в нашу справу цілу силу нашого чуття й темпераменту, ясність думки і незламну волю!

Недавно один з тих немногих великих, що дала світові Україна, питався – з розпачливою зневірою – звертаючися до свого народу:

«

Щоб виявило твоїх сил безмірність?»

«Невже задармо край твій весь политий кров’ю

Твоїх борців?»

Ці слова ми маємо вирізьбити в нашім мозку і нашім серці! Най вони, як прокляття, як змора тяжать на нас – пригадуючи нам наш обов’язок – і вдень, і вночі, аж поки ми не дамо на них відповіді, що була б гідною нашої нації і її великої будучини!

48. ні під чорно-жовтою, ні під жовто-білою фаною – тобто, ні під прапором Австрії, ані Папи Римського, католицизму.

49. «Шляхи» – журнал, що виходив у Львові у 1913-18 pp. Відображав устремління радикальнішої молоді, а потім Січових стрільців.

50. 12 цвітня 1908 р. в Галичині – в цей день галицький студент Мирослав Січинський застрелив намісника Галичини графа Анджея Потоцького, що було водночас актом протесту проти польської шовіністичної політики в краї і закликом до радикальніших дій українців.

політичні стрясіння 1910 – революція в Португалії, початок революції у Мексиці.

1912 р. – вибух першої Балканської війни.

okropność przyszła… – цитата з поеми Ю. Словацього «» (пісня 7).