Десятий сезон досліджень давньоруського селища Автуничі
Моця О.П., Готун І.А., Коваленко В.П.
Джерело : “Археологічні дослідження в Україні в 1994-1996 роках”, К., 2000 р., с. 111 – 112.
Роботи 1996 р. на поселенні кінця X – рубежу XII-XIII ст. поблизу с. Автуничі на півночі Чернігівщини, що вивчається Дніпровською давньоруською експедицією Інституту археології НАН України при участі Чернігівського педінституту (керівник доктор історичних наук О.П. Моця) незважаючи на надзвичайну матеріальну скруту, були досить результативними в плані наукових здобутків.
Протягом попередніх сезонів на пам’ятці було розкопано курганний могильник із трьох груп насипів та відкрито понад 25,6 тис.м2 в зоні житлової та господарської забудови, число вивчених об’єктів досягло 770 (416 будівель, 223 ями, 131 канавка від огорож), а кількість знахідок перевершила 41,3 тис. одиниць. Пам’ятка, відібрана свого часу, як “типова і середньостатистична”, демонструє багатогранність і багатоструктурність середньовічного поліського селища, як соціально-економічного утворення. Високорозвинуте багатогалузеве господарство, специфіка в організації економічної діяльності, помітна соціальна стратифікація населення, особливості планіграфії та хронології в сукупності зі знахідками, що характеризують заняття та побут мешканців, їх ідеологічне та культурне життя – все це не лише поточнює наші уявлення про сільські поселення епохи Київської Русі, а й спричиняє відмову від традиційних поглядів на останні.
В 1996 р. в роботах, що велись протягом серпня, крім співробітників ІА НАНУ та викладачів і студентів Чернігівського педінституту приймали участь представники київських університету ім. Т. Шевченка та педуніверситету ім. М. Драгоманова, Чернігівського історико-архітектурного заповідника, учні шкіл м. Славутича. Вагомих результатів вдалось досягти завдяки організаційній підтримці місцевих ентузіастів вивчення національної культурної спадщини – лісничого М. Зайця, голови КСП В. Павловича, керівників комбікормового заводу М. Левченка та П. Письменного і працівників цих установ.
За час польових досліджень було відкрито близько 500 м2, де вивчено 15 об’єктів господарського призначення та промислового використання, а також завершено роботи на об’єктах, дослідження котрих в зв’язку з їх специфікою було перенесене з минулих польових сезонів. Таким чином, сумарна відкрита площа в зоні житлової і господарської забудови склала понад 26,1 тис.м2, а число об’єктів нараховує 785 (431 будівля, 223 ями, 131 канавка від огорож). Колекцію поповнили уламки керамічного посуду, дендрологічний матеріал, остеологічні знахідки. Серед побутового інвентаря – відерні вушка, ножі та бруски для їх гострення, шиферні пряслиця та ін. Привертає увагу пластинчастий срібний (?) браслет з геометричним орнаментом.
Основні зусилля експедиції були спрямовані на завершення вивчення колодязя, відкритого раніше. В 1993 р. в центральній частині поселення було досліджено западину з культурним шаром; в її дні читалась пляма заповнення будівлі. Наступного року об’єкт, що отримав назву “будівля № 366”, був вибраний до фіксації дубового зрубу, а потім – на рівень 6 вінця (рахуючи від першого вцілілого). В 1995 р. роботи велись на рівні наступних 3 вінців, тоді ж вибрано внутрішнє заповнення зрубу до підлоги (настелена дошками). Дослідження 1996 р. були спрямовані на завершення вивчення дерев’яної конструкції (ще два вінці та ящик з дощок в кілька шарів глибиною понад півметра), а також на вибірку заповнення котловану будівлі № 366 за межами нижньої частини зрубу. Роботи були ускладнені надзвичайно важкими геоморфологічними обставинами і неможливістю механізації робіт в таких умовах. Незважаючи на це, план досліджень було виконано повністю, об’єкт чекає музеєфікації. Після одержання результатів санітарних аналізів води з давньоруського колодязя (показали не лише придатність для пиття, а й відсутність ряду шкідливих сполук, характерних для сучасної питної води), за ініціативою названих вище місцевих господарників експедицією та співробітниками Рубіжського лісництва було проведено роботи (керівник – майстер Ю. Стеба) по відновленню діючого колодязя на місці давньоруського.
Завершено також розкопки одного із кар’єрів-глинищ, законсервованого минулого року в зв’язку зі складними погодними умовами. На дні об’єкту зафіксовані дерев’яні вимостки (знахідки дерева мали місце лише в колодязі та кількох аналогічних кар’єрах-глинищах). Їх аналіз спеціалістами в галузі дендрології (М. Заєць) сприяв конкретизації уявлень про ту екологічну нішу, в якій проходили життя та господарська діяльність мешканців досліджуваного селища.
Серед вивчених на пам’ятці споруд дві безсумніво ототожнюються з дігтярнями, відомими на вказаному поселенні та інших давньоруських селищах, а також за численними етнографічними аналогіями. Конструктивно вони складалися з двох частин : верхньої (урізано-конічної чи напівсферичної) для згоряння без доступу повітря сировини, і нижньої, циліндричної – для збору продукції. Стінки об’єктів обпалені, просочені темнокоричневою органікою. В заповненні – деревне вугілля, сажа, численні шматки обгорілої березової кори. Діаметр будівлі № 424 – 2,1 м, будівлі № 431 – 2,28 м, глибина верхньої частини, відповідно, 0,6-0,72 та 0,75 м. Діаметр нижньої частини та загальна глибина складали, в будівлі № 424 – 1 та 1,3 м, в будівлі № 431 – 0,88 та 1,05 м. В обох вказаних об’єктах простежено цікаву конструктивну деталь – наявність стовпових ямок в дні. Серед кількох десятків досліджених на поселенні смолокурень та дігтярень подібне явище спостерігалося лише в одному випадку в 1990 р.
В числі інших вивчених на пам’ятці об’єктів – кілька кар’єрів-глинищ незначних розмірів, господарчі ями.
Експедицією проведено черговий етап робіт по вивченню округи досліджуваного селища. Здійснено обстеження берегів р. Верпч з різночасовими пам’ятками (керівник розвідзагону – Ю. Ситий), знято план зафіксованої в 1992 р. курганної групи, сусіднього поселення давньоруського часу.