Розкопки могильника Черкаси-центр в 1994 році
Сиволап М.П.
Джерело : “Археологічні дослідження в Україні в 1994-1996 роках”, К., 2000 р., с. 141 – 142.
Влітку 1994 р. Придніпровським загоном Черкаської Лісостепової археологічної експедиції (ЧЛАЕ) обласної археологічної інспекції було продовжено (розкоп II) дослідження могильника Черкаси-Центр, що розташований у старовинній частині м. Черкаси, [Сиволап 1994]. Розкопки провадилися за рахунок власних коштів інспекції, чим і пояснюється їх малий об’єм.
Розкоп II було закладено на ПдСх від розкопу I (1991), майже впритул до однієї з ділянок останнього. Усього було розкрито 53 м2, досліджено 8 поховань (№№ 16-23). Усі поховання зосереджувалися у центральній частині розкопу, де відстані між ними коливалися від 3-1 м до розміщення практично впритул. Серед поховань 3 трупоспалення, 4 трупопокладення і 1 кенотаф (?). З трупоспалень – 1 урнове (№ 20), решта двоє (№№ 18 і 23) – безурнові, розсіяні на площі близько 2 м2 кожне. Глибина трупоспалень 0,8-1,1 м від сучасної поверхні. Трупопокладення представлені трьома (№№ 17, 19, 21) похованнями дорослих (жінок ?) та 1 дитячим похованням (№ 22). Глибина їх коливалась у межах 1,67-1,33 м. В усіх трупопокладеннях тією чи іншою мірою було помітно сліди стінок могильних ям видовженої форми (біля дна).
Поруйновний пізньою ямою дитячий скелет було орієнтовано головою на Зх, поряд з черепом знайдено скляне намисто та деревні вуглики. Всі дорослі небіжчики лежали випростано на спині і були орієнтовані головою у Пн напрямку з більшим чи меншим відхиленням на Зх. Грудні частини всіх 3 скелетів були навмисне зруйновані ще у давнину. Два з цих поховань супроводжувалися поховальним інвентарем : 1 (№ 21) та 4 (№ 19) посудинами. Поховання № 16, орієнтоване головою на ПнЗх, було безінвентарним. Але поряд з ним, у головах, знаходилася підпрямокутна яма 0,65×0,6 м, глибиною 1,9 м, наповнена поховальним інвентарем : чорнолощена миска, червоноглиняна амфорка, опуклобокий горщик, сіроглиняна трьохручна ваза, сіроглиняна миска закритого типу, сіроглиняний дворучний глек, прясло, фрагменти скла та кістяного гребеня. Жодних кісткових решток не виявлено. Можливо, це кенотаф чи жертовна яма.
Речовий комплекс поховань № 16-23 цілком звичайний для пам’яток черняхівської культури – прясло, кістяний гребінь, скляне намисто, сіро- та червоноглиняний посуд, як шерехатий так і лощений : горщики, миски, дворучний глек.
Рис. 1. Фібули з поховання № 20.
Дещо виділяється трьохручна ваза та амфорка з відбитими у давнину ручками. Крім цього, культурний шар містив значну кількість фрагментів черняхівської кераміки, у т.ч. й перепалених, що, імовірно, походять із поруйнованих в останні століття поховань. Найцікавішою знахідкою цього сезону є, безперечно, три різнотипні арбалетоподібні фібули з мідного сплаву із поховання № 20 (рис. 1). Поховання № 20 було впущене поверх трупопокладення № 21 і частково перерізало верх його ями. На глибині 0,97 м від сучасної поверхні знаходилося урнове трупоспалення, вміщене у розбиту червоноглиняну біконічну мисочку, накрите фрагментами розбитого ж горщика (денцем догори). Впритул до фрагментів накривки, на 5-6 см вище дна, на шарі попелу (до 1 см) лежала арбалетоподібна “воїнська” фібула з частково обламаною ніжкою і слідами перебування у вогні (рис. 1, 3). По краях спинки та ніжки і по їх скосах простежено орнамент у вигляді простого зигзагу. Під покришкою серед кісток трупоспалення знайдено ще дві двохчленні прогнуті фасетовані підв’язні фібули з вузькими ніжками та асиметрично м’яко вигнутими спинками, що за довжиною відносяться до модифікації “середніх”. Одна з них (рис. 1, 1), належить до варіанту “середніх” та різновиду сегментоподібних, Б2б, за класифікацією Є.Л. Гороховського [Гороховський 1988]; а інша (рис. 1, 2) з обламаним підв’язним приймачем, до варіанту “вузьких”, різновиду з трикутним “тупокутним” перетином, БІа.
Факт співіснування подібних фібул вказує на першу половину – середину IV ст. н.е., що узгоджується з попереднім датуванням речового комплексу усіх досліджених на даний час поховань IV ст. н.е. Крім того, особливий інтерес викликає той факт, що всі поховання, статева належність яких визначається антропологічно чи за інвентарем (намистини, прясло), належали жінкам.