Вишгород і його замовчувані дослідники

Шовкопляс Г.М.

Джерело : “Археологічні дослідження в Україні в 1994-1996 роках”, К., 2000 р., с. 181 – 185.

Вишгород – одне з визначних міст Київської Русі, вперше згадується в “Повісті временних літ” під 946 р., як “Ольжин град” [ПВЛ… 1950, с. 43]. Вишгород був добре укріпленою фортецею, яка захищала Київ з півночі від нападу ворогів : про його значення подає відомості візантійський імператор Костянтин Багрянородний; в середині Х ст., багато разів він згадується в літописі та інших джерелах [Орлов 1995]. Вишгород був важливим економічним і політичним, торговим центром Київської Русі. Став добре знайомим містом на Русі після побудови церкви на вшанування перших святих – братів Бориса і Гліба, вбитих Святополком.

І, цілком природно, він приваблював увагу дослідників. Вже в 1845 р. О. Ставровський, а в 1874 р. В. Антонович розкопували там кургани [Антонович 1895, с. 18]. Вишгород відвідали учасники III Всеросійського археологічного з’їзду, який відбувався в Києві в 1874 р. На його території знаходили поодинокі давні речі.

Перші наукові дослідження Вишгорода були здійснені в 1934-1937 рр. Інститутом історії матеріальної культури АН України, які очолив Т.М. Мовчанівський [Мовчанівський (щоденник)]. В 30-ті роки він був одним із провідних археологів України.

Тодосій Миколайович народився 9 травня 1899 р. в с. Берестівці Уманського р-ну Черкаської обл. Вчився в Київській та Одеській семінаріях. У 1918-1925 рр. вчителював на Уманщині. В 1925-1932 рр. очолював Бердичівський краєзнавчий музей, який став історико-культурним заповідником, здійснював вивчення археологічних пам’яток навколо Бердичева. В 1932-1937 рр. Т.М. Мовчанівський – співробітник Всеукраїнського археологічного комітету та Інституту історії матеріальної культури АН України [Бєляєва, Калюк 1989, с. 125-130].

Т.М. Мовчанівський надавав важливе значення археологічним джерелам для відтворення історії України, розв’язанню ряду її проблем.

Дослідник вважав, що численні городища, вали і могильники являють собою багатющі наукові першоджерела. В рукописі, що зберігається в Науковому архіві ІА НАН України, він писав : “Плановість, систематичність дослідів, вивчення пам’ятки на широких площах, розкопка за системою пошарового здіймання грунту, всебічна наукова фіксація процесів дослідження і виявленого матеріалу, старанна лабораторно-камеральна обробка останнього і, нарешті, науково-об’єктивна синтетична робота, побудована на базі численного, перевіреного фактичного матеріалу про історичний розвиток суспільства” [НА ІА НАНУ, ф. 20, № 13, с. 3].

Ці принципи науково-дослідної роботи було впроваджено в практиці Київської археологічної експедиції, Райковецької, Вишгородської та Городської, що досліджували пам’ятки матеріальної культури раннього феодалізму. Т.М. Мовчанівський був піонером у застосуванні розкопок широкими площами, важливою була його система фіксації [НА ІА НАНУ, ф. 10, № 8, 9; ф. ВУАК/ІІМК, № 672, с. 1-3].

В 1929-1935 рр. Т.М. Мовчанівський здійснює розкопки відомого тепер Райковецького городища на Житомирщині.

Як видно з щоденника, з 17.07.1934 р. він розпочинає археологічні дослідження у Вишгороді, які продовжувались до 29.07.1934 р. (додаток 1; сторінка щоденника). Вже за перший рік було виявлено залишки трьох печей, 2 поховання, ями, речові експонати. Підготовано ділянку для розкопу на наступний рік з заходу на площі, яка оточує церкву.

Заключним пунктом польової роботи 1934 р. і разом з тим вихідним моментом на 1935 р. була звітна виставка експедиційних наукових матеріалів за 1934 р., яку інститут відкрив у травні місяці 1935 р. [Мовчанівський 1935, с. 210].

Вже в 1934 р. в Вишгороді було відкрито археологічний музей [Курінний 1994, с. 114] У Вишгородській експедиції брав участь колишній вчитель Іван Сидорович Марчук [Марчук 1934, с. 148]. В Петропавлівській церкві він улаштував музей пам’яток матеріальної культури – з виробів порцелянової фабрики, нумізматичної колекції різночасових монет, знайдених у Вишгороді і різноманітних ужиткових речей [Марчук 1934, с. 9].

Зберігся рукописний звіт Мовчанівського за 1935 р., в якому він визначає, що всі роботи було зосереджено на площі дитинця [Мовчанівський 1935, с. 209-210]. Розкопано цілу систему землянок і господарських ям. Серед численних речових матеріалів він справедливо вважав видатною знахідкою срібну монету кінця Х ст. князя Володимира Святославича, яка належить до т.зв. першого типу (рис. 1, 4). Вона опублікована з вказівкою, що друкується вперше і походить розкопок Т. Мовчанівського [Сотникова, Спасский 1983, с. 55, 129, 192]. Тоді ж було знайдене і пряслице з написом “невесточ” [Рыбаков 1948, с. 158, рис. 39, 4].

Широкі дослідження Вишгорода продовжувались в 1936 р. [Орієнтовний план 1936]. Збереглись деякі щоденники, ілюстративні матеріали, зокрема, реконструкція Вишгородського городища.

В короткому звіті “Археологические раскопки Вышгородского феодального городища в 1935-1937 гг.” [НА ІА НАНУ, ф. 20, № 13] Т.М. Мовчанівський писав, що розкопками були охоплені всі основні об’єкти – городище, посад, вали, фундаменти Борисоглібської церкви, два могильника. Було досліджено конструкцію валу, в основі якого були “тараси” або рублені дерев’яні кліті, засипані утрамбованою глиною. Безпосередньо біля них відкриті житлові кліті. В одному місці розкопана ціла система жител Х-XIII ст. двох типів, багато господарчих ям. Знайдена ковальська майстерня, майстерні по виготовленню скляних і кістяних виробів.

На городищі поза межами дитинця досліджено “гончарський кінець” з печами грушовидної форми, великою кількістю різноманітного посуду, серед якого денця з клеймами [Ячменьов, Телічко 1937, с. 117-118].

Були відкриті рештки кам’яних фундаментів Борисоглібської церкви. Вони “дозволили зробити важливий висновок щодо побудови храма Бориса і Гліба. Його архітектурні пропорції відповідають пам’яткам XI ст., а не початку XII ст. Тобто, забудовувався храм у часи Святослава Ярославича, а завершувалося будівництво його сином Олегом Святославовичем. За конструкцією храм найбільш споріднений із Михайлівським собором Видубицького монастиря” [Орлов 1995, с. 100].

Крім того, під час розкопок було відкрито два могильника. Серед багатьох речових знахідок різноманітні вироби з глини (посуд, амфори зі знаками, полив’яний посуд, статуетки), заліза (ножі, замки, ключі, наконечники стріл, кресала, долота), кістки (ручки до ножів, шахова фігурка, коповушки), скла (браслети, персні) (рис. 1, 1-3, 5-8). Під час розкопок церкви знайдено фрагменти стін з карнизами, шматки штукатурки з рештками фресок, полив’яні плитки, свинець від покрівлі, фрагменти голосників. Вишгород постав як значний ремісничий центр із значним “гончарським кінцем”, металургійним виробництвом, виготовленням кістяних і скляних виробів.

Такий короткий перелік результатів досліджень Вишгорода за 1935-1937 рр., написаний Т. Мовчанівським, який, на щастя, зберігся в архіві Інституту археології [НА ІА НАНУ, ф. 20, № 13 (див. додаток 2)].

Інтенсивне вивчення Вишгорода, як і інших запланованих городищ обірвалось в напівзлеті вченого. В лютому 1938 року Тодосія Миколайовича було заарештовано, а через 3 місяці розстріляно як “ворога народу” у Лук’янівській в’язниці. Йому тоді ледь виповнилось 40 років [Путь 1990, с. 18, портрет]. Реабілітація прийшла через довгі роки, в 1969 р., коли в Археологічному музеї Академії наук України була надана Тодосію Миколайовичу перша шана. В експозиції музею було вміщено його портрет [Шовкопляс 1991, с. 156].

Після арешту почали не тільки замовчувати праці Т. Мовчанівського, а й друкувати його рукописи, не згадуючи імені автора. Так, В.Й. Довженок в збірнику “Археологія” надрукував статтю під назвою “Огляд археологічного вивчення древнього Вишгорода за 1934-1937 рр.” [Довженок 1950, с. 64-52]. Звичайно, нема жодного посилання на автора дослідження. Тоді це легко виправдовувалось : на репресованих не можна посилатися.

В своїй праці В.Й. Довженок пише, що не відомо, де загинули колекції з Вишгорода, хоча він подає ілюстрації 100 предметів.

Вишгородська колекція з розкопок 1934-1937 рр. в кількості 4500 одиниць збереження знаходиться і експонується в відділі “Київська Русь” Національного музею історії України (колекції в-2, в-3, в-4, в-5). Досліджене Т.М. Мовчанівським Вишгородське городище стало одним з важливих джерелознавчих об’єктів Стародавньої Русі.

Надаючи важливе значення дослідженню городищ з часів Київської Русі : Києву, Вишгороду, Райкам, Городську Т.М. Мовчанівський залишив нам спадок – кілька рукописів підготовлених ним праць (в одній відсутні деякі сторінки). Шаною і визнанням незаконно знищеного довгий час замовчуваного дослідника було б опублікування його рукописів.

Історією Вишгорода цікавився визначний дослідник історії України, енциклопедист, історіограф Олександр Петрович Оглоблін (1899-1992). Він народився у Києві, закінчив Київський університет, був професором університету, Археологічного інституту, старшим науковим співробітником Української академії наук, а в 1931-1932 рр. заступником директора, завідуючим відділом феодалізму Всеукраїнського історичного музею ім. Шевченка в Києві. Для музею він готував монографічне дослідження “Рудництво на Правобережному Поліссі в кінці 18 ст.”. О. Оглоблін – автор понад 250 опублікованих праць з історії України (найрізноманітнішого профілю). До останнього часу його ім’я замовчувалося в нашій країні, не згадано навіть в Українській Радянській енциклопедії. Першою публікацією про О. Оглобліна є “Короткий біографічний нарис” професора Л. Винара, надрукований в кількох номерах журнала “Розбудова держави”, починаючи з № 11 за 1994 рік [Винар 1994; 1995].

В своїй дослідницькій праці О.П. Оглоблін надавав велике значення вивченню історії української промисловості. Він підготував декілька монографій, які так і не були надруковані. На щастя, в архівному спадку ЦДАВО України, що довгі роки були секретними, збереглися рукописи його монографій : “Металургія Правобережної України 16-19 ст.”; “Історія залізорудної та металургійної промисловості за першої половини 19 ст.”; “Нариси з історії української фабрики” та інші [Верба 1994; 1995]. В 1932 р. О.П. Оглоблін очолив Поліську експедицію ВУАН і Всеукраїнського історичного музею ім. Шевченка, яка працювала протягом 4-х років. Її завданням було дослідження стародавніх промислових закладів на Правобережному Поліссі [Винар 1994, 1995].

Вишгород – перший значний населений пункт Правобережного Полісся. Цілком природно, що експедицію, метою діяльності якої мало стати вивчення різноманітних середньовічних виробництв (залізодобувного, залізообробного, добування скла та виготовлення виробів з нього тощо), розпочали саме з Вишгорода, враховуючи, що він був містом в епоху Київської Русі, до того ж досить значним центром давньоруського ремесла, набутки якого були успадковані пізніше середньовічним виробництвом (гончарство, рудні). В науковому архіві ІА НАН України [НА ІА НАНУ, ф. ІІМК, ч. 3, арк. 1-41] зберігається звіт про цю експедицію, яка продовжувалась чотири роки. Члени експедиції обстежили 40 районів Правобережної України, зібрали 120 зразків залізорудної промисловості. Було підтверджено існування там багатої залізорудної бази.

З 1.07.1935 р. до 11.07.1937 р. вчений працював старшим науковим співробітником в Інституті історії матеріальної культури. Про багатопрофільну діяльність О.П. Оглобліна свідчить, зокрема, його доповідна записка, подана в Інститут, в якій він накреслив шляхи розвитку археології в Україні. Він вважав, що головним завданням має стати створення археологічної карти і підготовка синтетичної праці з археології [Верба 1994, с. 170; ЦДАВО України ф. 3561, оп. 1, спр. 243, арк. 101]. В 1936-1937 рр. О.П. Оглоблін був науковим консультантом археологічних експедицій Інституту історії матеріальної культури і брав участь в розкопках у Городську, Києві та Вишгороді [Винар 1995, с. 41].

О.П. Оглоблін займався вивченням історії пізньосередньовічного Вишгороду 15-17 ст. В науковому архіві ІА НАН України [НА ІА НАНУ, ф. 20, № 73, 22 аркуші] зберігаються підібрані в хронологічному порядку виписки з різноманітних історичних джерел, необхідних для цієї праці [НА ІА НАНУ, ІІМК, ф. 20, В 73]. Так, документ, датований 1486 р. свідчить, що у Вишгороді була митниця, яка давала значні прибутки. З іншого – від 1523 р. дізнаємось, що Вишгород був бідним і безлюдним, згідно грамоти короля Сигізмунда I приписаний до Межигірського монастиря. В описі Київського замку 1552 р. та інших джерелах згадуються вишгородські виноградники і сади, велика кількість поташу. Приводяться згадки О. Гваньїні (1581 р.) про Вишгород як фортецю над Борисфеном.

В одному з документів читаємо про те, що в 1604 р. до Києва прийшов Лжедмитрій і переправився через Дніпро у Вишгороді.

Приведено документи, які свідчать, що в 17 ст. Вишгород вважався міським поселенням.

У виписках зібрано багато інших документів, пов’язаних з історією Вишгорода. Серед них, наприклад, засвідчено, що в 1656 р. Б. Хмельницький надає Межигірському монастирю Вишгород з селами Петрівці, Мощани, що підтверджує його статус міського. Це ж закріплюють Виговський (1657 р.) і Ю. Хмельницький (1660 р.). В документах згадується вишгородський замок. А вже описи 1662 р., 1686 р. свідчать, що Вишгород був спустошений, зруйнований вал. На місці старої кам’яної церкви збудовано дерев’яну і служба в ній відбувається лише в день святих Бориса і Гліба.

Це дуже короткий перелік деяких документів, з зібраних у виписках О.П. Оглобліна для написання історії Вишгорода 15-17 ст. Як свідчить І. Верба [Верба 1994, с. 167] київські фонди О.П. Оглобліна нараховують понад 1000 одиниць зберігання.

Ми торкнулись лише окремих сторін діяльності вченого, які мали пряме чи подібне відношення до Вишгорода. Олександр Петрович Оглоблін – людина і дослідник складної і дещо трагічної долі [Верба 1994, с. 89]. З 1944 р. він в еміграції. Протягом багатьох років був головою Вільної Української Академії Наук (Нью-Йорк), перетворивши її в найважливіший центр української науки в діаспорі. “В українській діаспорі про вченого, який виховав цілу плеяду істориків, створив наукову школу як в Україні, так і в Європі та Америці існує досить значна кількість літератури, надрукована й бібліографія його творів, тоді як на Батьківщині його особистість ще не стала об’єктом серйозних досліджень. Це й зрозуміло, оскільки О.П. Оглоблін був звинувачений свого часу у зраді інтересів українського народу й протягом довгих років над ним тяжів ярлик “українського буржуазного націоналіста” [Верба 1994, с. 89].

Зараз, коли нарешті стало можливим вивчення архівної оглобліяни, можна сподіватись, що в архівосховищах будуть виявлені й інші документи, які свідчать про його величезний внесок в дослідження історії українського народу, а, можливо й рукопис, присвячений історії Вишгорода.

В 1999 р. виповнюється 100 років від дня народження Т.М. Мовчанівського та О.П. Оглобліна.