Вступ

Закусило О.М., Шевченко Н.О., Асаулова О.В.

Серед археологічних знахідок найменш репрезентованими є пам’ятки з органічних матеріалів – деревини, рослинних волокон –тканини, паперу, шкіри тварин, пергамену. Переважна більшість цих свідків минулого під впливом часу внаслідок активної взаємодії з навколишнім середовищем зникає безслідно. В кращому випадку вони перетворюються на залишки речовини, що не має ніякої форми та не підлягає ані відновленню, ані будь якій атрибуції. Клітковина рослинних матеріалів, що складається з целюлози та лігніну, під впливом довготривалого перебування артефакту в умовах підвищеної вологості в грунті або під водою, руйнується: відбувається гідроліз целюлози, а пізніше і лігніну [5]. Матеріал втрачає свої первісні механічні властивості та деформаційну стійкість. Пам’ятки, що збереглися, при вилученні з грунту або з-під води, втрачають вологу. Зменшення стабілізуючого внутрішнього статичного тиску вологи на клітковину призводить до їх деформації. Подальша деструктивна дія атмосферного кисню та біологічних чинників, згодом, може призвести до втрати цілісності об’єкту. В залежності від стану збереженості такого артефакту, іноді, навіть слабка дія зовнішніх факторів може викликати повну деструкцію та деградацію його первісної субстанції. Декотрі стовбури дерев набували специфічних властивостей – підвищеної щільності й міцності. Їх деревина звалася мореною.

Термін «морений» походить від франц. «marais», що в перекладі означає «болото». Деревина стає мореною внаслідок тривалого побутування в специфічних умовах під водою на дні річки або болота. Внаслідок хімічних процесів, обумовлених взаємодією таніну (галодубільної кислоти), що міститься в деревині, з іонами металів, в переважній більшості заліза, відбувається мінералізація волокон деревини з утворенням комплексних хімічних сполук. Деревина набуває міцності. На характер процесу впливають кілька факторів, а саме – хімічний склад алювію придонної зони водоймища, насиченість води солями металів, кількість дублячих речовин в деревині, швидкість течії, час перебування стовбура у таких умовах тощо. Відповідно до означених процесів змінюється і первісний колір деревини від світлого бежевого до бурого, рожевого, брунатного, темного брунатно-сірого та чорного кольорів з синіми відтінками. Для збереження таких пам’яток при здійсненні консерваційно-реставраційних заходів в кожному конкретному випадку спеціалістам доводиться розробляти індивідуальний методичний підхід. Навіть, в разі вдало виконаних запобіжних дій, залишається проблема щодо умов її експонування, бо процес подальшої взаємодії артефакту з навколишнім середовищем активно продовжується. Наслідки цього процесу можуть, іноді, бути непередбачуваними. Найбільш цінними екземплярами стають пам’ятки, які вдається зберегти завдяки зусиллям археологів, реставраторів та музеєзнавців.

У 1975 році з дна річки Десни трохи нижче її гирла під час розчищення фарватеру Дніпра [1, С. 84] робітниками з дна річки було вилучено стовбур дубу заввишки 10 м з обводом, що сягав 2 м (Фото 1). На значній висоті стовбура в масиві деревини археологами Івакіним Г.Ю. та Гупало К.Н., що досліджували знахідку, було виявлено дев’ять кабанячих щелеп (Фото 2), врощених в деревину по три щелепи в ряд. Фрагмент деревини з щелепами випиляли з масиву дерева та передали до Музею історії Києва.

Фото 1, 2. Знахідка 1975 року [з видання: Боровський Я.Є. Світогляд давніх киян. – К.: Наук. Думка, 1992]

Згодом, у 1980-х роках пам’ятка – стовбур мореного дубу для експонування надійшла до Національного музею народної архітектури та побуту в м. Києві (с. Пирогово), де вона зберігалася впродовж майже 30 років у горизонтальному положенні на спеціальному оглядовому майданчику з накриттям, спорудженим для її захисту від впливу руйнівної дії атмосферних факторів (Фото 3, 4).

Фото 3, 4. Місце колишнього експонування пам’ятки ІХ ст. «Ритуального дубу». Національний музей народної архітектури та побуту м. Київ (с. Пирогово), 2013 р.

При черговому огляді пам’ятки співробітниками Музею було зафіксовано наявність біоуражень у вигляді зелених плям на поверхні деревини, часткове відшарування кори від стовбура та розвиток тріщин, внаслідок чого пам’ятка почала втрачати свою цілісність. Консерваційно-реставраційні заходи здійснила група спеціалістів на чолі з відомим технологом-реставратором Стріленко Ю.М. Означені заходи були спрямовані на створення оптимальних умов побутування пам’ятки, що б запобігало її подальшій деструкції.

Влітку 2013 року з ініціативи міністерства культури України при вирішення кола питань щодо умов експонування артефакту було запрошено групу спеціалістів з Національного науково-дослідного реставраційного Центру України з метою проведення його технологічного обстеження для визначення стану збереженості, характеру деструктивних процесів, причин, що призвели до них та розробки прогнозу щодо її подальшого експонування. У процесі дослідження вирішувалися наступні завдання: а) вивчити умови експонування пам’ятки; б) визначити морфологічні особливості пам’ятки; в) відібрати зразки деревини та визначити їх хіміко-технологічні особливості.

Дослідження здійснювалося за кілька послідовних етапів. При натурному обстеженні методом візуального аналізу визначалися загальний вигляд пам’ятки, її морфологічні особливості та стан збереженості. Стан вологості та кислотно-лужного балансу досліджували співробітники наукового відділу біологічних досліджень ННДРЦУ та відділу кліматології (див. архів ННДРЦУ «Звіт за результатами дослідження пам’ятки «Ритуального дубу»). Крім того, враховуючи наявність спеціального облаштування для експонування пам’ятки у вигляді металевого каркасу, оцінювалися особливості та характер кріплення з метою визначення впливу конструкції на стан збереженості пам’ятки. На цьому ж етапі відбиралися зразки матеріалів для подальшого дослідження в лабораторних умовах.

На другому етапі у процесі експериментального дослідження в лабораторних умовах з застосуванням комплексу методів світлової мікроскопії вивчалися зразки матеріалів. Методом стереоскопічної мікроскопії у відбитому світлі визначалися морфологічні особливості зразків та їх фізичні властивості: колір, однорідність, твердість, щільність та міцність. Три останніх показника оцінювалися за трьома ступенями: високий, середній, низький. Відносна міцність зразків визначалася при зламі. Відносна пористість оцінювалася в процентах, що займають відкриті пори на поперечному зрізі.

Методом термохімічного аналізу в оксидованій атмосфері визначалася наявність певних елементів за характером перетворення речовини. Методом мікрохімічного крапельного аналізу визначалася присутність іонів заліза, карбонату кальцію тощо. Метод гістохімічного аналізу був застосований для виявлення лігніну. Експрес-методом екстракції у воду з кіп’ятінням впродовж 1 години визначалася наявність розчинних сполук. Методом мацерації з виготовленням постійного препарату поперечного, повздовжного та радіального зрізів деревини досліджувалися структурні особливості деревини.

Ідентифікацію породи було здійснено з залучанням порівняльного аналізу з еталонами та відповідно до діагностичних ознак деревини, наданих у довідниках [4, 7]. У прохідному поляризованому світлі досліджувалися оптичні властивості деревинних волокон, визначалася наявність вторинних продуктів мінералізації та характер їх розподілу в масі деревини. Методом рентгенфлюорисцентного аналізу виявлявся елементний склад продуктів мінералізації.

На третьому етапі було узагальнено результати експериментального дослідження з формуванням висновків та надано історико-етнографічний огляд.