4. Абсолютне датування пам'яток трипільської культури
В.П.Дудкін, М.Ю.Відейко
Важливим етапом в роботі з археологічними джерелами є визначення положення в часі тих чи інших пам'яток, їх відносної та абсолютної хронології. Культура Трипілля-Кукутені, з огляду на тривалий час її існування, значне поширення, широкі зв'язки та ступінь вивченості, займає особливе місце в розробці питань синхронізації, періодизації та хронології пам'яток мідного віку в Україні. Абсолютна хронологія пам'яток мідного віку в Україні нині розробляється на підставі даних датування методами природничих наук. Це ізотопне (або С14) та археомагнітне (АМ) датування.
4.1. Ізотопне датування
Історія розробки хронології культури Трипілля-Кукутені налічує понад 100 років. За цей час було розроблено основні схеми періодизації культури, які використовуються і сьогодні. Перші 60-70 років датування грунтувалось, насамперед, на підставі вивчення археологічних комплексів – їх стратиграфії, типологічного зіставлення окремих артефактів тощо. У цей період більшість дослідників датувало культуру між 3000-1700 рр. до н.е.
Підставою для такого датування були порівняння з культурами мальованого посуду Середземномор’я, вік яких визначався в зв’язку з старожитностями, що мали історичне датування (Єгипет, Кріт тощо). Зрозуміло, що такі прив’язки були досить приблизними, зважаючи на наявні в той період джерела.
Метод ізотопного (С14) датування почав застосовуватись для визначення абсолютного віку трипільської культури з початку 1960-х років і привів до справжньої революції в поглядах на абсолютний вік енеолітичних культур України. Починаючи з 1972 року значна кількість дат виконана в Києві, на базі радіовуглецевої лабораторії Інституту геохімії та фізики мінералів АН України [Телегин, Соботович, Ковалюх, 1978]. Останнім часом лабораторія значно вдосконалила методику отримання дат і покращила точність отримуваних результатів. На думку М.Ковалюха практично всі дати, зроблені в 1970-80-і роки, не є бездоганними і доцільно провести повторне датування поселень з використанням сучасних технологій. Близько 20 дат виконано також у Німеччині, в берлінській лабораторії, кілька дат отримано в гронінгенській лабораторії (статистику дат див. : Vechler, 1964).
З проблемами абсолютного датування трипільської культури можна ознайомитись в працях Д.Телегіна, П.Долуханова та В.Тимофєєва, Б.Колчіна та Я.Шера. Калібрована хронологія Трипілля за періодами була запропонована В.Петренком в колективній праці з трипільської культури північно-західного Причорномор'я. Загальнi вiдомостi щодо хронологiї окремих культур та їх локальних варiантiв, а також методiв абсолютного датування та пов'язаних з ними понять можна знайти в Словнику-довiднику з археологiї.
Для переводу С14-визначень в календарні дати необхідно провести певні розрахунки, щоб отримати відповідні історичні інтервали. Для проведення цієї операції було створено спеціальні таблиці, а згодом – комп'ютерні програми. Проблема полягає в тому, що в археологічній літературі з питань енеоліту України, як правило, використано дати С14, які не пройшли відповідної процедури калібрування і показують занижений на 700-1000 років вік існування тих чи інших пам'яток. Ці дати називають некаліброваними (або – конвенціональними) датами. У західній археологічній літературі вже досить тривалий час вживаються, як правило, виключно калібровані (календарні) дати. Їх прийнято позначати літерами В.С. (before Christus, тобто до Христа) та В.Р. (тобто по тому), або позначкою са/, cca/, cal тощо (калібровано), перед датою. Некалібровані дати мають індекси b.c. та b.p. відповідно. Це слід мати на увазі при роботі з іноземною літературою. Зауважимо однак, що наведені вище правила не завжди чітко витримуються.
Використання фахівцями з початку 1960-х рр. отриманих ізотопних дат призвело до певного поглиблення датування культури – її хронологічні межі почали визначати між 4000-240000 рр. до н.е. У 1962 р. Т.Пассек на VI міжнародному конгресі доісторичних та протоісторичних наук віднесла ранній період Трипілля до першої половини IV тис. до н.е., середній – другої половини IV – початку III тис., а пізній – до середини III тис. до н.е. [Passek, 1964].
Дальший розвиток ізотопного датування, методики калібрування дат змусив частину дослідників критично поставитися до археологічного датування культур неоліту-енеоліту, поглибити їх вік ще на 800-1000 років, спираючись також на дані стратиграфії та типологічні зіставлення, які відповідали саме каліброваним датам.
В 1994 р. було опубліковано працю К.-П. Вехлера, присвячену стану ізотопного датування культури Трипілля-Кукутені. Він зібрав 51 ізотопну дату та ряд археомагнітних. Понад дві третини з них, за наявними даними, виконано берлінською та київською лабораторіями. Користуючись калібраційною кривою Стьюєра, К.Вехлер перевів наявні дати в календарні. З урахуванням 50% достовірної поправки, Трипілля СІ датуватиметься 3890-3620, а СІІ – 3150-2880 р. до н.е. (cal. BC). Вся культура, таким чином, має бути датована між 4500-2900 рр. до н.е. Отримані дані, на думку К.-П.Вехлера, знаходять підтвердження в археологічному датуванні, яке провів Г.Парцінгер, зіставляючи стратифіковані пам’ятки південно-східної Європи та Середземномор’я [Wechler K.-P., 1994].
Останні розробки в галузі ізотопної хронології Трипілля-Кукутені пов’язані з визначенням в Київській лабораторії серії дат по пам’яткам софіївського типу. Найпізніші софіївські пам’ятки, як показала робота з ізотопними датами, сягають принаймні І ст. ІІІ тис. до н.е. Вдосконалення апаратури та методики датування дозволило використати кальциновані кістки з тілоспалень, мікропроби вугілля та насичену органікою кераміку з некрополів. Було отримано серію з 8 визначень, дати калібровано за допомогою стандартної комп’ютерної програми. Результати певною мірою змінили уявлення про датування фіналу трипільської культури. На думку авторів публікації, календарний вік некрополів софіївського типу має бути між 3300-2900 рр. до н.е., що визначає їх як найпізніші пам’ятки культури Кукутені-Трипілля [Kovalyukh N., Videiko M., Skripkin V., 1995].
С.Кадров запропонував трохи відмінну версію абсолютної хронології софіївських пам’яток, використавши програму Radiocarbon Calibration
У датуванні трипільської культури важливе місце посідають всі доступні нам методи – як традиційні, археологічні, так і методи природничих наук – археомагнітне та ізотопне датування. Вирішення завдання абсолютного датування комплексів мідного віку можливе лише при використанні всіх наявних можливостей. При цьому для кожного з методів мають застосовуватися певні, встановлені конкретно для них правила. Ось чому неприпустимо розглядати питання про використання каліброваних або некаліброваних ізотопних дат, як питання «віри» дослідника до методу калібрування. Адже йдеться не про віру, а лише про стандартну процедуру обробки інформації. Вона має для даного методу те саме значення, що й стратиграфічні дослідження пам’ятки та окремих її комплексів в археології. Ставити під сумнів основні засади методики археологічних досліджень не ризикує більшість археологів, але деякі з них з невідомих причин вважають за можливе нехтувати законами фізики, яким, в решті-решт, підпорядковане калібрування дат.
Зібрані нами матеріали до хронології мідного віку України свідчать, що абсолютна хронологія пам’яток Трипілля-Кукутені нині може бути визначена в межах V – І ст. ІІІ тис. до н.е.
Датування періодів та етапів Трипільської культури виглядає наступним чином :
Трипілля А 5000- 4500/4300
Трипілля ВІ 4500/4300-4300/4200
Трипілля ВІ/II 4300/4200-4100/4000
Трипілля ВІІ 4100/4000-3900
Трипілля СІ 3900-3500
Трипілля СІІ 3500-2900
На підставі власних дат та синхронізації з Трипіллям датуються також інші основні енеолітичні культури, частина яких продовжувала існувати і в ранньобронзовому віці. Наведені вище міркування та схеми не ставлять під сумнів синхронізації окремих культур та типів пам’яток, які побудовані переважно на археологічних даних, а лише поточнюють їх позицію в часі. Це має значення при зіставленні історичних процесів у віддалених регіонах, які не мали безпосередніх контактів.
У виданій минулого року "Давній історії України" використано хронологічну схему, згідно якій трипільську культуру, відтак – мідний вік в Україні, датовано між 4000-2500 рр. до н.е., а початок ранньобронзового віку віднесено до 2000 р. до н.е. [Давня Історія України, с. 236, 386]. З цього випливає, що мідний та ранньобронзовий вік в Україні починаються на 1000 років пізніше, ніж в Анатолії та на Балканах. Якщо прийняти календарне датування Трипілля (V – початок III тис. до н.е.), то все стає на свої місця.
4.2. Археомагнітні датування трипільської культури
Дослідження магнітного поля Землі дають змогу використати природню залишкову намагніченість обпаленої глини – з руїн, кострищ, печей, керамічних горнів тощо, для датування археологічних старожитностей. Для трипільської культури цей метод було застосовано О.Русаковим та Г.Загнієм [Русаков, Загний, 1978 та ін.].
Метод базується на феномені змін в напрямку магнітного поля з плином часу. Якщо створити так звані опорні криві вікового ходу магнітного поля, то вимірявши його напрямок у відповідному зразку, можна встановити його позицію на цій кривій – тобто визначити вік цього зразка. Такий віковий хід – для періоду в 2000 років – було побудовано О.Русаковим та Г.Загнієм для територій України і Молдови. Було відібрано значну кількість зразків з трипільських поселень різних періодів існування культури. Згодом точність археомагнітних датувань досягла 50-100 років. Значну кількість археомагнітних дат опублікувано Д.Телегіним [Телегін, 1985].
Існуюча археомагнітна шкала датування трипільської культури може вважатися відносною, оскільки початково вона була прив'язана до С14 (некаліброваної) хронології. Вона охоплює пам'ятки від етапу ВІ до СІІ включно і нараховує 1500 років. Отже, якщо фінал Трипілля за археологічними методами датування має бути близько 3000 р., то етап ВІ буде близько 4500 р., тобто майже там, де його поставлено за каліброваними (календарними) датами. Цікаво, що археомагнітні дати підтвердили висновки археологів про відносну хронологію ряду трипільських поселень [Круц, Рижов, 1984].
Обов'язково слід зауважити, що природничі методи датування археологічних матеріалів весь час вдосконалюються. Разом з тим все більше стає зрозумілим, що точність таких датувань, у порівнянні з письмовими джерелами, є не досить високою. Як правило – це датування в межах кількох століть. Це слід мати на увазі в процесі історико-археологічних реконструкцій, розробці періодизації тощо.