Ірдино-Тясминська низовина на окремих картах 18 століття

Тетяна Гедзь

Як на Генеральній, так і на Спеціальній картах України Г. Л. де Боплана, помітним об’єктом у середньому Подніпров’ї є болота, що займають частину Ірдино-Тясминської низовини.

Ірдино-Тясминська низовина ‒ низовинна ділянка Придніпровської височини, що простягається уздовж правого берега Дніпра від Мошногірського кряжу до гирла річки Тясмин. Низовина заболочена у північній та північно-західній частинах, де знаходиться Ірдинське болото. З центральної частини Ірдинського болота у протилежних напрямках беруть початок річки Ірдинь (ліва притока Тясмину) та Ірдинка (права притока Дніпра) [1]. На обох картах образ зазначеної території, фактично, співпадає, отже зафіксований він, приблизно, у 1630-х роках (Іл. 1.1, 1.2).

У кінці 18 – на початку 19 століття було створено декілька карт, на яких ця низовина має незвичний вигляд ‒ вона повністю залита водою та виглядає як рукав Дніпра.

Одна з таких карт була оприлюднена на сторінці “Нариси з історичної географії України”. Це карта Смілянщини ‒ території, придбаної Г. Потьомкіним у князя Францішека Ксаверія Любомирського у 1787 році, створена фон Тизенгаузеном [4]. На цій карті протока, у яку перетворилася низовина, має таку ж ширину, як і основне русло Дніпра. Це видно на частині 1-3 карти. Частина протоки, що позначена на частинах 1-3, 2-3 та 2-4 карти, вище Сміли має назву “река Ирдень”, а нижче Сміли, де в неї впадає річка Тясмин, також набуває назви “река Тясмень”. Протока ця є заболоченою, на що вказує її колір на карті, відмінний від кольору русла Дніпра, а також численні позначення дерев безпосередньо по течії протоки.

Іншою картою з Ірдино-Тясминською низовиною, що залита водою, є нещодавно віднайдена у бібліотеці Яґеллонського університету (м. Краків, Польща) карта Брацлавського та частини Київського воєводств, створена Базилієм Севериновським та датована 1793 роком [5]. На цій карті бачимо деталізований обрис русла Дніпра з позначенням численних островів, а також протоку на місці Ірдино-Тясминської низовини, що фактично перетворила досить густо населену частину Київського воєводства на острів (Іл. 2).

Обидві вищезгадані карти, безперечно, побудовані на первинному матеріалі, тобто на безпосередньо зібраних даних про села, дороги, річки та ін. Але обидва картографи, Севериновський та фон Тизенгаузен, який створив карту Смілянщини, очевидно, користувалися різними масивами даних. З огляду на менш численну мережу поселень та іншу мережу доріг на карті Базилія Севериновського можна зробити висновок, що для її створення карта Смілянщини не використовувалася. Імовірно, Севериновський здійснив картографування місцевості під час демаркації російсько-польського кордону у 1780–1783 роках, у якій він брав участь.

На зазначених вище картах ми спостерігаємо ознаки того, що низовина у кінці 18 століття фактично перетворилася, хоча у заболочений, але у рукав Дніпра. Зазначимо, що мережу річок з Ірдино-Тясминською низовиною у вигляді протоки бачимо також на пізніше скомпільованій карті 1831 року Carte routiére, historique et statistique des États de l'Ancienne Pologne [6].

Третьою з карт, що тут розглядаються, є “План дороги від м. Чигирин Чигиринського повіту до м. Черкаси Черкаського повіту та від с. Галаганівка Олександрійського повіту Херсонської губернії до м-ка Сміла Черкаського повіту Київської губернії” 1818 року [7]. Під час детального картографування дороги на план потрапили позначення багатьох об’єктів, що знаходились поблизу дороги. Зокрема, для сіл Суботів, Медведівка, Новоселиця, Мельники, Мордва вона є найранішою топографічною картою. Але на цій карті, окрім цікавих топографічних деталей, бачимо, що Тясмин від Медведівки до Чигирина позначено як широку річку (Іл. 3.1, 3.2).

Зазначимо, що на триверстовій карті, яка фіксує цю ж місцевість починаючи з 1860-х років, водність річок та боліт Ірдино-Тясминської низовини зафіксована на рівні середини 17 століття, а може й на нижчому рівні [8].

На думку фахівців, водний режим річок та боліт залежить від багатьох природних чинників: клімату, рельєфу місцевості, механічного складу ґрунтів, рослинного покриву, а також господарської діяльності людини (передусім зарегулювання стоку і безповоротного водозабору) [9]. У розглядуваній місцевості вплив господарської діяльності на водний режим низовини у 17-18 століттях не можна вважати значним, отже, за відсутності зміни інших факторів, основна роль у впливі на водність річок та боліт належить клімату.

Клімат наприкінці 18 століття був прохолоднішим, ніж нині. Після малого кліматичного оптимуму 10-13 століть (періоду м'яких зим, порівняно теплої і рівної погоди) приблизно у 1400 році наступило похолодання, яке продовжувалось з певними флуктуаціями до середини 19 століття. Це похолодання отримало назву малого льодовикового періоду. Вважається, що впродовж цього періоду були три температурні мінімуми, приблизно у 1650, 1770 і 1850 роках, розділені дещо теплішими інтервалами [10]. Втім справедливо зазначити, що похолодання не обов’язково означає збільшення кількості опадів, які, відповідно, збільшують водність річок.

Г. Швець дослідив наявні історичні дані про водність Дніпра до початку у 1818 році гідрологічних спостережень. Такими даними, головним чином, є матеріали археологічних досліджень у заплаві Дніпра, повідомлення з літописів, хронік, мемуарів про повені та посухи, дощі, бурі, снігопади та інщі природні явища. На основі наявних даних було зроблено висновок, що періоди 1781-1789 та 1797-1808 років можна вважати багатоводними [11]. Так, у 1787 році, коли була створена карта Смілянщини, за свідченням губернатора Катеринославського намісництва І. Синельникова, 21 квітня половина міста Кременчуг на лівому березі Дніпра була затоплена водою і вода ще прибувала [12]. Територія Смілянщини перейшла у власність Г. Потьомкіна у січні 1787 року, а відповідна карта була завершена у жовтні цього ж року. Імовірно, картографування місцевості було здійснено саме під час весняного паводку. Прояви декількох поспіль багатоводних сезонів не зникають миттєво, можливо, заплави річок ще певний час залишалися затопленими водою.

Наведемо інформацію про Ірдинське болото, яке займає північну частину Ірдино-Тясминської низовини. На ньому знаходиться Ірдинське торфове родовище. Ірдинське болото, що досліджувалося Д. К. Зеровим у 1930-х роках 20 століття, є типовим старорусловим болотом. “Староруслові болота, що займають старі льодовикові русла більших наших річок, особливо поширені в системі Дніпра… Вони займають річища Дніпра, якими він частково тік під час останнього (вюрмського) зледеніння, що не доходило до території УРСР, коли долиною Дніпра стікали величезні маси води. Після того, як материковий лід відступив за межі Чорноморсько-балтського вододілу, кількість води в Дніпрі значно зменшилась і частина русел залишилась без використання. В дальшому, із зволоженням клімату та підняттям рівня грунтових вод, в цих старих руслах розвинулись процеси торфоутворення” [13]. З метою дослідження болота Ірдинь Д. К. Зеров на чотирьох його ділянках узяв профілі (зразки) торфу. На двох ділянках (проти колишнього Виноградського монастиря та біля села Старосілля) у профілях торфу зафіксовано шар з осоки та очерету, що “свідчить про зволоження болота та збільшення стоку, що могло бути наслідком тільки зволоження клімату” [14]. Отже, Ірдино-Тясминська низовина, або, принаймні, її частина, в історичній ретроспективі в результаті змін клімату на певний час заповнювалась водою, і це зволоження було досить тривалим, щоб змінити тип торфових відкладень.

Повернемось до карт Г. Л. де Боплана. У середині 17 століття важливим питанням була комунікація з територією, що, разом з містом Черкаси, виявилась відділеною болотами. На карті Боплана позначено три переїзди – довгі дерев’яні мости через Ірдинське болото. Ці переїзди позначені приблизно на тих місцях, де на карті Базилія Севериновського перетинають заплаву дороги, що ведуть до Черкас (Іл. 4). Cучасна дорога від Сміли до Черкас через село Білозір’я перетинає висохлу заплаву Тясмину приблизно там, де проходила і 350 років тому. Із ширини заплави, яку перетинає дорога, можна зробити висновок, що довжина зображеного Бопланом дерев’яного мосту становила не менше 200 метрів.

Джерела і література

1. (Вікіпедія).

2. .

3. .

4. (на сайті “Мислене Древо”).

5.Карта Брацлавського і значної частини Київського воєводства Базилія Севериновського, 1793 рік: Бібліотека Яґеллонського університету, M 53/21; про Базилія Севериновського та його карти: Крикун М. Брацлавське воєводство у XVI-XVIII століттях: Статті і матеріали. Львів, 2008, С. 17-18; Buczek К. Мару wojewódstwa bracławskiego В. Sewerynowskiego //Pamiętnik II zjazdu słowiańskich geografów i etnografów odbytego w Polsce w roku 1927, t . 2., Kraków. 1930, S. 276-277; Buczek K. Prace kartografуw pruskich w Polsce za czasуw Stanisława Augusta na tle wspуłczesnej kartografii polskiej //Prace Komisji Atlasu Historycznego Polski, zesz. 3, Kraków, 1935, S. 196-200.

6. . (Riksarkivet, Швеція).

7. . ДАКО, ф. 1542, оп. 1, од. зб. 2989.

8. .

9. Вишневський В. , Куций А. . Багаторічні зміни водного режиму річок України, К., 2022, C. 5, 79-83.

10. (Вікіпедія); Борисенков Е. , Пасецкий В. Экстремальные природные явления в русских летописях 11-17 века, Л., 1983, С. 23-24.

11. Швець Г. Водність Дніпра, К., 1960, С. 118-119, 128.

12. Бучинский И. климате прошлого Русской равнины, Л., 1957, С. 99; Швець Г. Водність Дніпра…, C. 102.

13. Зеров Д. Болота УРСР. Рослинність і стратиграфія, К., 1938, С. 75; Вюрм (Вікіпедія).

14. Зеров Д. Болота УРСР. Рослинність і стратиграфія, С. 77-78.

Опубліковано на сайті «Мислене древо» 14 лютого 2025 р.