Крим на карті Південної Сарматії Бернарда Ваповського

Тетяна Гедзь

Метою даної статті є публікація та аналіз змісту фактично невідомої в Україні карти Криму, яка є частиною карти Південної Сарматії 1526 р. “батька польської картографії” Бернарда Ваповського.

Фрагменти карти Південної Сарматії були знайдені у Польщі у 1932 р. [1]. Але про існування та важливість цієї карти як джерела зображення території Східної Європи у XVI – XVII ст. дослідникам історії картографії було відомо й раніше. В. Кордт присвятив картам Ваповського невеликий розділ [2]. Ф. Петрунь створив таблицю “генезису” зображень європейськими картографами території України з першої чверті XVI ст. до першої третини XVII ст., де відправною точкою є саме карти Ваповського [3].

Про карту Південної Сарматії 1526 р. згадували сучасні дослідники історії картографії, а саме Я. Дашкевич [4], Т. Люта [5], Р. Сосса [6]. Але тільки Т. Люта приділила окрему увагу позначеним на ній топонімам Криму в характеристиці карти С. Мюнстера Polonia et Ungaria 1540 р.: “Мапа С. Мюнстера порівняно з мапою Ваповського… докладніше передає мережу населених пунктів татар у прикордонні з Україною: Oslam, Precop, Coflo, Kerkel та інші [7]”. Як ми побачимо далі, насправді Крим на карті Ваповського позначено детальніше, ніж у Мюнстера.

Але перш ніж перейти до розгляду Криму на карті Ваповського, розглянемо зображення Криму на картах, створених європейськими картографами до 1526 р. На сьогодні відсутнє окреме дослідження, присвячене еволюції історичних карт Криму. Таким може вважатися допис Л. Багрова, в якому в якості найдавнішої карти Криму, наведено фрагмент грецького рукопису “Географії” Птолемея XIII ст., який зберігається у бібліотеці Топкапи у Стамбулі. Наступними етапами картографування Криму Багровим названі портолани XIV–XVI ст., та “круглий” Крим на карті Я. Сандрарта 1687 р. [8] (Рис.1, 2).

Варто згадати здійснене А. Гордєєвим видання збірки карт Азовського та Чорного морів [9], за яким можна простежити і розвиток картографування Криму. Але опис еволюції карт Криму може бути доповнено і деталізовано, що і ставить на меті дана стаття.

Карти із зображенням Криму XIV – початку XVI ст. можна розподілити на дві групи: портолани і карти птолемеєвської традиції.

На морських навігаційних картах – портоланах практично доведені до досконалості обриси берегової лінії Чорного, Азовського морів та Криму [10]. Особлива увага приділена населеним пунктам, розміщеним на морському узбережжі, але зображення топонімів на суші відсутнє або схематичне, окрім особливо великих рік та столиць. На портоланах не було позначено жодного населеного пункта в глибині Кримського півострова.

Рис. 1. Карта Криму iз грецького рукопису “Географії” Птолемея XIII ст.

Рис. 2. Еволюція картографічних зображень Криму за Л. Багровим.

На усіх картах, створених за текстовим описом “Географії” Птолемея, починаючи з карти, наведеної Багровим, до карт, які видавалися ще в середині XVI ст., Чорне, Азовське море та Крим мають спільні характерні риси [11, 12]. Крим на них має “трикутну” (за Багровим) форму, на його території позначена єдина річка (р. Істріан) та населені пункти згідно із списком та координатами, які містяться у Главі 6 Книги III “Географії” [13].

Карти обох груп (птолемеєвські традиційні й модерні, та портолани) до кінця XV ст. розвивалися одночасно, але немовби у паралельних світах – їх зміст і графічні особливості не суміщалися, що було викликано різними цілями існування обох видів карт. Перша спроба такого суміщення була здійснена на варіанті карти М. Кузанського, переробленої та доповненої Н. Германусом і виданої в 1491 р. [14]. На цій карті на характерні “птолемеєвські” обриси Криму нанесені назви, властиві портоланам: Caffa, Soldea, Cimbab, Lemita, Dospera, населений пункт у глибині півострова з назвою Gzungari а також Князівство Готів із столицею, названою Theodoro. Саме цю карту можна вважати найбільш “модерним” попередником зображення Криму на карті Ваповського.

Перейдемо до розгляду Криму на карті Ваповського (Рис. 3).

Особливостями цього картографічного зображення є:

– оригінальний обрис Криму, подібного до якого раніше не зустрічалося на жодній європейській карті, при цьому обриси Чорного і Азовського морів залишаються класичними “птолемеєвськими”;

– унікальна для західноєвропейської картографії до XVIII ст. повнота зображення річкової системи Криму. Позначені найголовніші річки Криму: р. Салгир (Salger fl.), р. Iндол (Indal fl.), р. Цурюк-Су (Syrcu fl.), р. Чорна (на карті без назви), р. Бельбек (Cubarta fl.– стара назва річки [16]), р. Кача (Casse fl.), р. Альма (на карті без назви). Така детальність викликає ще більший подив, якщо врахувати, що за європейськими мірками ці річки не є значними: “Бельбек так же, как Кача, Алма и Салгир, считаются в числе наибольших речек Крымского полуострова, но в других странах в них бы видели только большие ручьи [17]”.

– топонімічна сітка населених пунктів, яка повністю відповідає своєму часові. Cухопутні топоніми Криму далі будуть розглянуті детальніше.

Справа від гирла р. Цурюк-Су позначений Арабат (Arbath). Заснування цієї фортеці часто датують серединою XVII ст. за повідомленням Евлії Челебі [18]. Але Арабат існував ще у часи турецького завоювання півострова. “Турки, завладев силой оружия Кафою, оставили за собой не только этот город и укрепленные места Керчь, Еникале, Арабат, но и весь Южный берег…” [19]. Про наявність Арабату як помітного укріплення на початку XVI ст. свідчить і позначення на карті Ваповського.

Позначення Кафи (Cabha) не є новиною, оскільки в транскрипції Cafa, Caffa містилося на портоланах [20] та згадувалося у Меховського [21]. Судак (Sudach) у середньовіччі був більш відомим в Європі під назвами Сугдайя, Солдайя (Sodaia, Soldaya, Soldaja на портоланах [22]), в Росії під назвою Сурож. За Кеппеном Судак є східним варіантом назви [23].

Дві попередніх назви широковідомі, чого не можна сказати про топонім, розташований на узбережжі південніше Судака. Він читається як Solsou. Це слово можна вважати іноземною вимовою Суук-Су (татарською “холодна вода”) – досить поширеним кримським гідронімом. Тоді можна висловити два припущення.

Перше. Однойменна річка, біля якої розташоване місто Судак, формується злиттям річок Аджибей і Суук-Су. Але назва Суук-Су інколи застосовується до всієї річки [24]. У цьому випадку як окреме місто Solsou могло бути позначено частину будов міста Судак.

Друге. На відповідній місцевості Криму південніше Артеку біля гирла невеликої річки Суук-Су містилось однойменне селище. Значне поселення на його місці існувало до IX ст., про що свідчать археологічні дослідження могильника Суук-Су [25]. У цьому випадку позначення на карті Ваповського дає підстави говорити про існування селища з такою назвою на початку XVI ст.

Середньовічне місто Солхат на карті Ваповського позначено вперше, причому з татарським варіантом назви Crym. Також вперше позначенi на карті Мангуп (Mancop), який повністю втратив значення як місто лише після пожежі у 1592 чи 1593 рр. [26], та Керкел (Kerkel) як головна на той час ставка кримського хана, про що свідчить і сценка поклоніння ханові, зображена поруч.

Позначена також літня резиденція кримських ханів Алма (Alma). Про дерев’яне укріплення Алма-Сарай згадує Кеппен [27]. Як ханська резиденція вона зберігала своє значення, принаймні, у другій половині XVI ст. [28]. Назвою Inberne позначено Iнкерман. Уперше позначена назва Гезлеві (Coslo).

Декілька кримських топонімів позначено тільки на карті Ваповського, тобто, вони раніше не позначалися, а на більш пізні карти перейшли саме з карти Ваповського. Це згадане вище Solsou та три маяки на південному узбережжі (Abskow, Knytha, третю назву прочитати не вдалося). До цієї ж групи назв належить і Coterelyz(?) (в Криму є аналогічні за звучанням назви грецького походження Сімеіз, Кікінеіз), яка, імовірно, є “дотатарською” назвою оз. Донузлав, зображеного на карті як морська затока.

Розглянемо вплив карти Ваповського на зображення Криму на європейських картах другої половини XVI – першої половини XVII ст.

Як було зауважено дослідниками історії картографії, карта Мюнстера 1540 р. Polonia et Ungaria є спрощеною копією карти Південної Сарматії Ваповського [30, 31]. Це спрощення стосується і Криму: із 20 топонімів Ваповського у Мюнстера залишилося тільки 4. Також звернімо увагу на зміщення у Мюнстера графічних акцентів. На карті Ваповського, де позначено увесь басейн Чорного Моря із турецьким узбережжям, Крим є одним із центрів уваги. У Мюнстера Чорне Море позначено частково, а Крим знаходиться на периферії карти.

Наступною за часом створення значною картографічною працею в Європі стала карта Європи Меркатора 1554 р., на якій для зображення Східної Європи була використана карта Ваповського [32, 33]. Але чи стосувалося це використання також і Криму?

На жаль, якісна репродукція карти Меркатора 1554 р. автору недоступна. Але для вирішення цього питання скористаємося копією карти Меркатора 1554 р., надрукованою Кордтом [34]. Те, що вона, насправді, є копією (за виключенням геральдики, що заслуговує на окремий розгляд), можна пересвідчитись щляхом візуального порівняння з репродукцією карти Меркатора 1554 р., наведеною Л.Багровим [35]. На відміну від цієї репродукції копія карти у Кордта чітка і придатна для аналізу.

На карті-копії модерні (можливо, портоланні) обриси Криму суміщені iз сіткою топонімів птолемеєвського походження (Tarona, Postigia, Acra, Theodosia (доповнена сучасним Caffa), Simbolus, Argodus, Badatij, Eupatoria, Taphre), назв, запозичених з портоланів (Meganome, Corax Pro, Sodaia, Mognapoli) та історичними назвами (Cimmerium). Три річки позначені без назв. З цього можна зробити висновок, що на даній карті Крим зображений без впливу Ваповського. Цей же висновок справедливий для карт Меркатора 1556 і 1572 рр. Карта Криму з атласу Theatrum Orbis Terrarum Ортелія [36], та переважна більшість інших західноєвропейських карт Криму XVI–першої половини XVII ст. або базуються на згаданих вище картах Меркатора, або подають ще більш спрощене зображення Криму.

Винятком є карта Меркатора “Таврика Херсонеська, у наш час звана перекопською або Газарією” (Tauricia Chersonesus Nostra aetate Przecopsca et Gazara). Вважається, що вона “фактично, є частиною Великої карти Європи 1554 р. [37]”. Але, на відміну від карти Європи 1554 р., для Криму вона містить суміщення гідронімічної і топонімічної сітки Ваповського (Salger flu, Sirxu flu, Caburta flu, Alma flu, Casse flu, Cremum, Inkerme, Coslo (Coslovia), Arbeth, Abskow, Knytha, Kerkel) із мережею населених пунктів із портоланів, “Географії” Птолемея та інших джерел. Карта Tauricia Chersonesus Nostra aetate Przecopsca et Gazara “вперше друкувалася в прижиттєвих атласах Г. Меркатора 1585 і 1589 рр. та у виправленому і доповненому Румольдом Меркатором атласі 1595 р. [38]”. Отже, можна зробити висновок, що Крим з карти Ваповського було враховано Меркатором при підготовці атласів 1585 чи 1589 рр.

Європейські карти позбавились від подвоєнь назв та архаїзмів при зображенні Криму лише у другій половині XVII cт. і відбулося це на двох картах: вище згаданій карті Сандрарта, що базувалася на даних Боплана [39], і Російській комунікаційній карті, знайденій Багровим [40].

Зображення Криму на карті Ваповського свідчить про те, що воно не являється компіляцією із створених раніше текстових чи картографічних джерел, а є повністю оригінальним. Дозволимо собі зробити декілька припущень.

Перше. Матеріал (картографічний чи текстовий) був зібраний спеціально для створення цієї карти і, можливо, мав розвідувальне походження.

Друге. Інформаційних “джерел” для створення карти Криму було два. Перше із “джерел” надало інформацію про гідрографічну систему півострова та населені пункти, віддалені від узбережжя. Йому належать дані про Crym, Mancop, Sudach, Alma, Inberne. Вживання татарських чи арабських варіантів назв, таких як Crym, Sudach, може свідчити про неєвропейське походження “джерела інформації”. Друге “джерело” – результат плавання біля берегів Криму. Йому належать позначення невідомих нині маяків, побачених з моря, а також, імовірно, Solsou, Coterelyz, Сoslo (прибережнi назви, перекручені іноземцем).

Розгляд карти Південної Сарматії Б. Ваповського 1526 р., аналіз її змісту та впливу на західноєвропейські карти свідчить, що вона є важливою ланкою в еволюції картографічних зображень Криму та вартим уваги джерелом з історії Криму XVI ст.

Література

1. Alexandrowicz St. Rozwoj kartografii Wielkiego Ksiestwa Litewskiego od XV do polowy XVIII wieku. Poznan, 1989, C. 39.

2. Кордт В. Материалы по истории русской картографии, С.I. Вып.II. Киев, 1910., С.12.

3. Петрунь Ф. К вопросу об источниках Большого Чертежа // Журнал научно-исследовательских кафедр в Одессе, 1924, Т.1, № 7, С.42.

4. Дашкевич Я. Територія України на картах XIII–XVIII ст. // Історичні дослідження: Вітчизняна історія, 1981, Вип. 7, C.89.

5. Люта Т. Україна на старожитніх мапах // Пам’ятки України, 1996, № 2, C.54.

6. Сосса Р. Історія картографування території України. Київ, 2007, C.53.

7. Люта Т. Україна на старожитніх мапах …, C.55.

8. Допис Л. Багрова наприкінці статті Kohlin H. Some Remarks on Maps of the Crimea and the Sea of Azov // Imago mundi, 1964, Vol. 15, C.87?88.

9. Гордеев А. Картография Черного и Азовского морей: Ретроспектива. Ч.1. До 1500 года. Ч.2. Период 1500-1600 гг. Ч.3. Период 1600-1700 гг. Киев, 2006.

10. Гордеев А. Картография Черного и Азовского морей: Ретроспектива. Ч.1. До 1500 года, C.52, 88,110.

11. Вавричин М., Дашкевич Я., Кришталович У. Україна на стародавніх картах. Кінець XV – перша половина XVII ст., Київ, 2004, С.12?13, 16?17, 83.

12. Сосса Р. Історія картографування … , C.51.

13. Латышев В.. Известия древних писателей о Скифии и Кавказе // Вестник Древней Истории, 1948, № 2.

14. Buczek K. The History of Polish Cartography from the 15th to the 18th century by Karol Buczek. Wroclaw-Warszawa-Krakow, 1966, Fig. 3.

15. Там же, Fig. 8.

16.Суперанская А., Исаева З., Исхакова Х. Топонимика Крыма. Ч.1. Mосква, 1995, С.17.

17. Паллас П. Наблюдения, сделанные во время путешествия по южным наместничествам Русского государства. Москва, 1999, С.36.

18. Книга путешествий Эвлии Челеби. Походы с татарами и путешествия по Крыму (1641-1667 гг.). Симферополь, 1996, С.149.

19. Кеппен П. Крымский сборник. СПб, 1837, С.80.

20. Фоменко И. Образ мира на старинных портоланах. Причерноморье. Конец XIII – XVII в., Москва, 2007, С.286.

21. Меховский М. Трактат о двух Сарматиях. Москва – Ленинград, 1936, С.90.

22. Фоменко И. Там же.

23. Кеппен П. Крымский сборник…, С.118?119.

24. Топонимический словарь.

25. Якобсон А. Средневековый Крым. Москва –Ленинград, 1964, С. 15–16.

26. Кеппен П. Крымский сборник…, С.289.

27. Там же, С.323?324.

28. Негри А. Ярлыки крымских ханов // ЗООИД, 1848, Т. II, С.675?676.

29. Топонимический словарь.

30. Buczek K. The History of Polish Cartography…, С.66.

31. Багров Л. История русской картографии. Москва, 2005, С.111.

32. Buczek K. The History of Polish Cartography…, С.34.

33. Alexandrowicz St. Rozwoj kartografii …, C. 42.

34. Кордт В. Материалы по истории русской картографии, С.II. Вып.I. Київ, 1906, Табл.V.

35. Багров Л. История русской картографии…, С.135.

36. Гордеев А. Картография Черного и Азовского морей: Ретроспектива. Ч.2, С.207, Ч.3., С. 14.

37. Вавричин М., Дашкевич Я., Кришталович У. Україна на стародавніх картах…, С.140–141.

38. Там же, С.140.

39. Вавричин М., Дашкевич Я., Кришталович У. Україна на стародавніх картах. Середина XVII – друга половина XVIII ст., Київ, 2009, С.82.

40. Bagrow L. A Russian Communicatiom Map, ca 1685 // Imago mundi, 1952, Vol. 9.

Опубліковано 10 грудня 2010 р.