Початкова сторінка

МИСЛЕНЕ ДРЕВО

Ми робимо Україну – українською!

?

Перший топографічний опис прикордонних земель Правобережжя

Тетяна Гедзь

У статті розглядається топографічний опис, який міститься у досить несподіваному джерелі – у книзі “Herby Rycerstwa Polskiego” польського геральдика та історика Бартоломея Папроцького, виданій у 1584 р.

Почнімо цю історію здалеку. В.М. Никифоров, який більшу частину свого життя прослужив священиком, а потім настоятелем Успенського собору м. Олександрії, залишив по собі цікаві роботи з історії Олександрійського повіту. Однією із них є невелика стаття “Село Федварь (Александрийского уезда, Херсонской губернии)”, опублікована в Записках Одесского Общества Истории и Древностей. Вона містить короткий виклад історії с. Федвар (нині с. Підлісне Кіровоградської обл.), де є такий текст:

“Один из южно-русских воевод, именно Юрий Язловецкий, преследуя в 1571 г. татар, опустошавших Киевоподолию, зашел, между прочим, к верховьям рек Ингула и Ингульца, и нашел здесь три бани, или, как Папроцкий называет их, лазни. Что-же это за бани? По всем соображениям, это были не что иное, как теперешние наши каланчи, только устройство их было гораздо проще, а именно: ставились на землю четыре длинные колоды из сосны, в близком расстоянии одна против другой; внутри этой четырехугольной башни проходила лестница; наверху строилась будка для караульного; возле такой каланчи вкапывался длинный шест, к верху которого привязывали соломенные снопы. Караульный, заметив вдали, на расстоянии от 10 до 20 верст, движущуюся орду, немедленно зажигал солому, или, как называли казаки, фигуру, чем подавался сигнал поступать так и с другими фигурами, чтобы люди укрывались и спасались от незванных гостей. Одну из трех бань … можно приурочить к Федварской местности, с которой открывается обширный горизонт на юг, на расстояние 30 верст [1]”.

Опис маршруту загону Язловецького

Опис маршруту загону Язловецького із видання Herby Rycerstwa Polskiego 1584 р.

Наведена вище цитата містить унікальний опис сторожової степової споруди та її функціонування. Але до нього ми повернемось пізніше. До згадки про похід 1571 р. Никифоров подає посилання на книгу П. Куліша “История воссоединения Руси”. Ця книга на вказаних сторінках [2] містить переклад опису маршруту походу коронного гетьмана, тобто головнокомандуючого військами Польщі, Єжи (Юрія) Язловецького у пошуках татарського загону, який вертався з Московщини з багатою здобиччю. Цей опис є детальним переліком населених пунктів, річок, лісів, урочищ, якими проходив загін. Куліш наводить його саме як зразок тогочасних географічних знань про південноруські землі.

Маршрут загону Язловецького пролягав з Бару через Меджибіж, Хмільник, Білу Церкву до Києва, від Києва через Городище, Корсунь і Ольшанку до верхів’їв Інгульця й Інгулу, далі до Черкас, Канева, “острогів” на Дніпрі, знову до Канева, Хмільника, Вінниці й Бару. На кожній ділянці маршруту згадується багато місцевих топонімів, що робить опис цікавим для істориків та краєзнавців.

Існує три варіанти опису цього рейду. Перший варіант міститься у виданні “Herby Rycerstwa Polskiego” Папроцького 1584 р. [3]. Другий міститься у перевиданні книги Папроцького в 1858 р. [4] і не завжди точно й повно повторює оригінальний текст. Третім є згаданий вище переклад на російську мову, зроблений П. Кулішем з видання 1584 р., на наш погляд, також не позбавлений неточностей. Цей опис був відомий М. Грушевському, який процитував його фрагмент про “найважливіші остроги на річці Дніпрі” [5] та А. Стороженку [6].

Далі публікуємо текст опису за виданням 1584 р. iз власним перекладом та коментарями. Відстань між окремими об’єктами у тексті зазначено у подільських милях [7].

Наводимо дещо скорочений початок тексту в перекладі Куліша:

“На моем веку был Юрий Язловецкий воеводою русским и гетьманом коронным. Ни один гетман не водил так много людей и так далеко против неприятелей. А было это в 1571 году. Сведав о множестве татар, которые шли из Московщины из великою добычею, бояся он, чтобы не причинили вреда и отечеству, и пошел против них с людьми до самого Киева.”

Б. Папроцький, 1584 Переклад Коментар
1 Ruszyl sie roku pomienionego. Miesiaca Maja. Dnia 16. Рушив він з місця року згаданого місяця травня дня 16. “Згаданий рік” − 1571
2 Naprzod do Miedzyborza przysiagnal 22. Do Chmielnika 23. Спочатку прибув до Межибожа 22 числа, а в Хмільник 23-го.
3 Potem nocowali pod Ulanowym, z Chmielnika wyjechawszy 28. Потім ночували під Улановим, з Хмільника виїхавши 28-го с. Уланів Хмільникського р-ну Хмельницької обл.
3 Tam granica polska we trzech milach sie konchyla, nie izeby Panstw Krolewstwa Polskiego, ale tylko samei korony, a Dabrowy Slobodyskiej, a w mili ot Chmielnika Там польский кордон закінчувався за три милі – не те, щоб володіння Королівства Польского, а тілько Корони, – біля Діброви Слободищенською і в одній милі від Хмільника. Діброва Слободищенська − не локалізовано
4 do Bialej Cerkwi te uroczyska, jako: На шляху до Білої Церкви ось які урочища:
5 Kozuchowa Dabrowe Кожухова Діброва, Не локалізовано
6 Slobodiska miastecszko, Слободище містечко, с. Слободище Бердичівського р-ну Житомирської обл.
7 Chorostenka, Хворостенка, Не локалізовано
8 Wzerazne, Вчорашнє, с. Вчерайше Ружинського р-ну Житомирської обл.
9 Wiwa rzeka, Віва ріка, Не локалізована. Можливо, це втрачена назва однієї з приток р. Кам’янки або р. Раставиці
10 Rohozno, Рогозно, с. Рогізне Сквирського р-ну Київської обл.
11 Poddorochami gai, kedy zapadaja Tatarowe strezac na solniki ze wszech stron, i nashy tak, kto kogo ubiezy. Під-Дорогами-Гай, де засідають татари, підстерігаючи сольників (чумаків з сіллю) (прим. П. Куліша – Т.Г.) і наші також, хто кого випередить. Під-Дорогами-Гай − не локалізовано
12 Kamienica rzeka, Кам’яниця ріка,
13 Rastawica rzeka, kedy Strus maz slawny zabit Раставиця ріка, де вбито Струся, славного мужа. Мається на увазі Станіслав Струсь [8]
14 Przeshli do Bialie Cerkwie dnia trzeciego czerwca, tam szli temi uroczyski, В Білу Церкву прийшли 8 червня і йшли такими урочищами:
15 naprzod, Perepetowi kurhani, перш за все Перепетові-кургани, Кургани Переп’ят і Переп’ятиха між селами Фастівець Фастівського р-ну і Мар’янівка Васильківського р-ну Київської обл.
16 Mihalhowa Dabrowa, Михалкова Дуброва, Не локалізовано
17 Koliciantka, Колицянка, Не локалізовано
18 Stugna, Стугна,
19 Borszczoowka, Борщовка/Борщаговка (?), 1-й варіант шляху. Мається на увазі струмок Віта, який починається біля с. Хотів і тече в сторону Дніпра до р. Віта. Тоді Городищем могло бути давньоруське городище в Китаєво, але всі київські Борщагівки опиняються осторонь. 2-й варіант шляху. Загін перетнув р. Сіверка, притоку р. Віти, пройшов через нині втрачене городище і Південну Борщагівку до Києва
20 Wjieta, Віта,
Horodyszcze, Городище,
21 Kijow, Київ.
22 a z Cmielnika do Kijowa mil podolskich 47. А від Хмільника до Києва подільских миль 47.
23 To miasto Kijow ma rzeki blisko siebie, Dniepr, Psiol, Orynin, Trypol, Tasmin, Rossawa, Prypet, Mosna, Ros. Це місто Київ має біля себе річки Дніпро, Псьол, Оринін, Триполь, Тясмин, Росаву, Припять, Мошну, Рось. Річка Оринін − можливо, Оріль. Мошною тут називається р. Ольшаниця, яка протікає через с. Мошни Черкаської обл. (див. п. 68)
24 Wyjechali z Kijowa 18 dnia czerwca, poszli w pola na Ingulec i na wielki Ingul, oczekiwaioc szli tymi uroczyski: Виїхали з Києва 18 червня, пішли в поля на Інгулець і на Великий Інгул; з очікуванням ішли такими урочищами:
25 Naprzod Nastaska Перш за все Настаска, Не локалізовано
26 Stuhna Стугна, р. Стугна
27 Gankowa Ганкова, Не локалізовано
28 Olszanica Ольшаниця, с. Велика Ольшанка Васильківського р-ну Київської обл.
29 Krasnaja reczka Красная річка, р. Красна, протікає через Трипілля, впадає в Дніпро
30 Kaialniyk Каяльник, Можливо, гідронім тюркського походження [9]. Не локалізований.
31 Ressawa, u niej shlak Tatarski wpada w Ros, Ресава, й біля неї шлях татарський, впадає в Рось, Виходячи з розташування наступного пункту, с. Острійки, загін перетнув р. Росаву недалеко від її верхів’їв.
32 Ostrik, Острик, с. Острійки Білоцерківського р-ну Київської обл.
33 Kurhan, kedy straz kijowska strzega Курган, где сторожить київська сторожа, Не локалізовано
34 Jawlodowa dolina, Явлодова-Долина, Не локалізовано
35 Krasny Ryg Красний Ріг, Не локалізовано
36 Baieraki Байраки, Не локалізовано
37 Boiatyana Боятіана (?), Не локалізовано
38 Miedwieze golowy Ведмежі Голови, Топонім, що зберігся з дохристиянських часів, коли голови (черепи) тварин-тотемів з метою захисту настромлювали на палі довкола селища. Не локалізовано.
39 Prohi narosy Пороги на Росі, Знаходяться в р-ні с. Хохітва нижче Богуслава
40 Gorodyszcze Городище, Мається на увазі якесь з численних давніх городищ, а не м. Городище, яке знаходиться південніше Корсуня на Росі
41 Korson Корсунь, м. Корсунь,
42 Olszanka Ольшанка, р. Вільшанка,
43 Olszanica Ольшаниця, смт. . Вільшана Черкаської обл.
44 Szacharow Шахаров У П. Куліша перекладено як Шахаров-Курган, не локалізовано
45 Kurhan Курган
46 Gromosibnoie Громошибне, Не локалізовано
47 Perenothe Lebidynskoie Perenothe Лебединське, Слово Perenothe у П. Куліша не перекладено. Не локалізовано
48 szlak Tatarski wieliki Шлях татарський великий, Одне з відгалужень Чорного шляху, що проходило під Лебединським лісом [10].
49 Tasliki trzy Три Ташлики, Місцевість між сучасними Смілою, Шполою і Кам’янкою, де протікають річки Гнилий і Сухий Ташлики. На роль третього підходить ліва притока Сухого Ташлика, яка у Боплана та Річчі-Занноні має окрему назву Ташлик Телепин [11].
50 Lebedyn, w ktorym zostawili oboz a przebrawszy sie poszli w pola Лебедин, в якому залишили обоз, і, перебравшись, пішли в поля
51 szli temi uroczyskami na Jasmin Йшли такими урочищами: на Ясмин,
52 Goly borek Голий Борок, с. Бірки Олександрівського р-ну Кіровоградської обл.
53 Las nierubaiek Ліс Нерубаєк, Ліс Нерубай. В XVI ст. Нерубаєм називалася частина Бовтиського лісу
54 Тhasmin wierchni Тясмин верхній, Найімовірніше, р. Бовтишка, одна з 3-х приток, що формують р. Тясмин
55 Kosenki Козенки, Лісовий масив Казанок
56 Czarny las od Lebedowa Чорний Ліс від Лебедова, Це можна зрозуміти як “Чорний Ліс, [який тягнеться] від Лебедина”
57 Ingulce Інгульці, Витоки, що формують р. Інгулець в р-ні смт. Єлизаветградка Кіровоградської обл.
58 trzy laznie Три лазні Див. коментар у статті
59 Ingul wstal u Boltoskowa lasu Інгул встав біля Болтовського Лісу,
60 bez Baiaraki mil dwie Беш-байраки 2 милі, Беш-байраки знаходилися в районі верхів’їв Інгулу [12].
61 Boczki ot niego mil dwie Бочки від нього 2 милі. Див. коментар у статті
62 wierzch Ingulu mil dwie
63 Tam sie stad obrocili do Cyrkas przeprawili sie przez Tasmin Cyhryn mil 16. Звідти повернули до Черкас, переправились через Тясмин, Чигирин, 16 миль.
64 Tamze zamek nowy, ktore zowa Kitay Gorodek Там же нова фортеця, яку називають Китай-Городок.
65 Cyrkasy zakladal niejaki Ostafiey Черкаси заснував якийсь Остафій. “якийсь Остафій” − О. Дашкович (1455–1535) – староста канівський і черкаський.
66 Zakolatawszy sie tak daleko z wielka skoda rycerstwa, nieprzyjaciel za folga szpiegow uszedl. Забившись так далеко с великою шкодою для лицарства, дали піти супротивнику za folga szpiegow. Вираз za folga szpiegow у П. Куліша не перекладено.
67 Obrocili sie nic nie sprawiwszy do Kaniowa siedm mil, Повернулися, нічого не зробивши, до Канева, 7 миль.
68 szli ta droga, Mozna, kedy sie plawili, Йшли таким шляхом: Мошна, через яку переправилися вплав, р. Ольшанка
69 Chartowaja Mohila, 1)Чортова-Могила,2)Чатова (вартова) Могила, Не локалізовано
70 Skaratul, Шкаратул, Не локалізовано
71 Ostafiowe Kolodezy, Остафійові-Колодязi, Не локалізовано
72 Radymanow, Pereaslan, Радиманов, Переяслань, У П. Куліша перекладено як Радиманов-Переяславль. Не локалізовано
73 Horodyszcze, Городище, Не локалізовано
74 Treboshny. Три Башти “Три Башни” − переклад П. Куліша
75 Przyszli do Kaniowa jedenastego dnia lipca, Прийшли в Канів 11 липня;
76 do Bialei Cerkwie mil dwanascie. до Білої Церкви 12 миль;
77 Od Bezbajerakow siedm dni chodu do siedmi Bajerakow. Від Беш-байраків сім днів ходу до Семи Байраків. Сім Байраків − не локалізовано
78 Tam ztad dzien chodu do Pieszczanego Borodu, Звідти один день ходу до Піщаного Броду, Піщаний Брід через р. Пд. Буг [13].
79 a z tamtad niedaleko do Bukowoje Bajeraki. а звідти недалеко до Букових Байраків. Букові Байраки − не локалізовано
80 Ogledowali ostrogi naprzedniejsze na rzece Nieprze, Оглядали найважливіші остроги на річці Дніпрі,
81 Bazawluk, ktory jest mil 35 od Cyrkas, Базавлук, в 35 милях від Черкасс, Р-н р. Базавлук, притоки Дніпра біля Нікополя
82 Bielo Ozerski 47 mil od Cyrkas, Білозерський, 47 миль від Черкасс, Р-н Білоозерського лиману
83 Chortycza mil 40. Хортиця, 40 миль.
84 Przyszli do Pikowa miasta Filona Kmity Czarnobilskiego, wojewody smolenskiego etc. Miesjaca lipca dnia 14. Прийшли в Піков, місто Філона Кміти Чорнобильского, воєводы смоленського та ін., 14 липня. С. Пиків Калинівського р-ну Вінницької області
85 Do Chmielnika, ztamtad do Winnice tegoz miesiaca dnia 20. Do Baru 24. Potem kazdy do swego domu. Звідти в Хмільник, у Вінницю того ж місяця 20 числа, у Бар 24-го. Потім кожен повернувся до свого дому.

Картосхема походу Ю.Язловецького 1571 р.

Картосхема походу Ю.Язловецького 1571 р.

Як видно з таблиці, не всі топоніми, згадані в описі маршруту, вдалося знайти на сучасній карті. Зроблена спроба нанести на карту основні ідентифіковані пункти маршруту. Відстань між ними переважно накреслена “навпростець”, за браком даних про існуючі у XVI ст. місцеві дороги. Але окремі ділянки маршруту співставлені із реальними шляхами. Так, відстань між Слободищем (п. 6) і Білою Церквою (п. 14) загін подолав дорогою, що проходила між річками Кам’янкою і Раставицею. Шлях від с. Острійки на Узині (п. 32) до Корсуня (п. 41), можливо, пролягав дорогою уздовж лівого берегу р. Рось. Переміщення між Каневом і Білозерським укріпленням принаймні, до Тавані, відбувалися шляхом, який проходив уздовж правого берега Дніпра [14].

Послідовність пунктів у кінцевій частині опису не співпадають із справжнім маршрутом. Так, у описі є текст: “Прийшли в Канів 11 липня” (п. 75) і “Прийшли в Піков, місто Філона Кміти Чорнобильского, воєводи смоленського та ін., 14 липня” (п. 84). Пиків − передостанній пункт маршруту, поряд з Хмільником. У Пикові загін був через 4 дні після Канева. Але у тексті Канев i Пиків розділяють описи маршруту між Каневом і Черкасами та далекого рейду до південних “острогів”. Це означає що рішення про цей рейд було прийнято по прибуттю у Канев, до Канева ж загін і повернувся, звідки й рушив додому.

Далі ми розглянемо лише один аспект цього тексту, а саме згадування у ньому поряд із орієнтирами природними орієнтирів рукотворних: “три лазні” і “бочки” (фрагм. 58 і 61 відповідно). Вони, безсумнівно, є сигнальними спорудами, встановленими недалеко від розгалуження Чорного Шляху. Ще один сигнальний об’єкт, Treboshny (Три башти?) зафіксовано в описі шляху від Черкас до Канева (фрагм. 74).

Повернемося до безсумнівно слушного висновку В.Н. Никифорова про сигнальний характер “лазень”. До тексту про “лазні” Никифоров подає сноску “Банею и теперь малороссы называют маленький осьмерик, на котором утверждаются шар и крест на колокольне [15]”. Саме така дзвіничка з “осьмериком” (вісім опор другого ярусу ?) зображена на малюнку Т.Г. Шевченка “У Василівці” (рис. 1). Дзвіниця-“осьмерик” схожої конструкції й сучасної побудови і нині стоїть на подвір’ї Свято-Миколаївського Лебединського монастиря.

Т.Г. Шевченко “У Василівці”

Рис.1. Т.Г. Шевченко
“У Василівці” [18]

Для підтвердження того, що сигнальні споруди такої будови могли називатися і лазнями, і банями, звернемось до значень цих слів у словнику Б.Д. Грінченка: “Баня: 1) Купол на церкви, вообще, на строении; 2) солеварня, солеваренный завод; 3) минеральный целебный источник [16]”,”Лазня: 1) Баня; 2) Низенькая хижина с маленьким входом, куда можно только пролезть; 3) Яма для сохранения хлеба в зерне [17]”. Дах “будки для караульного” був аналогічним за виглядом і конструкцією до тих, що будувалися на дзвіничках сільських церков, тобто бань. Але до цієї будки треба було вилазити по драбині. За визначенням у словнику слово лазня вживалося для споруд, до яких треба було лізти, а отже могло вживатися і для сигнальної споруди. Таким чином ця споруда мала ознаки, за якими до неї могли бути застосовані обидва слова: і лазня, і баня.

Далі згадаємо панегірик на честь охоронців степових кордонів польського історика XVI ст. С. Сарницького із “Опису давньої та нової Польщі” 1585 року:

“Над цими шляхами розвідниками лише мужів шляхетних, випробуваних чеснот ставлять, які звуться сторожами трьох шляхів або тридоріжжя. Тут вони з власної волі та заради людей, ревність та життя своє щонайменше шкодуючи, різноманітні природні таланти старанно плекають та хитрощі ворога вивідують, а коли дізнаються про ворога, приносять вістки урядникам замків та вождям військовим польовим, які дають знак знову збирати військо і одразу поспішають на зустріч тим виступити. І таким чином на Поділлі день і вночі війну продовжують до схилу цілого життя [19]”.

М. Грушевський згадує використання охоронцями степових кордонів штучних вишок “на сохах”: “… на певних урочищах, на татарських шляхах, на могилах або штучних вишках “на сохах” стояли сторожі, маючи при собі коней [20]”. Схоже, у Никифорова ми маємо детальний опис саме такої вишки.

Можна тільки пошкодувати, що Никифоров не вказав джерела опису будови і функціонування “лазні”. Можливо, це усні перекази при минувщину степу, що перейшли від людей, які бачили такі вежі на власні очі. В 1842 р. інший історик, архієпископ Гавриїл (Розанов), записав від старого запорожця М. Коржа опис іншого типу сигнальних споруд – “бочок” або ж “хвігур”. Наводимо цей опис:

“Фігури – це ряд бочок, поставлених певним чином і пристосованих для сторожових цілей. Для кожної фігури брали 20 однодонних обсмолених бочок і 1 зовсім без дна; їх ставили у п'ять рядів одну на одну у формі правильного кола. Спочатку ставили «насторч» шість бочок у коло й обв'язували смоляними канатами, на них так само ставили друге коло з п'яти бочок, на нього третє з чотирьох, далі четверте з трьох і п'яте з двох. Нагору ставили одну бочку без дна. Завдяки такому розташуванню всередині фігури з гори й до низу утворювалася порожнеча, куди наливали смолу. Над верхньою бочкою клали залізний прут із блоком, крізь який проселяли довгий мотузок, один кінець якого опускали в порожнину фігури, прив'язавши до нього залізний дріт з великим жмутом мачули, вимоченої в селітрі, чи віхтем соломи [21]”.

Неможливо дізнатися, чи відрізнялася будова сигнальних споруд XVI ст. від описаної в XIX ст. Та не викликає сумніву – без догляду й ремонту подібні споруди довго вистояти у степу не могли, хоча в самому описі сторожа при них не згадується.

“Хвігури” із бочок, за Яворницьким, знаходилися біля “радутів” – сторожових приміщень, де базувалися 50 козаків. Але це було у XVIII ст. Вважається, що у XVI ст. землі південніше Тясмину були фактично безлюдними. П. Куліш так писав про прикордонну сторожу:

“Впоследствии (мова йде про кінець XVI cт. – Т.Г.) сторожевая линия выдвинулась в степи до Брацлава, который, с одной стороны, посылал свои разъезды к Подольскому Каменцу, а с другой – к Белой Церкви. Белоцерковские разъезды встречались к западу с брацлавскими, а с востоку с киевскими [22]”.

Та землі, про які зараз іде мова, знаходяться значно південніше від лінії Київ – Біла Церква – Брацлав – Кам’янець-Подільський, тому питання, хто ж встановив сторожові “лазні” і “бочки” над головним татарським шляхом, залишається відкритим.

Використані джерела і література

1. В.М. Никифоров. Село Федварь (Александрийского уезда, Херсонской губернии) // ЗООИД, XXII, 1900, С.42–44.

2. П. Кулиш. История воссоединения Руси, СПб, 1874 , Т.1, С. 40–41.

3. B. Paprocki. Herby Rycerstwa Polskiego, Krakow, 1584, S.163. .

4. B. Paprocki. Herby Rycerstwa Polskiego, Krakow, 1858, S.221–222. .

5. М. Грушевський. Історія України-Руси. Том VII., К., 1995, С. 136.

6. А.Стороженко. Стефан Баторий и днепровские казаки, К., 1904, С. 13,79.

7. Визначимо довжину подільської милі на основі відстаней, вказаних у тексті. Черкаси?Канів 7 миль: 1 миля, приблизно, 8,5 км,, Канів–Біла Церква 12 миль: 1 миля, приблизно, 8,3 км, Хмільник–Київ 47 миль: 1 миля, приблизно, 6,6 км,, Черкаси–Хортиця 40 миль : 1 миля, приблизно, 8 км. Визначена таким чином подільська миля приблизно співпадає з великою (українською) милею 8,5 км. у описі подорожі П. Халебського Див. М.І. Жарких. Павло Халебський. Метрологія .

8. “Руставиця річка… де видатний муж Станіслав Струсь [6] спочиває, батько тих, які хоробро б’ються зі скіфами… Прим.6. Струсь Станіслав (1516/1521–1567) – ротмістр оборони поточної, староста хмельницький.” Д. Вирський. Річпосполитська історіографія України (ХVI – середина ХVII ст.). Додаток B. С. Сарницький. Опис давньої та нової Польщі, Краків, 1585. К., 2008, С. 103.

9. Про походження назви р. Каяльник див. Н.А. Баскаков. Река Каяла в “Слове” и река Сюурлий в русских летописях.

10. Спеціальну карту України Г.-Л. де Боплана 1650 р. див. В.Кордт. Материалы по истории русской картографии. Вып.II., К., 1910, табл. VII.

Карту з Атласу Польщі та Литви Річчі–Дзанноні 1772 р. див.

11. Там же.

12. Топонiм ще згадувався через 100 років після цього рейду. Див. АЮЗР, Т.13, с.559-560.

13. Про Піщаний Брід на р. Пд. Буг див. Ф. О. Петрунь.Степове Побужжя в господарськім та військовім укладі Українського пограниччя. Замітки до Бронєвського та Боплана. Журнал научно-исследовательских кафедр в Одессе. – 1926. – Т. 2. – № 2. – С. 91-103.

14. “[Шлях] веде від порту Понта Евксинського, тобто від міста Кафи, через ворота Таврики і Таванський перевіз на Бористені, а звідти степом на Київ”. [Переклад з московського видання: Михалон Литвин. О нравах татар, литовцев и москвитян. – М., 1994].

15. В.М. Никифоров. Там же, С.42.

16. Cловарь украинского языка (под ред. Б.Д. Гринченка), К., 1907. Репринт К.,1958, Т.1, C.27.

17. Там же, Т. 2, C.341.

18. Т.Г. Шевченко. Мистецька спадщина. Т.1, 1830−1847 рр., К., 1961., рис. 232.

19. Д. Вирський. Річпосполитська історіографія України (ХVI – середина ХVII ст.). Додаток B. С. Сарницький. Опис давньої та нової Польщі, Краків, 1585. К., 2008, С. 108.

20. М. Грушевський. Там же, C.38.

21. Цит. за Д.І. Яворницький. Історія запорізьких козаків. Л., 1990, Т.1, С.235.

22. П. Кулиш. Там же.

Опубліковано 4 березня 2011 р.