Соколецька волость та навколишні землі
у 1391 році

Тетяна Гедзь

Білоруський історик А. Груша віднайшов у Національному історичному архіві Білорусі унікальне джерело з історії Поділля кінця XIV ст. Це підтверджувальна грамота 1391 року господаря Подільської землі Федора Коріатовича привілея, наданого Костянтином і Федором Коріатовичами воєводі Гринькові на право володіння містом Соколець, Соколецькою волостю, а також окресленими в грамоті прилеглими землями. А. Груша опублікував текст грамоти, грунтовні та детальні коментарі щодо тексту, згадуваних осіб та історичних обставин, зокрема, ідентифікував більшість із вказаних у грамоті населених пунктів [1]. Дана стаття присвячена географічному аспекту грамоти. Вона ставить за мету нанести на карту згадану у грамоті мережу поселень, що існували між Россю та Південним Бугом, "візуалізувати" Соколецьку волость і східну межу Поділля в 1391 році.

Розгляд тексту грамоти буде здійснено таким чином: після цитування фрагменту тексту йтиме ідентифікація згаданих у фрагменті топонімів.

“Мы, кнѧз Федоръ Корьѧтович, Б(о)жьею м(и)л(о)стью дѣдичь и господарь Подольскои земли, чинимы свѣдочно симъ листомъ всѧкому доброму, кто жь на сесь листъ посмотрит или оуслышит его чтучы.

Ажъ оузрѣвши и познавши наша старѣишаѧ братьѧ, кнѧз Костѧнтинъ, и мы, кнѧзь Федоръ, пана Гринькову вѣрною службу, нашего вѣрног(о) слугы, ажъ вѣрно послужилъ и нашои братьи, и намъ и дали ѥсмы ѥму с нашимъ братом со кнѧзем с Костѧнтиномъ за ѥго вѣрную службу городъ Соколець оу дѣднину и въ вотнину и дѣѣтем ѥго, и ѥго послѣдкомъ и съ селы, и съ данью, и съ винами, и съ суды, и съ пересуды, и съ мыты, и со всѣмъ, и с тымъ правомъ, как братья наша и мы имѣли. А то свѣдчимы симъ листом, што жь панъ Гринько привильѧ имѣлъ ѿ нашеи старшеѣ братьи на тотъ город на Соколець и на татъ е села, што оу семъ листѣ написано стоить, ажь пакъ по грѣху городъ ѥму с тыми привильи сгорѣлъ, а мы пак ѥму того потвердили и покрѣпили симъ нашим привильѥмъ и дали ѥсмы ѥму на то своѧ такаѧ жь привильѧ, как и ѿ нашеи старшеи братьи имѣлъ. А дали ѥсмы ѥму границю к тому городу к Сокольцю ѿ Чжюнькова доловъ Росью по ѧ, а ѿ Плискова доловъ Роскою ажь до оустьѧ, а ѿ верха Кропивноѣ ажь до оустьѧ, а ѿ оустьѧ Кропивѿноѣ доловъ Богомъ ажь до оусть Cобу, а ѿ Дашевцовъ доловъ Собомъ ажь до оустьѧ Собу, а ѿ Звинигорода дали ѥсмы ѥму границю ажь по Конелыи. И со всѣми и с тыми потокы, што в тыe рѣкы текуть, и со всѣмиѣ и с тыми селы, што по тымъ рѣкам сѣдѣть и по тыхъ потокохъ, и съ лѣсы, и с поли, и съ дубровами, и со всѣми с тыми вжиткы, што к тому прислушаеть [2].”

У даному фрагменті згадано Соколець та окреслено Соколецьку волость. Це – найдавніша документально зафіксована інформація про адміністративно-територіальну структуру Поділля.

Соколець XIV ст., який дав назву Соколецькій волості, в історичній літературі ідентифікується неоднозначно [3]. Позначивши на карті три подібні до Сокільця топоніми, що знаходяться у межах карти, автор дотримується думки, що згадане у грамоті місто Соколець – це нинішнє с. Сокілець Немирівського р-ну Вінницької обл (С1 на карті).

C1. с. Сокілець (Немирівський р-н Вінницької обл.);

С2. c. Сокільці (Гайсинський р-н Вінницької обл.);

С3. с. Соколівка (Жашківський р-н Черкаської обл.).

А. Груша висловив бажання порівняти дату грамоти – 1391 рік – із датами заснування населених пунктів, наведених в “Історії міст та сіл Української РСР”, але том ІМІС “Вінницька область” був йому недоступний [4]. Таке порівняння буде здійснено у даній статті. Згідно з ІМІС с. Сокілець Немирівського р-ну відоме з XV ст. [5].

Позначимо інші згадані у грамоті топоніми:

1.с. Дзюньків Погребищенського р-ну Вінницької обл. ( ІМІС датує виникнення 18 ст. [6]);

2. Гирло р. Торч, притоки Росі (“оустьѥ Малоѣ Торчьцѣ”);

3. Витік р. Торч, притоки Росі;

4. Витік другої р. Торч, притоки Гірського Тікича;

5. с. Плисків на р. Роська (Погребищенський р-ну Вінницької обл.). ІМІС вказує рік виникнення 1552 [7].

6. Верхів’я р. Кропив’янки (“Кропивной”);

7. Гирло р. Кропив’янки;

8. Гирло р. Соб;

9. cмт. Дашів Іллінецького р-ну Вінницької обл. (ІМІС датує виникнення початком XV ст. [8])

10. р. Конела.

Напрями, визначені в тексті ("а ѿ оустьѧ Кропивноѣ доловъ Богомъ ажь до оусть Cобу…"), на карті позначено стрілками.

Cоколець – адміністративний центр – знаходиться не посередині, а на периметрі Соколецької волості. Майже всі межі території (окрім межі по Бугу) окреслені як басейни річок. Враховуючи слова “и с тыми потокы, што в тыe рѣкы текуть…”, можна вважати, що до Соколецької волості належали:

– землі навколо р. Рось від витоків з усіма притоками до р. Торч (включно);

– землі навколо р. Соб з усіма витоками та притоками та землі у басейні р. Кропивна.

Даний текст, на жаль, не вніс ясності у невирішену проблему розташування Звенигорода (Звинигорода), який згадується у джерелах XIV–XVI ст. Справу ускладнює повторюваність назви Звенигород на правобережжі України від Карпат до Дніпра. Звинигород у тексті грамоти подається як населений пункт у межах чи на периметрі Соколецької волості (вказано напрям “от Звинигорода аж до Конельи”). Але всі історично відомі Звенигороди знаходяться поза територією Соколецької волості, що окреслена у грамоті.

Чотири історичних Звенигороди розташовані досить далеко на захід. Маються на увазі Звенигороди: 1) на Дністрі в усті річки Дзвинячки (Дзвенигород — село Борщівського р-ну Тернопільської області); 2) над річкою Стрипою поблизу Бучача; 3) гора Звенигород у комплексі давніх городищ над річкою Збручем; 4) під Львовом (Пустомитівський р-н Львівської області) [9]. В іменному покажчику т. 4 Архіву Сангушків с. Звеняче Володимирського повіту вважається Звенигородом в усіх епізодах справи про убивство слуги познанського воєводи у липні 1546 р. [10]. Нині це – с. Дзвиняче Горохівського р-ну Рівненської обл., яке знаходиться, приблизно, за 150 км на захід–північний захід від Вінниці, тобто, від окреслених у грамоті територій.

Як З3 на карті позначена єдина назва у межах Соколецької волості, схожа на Звинигород – с. Дзвеняче (Тетіївського р-ну, Київської обл.). Не на користь цієї версії говорить відсутність на території села знахідок історичних артефактів. Крім того, у літописному описі подій 1393–1394 рр. згадано похід Вітовта на Поділля і похід Скиргайла на Черкаси і Звенигород [12], тому вважається, що на той час Звенигород до Поділля, а отже і до Соколецької волості не належав. З огляду на розповсюдженість назви не виключено, що Звенигород–мета походу Скиргайла і Звинигород грамоти – два різних об'єкти.

Із “східних” Звенигородів першою приходить на думку смт. Звенигородка Черкаської обл. (позначена як З1). Автор висловив припущення, що у XIV – поч. XV ст. ординський Звинигород – Swina Horda – знаходився на лівому березі у пониззі Синюхи (позначений як З2), а Звенигородка виникла лише на початку XVII cт. [11]. Якщо у грамоті мовиться про один із них (З1 чи З2), це означає, що до 1391 року влада господарів Звенигорода (ординської адміністрації?), ослабла настільки, що Коріатовичі включили його до своїх володінь. Володіння Звенигородом черкаським поширило б Гринькові території на басейн р. Гірський (Угорський) Тікич. Володіння Звинигородом на Синюсі окреслює землі на лівому березі Бугу від його верхів’їв до гирла Синюхи. Але в таких випадках грамота мала би містити інше формулювання, на зразок "аж до Звинигорода". Текст грамоти “от Звинигорода аж до Конельи” свідчить, що східною межею Соколецької волості були саме верхів'я річки Конела.

Автор дотримується думки, що Звинигород грамоти ідентичний згаданому у 1516 р. К. Острозьким, який просив передати “Браславль, Веницу и Звинигород” внукові його сестри Р. Сангушку [13]. Цей населений пункт територіально не співпадає з жодним згаданим вище Звенигородом, але нічого певного з приводу його розташування нам не відомо.

“А к тои к Соколецьскои волости придала ѥму наша старьшаѧ братьѧ и мы Збыновъ потокъ весь ѿ верха ажь до оустьѧ а село Глинѧнець, а Вороновицю, а Прилукъ, а Ильиньцѣ, а на рѣцѣ на Русавѣ дали ѥсмы ѥму в трехъ мѣстѣхъ люди садит [14].”

Назва річки Збинов потік нині відсутня на картах, але у 1434 р. c. Дзвониха Тиврівського р-ну Вінницької обл. було згадано як Збуново [15] (позначено на карті як D0). Село Глинянець А. Груша вважає не ідентифікованим [16]. Можливо, мається на увазі с. Глинське Немирівського р-ну, позначене на карті як D4. Як Дзвониха, так і Глинське розташовані біля правого берега Бугу.

Інші села:

D1. смт Вороновиця Вінницького р-ну Вінницької обл. (ІМІС також вважає його заснованим у XIV ст. [17]);

D2. с. Стара Прилука Липовецького р-ну Вінницької обл. (за ІМІС найдавніший рік згадки – 1150 [18]);.

D3. смт. Iллінці Вінницької обл. (ІМІС подає дату заснування XIV ст. [19]);

р. Русава позначено як D5.

Згадка про підтвердження права воєводи Гринька осаджувати людей у двох місцях на р. Русава є дуже важливою для визначення східної межі Поділля між Дністром та Південним Бугом до 1391 року. Для такої "колонізації" могли бути надані лише нічийні землі поряд з обжитими територіями, у даному випадку – на схід від території Поділля. Отже, східна межа Поділля між Дністром та Південним Бугом до "колонізації" Гринька проходила по вододілу річок Мурафи (її притоки Буші) й Русави.

Одним із джерел інформації про історичну географію України є ярлики кримських ханів. Текст ярлика 1507 р. Менглі-Гірея Сигізмунду I, за думкою Ф. Петруня, походить від тексту доби Тохтамиша кінця XIV cт. [20], тобто часу, близького до створення грамоти. У цьому ярлику, окрім міст, на території нинішньої України згадуються адміністративні одиниці – тьми [21], у тому числі Подільська, Кам’янецька, Брацлавська, Сокальська. Якщо Соколецька волость, окреслена у грамоті, ідентична Сокальській тьмі ярликів, то територія між Бугом і Дністром була поділена між Кам’янецькою і Брацлавською адміністративною одиницями. Згадка у грамоті про Русаву окреслює східну межу адміністративної одиниці з центром у Брацлаві. До Брацлава, схоже, належала територія, що складалася з басейнів річок Мурафа та Буша. Про це свідчить згадка у актових документах 1-ї половини XV ст. двох сiл Брацлавського повіту – Копистирина і Носківців, розташованих біля верхів'їв та правого берегу р. Мурафа [22]. Села Кам'янецького повіту, згадані у той же час, розміщувалися далі на захід [23]. Зауважимо: коли у 1556 році постало Брацлавське воєводство, р. Мурафа визначала його західну межу, а східна пролягала біля р. Кодима.

“А также теща ѥго кнѧгини Андриѧнова ѧ Вѣиницьска ѧ оуздала пану Гринькови и своимъ дѣтем своѧ села перед нами и передо всею нашею радою и с нашею волею на имѧ: село Микулиньцѣ, Лѣтыню, Вонѧчинъ, Дешковцѣ, Стрѣжевку [24].”

Ця група сіл була передана у володіння Гринькові тещею – княгинею Адріановою Вінницькою. Прізвище "Вінницька" у грамоті трапляється раніше від першої документальної згадки про місто Вінницю у 1393 році. Під 1388 та 1401 рр. згадується ще один представник цієї родини – князь Василь Вінницький [25]. Слова А. Груші щодо "розвинутої системи землеволодіння" на Поділлі " стосуються, передусім, цих земель, що імовірно належали до Болохівського краю.

Ідентифікація згаданих вище сіл:

T1. с. Микулинці Літинського р-ну Вінницької обл. (засноване в XIV ст. згідно з ІМІС [26]);

T2. м. Літин Вінницької обл. (за ІМІС рік заснування –1431 [27]);

T3. с. Дашківці Літинського р-ну Вінницької обл. (за ІМІС відоме з XVIII ст. [28]);

T4. Орієнтовне позначення с. Вонячин Сосонської волості Літинського повіту, що знаходилося на р. Згари [29]. До нашого часу не збереглося, принаймні, під тодішньою назвою;

T5. с. Стрижавка Вінницького р-ну Вінницької обл.) (ІМІС згадує про його існування з середини XVI ст. [30]).

“… а пана Гриньковым людем не надобѣ поити ни на ωдну на нашю роботу: ани городовъ нашихъ ветошныхъ не потверживати, ани подвод давати, ани повоза возити, одно ѥго люде Гнилорудчане имѣють помочи повоза возити и подводы давати… [31]”.

“Люди Гнилорудчане (верагодна – Гнилые Руды) – не iдэнтыфiкаваны” – прим. А. Груші [32]. Судячи з “функцій” жителів, село Гнилі Руди, чи Гнилорудка, знаходилося безпосередньо на важливому сухопутному шляху, який, можливо, проходив вододілом Росі та Пд. Бугу. Цим шляхом починаючи з 1480-х років проходили майже безперервні татарські рейди, тому подальші згадки про це село відсутні.

Після розгляду та ідентифікації географічних об'єктів, згаданих у тексті грамоти, можна зробити такі висновки:

– на початку 90-х років XIV ст. на землях, підвладних Коріатовичам, існувала адміністративна одиниця із назвою Соколецька волость;

– східною межею Соколецької волості була р. Конела;

– інша адміністативна одиниця Поділля (орієнтовно із центром у Брацлаві) мала східну межу по вододілу річок Мурафа і Русава.

Література

1. Груша А. Беларускi Гiстарычны Агляд. √ Т. 8, Сш. 1-2.

2. Груша А. Невядомая грамата Фёдара Карыятавіча 1391 г. …

3. Соколець згадано: у “Списке русских городов дальних и ближних”: “Браслаль. Соколечь. Звенигород. Черкасы…” (Тихомиров М.. Список русских городов дальних и ближних// Исторические записки., М., 1952. – Т. 40. –С. 218) та у “Списку міст Свидригайла”: “Czirkassy, Zwinihrod, Sakolecz…” (). М. Грушевський локалізував "Соколець на Браславщині (Грушевський М. Історія України-Руси. .– К., 1993.– Т. 6. – С. 86). О. Мальченко згадує такі Сокільці”: 1) с. Сокілець Немирівського р-ну Вінницької обл.; 2) с. Сокілець на р. Ушиці (Дунаєвецький р-н Хмельницької області). Дослідник вважає, що саме цей населений пункт згадано у списку міст Свидригайла; 3) с. Соколівка Жашківського р-ну Черкаської обл. (щоправда, його історію він починає з кінця XVI ст.) (Мальченко О. Укріплені поселення Брацлавського, Київського і Подільського воєводств (XV – XVII ст.). – К., 2001, – C. 258–259).

4. Груша А. Невядомая грамата Фёдара Карыятавіча 1391 г. …

5. Історія міст та сіл Української РСР.– К., 1972.– Т. 2. Вінницька обл., – С. 504.

6. ІМІС.– К., 1972.– Т. 2. Вінницька обл., – С. 528–529.

7. ІМІС… .– Т. 2. – С. 530.

8. ІМІС… .– Т. 2. – С. 249.

9. Терський В., Терський С. З історії дослідження літописного Звенигорода. ЗНТШ. ). – Т. ССХХXV: Праці археологічної комісії. – Львів, 1998. – С. 361.

10. Archiwum książąt Lubartowiczów Sanguszków w Sławucie. – T.4. – С. 498–499, 545– 546, 639.

11. Ґедзь Т. До питання про існування та локалізацію “степового” Звенигорода.

12. ПСРЛ, – Т. 35, 1980, Супрасльський літопис.

13. Archiwum książąt Lubartowiczów Sanguszków w Sławucie. – T.3. – С. 133–134.

14. Груша А. Невядомая грамата Фёдара Карыятавіча 1391 г. …

15. ІМІС… .– Т. 2. – С. 572.

16. Груша А. Невядомая грамата Фёдара Карыятавіча 1391 г. …

17. ІМІС… .– Т. 2. – С. 169.

18. ІМІС… .– Т. 2. – С. 377.

19. ІМІС… .– Т. 2. – С. 240.

20. Петрунь Ф. Ханські ярлики на українські землі (до питання про татарську Україну) // Східний світ, К., – 1928. – № 2. . Ярлик Менглі-Гірея 1507 р.: АЗР. – Т. 2. – Спб., 1848.– № 6 – С. 4–5.

21. За визначенням Я. Дашкевича "тьма" – це політико-адміністративна одиниця в межах Золотої Орди. Назва походить від слова "туман" – "десять тисяч", на чолі яких стояв їх командуючий, темник".

22. Білецька О. Поділля на зламі XIV-XV cт.: до витоків формування історичної області. Одеса, – 2004, – С. 286.

23. Білецька О. Поділля на зламі XIV-XV cт. …– С. 286–289.

24. Груша А. Невядомая грамата Фёдара Карыятавіча 1391 г. …

25. Михайловський В. Правління Коріатовичів на Поділлі (1340-ві – 1394 рр.): соціальна структура князівського оточення // Укр. іст. журн. – 2009. – №5. – С.42–43.

26. ІМІС… .– Т. 2. – С. 409.

27. ІМІС… .– Т. 2. – С. 378.

28. ІМІС… .– Т. 2. – С. 409.

29. Любавский М. Областное деление и местное управление литовско-русского государства ко времени издания первого литовского статута. – М., 1892.– С. 263.

30. ІМІС… .– Т. 2.С. 178.

31. Груша А. Невядомая грамата Фёдара Карыятавіча 1391 г. …

33. Там же.

Опубліковано 28 серпня 2012 р.