Шляхи з Києва до Брацлава у XV-XVII ст.

Тетяна Гедзь

Праця Е. Руліковського "Dawne drogi i szlaki na prawym brzegu Dniepru i ich znaczenie historyczne" містить багато детальної й цікавої інформації стосовно давніх шляхів на теренах сучасної України. Особливо це стосується періоду XVI–XVII ст. з огляду на кількість малознаних нині джерел та історичної літератури, яку свого часу було опрацьовано та використано автором. Саме у цій праці міститься опис "гостинця брацлавського" – шляху з Брацлава до Києва. Опис цей має вигляд "Гостинець брацлавський ішов із Брацлава на Звенигородку до Черкас, де з'єднувався з "королівською" чи "гончою" дорогою, описаною вище (дорогою, що з'єднувала Київ та пониззя Дніпра – Т. Г.), та прямував до Києва. Дорогу цю також називали "гончою", бо нею курсували підводи, тобто пошта громадська [1]". Отже, за Руліковським, прийнято вважати, що в період, про який іде мова (принаймні, на початку XVI ст.) існувала та використовувалася для громадських цілей дорога з Брацлава до Києва, що проходила через Звенигородку та Черкаси.

Щодо "гостинця брацлавського" Руліковський не надав інших посилань на джерело інформації, окрім привілею про надання магдебурзького права місту Звенигородці (сучасному м. Звенигородка Черкаської обл.). Цей документ було складено у 1792 році в канцелярії польського короля Станіслава Августа. До нього увійшло прохання брацлавських міщан про відновлення Звенигородського замку, аргументоване тим, що "давній замок Звенигородський з прилеглим містом і різними селами між містами Брацлавом, Черкасами і Каневом в тій Україні розташований, від якого з Брацлава для послів, що їдуть і гінців до Києва підводи надавалися (курсив мій – Т. Г.). І замок той з прилеглими осадами через ворогів татар знищений і спустошений зостався і ще в той час не був реставрований. Тому міщани брацлавські через тих же ревізорів до короля йогомосці прохання склали, аби король їм знову той замок Звенигородський збудував і тим полегшення в наданні підвід учинив [2]". Звернімо увагу на те, що розташування Звенигородського замку між Брацлавом, Черкасами і Каневом суперечить твердженню, що від нього з Брацлава надавалися підводи, останнє свідчить, що замок цей був недалеко від Брацлава. Розглянемо текст прохання, що міститься в описі Брацлавського замку, складеному в 1545 році під час ревізії королівських земель. Ось його відповідний фрагмент:

"… tez szto sia tyczet dawania podwod, ino zemiane, pospol z mieszczanami, powynny podwody dawaty do Wennyci, a daley, toho powedajut, jako pered tym ne dawaly tak i teper ne chotiat dawaty; a toju dorohoju do Kijowa, y do Czerkas, y Kanewa pytalom, kudy pered tym a na kotoryi uroczyszcza y dobryi a lychyi leta podwody chozowaly prostey niezaymujuczy Wennyci; i ony powedily, poczon od Braclawia po selam, kotoryi pered tym bywali, a teper wsi od pohanstwa zpusteli, kotoroju dorohoju podwody wsie nie mozut chodyty, – odno na Wennicu; a wet ze, povedajut wse by sia mohlo naprawyty, odno by za laskoju Bozeju y woleju hospodarskoju zamok Zwinohorodski mogl zaroblen byty; dla chohoz nado wsi insczyi potreby prosiat lasky hospodarskoi y ustawicsnoje meszkanyje ludey peneznych, aby lete y zime byli chowany, bo teper nepryiatel ne boitsia; nisti skoro ludu penieznyi oto idut, tohdy tatarowe prychodiat i szkodu szyniat; a hdyby ludy peneznyi zawzdy obecne meszkaly, tohdy jak zamok onyi Zwinohorodski mozet bezpiechne zabudowan byty, tak i sela mohut osesty y starosta y uradnyki jeho ot zdesznych protiwnikow budet bezpechny, y kozaki tez ne smely budut w zemlu Tureckuju wchodyty y zaczepok delaty, y teper by dey kozakow nemoh uniaty, koly by ludu peneznyi ne meszkaly; y nadto, hdyby tyi sela osily, tohdy y plat na zamok mozet prybyty [3]".

Тексту, наведеному вище, бракує ясності й логіки. Не виключено, що він зазнав виправлень і перекручень у результаті неодноразового переписування. Але з нього можна зрозуміти, що:

– жителів Брацлава намагалися заставити надавати підводи до Вінниці. Вони відмовлялися, аргументуючи тим, що дорога до Києва, Черкас і Канева, для якої у минулому надавались підводи, не проходила через Вінницю ("a toju dorohoju do Kijowa, y do Czerkas, y Kanewa pytalom, kudy pered tym a na kotoryi uroczyszcza y dobryi a lychyi leta podwody chozowaly prostey niezaymujuczy Wennyci"). Слова "… a toju dorohoju do Kijowa, y do Czerkas, y Kanewa…" навіть не дозволяють зробити однозначний висновок: одна дорога, чи дві (перша до Києва, друга до Черкас і Канева) насправді маються на увазі;

– пропонувалося облаштувати Звенигородський замок з метою полегшення надання підвод: ("… i ony powedily, poczon od Braclawia po selam, kotoryi pered tym bywali, a teper wsi od pohanstwa zpusteli, kotoroju dorohoju podwody wsie nie mozut chodyty, – odno na Wennicu; a wet ze, povedajut wse by sia mohlo naprawyty, odno by za laskoju Bozeju y woleju hospodarskoju zamok Zwinohorodski mogl zaroblen byty"). Цитований фрагмент опису свідчить про посилення у першій чверті XVI ст. ролі шляху від Брацлава до Вінниці [4]. Напрям надання підвод, що мається на увазі в даному реченні ("wse by sia mohlo naprawyty") – найімовірніше, саме згаданий раніше "спірний" напрям до Вінниці.

Отже, твердження про існування "гончої" дороги з маршрутом Брацлав–Звенигородка–Черкаси–Київ є наслідком зміщення акцентів при цитуванні тексту-джерела. Корректним можна вважати твердження про функціонування у період до 1545 року дороги, що вела від Брацлава у напрямі Черкас. Ця дорога позначена на рис. 2 із використанням існуючих знань про давні шляхи Правобережжя. Але чи використовувався цей далекий і складний шлях саме з метою сполучення з Києвом?

"Старожитню дорогу" з Брацлава до Києва двічі згадано у праці "Zrodla Dziejowe", укладеній А. Яблоновським. На початку XVII ст. дорога на Київ через Буки проходила по межі між землями князів Збаразьких (Погребище, Прилуки, Животов) та князя Януша Острозького (П'ятигори, Тетіїв, Плисків) [5]. Ця дорога "здається", як написав Яблоновський, йшла на Буки і Білу Церкву, а від Брацлава продовжувалась до Кременчука на Дністрі і Сорок [6]. Але дорога, що з'єднувала Буки й Білу Церкву не могла проходити через Звенигородку, Черкаси і Канів. І чи була саме ця дорога найкоротшим і найефективнішим шляхом сполучення між Брацлавом і Києвом?

Звернімося до історичного джерела, що зафіксувало шлях з Києва до Брацлава у 1419 році. Це опис Зосимою, дияконом Троїцько-Сергієва монастиря, своїх паломницьких мандрівок до Цареграду, Афону і Святої Землі. "Из Русской страны, из стольного города Москвы, из великой лавры преподобного Сергия устремился я посетить славный город Киев, который был мать и глава всем городам русским. И пробыл в лавре, которая зовется Киевская пещера. У гроба преподобного Антония и Феодосия находился полгода и задумал, захотел святые места увидеть, где Христос своими ногами ходил и святые апостолы последовали ему. Пошел из Киева с купцами и вельможами знатными, и, пройдя тридцать миль (а в миле пять верст), встретили реку большую в Подольской земле, называемую Буг. Тут стоит город Переславль, здесь стояли мы неделю [7]".

Інформація, яку ми отримали з цього джерела: від Києва до Брацлава 30 миль, причому одна миля дорівнює п'яти верстам.

У книзі О. О. Русова "Русские тракты в конце XVII и начале XVIII веков" у 1876 опубліковано текст рукописної збірки з описом кількох шляхів. Збірка ця датована 1698 роком, але окремі тексти, що увійшли до її складу, написані дещо раніше чи пізніше вказаної дати [8]. До опису "1-го тракта до Царя-Города от Киева" входить дорога з такими опорними пунктами: Київ – Білогородка – Новосілки – Чорногородка – Фастів – Триліси – Паволоч – Погребище – "Ленцы" (Іллінці) – Немирів – Брацлав – Тульчин – Керносівка – Тростянець – Ободовка – Луг – Рашков [9]. До опису "2-го тракта" входить дорога "От Киева на Васильков, на Романовку, на Хвастов на Паволочи, на Беликовские млинцы, на Овсянникову переправу, на речку Турбу и на Немиров. А от Немирова до реки Богу и в Бреславль, а оттуду до деревни Жековки и до урочища Русовой креницы и до Сороки, что на Днестре". Далі вказано: "От Киева до Сороки 42 мили" [10]. На карті Русовим відображено перший з наведених вище маршрутів з Києва до Брацлава (Рис. 1).

Рис. 1. Дорога з Києва до Брацлава за О. О. Русовим [11]

Отже, шлях Київ–Брацлав і в XV, і в XVII cт. був складовою частиною шляху з Києва на Константинополь/Стамбул. Якщо відстань від Києва до Сорок становила 42 милі, то від Києва до Брацлава – біля тридцяти, що співпадає із свідченням Зосими та означає, що він пройшов цією ж дорогою. В подорожніх записах Зосими одна миля дорівнює п'яти верстам. Це означає, що він використовував ту ж саму "малу польську милю", що і мандрівник XVI ст. Сигізмунд Герберштейн, яка містила приблизно 5,5–7 км [12]. Отже відстань від Києва до Брацлава найкоротшим шляхом дещо перевищувала 200 км, що цілком відповідає дійсності.

Збірник 1698 року містить два варіанти шляхів з Києва на Константинополь, причому "брацлавські" фрагменти у них також відрізняються. Перший з них, зображений на рис. 1, від Паволочі йде на Погребище, Іллінці та Немирів. Другий веде з Паволочі до Немирова через "Беликовские млиницы", Овсяникову переправу та річку Турба. Навіть ці назви свідчать про долання водних перешкод, що нетипово для давніх шляхів. Чому ж виникла ця гілка шляху і де вона проходила?

На рис. 2 позначено всі шляхи, про які згадано вище.

Рис. 2. Реконструкція шляхів, що проходили через Брацлав у XV–XVII cт.

Відповідь на це питання можна дізнатися, відмічаючи давні шляхи на сучасних крупномасштабних картах. Перший варіант шляху, що проходив водорозділом між басейнами Бугу та Росі, на відрізку близько 15–20 км між Іллінцями та Погребищем співпадав із відомим Чорним шляхом. Хоча він і був найкоротшим і найзручнішим для сполучення між Києвом та Брацлавом, рухатися ним, із зрозумілих причин, іноді було небезпечно. Тому й виникла "обхідна" гілка шляху, що проходила західніше, перетинаючи річки недалеко від їх витоків: через села Турбів, Овсяники та сучасне с. Білилівка.

Література

1. Rulikowski E. Dawne drogi i szlaki na prawym brzegu Dniepru i ich znaczenie historyczne. Ateneum: pismo naukowe i literackie. – 1878. – T. 3 (11) z. 9. – S. 522. Переклад автора.

2. АЮЗР. – Ч. 1, Т. 5. – С. 558. Переклад з сайту .

3. АЮЗР. – Ч. 6, Т. 1. – C. 22–23.

4. Саме ця дорога із назвою "Дорога велика до Брацлава" позначена на карті Брацлавщини XIV–XVII ст. у Т. 2. Вінницька обл.Історії міст та сіл Української РСР.– К., 1972.

5. Zrodla Dziejowej, т. XXI. – Warszawa. – 1896. – S. 552.

6. Zrodla Dziejowej, т. XXII. – Warszawa. – 1897. S. 363; також: дорога "von Białocerkiew, Bracław, Białogród" у St. Lewicki. Drogi handlowe w Polsce w wiekach średnich. (Die Handelsstras en Polens im Mittelalter). Bulletin international de l'Academie des Sciences de Cracovie. – № 9, 1906. – S. 133.

7. Хожение Зосимы в Царьград, Афон и Палестину. По изданию: Книга хожений. Записки русских путешественников XI-XV вв. М. Советская Россия, 1984. .

8. Русов А. А. Русские тракты в конце XVII и начале XVIII веков. – Киев, 1876. – С. 47–48.

9. Там же, – С. 77–79.

10. Там же, – С. 85, 87.

11. Там же, – С. .

12. "Ширина ее (ріки Об – Т.Г.) устья определяется в 80 верст или 16 польских миль". С. Герберштейн. Записки о Московии ; Жарких М. I..

Опублікована 4 липня 2013 р.