Паланки Правобережної України в середині XVII ст.

Тетяна Гедзь

(за “Книгою подорожі” Евлії Челебі)

Евлія Челебі – турецький мандрівник та військовий діяч, який декілька разів перебував на території сучасної України (Челебі – титул чи звання впливових осіб, вищого духовенства, відомих письменників [1]). Написана ним “Сейахатнаме” (“Книга подорожі” або “Книга мандрівника”) є важливим джерелом інформації для істориків та лінгвістів. В даній статті ми розглянемо описи Евлією Челебі паланок Правобережної України як осередків осілого життя на кордоні Лісостепу і Степу.

Слово паланка, яке за М.Фасмером, означає “укріплене поселення” прийшло з італійської мови та первісно походить від "стовбур, брус", із яких складався частокіл по периметру поселення [2]. В сучасних історичних словниках паланка означає одиницю адміністративно-територіального поділу Нової Січі [3], але в середині XVII ст. цим словом означали особливий різновид укріплених поселень, розташованих зовні міських стін, або розміщених окремо, як правило, у природно захищеній місцевості. Саме описам Евлією Челебі правобережних паланок як віддалених осередків осілого життя ми приділимо подальшу увагу.

Наступні описи паланок зроблені Евлією Челебі як учасником рейду татарського війська восени 1657 р. Під час цього походу козацькі залоги паланок приймали татар як союзників, тому Евлія Челебі подає опис внутрішньої будови паланок, як побачимо далі, значно гіперболізований.

Опис паланки між Баром і Збаражем:

“На обширном острове, что на болотистом озере, есть большое селение. По топкому берегу и по чистой воде озера до самой крепости ведет бревенчатая гать длиною в два часа ходьбы. Когда же при помощи цепи в нескольких местах гать разводят, крепость оказывается на острове. Летом нет никакой опасности со стороны татар. Но зимой, когда озеро замерзает, сколько раз татары нападали на крепость и уводили в плен пять-шесть тысяч человек. Пашни расположены за пределами острова. Внутри крепости находится лишь тысяча домов, имеется до шестисот лавок и около двадцати христианских храмов. А садов и огородов нет вовсе [4]”.

Опис “фортеці” Капустина Долина, яка знаходиться на відстані одного “стрімкого” переходу степом від Жаботина:

“Так как стоит она на берегу реки Долина, население называет ее (крепость) также Долина… Это укрепление, [объединяющее] три паланки, стоящее среди болот, из которых измаются три прохода. Так как это укрепление обнесено тремя рядами прочных рвов и стоит на острове, то оно является прочной, надежной защитой, с арсеналом и пушками. В этом городе Капустино, расположенном посередине трех болот, стоит десять тысяч крытых дранкой и тростником домов. Там и сям расположены малые и большие торговые ряды, отделенные друг от Друга, разбросаны церкви… Земли к югу от крепости — это безжалостная степь, уходящая в страну крымских татар [5]”.

Опис паланки Дошка:

“Хан возрадовался, сразу же затрубили в рог, и он двинулся от крепости Капустина на кыблу в безводную степь. Перейдя вброд реку Тясмин, хан расположился возле мельниц… Taк как войско проходило брод без обоза, мы переправились легко и затем достигли паланки Доска (Ниже разночтение: Дошка или Душка – прим. редактора текста –Т.Г.). [Паланка Доска] расположена во владениях польского короля и войска имеет тысячу человек. Внутри паланки стоят около тысячи крытых тесом и камышом домов, церкви. Там и сям [расположены] торговые ряды и сады. Гетман устроил для хана угощение и преподнес ему дары. Снова двинувшись на кыблу, мы прибыли в крепость Брацлав [6]”.

В 1666 р. Евлія Челебі приймав участь у звичайному військовому поході “на область мятежных казаков”, який проходив через ті ж, що і в 1657 р. землі. Їх опис надає додаткову інформацію про напрями і відстані.

“Затем мы пошли на восток от крепости Брацлав и, пройдя один переход, пришли к крепости Дошка. [Крепость Дошка] …также расположена на берегу реки Тясмин. Мы перешли реку Тясмин по известному броду, расположенному около мельниц, и прошли еще один переход к стоянке крепости Капустина… О том, что это паланка на берегу реки Долина посреди болот, имеющая стены в три ряда и находящаяся под властью сотника, упомянуто выше… Отсюда мы прошли степью на восток еще один переход к стоянке крепости Жаботин [7]”.

Зазначимо, що для невеликих річок–приток Дніпра і Пд.Бугу в XVII ст. слово долина було частиною назви річки (Тuria Dolina, Baudika Dolina та ін. на Спеціальній карті Боплана) або саме означало невелику річку із заболоченими витоками.

Серед трьох згаданих вище об’єктів особливий інтерес викликають Капустина Долина і паланка Дошка, які знаходилися у місцевості, де були фактично відсутні осідлі поселеннями Розглянемо інформацію, яку можна отримати з цих описів :

1. Розташування паланок “на обширном острове, что на болотистом озере” або серед боліт. За відсутності елементів гірського рельєфу, функцію захисту укріплень виконувала вода: річка, озеро чи болотиста місцевість.

2. Шлях до паланок вів через довгі дерев’яні гаті, прокладені над болотами. “Два часа ходьбы” по гаті, згадані Евлією Челебі, сприймаються як перебільшення, з огляду на часте застосування ним гіперболізації кількості будинків, населення, військової сили та ін. Але гаті, прокладені над болотами, справили враження ще на одного мандрівника, менше схильного до гіпербол. Павло Алеппський у 1656 р. так описав дорогу від Чигирина до Суботова на запрошення Богдана Хмельницького: “…мы прибыли к огромному мосту, который тянется над озерами, болотами, островами и большими реками; на переезд по нему употребили более полутора часа. Мост направляется под цитаделью Чигирина и ведет по местам, которые заставляют путника содрогнуться от ужаса [8]”.

Не тільки укріплення Лісостепу, а й звичайні села до недавнього часу були “прив’язані” до води (потоків, річок, ставків) як до джерела життя, тому містилися в улоговинах та низинах, часто заболочених. Побудова мостів-гатей над заболоченими ділянками була елементом повсякденної народної архітектури, який остаточно зник тільки на початку XX ст.

3. Паланки мали як військове, так і цивільне населення. Евлія Челебі наводить такі дані: паланка між Баром і Збаражем – 1000 домів, 600 лавок, 200 храмів, зорана земля, що належить жителям, 5-6 тисяч полонених; Капустина Долина – 10000 домів, великі торгові ряди, паланка Дошка: 1000 чоловік військових, 1000 домів, торгові ряди, сади. Із цього опису, звичайно, не можна судити про справжню кількість у паланках будинків, лавок і церков, але можна стверджувати про їх наявність.

Цивільне населення паланок виконувало обслуговуючу функцію по відношенню до військових та повністю залежало від їх захисту. Передусім паланки виконували військові ролі, а саме:

– форпостів, де знаходився постійний гарнізон. Капустина Долина знаходилась “под властью сотника”, який, найімовірніше, належав, як буде показано далі, до Корсунського полку. У паланці Дошка знаходились представники гетьмана, цим титулом у даному випадку Евлія Челебі називав П. Дорошенка, хоча на той час гетьманом він ще не був [9];

– тимчасових баз для військового командування під час походів. Таке використання паланки ілюструє епізод з воєнної кампанії літа 1657 р., коли Богдан Хмельницький послав військо під проводом полковника Ждановича та свого сина Юрія на допомогу трансільванскому князеві Дьєрдю II Ракоці у війні за польський престол. М.Грушевський переказує оповідання шляхтича Желябужського, який, щоб потрапити до Ракоці, шукав зустрічі з Юрієм Хмельницьким. Желябужський довідався, що військо Юрія Хмельницького “нинішнього дня, 9 (19) липня стоїть в Капустиній Долині. Другого дня приїхав він туди і не доїздячи війська пристав, а перед себе післав товмача … Товмач поїхав в становище Корсунського полку”. І далі: “11 (21) липня о четвертій годині гетьман Юрій Хмельницький пішов з Капустиної долини, а Ів. Желябужський стояв, поки гетьман і полковники з усім військом пройшли. На рахунок було з ними війська тисяч з 20; перед гетьманом пішло 5 полків, а за військом обозу тисяч 35 [10]”. Звичайно, у самій паланці не могла розміститися така кількість війська. Там могла квартирувати військова верхівка, а основна частина війська стояла табором неподалік.

Капустина Долина згадується у зв’язку з іменем кошового отамана Івана Сірка. У 1664 р. під час воєнних дій проти Тетері й Чарнецького. Сірко “ушел, вместе с Косаговым, в Смелу… В это время к Чарнецкому и Тетере подоспели два татарских салтана, и когда союзники бросильсь к Смелой и стали осаждать там Сирка, но в долине Капустиной потерпели большой урон от запорожцев [11]”. Там же Д. Яворницький подає сноску щодо місцезнаходження Капустиної Долини – “В имении А.К. Мартоса, Терновке, Киевской губернии, Черкасского уезда”. Насправді Капустина Долина, що згадується в описаних вище подіях, позначена на Спеціальній карті України Г.Л. де Боплана 1650 р. [12]. Нині це с. Капустине Шполянського р-ну Черкаської обл., розташоване над невеликою притокою р. Шполка.

На відміну від Капустиної Долини, історія не зберегла пам’яті про будь-які інші події у паланці Дошка, окрім згадок Евлії Челебі. Але, як і Капустина Долина, паланка Дошка була помітним осередком осілого життя. Тому спробуємо на основі вказівок Евлії Челебі встановити місцезнаходження цієї паланки.

Варто відразу зауважити, що описи Евлії Челебі не відрізняються географічною точністю. Він уважав, наприклад, що Брацлав стоїть на р. Тясмин, а Краків знаходиться за три дні подорожі на північний схід від Брацлава. Напрям “на киблу” (тобто у бік Мекки), який часто зустрічається в описах, у “Книзі подорожі” може означати і південь, і південний схід, і південний захід [13]. Та спробуємо використати для пошуку паланки Дошка навіть такі непевні вказівки відносно відомих об’єктів: Брацлава та Капустиної Долини:

– до паланки Дошка можна потрапити, якщо рухатися “от крепости Капустина на кыблу в безводную степь”, а якщо їхати з паланки знов на киблу, можна потрапити в Брацлав (епізод 1657 р.). Тобто, паланка Дошка знаходиться на умовній лінії, що поєднує Капустину Долину і Брацлав, хоча це протирічить згаданому її розташуванню на березі Тясмину;

– “мы пошли на восток от крепости Брацлав и, пройдя один переход, пришли к крепости Дошка”, а звідти “прошли еще один переход к стоянке крепости Капустина… ” (епізод 1666 р.).

Спробуємо визначити поняття “довжина переходу” в Евлії Челебі на основі таких даних: Бар – 1 перехід – Паланка – 1 перехід – Збараж (згадану паланку на місцевості визначити не вдалося, але виходячи із відстані між крайніми пунктами один перехід становить близько 60 км); Медведівка – 1 перехід – Жаботин (біля 20 км); Брацлав – 1 перехід – Умань (біля 90 км). Отже, “один перехід” Евлії Челебі можна обмежити максимальною відстанню 90 км.

Будемо шукати об’єкт на умовній лінії Брацлав–Капустина Долина, рівновіддалений від обох пунктів: приблизно на відстані приблизно 90 км. на схід від Брацлава та на такій-же відстані на захід від Капустиної Долини. Саме таким координатам відповідає сучасне с. Паланка Уманського р-ну Черкаської обл., яке знаходиться в 5 км на південний захід від Умані.

На Спеціальній карті України Г.Л. де Боплана ця паланка не позначена. Але на цій карті є один незвичайний об’єкт, який досі не привертав уваги. Звернімо увагу на витоки Тясмину, що беруть початок в районі Лебединського лісу: Сухий Ташлик (Taslik Sucha), Поток (Potok) і Турію Долину (Toria Dolina). Два останніх зливаються у єдину річку яка, разом з Сухим Ташликом, впадають в досить велике озеро (Jezioro), з якого витікає Ташлик Телепин (Taslik Telepin). Озеро це було частково чи повністю рукотворним, про що свідчить позначена на карті гребля. На острові посеред озера розміщено значок, який означає слободу або нову колонію (Рис.1). Назва слободи на карті відсутня. На користь того, що позначений об’єкт є паланкою на зразок описаних вище свідчить як знаходження його на штучному острові так і відсутність назви. Нині на березі цього озера знаходиться с. Телепине Кам’янського р-ну Черкаської обл.

Можливо, історичне свідчення саме про цю паланку міститься у Літописі Самійла Величка. В 1657 р.

“хан … виправив був на Хмельницького шістдесят з лишком тисяч білгородської орди. Але Хмельницький провідав про те завчасу і виправив проти того нашестя для зустрічі на Ташлик тридцять тисяч свого козацького війська з гарматами на чолі з брацлавським полковником Богуном… Кримські й білгородські орди… не дійшли до Ташлика на десять миль, повернули ні з чим назад додому і в те місто (курсив мій – Т.Г.) більше вже виходити на Україну не посміли [14]”.

Цим “містом” могла бути як Капустина Долина, так і безіменна паланка, позначена Бопланом. В описі М. Грушевським подій Хмельниччини згадується перебування гетьмана з табором над Сухим Ташликом [15], військова верхівка при цьому могла базуватися в паланці на озері.

Як довго проіснували ці паланки? Капустина Долина згадана у 1688 р. у донесенні козацького осавула про пошук шляхів, якими могли користуватися татарські роз’їзди: “товариство тое, которое ходило… для перебитья шляхов неприятельских… до Лебедина, за Капустную долину и за Теничи.. [16]”. За даним текстом, схоже, Капустина Долина втратила функції військової бази, залишилася тільки назва місцевості, і можливо, незначна кількість осідлого населення. Така ж доля до кінця XVII ст. спіткала й інші паланки Правобережжя, які були характерною для кордону зі Степом формою осідлого життя.

Література

1. Бартольд В. В. Сочинения. – М., 1968. – Т. V, C.611–614.

2. Фасмер М. Етимологічний словник:

3. Радянська енциклопедія історії України. – К., 1971. – Т. 3, C.310; Українська Радянська Енциклопедія. – К., 1962. – Т. 10, C.468.

4. Эвлия Челеби. Книга путешествия. – М., 1961. – Вып. 1: Земли Молдавии и Украины., С.55.

5. Эвлия Челеби. Книга путешествия…, C.155–156.

6. Эвлия Челеби. Книга путешествия…, C.157.

7. Эвлия Челеби. Книга путешествия…, C.238–239.

8. Алеппский Павел. Путешествие патриарха Макария. Кн. XII, гл. XVIII. ЧОИДР, 1898, вып. 4, С.193.

9. Эвлия Челеби. Книга путешествия…, C.122ю

10. Грушевський М.С. Історія України-Руси. – К., 1997. – Т. IX-2, С.1467–1468.

11. Яворницький. Д.I. Історія запорізьких козаків. – Львів, 1991. – Т.2, С.228.

12. Кордт В. Материалы по истории русской картографии. – К., 1910. – Вып. II.6, табл.III. Карту див. також

13. Эвлия Челеби. Книга путешествия…С.196.

14. Самійло Величко. Літопис. – К., 1991. – Т. 1, С.206–207.

15. Грушевський М.С. Історія України-Руси. – К., 1996. – Т. IX-1, С.661.

16. Доба гетьмана Івана Мазепи в документах. – К., 2007, С.286.

Опубліковано 4 червня 2011 р.