Неідентифіковані об'єкти на карті Сарматії Бернарда Ваповського. Частина 2

Тетяна Гедзь

Частина 2. Землі навколо Чорного моря [1]

Для того, щоб вказати неідентифіковані об'єкти на карті, треба спочатку зробити спробу ідентифікувати всі наявні топоніми. Таку спробу ідентифікації проведено для "нижнього" (Рис. 2) із двох збережених фрагментів карти Сарматії Бернарда Ваповського, створеної орієнтовно у 1528 році.

Рис. 1. "Нижній" фрагмент карти Сарматії Бернарда Ваповського, 1528 (?)

Новаторське зображення Криму на карті Сарматії Ваповського вже розглядалося автором [2]. Додатково варто звернути увагу на таке. Топонімічна мережа Криму на карті Ваповського, що цілком відповідала часу створення карти (першій чверті XVI ст.), була повністю проігнорована Герардом Меркатором при створенні карти Європи 1554 року та усіх наступних його карт до 1585 року [3]. Меркатор запозичив із карт Ваповського новітній образ Польщі, Литви і Поділля, але не сприйняв повне ігнорування Ваповським топоніміки Криму із Географії Птолемея.

Автор припускає, що інформацію про внутрішні назви і гідрографічну систему Криму для карти надав канівський і черкаський староста Остафій Дашкович. На початку 1520-х років король Сигізмунд I довірив Остафію Дашковичу ведення дипломатичних відносин з Кримським ханством. Навесні 1522 року Дашкович відбув до Криму у складі посольства до хана Мехмет Гірея та прожив на півострові майже рік, активно листуючись весь цей час із королем та прикордонними урядниками і надаючи інформацію про події у Північному Причорномор'ї. Можливо, за цей час Дашковичем у Криму було створено справжню розвідувальну мережу [4]. За наявності даних Дашковича видається логічним створення Бернардом Ваповським реальної карти Криму.

Чеслав Хованєц (Chowaniec) висловив та обгрунтував припущення, що перебуваючи в Римі, близько 1506 року, Бернард Ваповський надав власну карту польських та литовських земель групам картографів у Римі та Страсбурзі, що незалежно працювали над новими виданнями Географії Птолемея [5]. Інформація Ваповського увійшла до складу карт Tabula Moderna Polonie, Ungarie, Boemie, Germanie, Russie, Lithuanie, яку підготував Марко Беневентано для видання Географії Птолемея у Римі в 1507 році, і Tabula Moderna Sarmatia Evr/opeae/ sive Hungarie, Polonie, Russie, Prussie et Valachie, складеної Мартіном Вальдзеємюллером для Географії Птолемея, виданої в Страсбурзі в 1513 році. Карта-прототип Бернарда Ваповського не збереглася. Оскільки видання у Страсбурзі відбулося у 1513 році, на шість років пізніше римського, існує точка зору, що карта Східної Європи у ньому є переробкою римського видання 1507 року, а не оригінальним твором [6]. Але існують аргументи на користь прямих зв'язків Ваповського із Страсбургом. На карті Південної Сарматії територія Анатолійського півострова (NATVLIA), що належав Османській імперії, та частини Балканського півострова (TVRCIA) зображена Ваповським на основі модерних карт із страсбургського видання Географії 1513 року [7].

Анатолійський півострів Ваповський зобразив на основі карти Tabula Nova Asie Minoris із видання Географії 1513 року (див Рис. 2).

Рис. 2. Узбережжя Анатолії на карті Tabula Nova Asie Minoris, Geography, 1513

Ця карта подає оновлену порівняно з попередніми виданнями Географії мережу населених пунктів півострова. За допомогою детального опису портоланів, здійсненого Антоном Гордєєвим, можна ідентифікувати поселення уздовж анатолійського узбережжя Чорного Моря, позначені на основі портоланів: Nicomedia (Ізміт), Scutari Ускюдар/Ūsküdar), Carpi (Керпе), Penderachia (Ереглі), Samastro (Амасра), Castelle (Джіде/Cide), Synopy (Синоп), Simisso (Самсун) [8]. У глибині півострова замість Птолемеєвих міст позначено реально існуючі на той час міста, також перенесені з карти Tabula… ,1513: Bolla, Kastamеnа (сучасні міста Болу і Кастамону), Changre, Zoguru (можливо, Каргі/Kargi і Чорум/Chorum) [9]. Слідуючи принципу детального зображення гідрографічної системи, Ваповський доповнив карту річками, що витікають із глибини півострова. Річка біля Penderachia (Ереглі) може бути ототожнена з річкою Сакарья/Sakarya, позначеною на Tabula… , 1513, як Zangar. Річка біля Somastro може бути річкою Філіос/Filyos, названою Thio на портоланах [10] . Третя річка, що впадає в море на схід від Castelle (Джіде), може бути сучасною річкою Айдос (Aydos). На портоланах ця річка не позначалася. Таким чином на даній частині карти питання можуть виникати щодо ідентифікації таких об'єктів: міст Changre і Zoguru, а також "третьої" річки на схід від Джіде.

Територія Балканського півострова до символічно позначеного гірського масиву Балкан зображена Ваповським з використанням карти Tabula Moderna Borsine, Servia, Greciae et Sclavonie з видання Географії 1513 року (див. Рис. 3). Це видно з копіювання зображення самого гірського масиву та спрощеного копіювання злиття трьох річок у річку Маріцу (грецька назва цієї річки Evros міститься на карті). Це ж стосується позначень Mexember (Месемврія, сучасний Несебр, Болгарія), Sixopolis (Созополь? – Т. Г.), Stagnara (затока Ігнеада) [11], Pera і Constantinopolis. Позначку Megalo може бути ідентифіковано з турецьким містом Малькара/Malkara. Топонім Zurluch позначено вперше, він відповідає турецькому місту Ґорлу/Ģorlu.

Рис. 3. Західне узбережжя Чорного моря на карті Tabula Moderna Borsine, Servia, Greciae et Sclavonie, Geography, 1513

Бернард Ваповський позначив лише частину прибережних поселень з обох вищезгаданих карт – лише найголовніші, які, як правило, на портоланах позначалися червоним кольором (менш значні поселення позначалися чорним) [12]. Але на обох картах, Tabula Nova Asie Minoris і Tabula Moderna Borsine, Servia, Greciae et Sclavonie, усі топоніми позначено одним кольором – чорним. Це дозволяє доповнити версію Ч. Хованця і припустити, що Ваповський був не лише користувачем зазначених карт, а й надав для них інформацію з портоланів, з якими сам безпосередньо працював.

Повернімось до питання використання інформації з карти Ваповського іншими картографами. На згаданій карті Європи Герарда Меркатора 1554 року Анатолійський півостров, як і Крим, зображено на основі даних Птолемея, без урахування новаторських даних про внутрішні землі Анатолії із карти Tabula Moderna Borsine… чи карти Ваповського. Несприйняття Меркатором новацій у зображенні цих територій знайшло відображення на картах його численних послідовників.

Проаналізувавши зображення на карті Сарматії фрагментів території сучасних Румунії і Молдови, можна зробити висновок, що Ваповський використовував для нього лише нову, зібрану власноруч інформацію. Імовірно такою інформацією були ітинерарії – текстові описи мандрівок, зокрема, з Польщі до Константинополя. Королівський посол Андржей Бжіцкі/Andrzej Bzicki, який їхав з Белза до Константинополя у 1557 році, на своєму шляху згадав Облучицю (Oblucice, фортецю біля сучасного міста Ісакча, Молдова), переправу через Дунай та зупинку в містечку Baba (сучасна назва Babadag, Румунія). Дорога до Константинополя іншого посла, Андржея Тарановського/Jedrzeja Tarnowskiego, у 1560 році проходила через Kilia (місто Кілія, Україна), містечка Tulcza (сучасна назва Tulcha, Румунія) i Baba [13]. Можна припустити, що маршрути подорожей такими ж були і на початку XVI ст., бо всі ці поселення позначено на карті Сарматії. Крім зазначених топонімів у дельті Дунаю без назви позначено озеро Razelm (інший варіант назви Razim), Bialegrod (місто Білгород-Дністровський, Україна) і Ren (місто Рені, Україна).

З метою детального розгляду топонімічної мережі карти Ваповського в Румунії та Молдові варто скористатися картою-копією. Такою картою є не спрощена карта Polonia et Ungaria C. Мюнстерa, а більш детальна карта Георга фон Рейхерсдорфа (Georg von Reichersdorff) [14]. За допомогою карти-копії на оригіналі Ваповського можна ідентифікувати румунські міста Галац (Galacz), Барлад (Berlach), Fălciu (Falcym) і Путна (Pudna). Це ж стосується топоніма Lapuzna (Lăpuşna, Молдова). Безіменна позначка між річкою Дунай та однією з приток належить сучасному румунському місту Браїлів/Brăila. Карта Рейхерсдорфа дозволяє прочитати один з топонімів між Baba і Varna: Chaliacra (мис Каліакра/Kaliakra). Другий топонім залишається неідентифікованим (Рис. 4).

Рис. 4. Неідентифікований топонім поблизу Варни

Нарешті, розглянемо ще один об'єкт, який досі не викликав уваги. Це чотирикутник із вписаним колом-циферблатом, розміщений на водах Чорного моря. На його чотирьох сторонах позначено сторони світу (SEPTENTRIO – Північ, ORIENS – Cхід, MERIDIES – Південь, OCCIDENS –Захід), а циферблат нагадує сонячний годинник. Крім того, на ньому зображена магнітна стрілка, відхилена від позначки "Північ" (Рис.5).

На карті цей малюнок, безперечно, виконує функції позначення сторін світу. На картах до і після Ваповського цю функцію виконували зображення компасної рози (англ. (compass rose) чи рози вітрів. Компасна роза – картографічне позначення основних географічних азимутів сторін горизонту у вигляді зірки з кількістю променів, кратних чотирьом (див. Рис. 6.1). Але малюнок на карті Ваповського не має аналогів на раніших і пізніших картах і зображує реальний прилад XVI століття: cонячний годинник, скомбінований з магнітним компасом, із вказанням на компасі значень магнітного схилення. На жаль, не можна розгледіти емблему, зображену біля нижнього кінця магнітної стрілки.

Рис. 5. Сонячний годинник з магнітним компасом та вказанням на компасі магнітного схилення

Для коректного відображення часу сонячний годинник має бути орієнтований по лінії північ-південь. Для правильного орієнтування годинника у XIV столітті почали використовувати магнітний компас [15]. Наприкінці XV століття портативні сонячні годинники із вбудованими магнітними компасами вже використовувалися мореплавцями (зразки таких годинників див. на Рис. 6.2, 6.3).

Магнітне схилення (англ. magnetic inclination, рідше magnetic declination чи magnetic variation) – кут між географічним і магнітним меридіанами, що є унікальним для кожної точки земної поверхні. Значення магнитного схилення і нині вказуються на картах та використовуються для визначення істинного меридіана за показаннями магнітного компаса. Явище магнітного схилення було відкрите австрійським астрономом і математиком Георгом Пурбахом (Georg von Peuerbach, 1423–1461), або його учнем Регіомонтаном (Regiomontanus, Johannes Müller von Königsberg, 1436–1476) перед 1451 роком, бо саме цим роком датується портативний сонячний годинник з магнітною стрілкою та вказанням магнітного схилення, виготовлений Пурбахом для імператора Священої Римської імперії [16]. Вказання магнітного схилення дозволяло визначити більш точний напрям на північ та більш точний час за сонячним годинником. Розповсюдження компасів із вказанням магнітного схилення почалося з півночі Європи. Так, компаси, зроблені у Фламандії, що використовувалися Колумбом у 1492 році, мали позначення магнітного схилення, а компаси, зроблені у Генуї, ще не мали [17]. Зображення Ваповським на карті Сарматії реального астрономічного приладу не має аналогів у картографії XVI cтоліття та підкреслює повну оригінальність даної картографічної праці.

Рис. 6.1. Компасна роза. Морська карта, 1563 [18]	Рис. 6.2. Сонячний годинник з компасом, серед. XVII ст. [19]	Рис. 6.3. Сонячний годинник з компасом, 1573 [19]

Література

1. Продовження. Початок див. Гедзь Т. Неідентифіковані об'єкти на карті Сарматії Бернарда Ваповського. Частина 1. Lituania, Moscovia, Podolia. . Карту див.: Buczek K. The History of Polish Cartography from the 15th to the 18th century, WroclawWarszawaKraków, 1966, Fig. 8.

2. Гедзь Т. Крим на карті Південної Сарматії Бернарда Ваповського. .

3. Наприклад, див. карту Європи Меркатора в додатку до Alexandrowicz St. Rozwój kartografii Wielkiego ksiestwa litewskiego od XV do połowy XVIII wieku, Poznan, 1989. Для розгляду більш якісного зображення можна скористатися атласом Герарда Меркатора початку 1570-х років, де карти Східної Європи й Анатолії є копією карт 1554 року, стор. 94–96. . Врахування топоніміки Криму Ваповського, поряд з архаїчними назвами відбулося на карті Tauricia Chersonesus Nostra aetate Przecopsca et Gazara, яка вперше була надрукована в прижиттєвих атласах Герарда Меркатора 1585 і 1589 років, та у виправленому і доповненому Румольдом Меркатором атласі 1595 року. (Вавричин М., Дашкевич Я., Кришталович У. Україна на стародавніх картах. Кінець XV – перша половина XVII cт., Київ, 2004, С. 140–141).

4. Черкас Б. Остафій Дашкович – черкаський і канівський староста XVI ст. /Український історичний журнал, 2002, № 1, Київ, C. 53–67; Pułaski K. Ostafi Daszkiewicz. У зб. Szkice i poszukiwania historyczne, Kraków 1887, С. 239.

5. Chowaniec Cz. The First Geographical Map of Bernard Wapowski/Imago Mundi, 1955, № 12, 59−64.

6. Buczek K. The History of Polish Cartography… S. 30.

7. Видання має назву Clavdii Ptolemei Viri Alexandrini… Geographie Opus Novissima Traductione E Grecorum Archetypis Castigatissime Pressum… З картами, що входять до його складу, можна ознайомитися .

8. Гордеев А. Топонимия побережья Черного и Азовского морей на картах-портоланах XVIXVII веков, Киев, 2014, C. 19–76. .

9. Атлас Пірі Реїса, створений приблизно у той самий час, у 1525 році, є портоланом і показує тільки прибережні поселення Анатолійського півострова. Наприклад, див. Book on navigation/Kitāb-i bahriye. Видавець: The Walters Art Museum, 2011.

10. Гордеев А. Топонимия побережья Черного и Азовского морей… C. 27, 37.

11. Гордеев А. Топонимия побережья Черного и Азовского морей… C. 315–316.

12. Гордеев А. Топонимия побережья Черного и Азовского морей… C. 26, 42, 60, 76.

13. Podróźe i poselstwa polskie do Turcyi. Przygotowane do druku przez J. I. Kraszewskiego, Krakow, 1860, 10, 36, 41.

14. Карту було вміщено у книзі Moldaviae, quae olim Daciae pars, chorographia, Georgio a Reichersdorf Transilvano auctore, що вперше була опублікована у Відні в 1541 році. .

15. У XIV ст. астроном і годинникар Ібн-аль-Шатір (1304–1375) винайшов прилад, що був поєднанням універсального сонячного годинника з магнітним компасом. .

16. Zinner E. Regiomontanus: His Life and Work, transl by E. Brown , Amsterdam, 1990, S.20. Heering P. Constructing Scientific Undrstanding Through Contextual Teaching,… , S. 307. .

17. Zinner E. Regiomontanus: His Life and Work, transl. by E. Brown, Amsterdam, 1990, S.20.

18. Гордеев А. Картография Черного и Азовского морей: ретроспектива. Период 1500–1600 годов, Киев, 2006, C. 182. .

19. Catalogue of the Museo Galileo's instruments on display. Museo Galileo – Istituto e Museo di Storia della Scienza. November 2012, S. 23.

Опубліковано 10 лютого 2015 р.