Ліс стел і пірамід

Талах Віктор

“Хай буде се мати городам руським” – такі слова про Київ вкладає літописець у вуста “віщого” князя Олега. “Стисло кажучи, я стверджую, що наше місто є школою всієї Еллади” – казав про рідні Афіни знаменитий Перикл. В історії багатьох народів є міста, що їх називають “вічними”. Не весь час найбагатші та найсильніші, вони, тим не менш, протягом всього історичного шляху цих народів залишаються культурним і духовним серцем суспільства, уособленням його слави, взірцем і законодавцем смаків і вподобань. Недаремно їх називають метрополії – “міста-матері”. Для українців таким містом є Київ, для французів – Париж, для англійців – Лондон, для італійців – Рим. У стародавній Греції ним були Афіни, у стародавньому Дворіччі – Вавилон. У класичних майя таким містом був безперечно Мутуль, чи, як його прийнято називати зараз, Тікаль.

Найдавніші часи

Розкопки найдавнішої частини міста, так званого “Північного Акрополя”, показали, що перші споруди тут з’явилися ще близько 350 року до н. е. Але відому нам історію Мутуль починає з володаря на ім’я Йаш Е’б Шоок (“Перші Сходи – Акула”), принаймні подальші царі у своїх написах саме від нього ведуть свій відлік. На жаль, ми майже нічого не знаємо про діяння цього правителя, рештки якого імовірно знайдено у "Похованні 85" [1]. Хоча точних даних про приналежність цієї гробниці немає, час її створення приблизно відповідає добі Йаш Е’б Шоока, як вона встановлюється на основі більш пізнього рахунку тікальських царів [2].

В пізніших написах Йаш Е’б Шоок пов’язаний з містом “Пагорбів Агави” [3]. З цього ж міста вели своє походження Канульські владарі (царі Ц’ібанче та Калакмуля), правителі Йашчілана, а також ранні правителі Копана. Місце його знаходження є спірним. Багато дослідників схиляються до того, щоб ототожнити “Пагорби Агави” з гігантським ранньокласичним центром Ель-Мірадор на північ від Тікаля [4].

На думку інших їх слід зв’язувати з Камінальуйу в гірській Гватемалі, неподалік від сучасного Гватемала-Сіті [5]. Там в останні століття до нашої ери (археологи назвали цей етап розвитку Камінальуйу “Мірафлорес”) склався величезний передміській центр. Від нього залишилися близько двох сотень насипних пагорбів, найбільший з яких мав заввишки понад вісімнадцять метрів. В поселенні у цей час з’явилися багаті поховання, поширилася кам’яна скульптура, зокрема, своєрідні “камені-гриби”, зображення жаб і “старигана-товстуна”. Важливо відзначити, що саме в Камінальуйу того часу з’являються найдавніші зразки писемності, яку можна розглядати як безпосередню попередницю ієрогліфічної писемності майя [6].

За Йаш Е’б Шоока в Тікалі відбулися значні зміни. До того часу стиль споруд “Північного Акрополя” був дуже близьким до архітектури Ель-Мірадора. Однак як раз перед спорудженням могили Йаш Е’б Шоока ці будівлі було спалено і сплюндровано. Водночас у місті збільшилася кількість речей із Камінальуйу етапу “Мірафлорес”.

Нічого, крім імен, не відомо і про наступників Йаш Е’б Шоока: Хуун Ба’лама (“Увінчаний Ягуар”) та так званого “Тваринного Головного Убору” (… К’ініч Е’б …). Перший з них ймовірно встановив стелу 29, що вважається першою датованою пам’яткою майяських низовин (292 рік н. е.). На ній зображено правителя у пишному головному уборі, якого споглядає з небес померлий батько [7].

Ім’я другого правителя вирізьблено на стелі, цього разу не з Тікаля, а з периферійного Ель-Енканто (стела 1), яку приблизно у 307 році поставив його син, Сійах Чан К’авііль (“Небонароджений К’авііль”) І. Його змінила правителька-жінка на ім’я Іш Унен Ба’лам (“Самиця Малюка- Ягуара”), яка у 317 році відзначила “ювілей” 8.14.0.0.0. Наступним відомим нам правителем був К’ініч Муваан Холь (“Голова Сонцевидого Яструба”), тринадцятий у списку володарів. Про нього згадано у напису на стелі 39 як про батька Чак Ток Іч’аака I (“Великий Палаючий Кіготь”) та у поминальному запису, що його містить інша стела з доволі віддаленого поселення Коросаль (359 рік).

Чак Ток Іч’аак І – найвідоміший із ранніх правителів Тікаля. Постійним атрибутом іменного ієрогліфу в нього є лапа ягуара або череп з носом у вигляді лапи того ж хижака. Дата його воцаріння досі обговорюється, але більшість дослідників схиляється до дня 8.16.3.10.2, 11 Ік’ 10 Сек, 7 серпня 360 року. Саме так записано на пошкодженій інавгураційній стелі з далекого Ель-Темблора, хоча, судячи за стилем пам’ятки, там міг бути названий не цей правитель, а більш ранній тезка [8]. В самому Тікалі знайдено два монументи, створені Чак Ток Іч’ааком I. Це вже згадувана стела 39 з комплексу “Мундо Пердідо” ( її поставили в “ювілей” 8.17.0.0.0, у жовтні 376 року), та дуже понищена пізніше стела 26.

На жаль, дата встановлення останньої не збереглася, але напис, вирізьблений на ній, містить важливі дані про богів-покровителів міста та попередніх царів. Різьблення цих пам’яток виконане з надзвичайною майстерністю та перегукується із тікальськими керамічними виробами того періоду. Ім’я Чак Ток Іч’аака І міститься на чудово виконаній вазі з кришечкою, знайденій на “Центральному Акрополі”, на серії тарілок та керамічних фігурок. Він правив найбільшим та одним з найбагатших ранньокласичним містом майя, що підтримувало активні торговельні зв’язки не тільки з містами Петену та гватемальського високогір’я, але й з далекою Мексикою, Гондурасом та Коста-Рикою. У тогочасній Центральній Америці Тікаль поступався лише мексиканському Теотіуакану, розташованому у 1013 кілометрах на північний захід.

“Новий порядок”

Місто, що його ацтеки називали Теотіуакан (правільніше було б читати Теотівакан), тобто, “Місце народження богів”, знаходиться у північно-східній частині величезної гірської долини Мехіко. Зараз це посушлива напівпустеля, але в І тисячолітті н.е. клімат там був більш вологим і сприятливим для землеробства. Люди поселилися в Теотіуакані ще близько 1200 року до н.е., проте швидкий розвиток міста розпочався після 100 року н. е. На 300 рік н.е. воно перетворилося на велета площею близько 26 квадратних кілометрів із населенням до 150 тисяч чоловік [9]. Уздовж прокладених правильною прямокутною сіткою вулиць (найдовша з них тягнеться 4 кілометри і має ширину до 50 метрів) були розташовані сотні храмів і десятки кам’яних палаців, над якими височили сорокадвохметрова заввишки “Піраміда Місяця” та шістдесятичотириметрова “Піраміда Сонця”. Теотіуакан був одним з найважливіших центрів ремісничого виробництва в Месоамериці: в ньому знайдено до 500 майстерень, з них більше 300 – з обробки вулканічного скла, обсидіану, що замінював індіанцям метал [10].

Незважаючи на те, що городище Теотіуакан ретельно обстежено археологами, досі невідомо, який саме народ побудував місто та якою мовою він розмовляв. Досить довго поширеною була точка зору про те, що Теотіуакан відповідає легендарному Толлану (Тулану чи Тулі), “Місту Тростин”, великій стародавній столиці індіанських оповідань [11]. Однак після відкриття решток тольтекської столиці X-XIII століть у Тула-Шікокотітлані як Толлан було визначено це місто. Проте, скромна за розмірами Тула “не тягне” на велич легендарного Толлана.

Зараз зрозуміло, що оповідання про Толлан відображають декілька центрально-мексиканських метрополій різних часів, і першою з них був найімовірніше грандіозний Теотіуакан [12]. В майяських написах місто походження деяких персонажів, пов’язаних з Теотіуаканом, називається Вінтенах; не до кінця, проте, зрозуміло, чи це власна назва, чи збірне поняття “місце предків”. Інша відома з ієрогліфічних написів назва центральномексиканської метрополії – Хо Тінам Віц, “П’ять Бавовняних Пагорбів”, мабуть позначає область навколо неї.

Інтереси Теотіуакана не обмежувалися долиною Мехіко. Очевидна присутність теотіуаканців у населених міштеками та сапотеками районах сучасного мексиканського штату Оахака. Близько ІІІ століття нашої ери група вихідців із мексиканської метрополії оселилася в землях майя, в гірській Гватемалі. Там, у спустілому на той час Камінальуйу вони збудували зменшену копію рідного міста. Водночас і в Тікалі з’являється теотіуаканський зеленкуватий обсидіан і навіть будуються споруди з чисто теотіуаканськими фасадами, які сполучають прямі й похилі вертикальні поверхні (так званий стиль talud – tablero). Ряд дослідників вважає, що в цей час склалася велика “теотіуаканська імперія”, що контролювала видобуток і торгівлю обсидіаном в Месоамериці і охоплювала територію в 25 тисяч квадратних кілометрів з населенням 300-350 тисяч чоловік [13].

Ми не знаємо достеменно, що саме призвело до зіткнення Теотіуакана з Тікалем. Проте сам факт збройного конфлікту є безперечним.

Наприкінці 377 року калоомте (повелитель) Теотіуакана Хац’оом Куй (“Списометальник – Сова”) послав військові загони на чолі з Сійах К’а’к’ом (“Вогненароджений”) на завоювання петенської столиці. Їхній шлях пролягав із заходу на схід по річці Сан-Педро-Мартір, яка зв’язувала Мексику та майя, через західнопетенське місто Ель-Перу, де про це згадано в одному з написів. Військо теотіуаканців прийшло до Тікаля 15 січня 378 року. Того ж дня вони увірвалися до палацу правителя Чак Ток Іч’аака І та вбили його. У напису на стелі 31 повідомляється про те, що він був поранений і “пішов у води (потойбічного світу)”, тобто помер. Це “прибуття” зображено на різьбленій вазі з Тікаля: загін по-мексиканському озброєних та одягнених вояків прямує від храму у теотіуаканському стилі до суто майяської піраміди, звідки спускається правитель у вбранні з пір’я кецаля, який вітає “гостей”.

У Тікалі почалася доба так званого “нового порядку” [14]. На офіційних пам’ятках з’явилися мексиканські боги, вояки в мексиканському обладунку, мексиканських рис набула архітектура, стали впроваджуватися мексиканські засоби ведення війни. Пам’ятки та написи, створені до прибуття теотіуаканців, або знищувалися, або переносилися далеко за місто – до Ель-Енканто, Коросаля, Ель-Темблора, Волантуна. В окремих випадках, як наприклад зі стелою 36, пам’ятку перенесли з центральної частини міста на околицю.

Мексиканське вторгнення зачепило не тільки Тікаль, а й сусідній Вашактун. У цьому місті було встановлено дві стели, присвячені Сійах К’а’к’у та річниці його прибуття.

Річницю цієї знаменної події відзначили в 379 році і в самому Тікалі, а через три роки – у сусідньому Бехукалі. У 393 році Сійах К’а’к’ з подібною метою відвідав Ріо-Асуль. Наприкінці IV століття весь центральний Петен опинився під владою теотіуаканського полководця. Це підтверджується археологічними знахідками та архітектурними мотивами тогочасних міст від Бекана на півночі аж до Йашха на сході [15]. Крім того, збереглося декілька написів на предметах, що належали знаті, зокрема з Наачтуна, з виразом yajaw kaloomte’ Jatz’oom Kuy, “підлеглий владар повелителя Хац’оом Куйя”.

Петенські владарі вважали себе васалами могутнього, хоч і далекого правителя Теотіуакана. Самому Хац’оом Куйю, що посів трон у 374 році, в Тікалі було присвячено так званий “Маркадор”, – своєрідний кам’яний “прапор”, знайдений гватемальськими археологами під керівництвом Хуана Педро Лапорте в центральній частині міста. Форма пам’ятки є унікальною у майя, але має прямі аналогії в Теотіуакані [16]. Сам напис дуже важко читається, хоч ідеально зберігся, оскільки виконаний в ранньому стилі, із застосуванням великої кількості знаків-логограм. Достеменно відомо, що “Маркадор” встановлено 416 року одним із підлеглих Сійах К’а’к’ові владарів і присвячений Хац’оом Куйю та річниці все того ж “прибуття” з Теотіуакана.

Пізніші писемні джерела називають теотіуаканського калоомте батьком наступного тікальського правителя – Йаш Нуун Ахііна І (“Перший / Зелений Кайман-Віщун”) а один дуже пошкоджений напис містить інформацію про те, що дружиною Хац’оом Куйя була шляхетна пані з царської родини Тікаля. Окрім Хац’оом Куйя імена інших правителів наймогутнішого міста тодішньої Месоамерики до нас практично не дійшли, оскільки в самому Теотіуакані написів не знайдено [17].

Сійах К’а’к’, захопивший владу в Тікалі, так і не став коронуватися. Можливо, він став правителем Вашактуна. Висловлюється думка, що Сійях К’а’к’можливо похований в “Гробниці 29” у “Комплексі А-5” у Вашактуні [18]. Натомість у день 8.17.2.16.17, 5 Кабан 10 Йашк’ін, 12 вересня 379 року, священним Мутульським владарем став Йаш Нуун Ахіін І, син Хац’оом Куйя. Ймовірно новий Тікальський цар був ще дуже молодим і самостійно керувати державою не міг. За нього це робив теотіуаканський воєначальник. Принаймні, Сійях К’а’к’ зберігав найвище місце в теотіуаканській ієрархії в землях майя: Йаш Нуун Ахіін І щонайменш двічі згаданий в якості підлеглого йому владаря.

Теотіуканські прибульці змушені були слідувати деяким місцевим традиціям. Зокрема, вони перейняли звичай встановлення “ювілейних” стел. До нашого часу дійшли дві стели Йаш Нуун Ахііна І (стели 4 та 18), встановлені на честь “ювілею” 8.18.0.0.0 (липень 396 року). На стелі 4 правителя репрезентовано у мексиканському шоломі, оздобленому жадеїтовими платівками, зі списометальником у правій руці та квадратним щитом, прикрашеним маскою теотіуаканського бога дощу, у лівій. Обидві стели були пізніше пошкоджені та заховані у “Храмі 34” – місці, де Йаш Нуун Ахіін І знайшов свій останній притулок.

Розкопки вміщеного під пірамідою “Поховання 10” виявили велику кількість предметів, які колись належали синові калоомте Теотіуакана: прикраси, поліхромний посуд, статуетки богів, музичні інструменти з панцирів черепах [19] – войовничий теотіуаканець, виявляється, любив музику. Більшість з них виконано у мексиканському стилі. Увагу привертають також залишки дерев’яних нош, на які було покладено тіло небіжчика, та обезголовлений кайман – жертва поховального ритуалу. Крім каймана було принесено в жертву також дев’ятьох юнаків, число яких ймовірно пов’язано із кількістю правителів загробного світу.

Bідомою пам’яткою часів Йаш Нуун Ахііна І є так званий “Чоловік із Тікаля” – людська фігурка без голови з ієрогліфічним написом на спині, виготовлена з м’якого крейдяника. Текст розповідає про події 403 та 406 років, коли Йаш Нуун Ахіін брав участь у ритуалах разом із підлеглим владарем К’ук’ Мо. На обох плечах цієї фігурки вирізьблено ім’я та царський титул Чак Ток Іч’аака I – свідчення про те, кого зображала раніше ця річ.

Точної дати смерті Йаш Нуун Ахііна І ми не знаємо. Текст стели 31 відносить цю подію до 404 року, а напис на спині “Чоловіка із Тікаля” згадує цього владаря на початку 406 року. Втім, точно відомо, що Йаш Нуун Ахіін І не виконував ритуал, пов’язаний із закінченням періоду 8.19.10.0.0 (травень 406 року). За нього це зробила невідома з інших джерел особа з іменем Сійах Чан К’ініч (“Небонароджений Сонцевидий”). Цілком можливо, що саме він правив Тікалем з 406 по 411 роки.

Гегемон майяських рівнин

Йаш Нуун Ахііна І по праву вважають засновником нової, мексикано-майяської династії правителів Тікаля, адже його дружиною була панянка Іш К’ініч (“Сонцеока” чи “Сонцевида”) з місцевої шляхетної родини [20]. Від цього шлюбу і народився Сійах Чан К’авііль ІІ, який воцарився у день 8.18.15.11.0, 3 Ахав 13 Сак, 26 листопада 411 року. Цей правитель, здається, більше відчував себе сином матері, аніж батька. Він почав відновлення майяських традицій, якими нехтували в Мутулі попередні тридцять років. Вже на ранніх своїх стелах – стелі 1 та стелі 28 (дати на обох, на жаль, не збереглися) – новий цар підкреслює свої зв’язки з дотеотіуаканською династію.

Стелу 1 виконано у стилі Чак Ток Іч’аака І. На ній правитель тримає суто майяські регалії, серед яких найважливішою є так звана “небесна смуга” – жадеїтова пластина, що її священні владарі носили у горизонтальному положенні перед собою. У тому ж стилі виконана стела 28, на якій Сійях Чан К’авііль ІІ згадує свою мати.

Але найбільш послідовно ідея про безпосереднє продовження онуком теотіуаканського повелителя старої тікальської династії проводиться на стелі 31 (ще в давнину вона була пошкоджена та перенесена з Центральної Площі всередину Храму 33).

Лицева частина цієї пам’ятки прикрашена чудово виконаним в профіль портретом Сійах Чан К’авііля ІІ. Правою рукою він підняв угору маленький медальйон у формі сови, а лівою тримає голову бога сонця. З небес на нього споглядає батько у головному уборі, виконаному у вигляді іменного ієрогліфу. З обох боків, крім ієрогліфічних написів, також містяться зображення його батька, тільки у мексиканському бойовому спорядженні.

Тильну частину стели вкриває величезний (226 ієрогліфів) каліграфічно виконаний текст. Слід відзначити, що для цього періоду тексти такого обсягу – рідкісне явище. Напис містить дані про ранніх правителів Тікаля, про прибуття мексиканців, смерть Чак Ток Іч’аака І, заснування нової династії, діяння священного владаря Сійах Чан К’авііля ІІ, святкування закінчення дев’ятого “чотирьохсотріччя” (9.0.0.0.0, грудень 435 року) та власно про встановлення стели у 445 році. Одним з цікавих моментів є згадка про смерть діда, теотіуаканського повелителя Хац’оом Куйя, який залишив цей світ 10 червня 439 році після шістдесятип’ятирічного правління [21].

Через відсутність достатньої кількості джерел ми не можемо встановити, яка територія знаходилася під впливом Тікаля за доби правління Сійах Чан К’авііля ІІ. Фреска в “Палаці В-13” у Вашактуні (на жаль вже у наш час знищена вандалами) зображує юнака в майяському вбранні, названого ch’ok Рakal K’inich, “юний Пакаль К’ініч”, в оточенні двораків. Він поштиво вітає теотіуаканського вояка, а супровідний текст згадує Cійях Чан К’авііля ІІ. Достеменно відомо, що крім зони Тікаль-Вашактун вплив Мутульського владаря поширювався також на Уканаль, невелике місто за п’ятдесят один кілометр на південний схід [22].

Смерть Сійях Чан К’авііля ІІ сталася 3 лютого 456 року. Його поховали у самому центрі Тікаля, у гробниці, спорудженій під Храмом 33, яка нині має назву “Поховання 48”. Усипальня була розписана квіткоподібними знаками та містить дату довгого рахунку, з якої випливає, що закінчення робіт в гробниці припинилося лише через рік після смерті її власника. Але найбільш цікавим і водночас незрозумілим є те, що у небіжчика відсутній череп та кисті обох рук і ми досі не знаємо чи це ознаки якогось поховального ритуалу, подібного до того, що його практикували Кокоми на передколоніальному Юкатані, чи він просто втратив їх у бою.

Царство Сійах Чан К’авііля ІІ перейшло до його сина, К’ан Кітама (“Жовтий Пекарі”), сімнадцятого у царському списку Тікаля. Інавгураційна церемонія відбулася в день 9.1.1.17.12, 3 Еб 15 Шуль, 8 серпня 457 року [23], коли новому правителеві вже виповнилося 43 роки. Про нього майже нічого не було відомо до знахідки стели 40 . Цю пам’ятку, що за стилем виконання нагадує стели 29 та 31, було виявлено 1996 року під час розкопок Храму 29, що на Північному акрополі. Лицеву частину прикрашає царський портрет в профіль, на бокових гранях репрезентовано Іш Ахіін, мати правителя, та батька, Сійах Чан К’авііля ІІ.

Тильна сторона вкрита великим текстом, що містить життєпис К’ан Кітама. Він розповідає про його народження у 414 році, ініціацію у дев’ятнадцятирічному віці, воцаріння, участь у ритуалах. Як і в більшості випадків, ми не знаємо дати одруження царя, хоч ім’я його дружини відоме: Іш Цуц Мок. К’ан Кітам поставив також стели 2, 9 та 13. Перша з них дуже схожа на встановлену батьком стелу 1 та репрезентує правителя як втілення бога вогню. Стелу 9 цар поставив у 475 році на честь “ювілею” 9.2.0.0.0, а стела 13 не містить жодної дати.

До правління К’ан Кітама належить перша після теотіуаканського завоювання згадка про воєнну кампанію, що її провів тікальський цар. У серпні 486 року мутульці здійснили успішний напад на північного сусіда Маасаль (Наачтун).

Дата смерті К’ан Кітама до нашого часу не дійшла. В будь-якому випадку це сталося не пізніше 488 року, коли його син Чак Ток Іч’аак ІІ в якості священного Мутульського владаря встановив “Стелу 3”. Через сім років на ознаменування “ювілею” 9.3.0.0.0 було встановлено одразу три стели (7, 15 та 27). Усі мають лише лаконічні написи календарного змісту і ніякої додаткової інформації історичного характеру не містять. Щодо рельєфних зображень, вони репрезентують типові ритуали видобування правителем вогню нового періоду.

Дві найпізніші згадки про Чак Ток Іч’аака ІІ походять з інших міст. Перша міститься у напису на круглому вівтарі з далекого Тоніна та повідомляє про відхід цього правителя у потойбічний світ 24 липня 508 року, а інша, з Йашчілана, розповідає про те, як підлеглий йому владар і полководець Ах Ба’лам потрапив у полон до Таб Ба’лама, дев’ятого священного Пачанського владаря всього через тринадцять днів після смерті свого повелителя. Найімовірніше, це епізоди однієї війни, що її в липні-серпні 508 року Тікаль вів десь у західному Петені. За браком писемних джерел цієї доби ми не знаємо подробиць, але ясно одне: війна виявилася на рідкість невдалою для Мутульського владаря.

Середньокласична доба

Цими подіями розпочинається так звана “Середньокласична” доба в історії Тікаля, яка позначилася спадом в розвитку міста. Від того часу дійшло не так багато відомостей. До його початку імовірно належить стела 23, в подальшому переставлена і розбита. На лицевій стороні зображено жінку у вишуканому вбранні, але чиясь невідома рука все це понищила. Згодом, на основі тексту який міститься на іншій стороні пам’ятки, було встановлено ім’я цієї пані: Іш Калоомте Йок’ін (“Повелителька – Слід Сонця”). Відомі також дати її народження та воцаріння: 1 листопада 504 року та 19 квітня 511 року. Отже, вона посіла престол, коли їй було всього 6 років. Очевидно, що державою в той час керував хтось із близького оточення полеглого у боях Чак Ток Іч’аака ІІ, який, здається, був батьком Іш Калоомте.

Про малолітню царицю відомо небагато. Від її імені було споруджено стелу 6 на ознаменування “ювілею” 9.4.0.0.0 (514 рік) та стелу 12 у 527 році. В цей час поряд із нею з’являється ще одна постать – Калоомте Ба’лам (“Повелитель-Ягуар”). Його в напису на Стелі 10 позначено як дев’ятнадцятого тікальського царя. Це виглядає досить цікавим, оскільки Чак Ток Іч’аак ІІ є вісімнадцятим, отже, Іш Калоомте не була включена до царського списку.

Калоомте Ба’лам прославився подвигами під час війни Мутуля з Маасалем у 486 році, чим і здобув прихильність Чак Ток Іч’аака ІІ, як про це згадано у напису на стелі 10. Можливо, що Калоомте Ба’лам, як впливовий полководець первісно був опікуном малолітньої владарки. Так чи інакше, але вони фігурують у написах разом. Трохи світла на цю проблему проливає знайдена у 2001 році експедицією гватемальських археологів на чолі з Вільмою Фіалко, стела з Трес-Кабесас. Аналіз ієрогліфічного напису показав, що Іш Калоомте’ вийшла заміж у віці 12 років, найімовірніше за Калоомте’ Ба’лама.

Останнього разу Іш Калоомте’ згадано у незрозумілому контексті в напису на стелі 8 [24]. Поряд з її іменним ієрогліфом тут фігурує невідома з інших джерел особа відома під умовним ім’ям “Пташиний Пазур”. Саме він є найбільш ймовірним кандидатом на звання двадцятого тікальського царя, який правив між 527 та 537 роками, але писемні звістки про це відсутні.

Дані археології свідчать, що в Середньокласичний період в Тікалі тривала значна будівельна активність. Зокрема, було побудовано платформу Східного акрополя та новий майдан в центральній частині міста. Тоді ж в Мутулі вперше з’явилася цілком особлива споруда – комплекс “пірамід-близнят” [25]. Це велика огороджена площадка, у східній та західній частині якої знаходяться дві великі пірамідоподібні платформи зі сходами. У пізніших написах ці платформи позначаються словом “гора” [26].

Тікальські палацові події першої чверті VI століття з воцарінням неповнолітньої дівчини та правлінням її підстаркуватого чоловіка виглядають досить підозріло. Але вони набувають вигляду справжньої інтриги з огляду на те, що в Чак Ток Іч’аака ІІ, виявляється, був син, який перед вступом на трон перебував за межами Мутуля, і лише у день 9.5.3.9.15, 12 Мен 18 К’анк’ін, 29 грудня 537 року, посів батьківський престол під виключно довгим і пишним ім’ям Вак Чан К’авііль Вук Чапаат Ц’ікін Йаш Е’б Шоок К’ініч Ахав. Можна припустити, що після загибелі Чак Ток Іч’аака ІІ його законний спадкоємець змушений був залишити батьківщину і лише після двадцятидев’ятирічного правління узурпаторів нарешті повернувся з вигнання [27]. Хоча, можливо, він просто був дуже маленьким у момент батькової смерті: виклад подій на спорудженій Вак Чан К’авіілем стелі 17 розпочинається із дня 9.3.13.2.10, 11 січня 508 року, що може бути днем його народження.

Від цього правителя залишилося небагато пам’яток – блюдо в теотіуаканському стилі із записом про “ювілейну” церемонію в день 9.16.0.0.0 (554 рік) та стела 17, поставлена на ознаменування першого “двадцятиріччя” перебування при владі.

Рокове зіткнення

За Вак Чан К’авііля царі Тікаля вперше за два століття зустрілись із рівним за могутністю суперником – Канульськими владарями.

Держава священних Канульських владарів склалась у північному Петені, в районі на південний схід від витоків ріки Канделарія. Вона, можливо, була наступником величезного передкласичного центру Ель-Мірадор. Принаймні, в околицях Ель-Мірадора знайдено ранньокласичний напис, у якому згадується “Канульський владар” [28]. У перші століття нашої ери в цьому місті було створено грандіозні архітектурні пам’ятки, в тому числі “Піраміду Тапіра” і “Піраміду Ягуара”, які так і залишилися найбільшими за розмірами монументальними спорудами майя (їхній загальний обсяг складає близько 3,23 мільйонів кубічних метрів).

Після залишення Ель-Мірадора політичним центром регіону можливо стало місто Накбе. Відомі більше десятка вишуканих розписних келихів, так званих “Династичних Ваз”, написи на яких містять повідомлення про інавгурації двох десятків “Канульських владарів”. Хоча деякі імена в них збігаються з іменами правителів з історичних написів, їхня послідовність, а особливо дати є відмінними [29]. Крім того, різні варіанти переліків не узгоджуються між собою. З цього можна зробити припущення, що це списки легендарних ранніх владарів Кануля, і при цьому з різних гілок династії, пов’язаних з різними частинами політії. Один із цих владарів, так званий “Небесний Свідок”, згадується в напису на Ієрогліфічних Сходах ІІІ з Ель-Ресбалона (південь Кінтана-Роо), що містять дати 37 рік до н.е. та між 307 і 288 роками до н.е. [30]

В пізніших джерелах Канульські владарі пов’язуються з “Пагорбами Агави”. При цьому, на відміну від Тікаля та Копана правлячий рід, який вів походження з цього легендарного для індіанців міста, здається, не був замінений у IV-V століттях вихідцями з Теотіуакана. Члени царської родини Калакмуля називали себе k’ox luka’, але значення цього терміну неясне.

Згідно з даними епіграфіки між 520 та 537 рр. верховним владарем в Канулі був Туун К’аб Хіш, між 550 та 568 рр. – К’а’к’ Ті’ Ч’іч’ Ах Саакіль, між 561 та 572 рр. – Ухут … Чан, у 573 р. – Йукном Ті’ Чан, між 579 та 611 рр. – Ук’ай Кан [31].

Наприкінці V століття найбільшої могутності набуває гілка Канульських владарів, що правила у місті Ц’ібанче (у сучасному мексиканському штаті Кінтана-Роо, за 190 кілометрів від Тікаля). Знайдені там у 1994 році кам’яні ієрогліфічні сходи містять звістки про численні походи та перемоги войовничого правителя Йукноом Ч’еена (І). Їхнім наслідком стало поширення впливу Канульського владаря в центральному і північному Белізі та в південно-східній частині півострову Юкатан [32].

У перші двадцятиріччя VI століття присутність Канульських владарів стає відчутною в безпосередній близькості від Тікаля. В 520 році напис із Ель-Перу, що знаходиться у вісімдесяти кілометрах на захід від столиці Мутульських царів, згадує жінку священного Канульського владаря Туун К’аб Хіша. Вона, можливо, походила з цього міста. Близько 530 року Туун К’аб Хіш спалює місто Хушхаабте’ (Ріо-Асуль), у сімдесятидвох кілометрах північніше Тікаля. В рік воцаріння Вак Чан К’авііля, у січні 537 року, вояки Канульського владаря з’являються вже на Усумасінті. Щоправда, там вони зазнали поразки від Йашчілана. Через дев’ять років, у травні 546 року Туун К’аб Хіш призначив правителя в Наранхо, у сорока кілометрах на схід від Тікаля. Держава Вак Чан К’авііля виявилася з трьох сторін оточеною союзниками та клієнтами суперника.

Тікальський цар спробував був зміцнити вплив на розташоване південніше від Наранхо царство Хуш Віца’, Караколь. Він навіть керував коронацією нового каракольського к’антумаака Йахавте’ К’ініча ІІ у квітні 553 року. Однак не минуло й трьох років, як відносини між двома містами настільки зіпсувалися, що у квітні 556 року Вак Чан К’авііль напав на Караколь. Але Йахавте’ К’ініч ІІ знайшов могутнього союзника в особі Канульського владаря Хут … Чаналя, який воцарився, імовірно, у 551 році [33]. Той розпочав наступ на південь. Наприкінці квітня 561 року Канульський владар призначив правителем царства Буук’ (Лос-Алакранес, приблизно у ста кілометрах північніше Тікаля) Сак Віціль Бааха [34] (цікаво, що в подальшому те ж ім’я мав один із каракольських царевичів, однак доказів зв’язку правителя Лос-Алакранес з Караколем немає).

Нарешті, у день 9.6.8.4.2, 7 Ік’ 0 Сіп, 29 квітня 563 року, сталася вирішальна битва між тікальцями та об’єднаним каракольсько-калакмульським військом. Це був чорний день для Мутуля. Його військо зазнало цілковитої поразки, сам Вак Чан К’авііль був поранений і невдовзі помер [35].

Імовірно і сам Тікаль зазнав ворожого нападу: багато царських ранньокласичних пам’яток в ньому виявилися понівеченими чи розбитими, в тому числі стели 17, 31, 33, 35, камінь 34 [36]. Наслідки розгрому виявилися катастрофічними для держави нащадків Йаш Е’б Шоока та Йаш Нуун Ахііна: вона втратила роль панівної сили в Петені, в самому місті протягом наступних ста двадцяти дев’яти років не було створено жодного напису на архітектурних спорудах чи монументальних скульптурних пам’ятках. В літературі ця доба Тікальської історії отримала назву “пробіл” (“hiatus”).

Звістки про наступного тікальського царя, двадцять другого у рахунку, з’являються лише у 593 році чи навіть у 613 році [37]. Читання його імені до кінця не ясне, найбільш обгрунтованим удається запропонований Стенлі Гюнтером варіант К’ініч Ваав [38].

Зв’язок двадцять другого правителя з попередньою тікальською династією викликає великі сумніви. Його батько Ук’а’к’………, очевидно не був правителем, та й згадується він якось “між іншим”. Значно більшу увагу в написах приділено царській матері Іш Хаац’(?) Чан Іш Ба’лам Ахав. Можливо, саме вона була спадкоємицею роду Йаш Нуун Ахііна. Дуже імовірно, що саме цю жінку було з великою шаною поховано в склепінчастій гробниці під “Структурою 5G-8” на околиці міста. Цікаво, що в цьому похованні знайдено розписний келих з написом про те, що він був створений для правителя Наранхо Ах Нумсах Чан К’ініча (правив між 546 та 615 роками). Отже, у складні для Тікаля часи між двома містами існували якщо не союзні, то принаймні дружні стосунки.

Дати народження, воцаріння та смерті двадцять другого священного мутульського владаря невідомі. З того, що в запису про святкування “ювілею” у 593 чи 613 році він названий “тридвадцятирічним владарем”, випливає, що К’ініч Ваав народився не раніше 534 і не пізніше 574 року. Цілком незрозуміло також, чи він посів престол відразу після загибелі Вак Чан К’авііля, чи між ними були правління якихось осіб, що їх у подальшому визнали негідними фігурувати в офіційному переліку мутульських владарів. Проте, із згадки про початок другого “двадцятиріччя” з початку царювання випливає, що він правив не менше сорока років.

Правління двадцять другого царя Тікаля співпало з добою найбільшої політичної могутності Канульських владарів. За Ук’ай Кана (579 – після 611) їхня влада поширилася на Коба в північно-східному Юкатані [39], а війська двічі захоплювали та плюндрували Паленке. Від Коба до Паленке більше п’ятисот шістдесяти кілометрів по прямій – фантастично велика для світу класичних майя відстань, на яку поширювався політичний вплив одного владаря.

Попри багато що незрозумілого навколо двадцять другого спадкоємця Йаш Е’б Шоока та відсутність монументальних написів, це був досить багатий цар. Щоправда, в його могилі, знайденій під “Пірамідою 32” на “Північному Акрополі” (“Поховання 195”) знайдено не дуже багато прикрас із коштовного каміння. Але завдяки тому, що це поховання ще в давнину було затоплено, на відбитках в шарі мулу вдалося відтворити чудові дерев’яні речі: саркофаг, на кожній з бокових стінок якого репрезентовано правителя із “зміїною смугою”, трон, “ярмо” для гри в м’яч, чотири пофарбовані у блакитне статуетки К’авііля. За доби цього правителя в Тікалі було створено декілька чудових зразків парадної розписної кераміки.

Запис, досить схожий на ім’я двадцять другого царя Тікаля, міститься на стелі 8 з Алтар-де-Сакріфісьос з датою 9.9.15.0.0. На цій підставі висловлено думку, що його правління тривало принаймні до лютого 628 року [40].

Утім, пошкоджений текст запису із Алтар-де-Сакріфісьос не дозволяє зрозуміти, у зв’язку з чим згадано Мутульського владаря, однак сам цей факт досить красномовно свідчить про поновлення зовнішньої активності Тікаля.

Часи негараздів

Царювання наступного правителя, К’ініч Муваан Холя ІІ [41], виявилося короткочасним. Не пізніше, як у квітні 634 року його родина, включаючи малолітнього сина, опинилася за межами Тікаля. Сталося це імовірніше за все тому, що К’ініч Муваан Холь ІІ було вигнано чи вбито. Ці події поклали початок довгій, майже п’ятдесятирічній громадянській війні. Вона охопила кінець правління Ламнаах К’авііля (634 ? – 648 роки) та Нуун Ухоль Чаака (648? – 679 роки), яких, імовірно, слід розглядати як двадцять четвертого та двадцять п’ятого тікальських царів. Останній з них, Нуун Ухоль Чаак (“Віщун – Голова Бога Дощу”) буцімто був сином двадцять другого правителя [42].

Про події “Братньої війни”, як її назвали дослідники (хоча вороги були, імовірно, не рідними, а двоюрідними братами), ми дізнаємося з написів поза межами Тікаля: в самому місті, як і раніше, призначені для публічно огляду написи не створювалися (чи їх знищили під час воєнних дій). Єдина відома стела Нуун Ухоль Чаака знайдена не в столиці, а в невеличкому провінційному містечку. Однак за його правління поновлюється монументальне будівництво. Тоді на “Північному Акрополі” імовірно було збудовано храм із пірамідою над похованням двадцять другого тікальського владаря, а також, можливо, декілька невеликих будівель на “Північній Платформі”. За цього ж правителя імовірно було створено майданчик для гри в м’яч на схід від “Північного Акрополя” [43].

Центральною постаттю майже сорокарічної міжусобиці та постійним противником правителів Тікаля виявився син К’ініч Муваан Холя ІІ Бахлах Чан К’авііль, який користувався підтримкою правителів Калакмуля. “Братня війна” стала добою тяжких випробувань для Мутульського царства. У 648 році в битві загинув тікальський владар Ламнаах К’авііль, через девять років наступний цар, Нуун Ухоль Чаак був вигнаний калакмульцями [44]. Через певний час Нуун Ухоль Чаак повернувся до Тікаля, а у першій половині 670-х років навіть вигнав Бахлах Чан К’авііля з Дос-Пілас. Але воєнне щастя йому зрадило, і наприкінці квітня 679 року він занав нищівної поразки і, мабуть, сам загинув у битві. Після цього в Тікалі можливо на певний час установилася влада “законного” Бахлах Чан К’авііля [45]. Однак утримати престол петенської метрополії син К’ініч Муваан Холя ІІ, дос-піласький владар і канульський ставленик виявився не в змозі. Під час відвідин ним Калакмуля, у день 9.12.9.17.16, 5 Кіб 14 Соц’, 3 травня 682 року, священним Мутульським владарем коронувався син Нуун Ухоль Чаака Хасав Чан К’авііль (“Розчищає Небеса К’авііль”) [46].

Відновлення потуги

У момент воцаріння Хасав Чан К’авііль І був молодим чоловіком не старіше 27 років [47]. На зображеннях ми бачимо кремезного широкоплечого кругловидого молодика. Аналіз кісткових решток підтверджує, що це був чоловік міцної статури, 167 сантиметрів на зріст [48].

Прийшовши до влади як ворог Канульських владарів та їхнього союзника, Хасав Чан К’авііль заявив про себе в якості наступника стародавньої слави вихідців із Теотіуакана. Мабуть у перші роки правління він влаштував обряд урочистого “поховання” у надбудованих над “Храмом 33” і “Храмом 34” пірамідах декількох розбитих за часів “пробілу” стародавніх стел (якщо це сталося не за часів Нуун Ухоль Чаака).

Головною проблемою перших років правління Хасав Чан К’авііля І були, поза сумнівом, взаємини з Калакмулем та його дос-піласькими союзниками. Зовнішнє становище в цілому було сприятливим для тікальського царя. Півтора століття безперервних війн за підтримання гегемонії в Петені виснажили навіть таке могутнє політичне утворення, яким була держава Канульських владарів. В 682 році калакмульський повелитель Йукноом Ч’еен ІІ вже не надав своєму союзникові та ставленикові Бахлах Чан К’авіілю ІІ допомоги для відвоювання Тікаля. Могутність Калакмуля не збільшилася, коли старого Йукноом Ч’еена [49] у квітні 686 року змінив тридцятишестирічний Йукноом Йіч’аак К’а’к’. Вже через п’ять років новий калакмульський правитель змушений був відправити до Тікаля посланця, якого зображено на розписній вазі у догідливій позі навколішки перед тікальським царевичем, можливо, братом Хасав Чан К’авііля. Згортки з коштовним пір’ям кецаля поряд імовірно є дарунками Канульського владаря [50].

Заохочений успіхом, в “ювілей” 9.13.0.0.0 (березень 692 року) Хасав Чан К’авііль І вперше після статридцятип’ятирічної перерви спорудив у Тікалі стелу і вівтар перед нею (стела 30 та вівтар 14). Але крім цього, у свій перший “ювілей” Мутульський владар поновив традицію створення комплексів “пірамід-близнят”. Така пам’ятка виросла у північній частині міста. Починаючи з 692 року “піраміди-близнята” регулярно з’являються в столиці Мутульських владарів аж до 790 року. Сам Хасав Чан К’авііль І створив три такі комплекси: у 692, 711 та 731 роках [51].

Невдовзі після так пишно відсвяткованого “ювілею” Хасав Чан К’авііль І розпочав масштабну війну проти Наранхо, де під калакмульським патронатом правила дочка старого ворога Бахлах Чан К’авііля.

Однак воєнні дії 693 – початку 695 років проти Вак Каба – Наранхо виявилися в цілому невдалими. Тікальські союзники з числа дрібних східнопетенських царств зазнавали поразку за поразкою, а в січні 695 року в місцевості К’ан Т’уль в полон потрапив тікальський полководець Сійях К’авііль. Ці невдачі Мутульського владаря мабуть спонукали Калакмульського Йукноом Йіч’аак К’а’к’а теж вступити у війну в союзі з Наранхо. Одвічні вороги зійшлися в битві у день 9.13.3.7.18, 11 Ец’наб 11 Ч’еен, 5 серпня 695 року. “Впала зброя Йіч’аак К’а’к’а, священного Канульського владаря, було захоплено [ідол] Владаря Маана” – описує те, що сталося, напис у тікальському “Храмі 1”. Через тринадцять днів Хасав Чан К’авііль у вбранні теотіуаканського вояка керував жертвоприношенням бранців, серед яких був якийсь знатний чоловік із Наранхо.

Доля самого Йукноом Йіч’аак К’а’к’а невідома. Напис на рельєфі з будівлі 5D-57 в палаці тікальських царів, що репрезентує Хасав Чан К’авііля із зв’язаним наранхосьцем, згадує також Йіч’аак К’а’к’а, але в неясному контексті. В 1997 році в Калакмулі було розкопано царське поховання (“Поховання 4”), блюдо з якого належало Йукноом Йіч’аак К’а’к’у [52]. Отже він не був захоплений у полон і вбитий у Тікалі, а царював імовірно до 698 року, коли престол в Калакмулі посів Йукном Ток’ К’авііль.

Події серпня 695 року стали поворотним пунктом в історії пізньокласичного Петену. З цього часу держава Канульських владарів втрачає значення безспірно панівної політичної сили. С.Мартін і Н.Грюбе зазначають:

“Хоча його політичні кордони були далекі від зруйнування, цей розгром поклав край ‘золотому вікові’ Калакмуля. Дипломатичні зносини всіх видів різко скорочуються в наступні роки, з величезними наслідками для відкритого виявлення верховенства – тільки один чи два такі зв’язки можуть бути ідентифіковані після того” [53].

Рівно через сорок днів після перемоги Хасав Чан К’авііль відзначив цю надзвичайну подію пролиттям своєї царської крові перед ідолом Нуун Ба’лам Чаакналя, “Ягуара – Віщуна з Місцини Дощів”. День святкування було обрано не випадково – тоді сплили як раз тринадцять “двадцятиріч” зо дня смерті родоначальника династії теотіуканського повелителя Хац’оом Куйя. Хасав Чан К’авііль І взагалі всіляко підкреслював свій зв’язок з Теотіуаканом – на той час вже імовірно зруйнованим. На його особистих речах вміщено дати народжень теотіуаканських предків, сам він зображувався в костюмі теотіуаканського вояка – в мозаїчному шоломі, з дротиками та списометальником. Здається, цар намагався провести паралелі між своєю перемогоsю над Калакмулем і завоюваннями центральномексиканських вихідців у Петені IV століття.

Зображення бранця на різьблених кістках з поховання Хасав Чан К’авииля (№ 38 і 39 за нумерацією археологів) вказує на захоплення у полон за часів цього правителя одного з членів канульського царського роду, такого собі Хуш Хате’ (інше можливе читання – Хуш Хаве(ль)), владаря з Хішіля, онука особи, яка має титул “священний Канульський владар”. Утім, дату, коли він став бранцем, не зазначено, натомість повідомляється про перемогу його діда над якимсь “чоловіком із Коба/Кобана”, яка могла статись як у грудні 695, так і у грудні 643 року (це повідомлення вочевидь мало підвищити значущість захоплення самого Хуш Хате’).

Безпосереднім політичним підсумком війни, крім усунення загрози з боку Калакмуля, стало ствердження політичного впливу Мутульських владарів на півночі в Маасалі-Наачтуні, на півдні – у Мотуль-де-Сан-Хосе, поблизу північного узбережжя озера Петен-Іца [54], та на сході – в царстві Йашха, правитель якого побрався з родичкою Хасав Чан К’авііля. Найближчий західний сусід Тікаля – місто Вака’ – Ель-Перу залишилося союзником Канульських владарів.

До успіхів Хасав Чан К’авііля І, можливо, належав також розгром Караколя – там після 702 року більше ніж на сто років припиняється спорудження кам’яних монументів з написами [55]. Одначе, будь-якого зв’язку між каракольським занепадом і війнами з Тікалем не встановлено.

Подальші спроби розширити сферу впливу виявилися для Хасав Чан К’авііля невдалими. В 705 році його полководець зазнав поразки і потрапив у полон до Дос-Пілас. Більше того, допомога Тікаля не врятувала правителів Йашха від поразки у війні з Наранхо, і з початку 710-х років це царство потрапило у залежність від останнього. Поразка Чіікнааба – Калакмуля ще не означала переходу під владу переможця всіх Калакмульських союзників і клієнтів.

В одному з написів перелічено різьблені кістки, імовірно подаровані Мутульському владареві дружніми правителями. Якщо це так, Хасав Чан К’авііль мав дружні стосунки з Копаном та Паленке [56].

Після 695 року Хасав Чан К’авііль І багато будував. Пам’яткою перемоги над Йіч’аак К’а’к’ом став споруджений біля південно-східноого рогу “Північного Акрополя” “Храм І”. Вишуканих пропорцій сорокап’ятиметрова дев’ятиступінчаста споруда з храмом нагорі давно є таким же класичним зразком архітектури майя, як Парфенон – давньогрецької та Колізей – давньоримської. Напроти було збудовано дуже схожий “Храм ІІ” заввишки 38 метрів, але з чотириступінчастою пірамідою. Він імовірно був присвячений пам’яті головної царської дружини Іш Чалахуун Унен Мо’ (“Дванадцять Малюків Папуг”).

Хасав Чан К’авііль І перебудував також майданчик для гри в м’яч на “Східній Площі” та царський палац, “Центральний Акрополь”. До часів його правління мабуть належить також побудова великої – п’ятдесят сім метрів заввишки – піраміди із “Храмом V”.

Точний день смерті Хасав Чан К’авііля І невідомий. Найпізніша дата на речах в його похованні відповідає квітню 733 року [57], а воцаріння наступного правителя Тікаля сталось у грудні 734 року. Десь у цьому проміжку відновник могутності Мутульських владарів і вирушив до “великих вод” потойбічного світу.

Могила Хасав Чан К’авііля І під пірамідою “Храму І” (розкопане у 1962 році “Поховання 116”) є однією з найбагатших у майя Класичної доби. Крім купи жадеїтових прикрас, перлів, а також звичайних у царських гробницях мушель і гілок морського їжака, небіжчик супроводжували сорок посудин, з яких десять – розписні. Видатною пам’яткою мистецтва майя є висока циліндрична посудина чи скринька з тонких жадеїтових платівок, ретельно підігнаних вишуканою мозаїкою до дерев’яної основи. Кришку прикрашено надзвичайно тонко виконаним скульптурним портретом владаря.

До усипальні було покладено цілу колекцію кісток, з яких дві – гомілкові кістки людини, решта – оленячі та ягуарові. На тридцяти семи кістках майстерно вигравірувано написи та зображення, виділені червоною фарбою.

Піднесення

У день 9.15.3.6.8, 3 Ламат 6 Паш, 8 грудня 734 року, престол посів двадцять сьомий священний Мутульський владар, син Хасав Чан К’авііля І, який прийняв ім’я Йік’ін Чан К’авііль, “Затьмарює Сонце Небесний К’авііль” [58].

Новий тікальський цар виявився войовничим правителем. Не минуло й півтора роки від його воцаріння, як він здобув рішучу перемогу над затятим ворогом свого міста – Калакмулем. Сам священний Канульський владар (можливо це був Йукноом Тоок’ К’авііль) потрапив у полон та, імовірно, був принесений в жертву в Тікалі [59].

Після Калакмуля настала черга його головних союзників у Центральному Петені – царств Ваках – Ель-Перу і Вак Кабу – Наранхо. Перший удар було завдано на заході, по Ель-Перу. На початку серпня 743 року тікальці захопили підпорядковане Ель-Перу місто Йашха (не тотожне Йашха між Тікалем і Наранхо), військо правителя Ель-Перу Балам Ц’ама [60] зазнало поразки.

“Впало Йашха, підпалено Вака, захоплено Він … та Чапат Акан Йашаха, богів Балам Ц’ама, священного владаря Ель-Перу, про це подбав Йік’ін Чак К’авііль, священний Мутульський владар, чотиридвадцятирічний калоомте” –

вихвалявся своїми звитягами тікальський цар у напису на одвірку з “Храму IV”.

Через півроку, у лютому 744 року Йік’ін Чан К’авііль виступив проти Наранхо. Переможні вояки Мутульського владаря захопили не лише головних наранхоських ідолів, а й самого священного Саальського владаря Йаш Майуй Чан Чаака. Його було приведено до Тікаля, де, ймовірно, страчено.

Але полоном Йаш Майуй Чан Чаака воєнні дії на сході не закінчилися. У грудні 748 року було захоплено в полон союзника Наранхо правителя Хольмуля Вілан Чак Ток Вайіба [61]. Неабияке значення події видно з того, що її згадано на трьох тікальських пам’ятках – “Вівтарі 8”, Маркері з майданчика для гри в м’яч та “Рельєфі на скелі”.

Обом ворогам було завдано тяжкі удари. В Ель-Перу спорудження пам’яток із написами припинилося після цього на 30 років, в Наранхо – на 34 роки.

В переможному Тікалі у середині VIII століття за свідченнями археологів спостерігається справжній “будівельний бум” [62]. За цей час було збудовано і перебудовано численні палацові споруди на “Центральному Акрополі”. На ознаменування перемог за півкілометра на захід від Центральної площі Йік’ін Чан К’авііль спорудив найбільшу будівлю Тікаля –“Храм IV”. Величезна піраміда з майже шістдесятиметровою стороною основи підносить увінчаний гребенем храм на шістдесят чотири з половиною метри, висоту двадцятиповерхового будинку.

Тоді центр Мутуля-Тікаля набув завершеного вигляду. Перед людиною, що знаходилася на Центральній Площі, на півночі тіснився частокіл із здійнятих на тридцятиметрову висоту шістнадцяти храмових гребенів “Північного Акрополя”. Перед ним вишикувався цілий ліс священних “великих каменів” – сорок три стели та тридцять вівтарів. Праворуч і ліворуч стояли сорокаметрові піраміди “Храму I” та “Храму II”. На півдні Центральної Площі, ширина якої становить близько сімдесяти метрів, витягнувся на двісті п’ятнадцять метрів фасад палацу тікальських царів, “Центрального Акрополя”. Його довжина перевищує розміри Центральної Площі, тому він продовжується по південній стороні сусідньої Східної Площі, яку відокремлює від Центральної майданчик для гри в м’яч. Нарешті, на заході широкий шлях вів до громадини “Храму IV”.

Крім будівництва у центрі міста Йік’ін Чан К’авііль створив декілька монументальних ансамблів на околицях. У “Північній Групі” (приблизно в кілометрі від Центральної Площі) 751 року, в “ювілей” 9.16.0.0.0 цар збудував “піраміди-близнята” (“Комплекс Р”). Ним же, очевидно, було розпочато будівництво “Храму VI” (“Храм Написів”), у півтора кілометрах на південний схід від центра.

У цей час місто досягло максимальних розмірів – разом із передмістями сто двадцять три квадратні кілометри, на яких мешкали не менше 45 тисяч чоловік [63].

Дата смерті Йік’ін Чан К’авііля, як і більшості інших тікальських царів, невідома. Не встановлено також ім’я його наступника, двадцять восьмого священного мутульського владаря. На фрагменті різьбленої кістки, судячи за стилем, пізньокласичної, наведено ім’я… К’авііль Сак Те’ Ахав [64], однак зараз неможливо зробити висновок, чи тотожний він двадцять восьмому правителеві. Про останнього відомо лише, що в лютому 766 року, за три дні до “ювілею” 9.16.15.0.0 він завершив будівництво “Храму VI”. Можливо ним збудовано також невеликий “Храм 73” на північно-західному розі “Центрального Акрополя”. Цьому цареві може належати знайдене там багате “Поховання 196”. В ньому знайдена ще одна чудова скринька, оздоблена жадеїтом, з портретною головою на кришці. Щоправда, незрозуміло, чи це зображення господаря могили, чи його попередника.

Занепад

Молодший із синів Йік’ін Чан К’авііля Йаш Нуун Ахіін ІІ воцарився у день 9.16.17.16.4, 11 К’ан 12 К’айяб, 25 грудня 768 року [65]. Зовнішньо процвітання держави Мутульських владарів, започатковане Хасав Чан К’авіілем І тривало і за цього правителя. Цар, зокрема, відзначив “ювілеї” 9.17.0.0.0 (771 рік) і 9.18.0.0.0 (790 рік) спорудженням двох найбільших у Тікалі комплексів “пірамід-близнят”.

Однак вплив Тікаля в Петені слабшає. В розгромлених Йік’ін Чан К’авіілем Ель-Перу та Наранхо, а також в Караколі в останній чверті VIII століття поновлюється створення монументальних пам’яток.

Щоправда, у 780 році тікальський калоомте ще присутній на “ювілейній” церемонії в Іштуц (західніше витоків Ріо-Мопан, приблизно у дев’яносто трьох кілометрах на південь від Тікаля) разом із “двадцятьма вісьмома владарями” (імовірно метафоричний вираз, що означає “всі владарі”), а у 789 році згадується у напису з Ішкуна (місто південніше Уканаля).

Тривалість правління Йаш Нуун Ахііна ІІ неясна, але в 794 році він ще був живий [66]. З цим владарем, однойменним засновнику династії, закінчується зв’язна історія священних Мутульських владарів.

Стела 24, поставлена в “ювілей” 9.19.0.0.0 (січень 810 року) поряд із останньою великою тікальською спорудою – п’ятдесятип’ятиметровою пірамідою “Храму III” – містить імена двох царів. Один із них: Нуноом Ч’еен [67], який поставив стелу, тобто правив у 810 році. Разом із ним згадано його батька, священного Мутульського владаря на ім’я Нуун Ухоль К’ініч (“Віщун – Голова Бога Сонця”). Він міг правити в Тікалі між 794 і 810 роками, хоча не виключено, що це і є двадцять восьмий правитель [68].

Пам’ятка демонструє скорочення можливостей тікальського царя – в “ювілей” він вже не споруджує “піраміди-близнята”, обмежуючись стелою та вівтарем.

Водночас із послабленням Тікаля спостерігається піднесення його давнього недруга – Хуш Віца’ – Караколя. Ще до 800 року каракольський правитель К’ініч Хой К’авііль здобув перемоги над Біталем та Уканалем, двома містами у Східному Петені та захопив у полон їхніх правителів Цук Ті’ Ба’лама і Ц’іб Чаака. У цей же час Наранхо вело війну проти Йашха, розташованого між ним і царством мутульських владарів. Наступний правитель Караколя К’ініч Тообіль Йопаат (посів престол у 804 році [69]) до 810 року переміг ще принаймні два міста. У другій половині 810-х років у південно-східному Петені відбуваються зміни. В К’ан-Віц – Уканалі, незадовго до того розбитому каракольцями, з’являється правитель з абсолютно немайяським ім’ям Папамаліль і титулом західного калоомте. Титул цей виглядає щонайменше дивно як у частині “калоомте” – Уканаль був незначним центром, що ніколи не мав гегемоністських зазіхань, так і щодо “західного ” – місто розташоване на сході Петену. Очевидно, що титул Папамаліля не пов’язаний з Уканалем і походить із зовні.

На відміну від попередніх років правитель Караколя виявляється найкращим другом уканальського Папамаліля. А ось їхнім спільним ворогом є Тікаль. У березні 817 року К’ініч Тообіль Йопаат відвідав Уканаль, де здійснив перед Папамалілем обряд кидання якихось предметів. Це імовірно знаменувало спільне оголошення війни Тікалю. Через три місяці, 17 червня 817 року тікальці зазнали поразки, священний Мутульський владар К’ель К’ініч К’аб Шоок [70] загинув. Після цього в Тікалі знов зникають писемні пам’ятки, припиняється будівництво. У першій половині ІХ століття населення міста різко скорочується, архітектурні споруди та пам’ятки монументальної скульптури занепадають без належного догляду [71].

Відсутні будь-які дані про відзначення в Мутулі “ювілею” 10.0.0.0.0 (830 рік). Натомість у невеликому місті Сакпетен у 26 кілометрах південніше у цей день кам’яний вівтар присвятив правитель, що вів свій родовід від Йік’ін Чан К’авііля [72]. Царство Мутульських владарів вочевидь розпадалося, на перший план висувалися провінційні до того містечка.

Наступний цар, пов’язаний із Тікалем, згадується в тексті із Сейбаля. Це місто, до того другорядне, в середині ІХ століття стає центром своєрідної держави. Немайяські риси її правителів не залишають сумнівів щодо їхнього чужинського походження. У “ювілей” 10.1.0.0.0 (листопад 849 року) священний мутульський владар Ху’ун Нееналь К’авііль [73], священний Канульський владар Чан Пет Те’ і священний Ік’ський владар Чан Ек’, а також правитель міста Лакамтуун Пет Чан Вашак Ек’ прибули до Сейбаля, щоб бути присутніми на обрядах, здійснених місцевим царем Ват’уль К’ателем. Століттям раніше повелителів Тікаля та Калакмуля, які висловлюють вірнопідданські почуття сейбальскому правителю, можна було уявити собі хіба що у химерному сні. Зараз це стало реальністю. Щоправда, немає впевненості в тому, що присутній у Сейбалі Мутульський владар дійсно був правителем Тікаля, а не одного з дрібних князівств на кшталт Хімбаля чи Ішлу, чиї царьки без зайвої скромності іменували себе священними Мутульськими владарями і калоомте [74].

На нещодавно відкритому блюді з приватної колекції, що за стилем належить до кінця Класичного періоду, міститься ім’я “священного Мутульського владаря” О-Сак Хеев(?) Чан К’авііля [75]. Можливо це один із тікальських правителів IX століття.

В “ювілей” 10.2.0.0.0 (869 рік) в Тікалі після шістдесятирічної перерви з’явилася стела, поставлена правителем на ім’я Хасав Чан К’авііль ІІ.

Зображення репрезентує дуже молодого чоловіка, майже підлітка. Він називає себе чи то тридцять третім, чи то тридцять восьмим царем Тікаля [76]. Саймон Мартін характеризує встановлення стели як ознаку відновлення в Тікалі якогось різновиду царської влади [77]. Дійсно, і прийняте новим царем ім’я, і його вказівка на попередників, що походять із Вінтенах, та й саме місце встановлення стели – перед “Північним Акрополем” – є достатньо красномовною демонстрацією прагнення покінчити зі “смутою” і повернутися до “золотих часів” Хасав Чан К’авііля І та Йік’ін Чан К’авііля. Однак ці намагання виявилися марними. Вся відома нам діяльність Хасав Чан К’авііля ІІ обмежилася встановленням однієї стели, що стала останньою царською пам’яткою Мутуля. На поставленій через 20 років у Вашактуні стелі 12 повідомляється про участь в “ювілейній” церемонії дня 10.3.0.0.0 (квітень 889 року) правителя Хасав Чан К’авііля, однак він названий не Мутульським владарем, а священним владарем К’ан, тому надійних підстав для його ототожнення з останнім тікальським царем немає.

Обставини падіння царської влади в Тікалі невідомі, але це вочевидь не було спричинено іноземною навалою. Етнічний склад населення там не змінився, але істотно змінився спосіб життя тих, хто залишився у напівспустілому місті. Посеред урочистих площ виросли скупчення хижок, палаці царів і знаті перетворилися на своєрідні “гуртожитки” для численних і не дуже заможних мешканців. Ці люди

“виконували власні, нерідко складні, обряди, пересуваючи та наново використовуючи ранні монументи для цілей, цілком інших, ніж у поваленої знаті” [78].

При цьому вони не виявляли щонайменшої поваги до пам’яток попереднього часу. “Північний Акрополь” і підніжжя інших пірамід перерили з метою пошуку та пограбування багатих поховань. Всі ці ознаки досить добре погоджуються з висловленою свого часу Дж. Е.С. Томпсоном гіпотезою про соціальний переворот у суспільстві майя наприкінці Класичної доби [79]. Проте, повернення до примітивних форм життя громадою і втрата культурних надбань не принесло процвітання решткам тікальців і не призупинили їхнє вимирання, скоріше прискорили його. На початку ХІ століття велика петенська метрополія остаточно обезлюднила.

Примітки

1. Вперше думку про приналежність “Поховання 85” першому тікальському цареві було висловлено Д. Фрейделем та Ч. Сехлером (D.A. Freidel, Ch.K. Sahler. The Tikal Sky Seat: Maya Wars in Monumental Architectural Context // Paper presented at 2nd UCLA Maya Week End., University of California at Los Angeles,1995).

2. Згідно з цим рахунком Чак Ток Іч’аак І, який воцарився у 360 році, був 14-м правителем, починаючи з Йаш Е’б Шоока. Середня тривалість правління відомих пізніше тікальських царів складає близько 24 років. Маємо: 360 – (13 х 24) = 48 рік н.е. За археологічними даними “Поховання 85” датується приблизно 75 роком н.е. (C. Jones. Cycles of Growth at Tikal // Classic Maya Political History: Hieroglyphic and Archaeological Evidence. Cambridge, 1991. P.106-107). Таким чином, Йаш Е’б Шоок воцарився в Тікалі близько 50 року і помер близько 75 року н.е. Підрахунок С.Мартіна, який бере за вихідну точку воцаріння 29-го тікальського царя в 768 році і, рахуючи середню тривалість одного правління за 22,5 роки, приходить до дати: 768 – (28 х 22,5) = 138 рік н.е. (S.Martin. In Line of the Founder: A View of Dynastic Politics at Tikal. P.3), здається менш вдалим, оскільки він не враховує роки правлінь осіб, імовірно опущених у рахунку тікальських царів.

3. Його назва записується знаками Т671.316, chih-… . Сполучення може бути перекладено також “Оленячі Пагорби”, але на вазах Kerr1384 та Kerr1882 відповідний топонім записано піктограмою “Агава-Три Камені”. Д. Стюарт пропонує читання Chih-Kaa, “Дробарка Магею” чи “Місце Дробарки Магею” (D. Stuart. . February 4, 2014).

4. N. Grube, S. Martin, M. Zender. Palenque and Its Neighbors // Notebook for the XXVIth Maya Hieroglyphic Forum at Texas. Austin, 2002.P.II-14. N.Grube. El origen de la dinastía Kaan. P.124-125.

5. S.P. Guenter. The Chi-Stone Glyph and Foliated Ajaw: The Foundation of Classic Maya. Цікавий аргумент на користь походження Йаш Е’б Шоока з гірської Гватемали наводить Д. Стюарт: на його думку ім’я Йаш Е’б Шоока міститься на сергах із Камінальуйу (див.: S.Martin. In Line of the Founder… . P.7, note 16, із посиланням на неопублікований рукопис: D.Stuart. The Name of Tikal Founder, 1999).

6. Див.:M. Coe. The Maya. P.85-92.

7. Крім “Стели 31” Хуун Ба’лама згадано також на стелі з Кельна та двох кам’яних сокирах-кельтах (S.Martin. In Line of Founder… . P.4).

8. S.Martin, N.Grube. Chronicle on Maya Kings and Queens. P.28.

9. G.R.Willey. Recent researches and perspectives in Mesoamerican Archaeology // Supplement to the Handbook of Middle American Indians.Vol.I, Austin, 1981. P.13.

10. W.Bray. From village to city in Mesoamerica // The Origins of Civilization. Oxford, 1979. P.98.

11. Цю точку зору обстоював, зокрема. Джордж Клапп Вайян (Див.: Вайян Дж. История ацтеков. М,1949.)

12. Цікаво відзначити, що на низці пам’яток Класичної доби, коли Тули-Шікокотітлана не існувало (фріз зі Структури 1 в Аканкех, Ієрогліфічні Сходи з Копана, ваза Kerr 422) зустрічається піктограма “гора” із вписаним в неї чи написаним поряд знаком pu. Одне із значень слова pu – “тростина”, тобто, майяський переклад назви Tollan, “Місце Тростин”. Отже, ця назва асоціювалася в майя з якимсь важливим гірським центром як раз за часів існування Теотіуакана.

13. G.R.Willey. Recent researches…, p.14.

14. Цей термін запропонувала американська дослідниця Клеменсі Коггінс (C. Coggins. A New Order and the Role of the Calendar: Some Characteristics of the Middle Classic Period at Tikal // Maya Archaeology and Ethnohistory. Austin,1979. P.38-50).

15. S.Martin, N.Grube. Chronicle… . P.30.

16. V.Fialco C. El marcador de Juego de Pelota de Tikal: Nuevas Referencias Epigráficas para el Clásico Temprano // Primer Simposio Mundial sobre Epigrafia Maya. Guatemala,1987. Pág. 61-80.

17. Питання про існування в Теотіуакані писемності є дискусійним. Можливо, деякі символи, знайдені на предметах із каменя і глини, а також на фресках (“око птаха”, “сім очей плазуна”, “бірюза”, “землетрус”) є знаками піктографічної писемності (див.: R. Piña Chan. Una visión del México Prehispánico. México, 1967. Pág.206). Інший теотіуаканський правитель згаданий також у майяських написах з П’єдрас-Неграс та з Табаско під 510 роком – Тахом Ук’аб Туун, “західний калоомте і вінтенахський владар”.

18. J.A. Valdéz, F. Fahsen, H.L. Escobedo. Reyes, tumbas y palacios. La historia dinástica de Uaxactun. México, 1999. Pág.43-46.

19. Три черепашачі панцирі різних розмірів утворювали, імовірно, музичний інструмент типу ксилофона.

20. S.Martin, N.Grube. Op.cit. P.33.

21. Про цю ж подію розповідає напис на стелі 5 з Ель-Сапоте (Ibidem. P.35).

22. На триподі з Уканаля зазначено ім’я Сійях Чан К’авііля, священного Мутульського владаря і шістнадцятого спадкоємця.

23. Дата запропонована Стенлі Гюнтером (S. Guenter. , March 23, 2013). До того вона поновлювалась як 9.1.2.17.17, 4 Кабан 15 Шуль, 8 серпня 458 року.

24. Іш Калоомте (вона відома також під умовним ім’ям “Жінка із Тікаля”) імовірно належить найбагатше жіноче поховання Тікаля – “Поховання 162” під “Структурою 7F-30”. В ньому знайдено, крім іншого, скелет павукоподібної мавпи та мушлі Спонділус, які за Класичної доби в жіночих могилах Тікаля відомі лише у двох чи трьох випадках (див.: W.A.Haviland. Dynastic Genealogies from Tikal, Guatemala: Implications for desent and politics organization // American Antiquity. V.42, 1977. P.61).

25. S.Martin, N.Grube. Op.cit. p.39.

26. Ibidem. P.51.

27. S. Martin. In Line of the Founder… p.15-16; S.Martin, N.Grube. Chronicle… . Р.39. С.Мартін висловлює припущення, що певний час Вак Чак К’авііль міг бути правителем Наранхо; звідси пояснюється і його незвичайно довге царське ім’я: воно складається з імені, яке він мав у Наранхо – Вак Чак К’авііль, "Сходить у Небеса К’авііль" – і прийнятого після воцаріння в Тікалі – Вук Чапаат Цікін Йаш Е’б Шоок К’ініч Ахав, "Семиголова Сколопендра-Орел на Першосходах-Акулі до Сонцевидого Владаря" (S.Martin. Caracol Altar 21 Revisited: More data on Double Bird and Tikal’s War of the Mid Sixth Centhury // The PARI Journal. (2005). 6(1). P. 6-8).

28. Hansen R.D. El Mirador, Guatemala. El apogeo del Preclásico en el area maya // Arquelogía Mexicana. Vol. XI, No.66. Marzo-abril 2004. Pág.31-32.

29. N.Grube. El origen de la dinastía de Kaan. P.119-120; S.Martin. The Painted King List: A Commentary on Codex Style Dynastic Vases // The maya Vase Book.Vol.5. N.York, 1997. P.847-863.

30. N.Grube. El origen de la dinastía de Kaan. P.120.

31. S. Martin. In search of the serpent kings: From Dzibanche to Calakmul // Ancient Mesoamerica 1–17. 2024. Pp. 6-10.

32. Див.: D. Beliaev, A. Safronov. Kanal Kings in Quintana Roo. (Manuscript), 2003; S. Martin, N. Grube. Op.cit. P.103-104. Ерік Веласкес Гарсіа вважає масштаби походів Йукноом Ч’еена І більш скромними і зазначає, що “бранці Йукноом Ч’еена вочевидь походять із місцин, близьких до Ц’ібанче” (E.Velàsquez García. The Captives of Dzibanche // The PARI Journal (2005), 6(2). P.3).

33. Д.Бєляєв та О.Сафронов в якості дати вступу на трон цього правителя (раніше відомого під умовним ім’ям “Sky-Witness”) визначають день 9.5.17.10.6, 6 Кімі 19 Сек, 30 жовтня 551 року, зазначений на одвірку 3 з Ц’ібанче (D.Beliaev, A.Safronov. Op.cit.). Читання іменного ієрогліфа “Хут Чаналь” запропоноване Н. Грюбе. Однак воно значною мірою умовне, оскільки це ім’я включає також елементи Т650 і –no, отже, повністю має вигляд: Hut 650-noom Chanal.

34. I.Sprajc, F.García Cruz, H.Ojeda Mas. Reconocimiento arqueológico en el sureste de Сampeche. Informe Preliminar // Mexicon, 1997, №19 (1), pág.5-12; D.Beliaev, A.Safronov. Op.cit.

35. S. Martin. Caracol Altar 21 Revisited: More Data on Double Bird and Tikal’s Wars of the Mid-Sixth Century // The PARI Journal. Vol. VI, No 1, Summer 2005. Pp. 1- 9.

36. C. Jones. Cycles of Growth at Tikal. P.117.

37. На відбитку дерев’яної труни в похованні цього царя зазначено дату чи то 9.8.0.0.0 (593 рік) чи то 9.9.0.0.0 (613 рік) (C.Jones. Cycles of Growth at Tikal. P.116).

38. Умовне ім’я – “Animal Skull”.

39. D. Beliaev, A. Safronov. Op.cit.

40. Див.: L. Schele and N. Grube. Tlaloc-Venus Warfare. P.114 з посиланням на С. Хаустона.

41. Крім запису на “Панелі 6” із Дос-Пілас ім.’я цього царя наведено також на керамічному уламку МТ.25 з Тікаля (S. Martin. In Line of the Founder…, p.19, note 43 із посиланням на М.Зендера).

42. Кр. Джонс зазначає, що запис про це міститься на фрагменті МТ.25 (C. Jones. Cycles of Growth. P.116).

43. L.Schele and D.Freidel. A Forest of Kings, P.170, 195.

44. С.Мартін не виключав, що вигнанець знайшов притулок на заході Петену, в місті Санта-Елена, і в 659 році на боці Паленке брав участь у війні із союзниками Калакмуля на Усумасінті (S.Martin, N.Grube. Chronicle…, p.42-43; S.Martin . In Line of Founder … . P.19-20).

45. Можливість царювання в 679-682 роках в Тікалі Бахлах Чан К’авііля обгрунтовує С. Гюнтер (S.Guenter. The Inscriptions of Dos Pilas associated with B’ajlaj Chan K’awiil. 2002. P.27-28, 41).

46. Ім’я його матері – Іш Хусуус(?) Мок (?) Іш Ц’ам.

47. У посмертному напису на Одвірку 3 із “Храму 4” він названий “чотиридвадцятирічний калоомте”; оскільки цар помер імовірно у 734 році, то народився не раніше 655 року.

48. L.Schele and D.Freidel. A Forest of Kings, P.195.

49. Згідно із записом на стелі 33 із Калакмуля він народився у день 9.8.7.2.17, 8 Кабан 5 Йаш, 11 вересня 600 року.

50. Подія сталась у день 9.12.19.10.0, 4 Ахав 13 Кех, 7 жовтня 691 року. Л.Шіле вважала, що сцена репрезентує візит самого Йукноом Йіч’аак К’а’к’а у Дос-Пілас (L.Schele and D.Freidel. A Forest of Kings, Pp.182-183). Проте, напис над постаттю навколішках каже: u-B’AAH-hi K’A’K’ HIX-AL mu-ti ye-b’e-ta yu-ku ICH’AAK K’A’K’ K’UHUL KAN AJAW b’a-ka-b’a = “Зображення К’а’к’ Хішаль Муута, посланця Йукноом Йіч’аак К’а’к’а, священного Канульського владаря та бакаба”. Персонаж на троні позначений: u-B’AAH-hi ch’o-ko K’INICH SIH K’UHUL MUT AJAW = “Зображення Ч’ок К’ініч Сіха, священного Мутульського владаря”. Це може бути і член царського роду Дос-Пілас; однак обгрунтованою здається думка С.Гюнтера про те, що подія сталась у Тікалі (S.Guenter. The Inscrsptions of Dos Pilas… . P.32).

51. Крім Тікаля “піраміди-близнята” відомі лише в Йашха та Ішлу.

52. Див.: R.Carrasco, S.Boucher, P.Alvarez, V.Tiesler Blos, V.Garcia Vierna, R.Garcia Moreno, J.Vasquez Negrete. A Dynastic Tomb from Campeche, Mexico: New Evidence on Jaguar Paw, A Ruler of Calakmul // Latin American Antiquity, 1999, №10 (1). P.47-58.

53. S.Martin, N.Grube. Op.cit. P.111.

54. В літературі існують різні дати воцаріння правителя цього міста, який називає себе підлеглим (y-ajaw) Хасав Чн К’авііля: Л.Шіле та Н.Грюбе датують цю подію 701 роком (L.Schele and N.Grube. Tlaloc-Venus Warfare. P.145), С.Мартін – 711 роком (S.Martin. In Line of Founder… . P.21). Між правителями Тікаля та Мотуль-де-Сан-Хосе встановились, імовірно, родинні стосунки: на розписній вазі Kerr2573 жінка правителя Мотуль-де-Сан-Хосе має титул “Мутульська владарка”. Втім, Л. Шіле та Д. Фрейдель вважають, що ця жінка походила із Дос-Пілас (L.Schele and D.Freidel. A Forest of Kings. P.254 (кольорова вклейка)).

55. S.Martin, N.Grube. Chronicle … . P.95.

56. Третє місто, чий “емблемний ієрогліф” наведено на кістках №42А та 42В, не ідентифіковано. Його “емблемний ієрогліф” (“Water Scroll”) згадується в Нах Туніч, імовірно це місто було розташовано неподалік, тобто, в районі на південь від Караколя.

57. Це записана на кістці №29 дата 9.15.1.12.13, 6 Бен 16 Соц’, 22 квітня 733 року. Щоправда, персонаж, про смерть якого йдеться в напису, може бути божеством, а не людиною. У такому разі абсолютна позиція наведеної дати Календарного кола стає сумнівною.

58. С.Мартін пропонує переклад "Затьмарює небеса К’авііль" (In Line of Founder… . P.22, note 49).

59. Фігура зв’язаного калакмульського правителя міститься на “Вівтарі 9” біля стели 21. На самому вівтарі дати немає, але стела 21 була поставлена в “ювілей” 9.15.5.0.0, липень 736 року. Таким чином, перемога над Калакмулем мала місце між груднем 734 і липнем 736 року.

60. Інше можливе читання – Ба’лам По’ом.

61. L.Schele, N.Grube. The Last Two Hundred Years… . P.110.

62. Див.: C.Jones. Cycles of Growth at Tikal… . P.119-120; S.Martin. In Line of Founder … . P.22.

63. W.A.Haviland. Tikal, Guatemala and Mesoamerican urbanism // World Archaeology. Vol.2, London, 1970, pp.190-196. С.Мартін і Н.Грюбе наводять для максимальної чисельності мешканців Тікаля цифру 60 тисяч чоловік. (S.Martin, N.Grube. Chronicle… . P.25).

64. S.Martin, N.Grube. Op.cit. P.51.

65. Так повідомляє запис на стелі 22. Однак згідно із текстом на стелі 19 перше “двадцятиріччя” перебування у сані калоомте спливло у день 9.17.18.3.1. Що за “повторне воцаріння” сталося в день 9.16.18.3.1, 1 квітня 769 року, сказати важко.

66. На розписному келиху, знайденому у будівлі 5D-46 на “Центральному Акрополі”, де його зображено серед шляхетних дам, міститься дата (9.18.3.13.2) 1 Ік’ 0 Моль, 10 червня 794 року (див.: S.Martin, N.Grube. Chronicle…. P.51).

67. Умовне ім’я “Dark Sun”. Цей цар згадується також на різьбленій кістці із “Групи G” (S.Martin. In Line of Founder… . P.24).

68. Ibidem; S.Martin, N.Grube. Chronicle…. P.52.

69. Імовірна дата його воцаріння – 9.18.13.10.19, 9 Кавак 7 Сіп, 6 березня 804 року (S.Martin, N.Grube. Op.cit. P.98).

70. В Тікалі пам’ятки цього правителя невідомі. Він згадується лише на “Вівтарі 12” з Караколя. Існує думка, що цей владар не був верховним правителем Тікаля.

71. Див.: P.T.Culbert, L.Kosakowsky. The Population of Tikal, Guatemala // Precolumbian Population History in the maya Lowlands. Albuquerque, 1990. P.103-121.

72. S.Martin. In Line of Founder… . P.24.

73. Умовне ім’я “Jewel K’awiil”.

74. Вперше ці титули засвідчено на пам’ятках з Хімбаля та Ішлу, датованих 859 роком (див.: S.Martin. In Line of Founder… P.24), однак їхнє використання могло розпочатися раніше.

75. Див.: R. Tunesi, L. Lopez. A New Plate Naming a K’uhul Mutu’l Ajaw. 2004 // www.mesoweb.com/features/ tikal/ TikalPlate.pdf.

76. Відповідний блок у напису на стелі 11 напівстертий.

77. S. Martin. In Line of Founder… . P.24.

78. S. Martin, N. Grube. Chronicle… . P.53.

79. J.E.S.Thompson. The Rise and Fall… . P.88.