Великий неспокій у сельві

Талах Віктор

“Тремтячим та ураженим

буде серце поважного в поселенні

через шал війни.

Війна – цар, війна – владар,

Війна – слово, війна – їжа,

Війна – питво, війна – заняття.

Тоді прийшов воювати старий,

Воює стара, воює дитина,

Воює сміливець, воює юнак.

Тоді прийшла жадоба

Поважних у поселенні

І жадоба правителів.

На один день їхній трон, їхня циновка.

За ними йде війна і розбрат між царями.

Тоді піднято палицю й каміння, щоб битися [1]”.

Похмура поезія цього записаного у XVI столітті пророцтва напрочуд точно відповідає атмосфері, що панувала у Петені VII-VIII століть.

Родинна звада

Союз Канульських владарів і правителів Хуш Віца’ – Караколя, що виявився таким успішним в їхній боротьбі проти Тікаля в середині VI століття, вочевидь зміцнився після того, як у березні 618 року каракольським священним к’антумааком став тридцятирічний Сак Віціль Баах, який прийняв тронне імя …н О’ль К’ініч [2] (ІІ). Не минуло й року з дня його коронації, як у січні 619 року він взяв участь у якійсь події у присутності калакмульського царя Йукноом Ті’ Чана. Ще через три роки, в жовтні 622 року, священний Канульський владар прислав каракольському владареві та його матері Іш Бац’ Ек’ три священні предмети.

У травні 626 року правитель Караколя напав на місцевість “Пагорби Ко” (чи “Пагорби Кок”), що належали до царства Вак Каб, через два з половиною місяці к’антумаак повторив напад на “Пагорби Ко”, а у травні наступного, 627 року здійснив похід проти іншого підпорядкованого Са’альському владареві поселення. До цього якимсь чином виявився причетним верховний Канульський правитель Тахоом Ук’аб К’а’к’ (він посів престол десь між 619 і 627 роками). Принаймні, на ієрогліфічних сходах із Караколя [3] міститься повідомлення про те, що у день 9.9.14.3.5, 12 Чікчан 13 Сіп, 1 травня 627 р., як раз під час каракольського походу, священний Канульський владар грав у м’яч на “Сходах Трьох Перемог”. Такий запис на пам’ятці, присвяченій перемогам Хуш Віца’, здається невипадковим.

Невдовзі, дня 9.9.17.11.14, 1 жовтня 630 року, Тахоом Ук’аб К’а’к’ помер, невідомо, була його смерть пов’язана із війною між Караколем і Наранхо, чи ні. Роком пізніше на історичній сцені з’являється новий персонаж, Йукноом …ль (так званий “Yuknom-Head”). Він має титул Канульського владаря без епітету “священний” і місцеперебування не в Ц’ібанче, а в Хуште’-Туун – Калакмулі. Тобто, це був не верховний правитель канульської держави, а, за висловом Максима Стюфляєва, хтось “на кшталт канульського намісника у Петені”. У день 9.9.18.16.3, 7 Ак’баль 11 Муван, 24 грудня він захоплює столицю Са’альських владарів:

“впало поселення К’уушах Сак Чувена [4], це спричинив Йукноом …ль, Канульський владар у Хуште’ Туун, людина з Чіікнааба”.

Після цього Наранхо на півстоліття зникає з письмових джерел. Беручи до уваги, що у рахунку Са’альських владарів Ах Нумсах вважався 35-м, К’уушах Сак Чувен – 36-м, а наступний, 37-й правитель з’являється лише у 680 році, можна зробити висновок, що певний час у місті взагалі не було царів, які в подальшому вважалися б законними.

А за п’ять років після поразки Вак Кабу стається зовсім несподівана подія. Фрагмент все тих же ієрогліфічних сходів, знайдених у Наранхо, каже:

“Дня (9.10.3.2.12) 2 Еб 0 Поп (1 березня 636 р.) впали спис і щит Вашаклахуун Убаах Кана, священного Канульського владаря, це спричинив Йукном …ль”.

Верховний Канульський владар виявляється переможеним канульським владарем неверховним. Бунт, заколот, громадянська війна… Втім, переможцю недовго довелося тішитися своїм успіхом. У день 9.10.3.5.10, 8 Ок 18 Сіп, 28 квітня 636 року, лише через 58 днів після поразки Вашаклахуун Убаах Кана в якості священного Канульського владаря коронується тридцятишестирічний Йукноом Ч’еен (ІІ), син Ук’ай Кана та владарки з Чіікнаабу – Калакмуля, якого до того під лютим 635 року згадано як учасника гри в м’яч у залежному від Кануля місті Сак Нікте – Ла-Корона; зазвичай така гра була частиною програми дипломатичних відвідин. Йукном …ль після цього зникає з джерел. Яка була його доля та відношення щодо Йукноом Ч’еена – ми не знаємо; звабливо було б припустити, що вони братами, один з яких помер після переможної битви, можливо, від отриманих поранень, а інший йому успадкував, чи навіть вважати, як припускає Саймон Мартін, що це одна особа, яка при коронації змінила ім’я, але це поки що все домисли.

Фактом є те, що переможений Вашаклахуун Убаах Кан на певний час зберіг життя, а можливо й частину володінь. Вбитий він був “кам’яним вістрям” у день 9.10.7.9.17, 3 липня 640 року [5].

Головними підсумками міжусобиці, поряд із послабленням Вак Кабу – Наранхо, стало перенесення центру Канульської держави з Кануля – Ц’ібанче до Хуште’ Туун – Калакмуля. Присвячений “ювілеєві” 9.10.10.0.0 (грудень 642 р.) напис проголошує: “Дня [13 Ахав] 18 К’анк’ін, не вистачає половини (двадцятиріччя), немає К’авііля (символа царської влади) посеред поселення Кануля, створено К’авііля в Хуштетуун”.

Братня війна

Напередодні цих бурхливих подій в Мутулі-Тікалі народився хлопець, якому судилося опинитися в центрі кривавих перипетій наступних двадцятиріч. У день 8 Ік’ 5 Ч’еен, 5 жовтня 625 року в родині тікальського царя К’ініч Муваан Холя ІІ з’явився син, відомий пізніше під ім’ям Бахлах Чан К’авііль [6]. Жити в рідному місті, одначе, маленькому царевичу довелося недовго. Бахлах Чан К’авіілю було шість років, коли його родина переселилася до ближче невідомого міста… Еб… [7]. Але й там вони не затрималися, і менше, ніж через два роки, у квітні 634 року, продовжили мандри.

Кінцевою точкою подорожі виявився район Ріо-Пасьон, витоку великої Усумасінти, у сотні кілометрів на південний захід від Тікаля. Це була багата водою та родючими грунтами людна область з декількома значними містами: Алтар-де-Сакрифісьос, Іцаном, Агватекою, Сейбалем. Проте, прибульці оселилися не в одному з них, а в невеликому на той час Дос-Пілас [8]. Чи було переселення на нове місце добровільним, чи вимушеним – сказати важко. Деякі деталі схиляють до другого: Бахлах Чан К’авііль погордливо називав себе “священним Мутульським владарем”, відмовляючи в цьому титулі сучасним йому дійсним правителям Тікаля, отже, не визнавав законності їхнього правління на своїй батьківщині.

Досить молодим чоловіком Бахлах Чан К’авііль став правителем Дос-Пілас. Можливо, це відбулось у жовтні 643 року [9]. Однак спокійно царювати у своєму невеликому місті Бахлах Чан К’авіілю не судилося. Розправившись із Наранхо і встановивши панування на заході Петену, священні Канульські владарі в середині 640-х років звернули увагу на південний схід. Юний дос-піласький цар змушений був визнати залежність від Йукноом Ч’еена ІІ. Невдовзі ми зустрічаємо Бахлах Чан К’авііля на війні проти його тікальських родичів. І не на берегах Ріо-Пасьон, а у сотні кілометрів північніше, в місцевості між Тікалем і Наранхо. Там, поблизу Сакха (імовірно, сучасне озеро Сакнааб [10]), 4 лютого 648 року Бахлах Чан К’авііль здобув перемогу над тікальським царем Ламнаах К’авіілем та його союзниками; сам Ламнаах К’авііль мабуть загинув.

Після цього молодий правитель Дос-Пілас відчув себе надто самовпевнено й виступив проти Канульських владарів. Проте, як і слід було чекати, 20 грудня 650 року зазнав поразки від наймогутнішого з могутніх калакмульських повелителів Йукноом Ч’еена, і втік до розташованого на пагорбах і більш укріпленого К’ініч Па Віц – Агватеки [11]. Проте, правитель Калакмуля не став остаточно нищити переможеного. Причини милостивого ставлення до двадцятип’ятирічного вигнанця були доволі прозорими: Йукноом Ч’еен бачив можливість використати його в боротьбі проти одвічного та запеклого ворога свого роду, Тікаля.

Кінець 640-х – початок 650-х років був добою найвищої могутності Канульських владарів. Їхній вплив міцно ствердився в районі навколо Дос-Пілас, пошану Йукноом Ч’еенові догідливо висловлювали у своїх написах владарі з Канкуена та Іцана. У цей час калакмульський повелитель вирішив остаточно розквитатись із старим суперником Тікалем. У січні 657 року Йукноом Ч’еен завдав поразки Мутульському владареві Нуун Ухоль Чааку і змусив того тікати зі столиці. Подальший перебіг подій є не зовсім ясним. Не виключено, що тікальський престол було віддано щирому калакмульському приятелеві Бахлах Чан К’авіілю. Однак прямих доказів цьому також немає.

Так чи інакше, надовго підкорити собі Тікаль навіть могутній Йукноом Ч’еен виявився не в змозі. В кінцевому рахунку він змушений був погодитися на повернення Нуун Ухоль Чаака до Мутуля. Пігулку було трохи підсолоджено знаками зовнішньої пошани тікальського правителя до священного Канульського владаря. Десь між 657 та 662 роками відбулася зустріч двох родичів і суперників, Нуун Ухоль Чаака та Бахлах Чан К’авііля, на церемонії ініціації майбутнього спадкоємця калакмульського трону Йіч’аак К’а’к’а. Цю зустріч за участю Йукноом Ч’еена Стенлі Гюнтер назвав “угодою в Йашха”. На ній мабуть і було остаточно вирішено, що Нуун Ухоль Чаак повертається на престол священних Мутульських владарів, а Бахлах Чан К’авііль залишається в Дос-Пілас [12].

Відмову від батьківського престолу Бахлах Чан К’авііль прагнув компенсувати успіхами у війнах проти сусідів. Влітку 662 року він напав на Кобан (місто в Петені, ближче невідоме), на початку 664 року захопив знатного бранця з південного петенського міста Мачакіла. Але в цілому 660 роки, особливо їхня друга половина, були напрочуд спокійним періодом у житті царя.

На початку 670-х років затишок змінився бурею. На той час головний дос-піласький союзник Йукноом Ч’еен був уже дуже старим (він народився у 600 році) і зовнішня активність Хуштетууна зменшилася. Цим і спробував скористатися Нуун Ухоль Чаак. У грудні 672 року тікальські війська напали на Дос-Пілас. Тоді вже Бахлах Чан К’авііль змушений був тікати зі свого міста разом із вагітною дружиною – царівною з Іцана. Це була щонайменш третя за його життя втеча з власного міста. Спочатку вигнанці знайшли притулок у місті Чаак Наах (ближче невідоме). Там у Бахлах Чан К’авііля народився син, майбутній цар Іцамна Кокаах К’авііль. Але і в Чаак Наах суперник не дав йому спокою.

У травні 673 року Нуун Ухоль Чаак спалив два союзні Бахлах Чан К’авіілю міста (одне з них – це можливо Вака’ – Ель-Перу в північно-західному Петені, давній союзник Калакмуля). В листопаді того ж року загрозливе становище склалося для одного з найближчих союзників Калакмуля – розташованого в північно-західному Петені міста Сак Нікте (Ла-Корона), і його правитель К’ініч Йоок втік до Калакмуля [13]. Дос-піласький цар-вигнанець змушений був рятуватися далі – у Хіш Віц [14], де правив Ханааб Ті’ Ч’еен. Це місто також належало до союзників Канульських владарів. Принаймні, у 660-х – 670-х роках його правителі встановили династичні зв’язки з П’єдрас-Неграс, головною опорою Калакмуля на Усумасінті. У квітні 675 року вже і Бахлах Чан К’авііл змушений був залишити якесь місто, яким імовірно правив.

Однак це були останні успіхи Нуун Ухоль Чаака. Старий Йукноом Ч’еен зібрав сили і почав тіснити тікальського супостата. Близько 675 року одна з калакмульських царівен з’являється в Ель-Перу, приблизно за два роки до того захопленого Нуун Ухоль Чааком. Отже, місто було повернуто правителеві, прихильному до Канульських владарів. Навесні того ж року до Сак Нікте – Ла-Корони за допомогою спадкоємця Йукноом Ч’еена Йукноом Йіч’аак К’ак’а повертається калакмульський союзник К’ініч Йоок Акан. У січні 677 року Йукноом Ч’еен присутній на церемонії коронації нового правителя Канкуена з довгим ім’ям Іцам Чан А’к Вітаак. С. Гюнтер гадає, що попередній канкуенський цар втратив владу внаслідок ворожих дій з боку тікальців [15].

Нарешті, у грудні того ж 677 року Калакмуль і його союзники досягли вирішального успіху. Нуун Ухоль Чаак закріпився тоді у місті Пулуль, на заході Петену [16]. Йукноом Ч’еен напав на нього і вибив з міста, тікальський владар втік до місцевості Ті’ Патуун. Через сім днів, у день 9 Іміш 4 Паш, 20 грудня 677 року, Бахлах Чан К’авііль повернувся після п’ятирічного вигнання у Дос-Пілас.

Проте війна цим не закінчилася. Ворожнеча між двома членами роду Мутульських владарів стала непримиренною, і як раніше Нуун Ухоль Чаак намагався добити Бахлах Чан К’авііля, так зараз дос-піласький владар прагнув знищити виснаженого тривалою війною родича. Наприкінці квітня війська правителя Тікаля було розгромлено, а сам він імовірно загинув. Вояки Бахлах Чан К’авііля вдерлись у рідне місто свого царя і влаштували там різанину. “У день 11 Кабан 10 Соц’ повалено зброю Нуун Ухоль Чаака, пролито кров, нагромаджено черепи тринадцяти підрозділів мутульців” – каже напис на Ієрогліфічних сходах 2 з Дос-Пілас. Можливо, що на певний час війська з Дос-Пілас зайняли Тікаль (у 679-682 роках там, здається, не було власного правителя). Однак утримати Мутуль не змогли. Після п’ятдесяти років вигнання та боротьби Бахлах Чан К’авііль таки повернувся до батьківського міста, але надто запеклим його ворогом, щоб в ньому залишитись.

У “ювілей” 9.12.10.0.0, 10 травня 682 року, в Дос-Пілас було присвячено ієрогліфічні сходи на честь перемоги над Тікалем [17]. Сам Бахлах Чан К’авііль відправився святкувати “ювілей” до своїх друзів і покровителів у Чіікнааб. Але він був ще на дорозі до Калакмуля, коли дізнався, що його влада в Тікалі пала, а син загиблого Нуун Ухоль Чаака молодий Хасав Чан К’авііль посів престол священних Мутульських владарів [18]. Бахлах Чан К’авііль з’явився у Калакмулі в супроводі знатного тікальського бранця Нуун Балама і був радо зустрінутий Йукноом Ч’ееном. У день “ювілею” два старі царі танцювали на Головній площі Міста Трьох Каменів перед очима калакмульців: один у костюмі Бога Кукурудзи на ягуаровому троні, інший – у костюмі того ж божества на зміїному троні. Попри урочистий прийом Бахлах Чан К’авііль не одержав допомоги для відвоювання Тікаля, а може він її вже і не просив.

В будь-якому випадку свій останній візит до Йукноом Ч’еена дос-піласький владар розглядав як подію неабиякої важливості. Запис про це вміщена на єдиній відомій стелі цього царя – стелі 9 із Дос-Пілас.

Записи, що дійшли від останніх років правління Бахлах Чан К’авііля, кажуть головним чином про його участь в урочистих ритуалах. У грудні 684 року цареві виповнилося три двадцятиріччя. Він протанцював урочистий танець на платформі Хуш Ахен Ч’еен, про що було зроблено запис на сходинці, якою доповнили побудовані за два роки до того ієрогліфічні сходи.

Менше ніж через півтора роки Бахлах Чан К’авііль знову відправився до Чіікнааба – Калакмуля. Цього разу мета подорожі була сумною. Навесні 686 року на вісімдесят шостому році життя помер Йукноом Ч’еен, старий союзник і покровитель. Вони були знайомі сорок років і не раз були один одному опорою. Бахлах Чан К’авііль був присутній на коронації тридцятисемирічного Йукноом Йіч’аак К’а’к’а, того самого, на чиїй ініціації в Сакха Йукноом Ч’еен колись зібрав Бахлах Чан К’авііля та його тікальського родича-ворога.

Останній раз Бахлах Чан К’авііля згадано на стелі 5 з Агватеки як учасника “ювілейного” обряду в день 9.13.0.0.0 (692 рік). Це були непрості часи для Калакмуля та його союзників. Безперервні війни Йукноом Ч’еена вочевидь підірвали сили міста і його спадкоємець вже не міг підтримувати колишню зовнішньополітичну могутність Чіікнааба. Навпаки, Хасав Чан К’авііль, син вбитого своїм дос-пілаським родичем Нуун Ухоль Чаака, виявився виключно енергійним правителем і вже у 691 році змусив калакмульців сплатити данину Тікалю. Серед усіх цих бурхливих подій Бахлах Чан К’авііль вирушив у путь до поселення предків. С. Гюнтер висловлює припущення, що він міг загинути на війні проти Тікаля та його союзників [19], але свідчень на користь цього немає. Підбиваючи підсумок бурхливого життя першого правителя Дос-Пілас, той же дослідник пише:

“[Його] ім’я … може бути перекладено ‘К’авііль розбиває небеса’, і, здається, згадує грим і блискавку, що супроводжують вражаючі урагани, які регулярно перетинають південні рівнини майя. Ім’я чудово уловило вдачу цього давньомайяського правителя” [20].

Бахлах Чан К’авіілеві успадкував його син від іцанської царівни Іцамна Кокаах Ба’лам. Царював він недовго, не більше шести років, але саме за його правління було споруджено Ієрогліфічні сходи 2, завдяки написам на яких біографія Бахлах Чан К’авііля відома нам краще, ніж у випадку будь-якого іншого стародавнього правителя майя.

Жінка та війна

Під час свого візиту до Калакмуля в “ювілей” 9.12.10.0.0 Бахлах Чан К’авііль, хоч і не одержав підтримки для відвоювання Тікаля, досяг важливого зовнішньополітичного успіху. Канульські владарі погодилися на те, щоб посадити його доньку Іш Вак Чан Халам Ахав Лем [21] на трон Вак Каба – Наранхо. Мати цієї дівчини, Іш Вак Булу’ походила з роду “західних калоомте”, тобто, можливо, належала до родини калакмульських царів.

Деталі подій, що призвели до воцаріння дос-піласької царівни в Наранхо, погано відомі. Фрагменти каракольських написів кажуть, що тридцять сьомий за рахунком цар Наранхо К’а’к’ Шіів Чан Чаак у лютому 680 року напав на Караколь і здобув перемогу. Йому мабуть вдалося захопити і саме вороже місто, оскільки споруджені там близько 642 року знамениті ієрогліфічні сходи були перевезені в Наранхо, а один із блоків знайшли в Уканалі (розташований у 32 кілометрах на південь від Наранхо), що імовірно був союзником Са’альських владарів. Проте, як зазначають, коментуючи напис із Караколя, С.Мартін і Н.Грюбе, “оповідання такого сорту… зазвичай кажуть про поразку лише для того, щоб протиставити її наступній остаточній перемозі”, і обгрунтовано припускають, що між 680 і 682 роками Караколь завдав удар у відповідь, який призвів до загибелі тридцять сьомого священного Са’альського владаря, а мабуть і всієї його родини [22].

Враховуючи, що Караколь, як і Дос-Пілас, був традиційним союзником Калакмуля, а його війна з Наранхо відбулася невдовзі після розгрому Бахлах Чан К’авіілем Тікаля, можна припустити, що це також були епізоди масштабного протистояння двох петенських політичних гігантів, де Хуш Віца’ – Караколь обстоював інтереси Чіікнааба, а Вак Каб – Наранхо – Мутуля.

Всього через сто дванадцять днів після переговорів у Калакмулі, у день 9.12.10.5.12, 4 Еб 10 Йаш, 25 серпня 682 року, після тривалої та нелегкої подорожі (від Дос-Пілас до Наранхо по прямій більше 120 кілометрів) дочка Бахлах Чан К’авііля прибула до свого нового міста. Разом із нею до Наранхо було принесено, імовірно, ідоли богів Йаш Ік’аль Мо’ Тоок’ і Йаш Хічаль Бакаб. Через три дні після прибуття до Вак Каб дос-піласька царівна присвятила храм на піраміді у місті з назвою Цоб Віц.

Іш Вак Чан Халам Ахав Лем побралася з кимсь із членів попередньої са’альської династії. Ім’я її чоловіка відомо лише на двох пам’ятках: К’а’к’ У-“Кам’яне Лезо”-в Чан Чаак, при цьому, він не був включений до рахунку царів Наранхо. Саймон Мартін та Олександр Токовінін вважають, що він ніколи не вважався царем Наранхо і, можливо, навіть і не мешкав у Машамі [23]. У січні 688 року у подружжя народився син, названий К’а’к’ Тілів (“Вогняний Тапір”). А через п’ять з половиною років Іш Вак Чан Лем залишилася вдовою з маленькою дитиною на руках. Про обставини смерті її чоловіка наранхоські написи мовчать.

Однак усього через двадцять днів після коронації маленького К’а’к’ Тілів Чан Чаака у травні 693 року війська Наранхо здобули перемогу над ворогами з міста К’інчіль Каб. Зрозуміло, що п’ятирічний цар не став би розв’язувати війну через декілька днів після вступу на трон. Отже, наранхосьці були стороною, що оборонялася, і дуже імовірно, що рання смерть чоловіка Іш Вак Чан Лем знаходилась у безпосередньому зв’язку з ворожим нападом.

Так чи інакше, слід віддати належне енергії та організаторському талану молодої жінки. Війська Наранхо не тільки відбили атаку, але й розвинули успіх. У вересні 693 року вони захопили та спалили Туубаль (це місто згадується на посудинах із Петену), а ще через три місяці – Біталь (місто, відоме також у написах з Караколя). Подальший хід подій виявив, хто стояв за другорядними К’інчіль Каб, Туубалем і Біталем. У січні 695 року у місцевості К’ан Т’уль, “Жовтий Кріль”, вояки з Наранхо здобули перемогу над військом тікальців, у полон потрапив тікальський полководець Сійях К’авііль. Рівно через тридцять днів Іш Вак Чан Лем відзначила перемогу на “ювілейному” святі 9.13.3.0.0, 8 Ахав 13 Поп.

Успіх Наранхо спонукав і його калакмульських сюзеренів напасти на Тікаль. Але похід Йіч’аак К’а’к’а, в якому брали участь і вояки з Наранхо, зазнав у серпні 695 року цілковитої невдачі. Якийсь “чоловік із Са’альського народу” був принесений в жертву на святі переможців у Тікалі.

Однак на становищі Наранхо ця невдача, здається, істотно не позначилася. У березні 696 та у травні 697 років війська Іш Вак Чан Халам Ахав Лем здобули перемоги ще над двома містами, Комком (ймовірно Буенавіста-Ель-Кайо) та Ба’ламхоль (Віцна’). Розкопки у Віцна’, у 32 км на північ від Наранхо, виявили сліди нищівної пожежі, що сталася наприкінці VII століття, після чого поселення майже на століття занепало. Щоправда, решток людей знайдено не було, з чого можна припустити, що мешканці чи то втекли перед нападом, чи то були примусово переселені [24].

У розпал війни в Центральному Петені в Дос-Пілас помер зведений брат Іш Вак Чан Халам Ахав Лем цар Іцамна Кокаах Ба’лам I дня 11 Ахав 13 Во (24 березня 698 року) на трон вступив інший її єдинокровний брат, двадцятип’ятирічний Іцамна Кокаах К’авііль.

Церемонія коронації була обставлена надзвичайно пишно: новий правитель перед ідолами богів-Веслярів та Унен К’ан Чаака взяв особливе берло-xote, а також скриню із священними предметами.

Між тим Наранхо спромоглося помститися своєму старому кривдникові місту К’інчіль Каб та його союзнику К’ан Віц – Уканалю. У травні 698 року К’інчіль Каб було захоплено та спалено, а у вересні та ж доля спіткала К’ан Віц.

У квітні 699 року в Наранхо було влаштовано урочисту церемонію на ознаменування перемог. У світлі повного Місяця Іш Вак Чан Лем як уособлення Місячної Богині топтала зв’язаного бранця з К’інчіль Каб.

Через три роки Іш Вак Чан та її чотирнадцятирічний уже син відсвяткували “ювілей” 9.13.10.0.0. Під час церемонії мешканцям Наранхо було показано полоненого Іцамна Кокаах Балама, владаря з К’ан Віц, який здійснив кровопускання (незрозуміло, було його захоплено ще в 698 році, чи напередодні свята).

Докладний виклад подій вдалої для Наранхо війни було вміщено на ювілейних стелах, поставлених окремо Іш Вак Чан і К’а’к’ Тілів Чан Чааком (зараз їх прийнято позначати як “Стела 24” та “Стела 22”).

Про участь дос-пілаських нащадків Бахлах Чан К’авііля у петенських війнах 690-х – 700-х рокі відомо мало, хоча Іцамна Кокаах К’авііль традиційно підтримував зв’язки з Калакмулем і був ворожий Тікалю. В напису нас стелі 8 у зв’язку з невідомою подією, що сталася у вересні 702 року, згадано священного Канульського владаря Йукном Ток’ Ті’ К’авііля, а текст на стелі 1 повідомляє про перемогу над тікальцями у 705 році і захоплення у полон тікальського полководця.

Зразковий войовник

Про чотири роки, наступні за 702, відомостей в наранхоських написах немає. Мовчання перериває звістка 706 року про перемогу над містом Йомооц (відома чудово виконана ваза-трипод з каліграфічним написом, що належала ахк’ухууну з цього міста).

Наступні відомі нам епізоди історії Наранхо стосуються війни, що точилась у 710-711 роках з найближчим західним сусідом царства К’а’к’ Тіліва – Йашха’. Вона була продовженням боротьби між Наранхо та Тікалем, оскільки тодішній йашхаський правитель був одружений з тікальською царівною. У березні 710 року К’а’к’ Тілів Чан Чаак захопив і спалив передмістя Йашха’; родичі йашхаського владаря та його тікальська дружина втекли з міста. Через три місяці, у червні, Са’альському владареві вдалося захопити саме місто. Щоб послабити магічну силу ворожих правителів, К’а’к’ Тілів Чан Чаак влаштував там варварське дійство: з розритої могили було вийнято кістки йашхаського правителя Йаш Болон Чаака і розкидано по країні. Проте, перемога не була цілковитою – тривав спротив з боку йашхаського передмістя Сакха. Успіху в боротьбі з ним наранхосьці досягли лише через рік, у квітні 711 року.

Тікальський Хасав Чан К’авііль ужив невідкладних заходів для зміцнення свого впливу в районі озера Йашха. У жовтні 711 року його посланець, наачтунський правитель Чан Сак Вайіс прибув до сусіднього з Йашха Топоште (це поселення розташовано на острові посеред озера, тому встояло перед вояками з Наранхо). Там він викопав з могили кістки покійної місцевої цариці Іш Туунте Каймак і урочисто переніс їх до Тікаля. Хасав Чан К’авііль либонь побоювався, щоб з останками з якихось причин шанованої в Тікалі жінки не вчинили те саме, що й з кістками Йаш Болон Чаака.

У грудні 711 року двадцятитрирічний К’а’к’ Тілів Чан Чаак відзначив “ювілей” 9.14.0.0.0, 6 Ахав 13 Муваан. Через двісті днів у написах Наранхо востаннє з’являється Іцамна Кокаах Ба’лам із К’ан Віц – Уканаля. Л. Шіле висловила думку, що йдеться про ритуал, під час якого його нарешті принесли в жертву після щонайменш десятирічного полону [25]. Але дуже пошкоджений текст не дає достатніх підстав для такого висновку; важко навіть сказати, чи виступав Іцамна Кокаах Ба’лам в якості бранця, чи як залежний правитель. Зрозуміло лише, що подія сталась у присутності наранхоського царя.

У цей час К’а’к’ Тілів Чан Чаак контролював достатньо велику територію. Написи 712 року свідчать, що царі Йомооц та К’ан Віц, які воцарилися в тому році, визнавали наранхоського правителя своїм верховним владарем. Під його впливом знаходився й Туубаль, царівна з якого на ім’я Іш Унен Балам стала дружиною К’а’к’ Тіліва [26].

У лютому 714 року в Наранхо відбулися урочистості на честь першого “двадцятиріччя” царювання К’а’к’ Тілів Чан Чаака. Окремі стели у зв’язку з цим поставили поряд сам молодий правитель та його мати.

На цих пам’ятках згадок про калакмульських сюзеренів уже немає, але підкреслюється зв’язок із засновником старої наранхоської династії Ах Нумсахом.

Невдовзі, однак, відбувся новий ворожий виступ з боку Сакха, яке Са’альському владареві вдалося взяти та спалити наприкінці вересня 714 року. Після цього, здається, було досягнуто мирної угоди між Наранхо і Тікалем. Принаймні на “ювілейній” церемонії, що її Іш Вак Чан та її син відзначили у день 9.14.3.0.0 (14 листопада 714 року) був присутній і здійснив церемонію “розкидання курінь” Ах Калоом із Мутуля-Тікаля, мабуть, представник Хасав Чан К’авііля І [27]. Під час святкування наранхоський цар та його мати встановили парні стели. К’а’к’ Тілів Чан Чаак разом із тікальським гостем виконав танець із “Трьома Кременями”, а вночі у вбранні Бога-Ягуара Загробного Світу здійснив ритуал висвердлювання вогню [28].

У квітні 716 року священний Са’альський владар здобув перемогу над ще одним невідомим нам містом. Цим повідомленням закінчується відома нам біографія К’а’к’ Тілів Чан Чаака. Він помер у розквіті сил, проживши трохи більше 40 років [29].

Крім написів на стелах збереглися деякі речі, що належали цьому правителеві. Зокрема, кільцевий напис на “Вазі з Буенавіста” каже:

“Ось з’явився келих для свіжого лісового какао К’а’к’ Тілів Чан Чаака, священного Са’альського владаря, Сак Чувена із Вак Каба” [30].

Для нього ж було виконано вазу зі сценами з міфу про Кроля-крадія (його докладно розглянуто в розділі 3.2.). Вибір сюжету і не особливо церемонні вирази, вжиті в тексті, виявляють схильність царя-войовника до соковитого і не дуже обтяженого умовностями гумору.

Рівновага

Через декілька років після переможного завершення К’а’к’ Тілів Чан Чааком війни в районі озер Йашха і Сакнааб його дос-піласький дядько Іцамна Кокаах К’авііль також виявився втягнутим у збройний конфлікт. У січні 717 року він здобув перемогу над містом Ніктеіль Наах. На початку 720-х років влада цього царя поширювалася практично на весь басейн Ріо-Пасьон та її південного притоку Ріо-Петешбатун. Під час “ювілею” 9.14.10.0.0 (жовтень 721 року) він спорудив стели в Дос-Пілас (стела 15) і в Тамариндіто, а в Сейбалі прикрасив престол головних місцевих богів. Через три роки, Іцамна Кокаах К’авііль відзначив “тринадцятиріччя” 9.13.0.0.0 (724 рік), присвятив у Дос-Пілас ще одні ієрогліфічні сходи (Ієрогліфічні сходи 1) і взяв участь у ритуальному танці.

Після цього він прожив недовго і помер 22 жовтня 726 року, а через три дні був похований у Дос-Пілас у присутності численних підпорядкованих владарів. Розкішне поховання, що імовірно зберегло рештки цього правителя, було знайдено на дев’ятиметровій глибині під Структурою L5-1.

Наступні події в Дос-Пілас досить темні. Іцамна Кокаах К’авііль імовірно мав сина, майбутнього царя К’авііль Чан К’ініча. Однак, після понад як двомісячного міжцарів’я престол в Дос-Пілас зайняв якійсь…н Ті’ К’авііль [31]. С.Мартін і Н.Грюбе вважають, що мала місце узурпація влади впливовим воєначальником – опікуном малолітнього спадкоємця [32]. Дійсно, написи підкреслюють войовничість нового дос-піласького правителя. Тексти називають його “господар семи бранців”, він має постійний титул “хазяїн К’ін Балама”, скрині з ідолом, що шанувався в Тікалі [33]. Вперше цей чоловік згадується як переможець над тікальцями у 705 році. Потім він з’явився в Дос-Пілас у 716 році, коли на “ювілейному” святі в день 9.14.5.0.0 взяв участь у публічному танці разом із Іцамна Кокаах К’авіілем.

Наступник К’а’к’ Тілів Чан Чаака на троні Наранхо на ім’я Йаш Майуй Чан Чаак уперше згадується у зв’язку з неясною подією, що сталась у серпні 725 року, тобто ще за життя попередника. Коли він зайняв престол Са’альських владарів, невідомо. Невідомо також, чи він доводився попереднику сином, чи братом, але його приналежність до тієї ж родини не викликає сумнівів: цариця Іш Вак Чан Халам Ахав Лем зберігала своє високе становище і взяла участь у “ювілейній” церемонії в день 9.14.15.0.0 (вересень 726 року). На думку Стівена Хаустона вона померла 10 чи 11 лютого 741 року [34].

Цікаво, що запис про смерть старої цариці ми знаходимо не в Наранхо, а в її рідному Дос-Пілас. Отже, зв’язки між двома лініями нащадків Бахлах Чан К’авііля підтримувалися, хоча головна увага…н Ті’К’авііля була зосереджена на справах в басейні Ріо-Пасьон. В середині 730-х років виявив непокору Сейбаль. У листопаді 735 року…н Ті’ К’авііль захопив місто і, між іншим, знищив написи Пат К’авііля, імовірно одного з попередніх сейбальських царів, чимось особливо неприємні для Дос-Пілас чи Агватеки. Через декілька днів правитель Сейбаля Йіч’аак Балам був приведений у Дос-Пілас і мабуть принесений там у жертву [35]. При цьому записи про свої перемоги…н Ті’ К’авііль з ретельним паралелізмом робив і в Дос-Пілас, і в Агватеці, демонструючи рівну прихильність до обох міст. Імовірно, Агватека стала його другою столицею, чи цар походив із цього міста.

Правитель виявляв, щонайменш про людські очі, турботу про свого юного вихованця К’авііль Чан К’ініча. На вишуканій панелі 19 зображено ритуал кровопускання цього підлітка, виконаний у присутності самого владаря, його жінки Іш “G1” К’авііль, царівни з Йак К’ан – Канкуена, та юних царевичів із Тікаля та Калакмуля.

Тим часом головний союзник Дос-Піласа та Наранхо, Канульські владарі, після катастрофічної поразки, понесеної від мутульського Йік’ін Чан К’авііля між 734 та 736 роками, перестали бути помітною політичною силою в Петені. Саймон Мартін навіть припустив, що не пізніше 751 року в Хуштетуун – Калакмулі Канульську династію змінили Сууц’ські владарі, імовірно, із сусіднього Ошпемуля [36]. Проте, дослідник виходив із неповного тексту на калакмульській стелі 62. Після ідентифікації її верхньої частини стало очевидно, що згаданий там “священний Сууц’ський владар” Йаш Чііт Ху’ун Віц’ Нах Кан лише брав участь у “ювілейній” церемонії розкидання курінь разом із “Хуштетуунським калоомте”, яким був у той час Болон Каналь Ахав К’авііль, що в інших випадках має титул Канульського владаря [37].

Але незалежно від того, зберегли Канульські владарі після 736 року владу над Калакмулем, чи ні, у справи інших майяських політій вони більше не втручалися.

На початку 740-х років…н Ті’ К’авііль імовірно хворів. Принаймні, він поквапився здійснити “ювілейний” ритуал розкидання курінь за 180 днів до самого “ювілею” 9.15.10.0.0. Побоювання царя справдилися: він помер 28 травня 741 року, не доживши 29 днів до “ювілейної” дати. А за три дні до “ювілею” царем Дос-Пілас і Агватеки став К’авііль Чан К’ініч.

Катастрофи у Наранхо та Дос-Пілас

Наранхоський Йаш Майуй Чан Чаак (про його правління взагалі мало відомо) після смерті цариці Іш Вак Чан привів Вак Каб до страшної політичної катастрофи. Місто виявилося активним учасником війни, яку коаліція петенських міст вела проти тікальського владаря Йік’ін Чан К’авііля. Влітку 743 року той здобув перемоги над Йашха’ [38] та Ваках – Ель-Перу, а на початку лютого 744 року, у перший день майяського року 7 Бен 1 Поп, в тому самому Тубалі, де не вперше стикалися Мутульські та Са’альські владарі, нищівної поразки зазнали війська Наранхо. Йаш Майуй Чан Чаак був захоплений в полон і принесений в жертву в Тікалі.

В Наранхо панувала розгубленість, наступний цар із пишним тронним ім’ям Бахлах Ток’ К’а’к’ Йіпій Чан Чаак (“Розбиває Кременевим Списом та Посилює Вогонь у Небесах Чаак ”) був коронований лише у серпні 746 року.

Певний час опір Тікалеві очолював правитель Хольмуля Вілан Чак Ток Вайіб. Але наприкінці 748 року і він був захоплений у полон і страчений у ворожій столиці. З подіями війни між Тікалем та ворожою йому коаліцією були імовірно пов’язані також воєнні дії, що їх дос-піласький К’авііль Чан К’ініч вів у 743 році проти Ель-Чорро, а в 745 проти Йашчілана і Мотуль-де-Сан-Хосе. На відміну від свого наранхоського кузена він був більш удачливим і здобув перемоги над противниками, хоч, імовірно, не дуже великі.

К’авііль Чан К’ініч всіляко демонстрував прихильність до правителів підпорядкованих міст. Ворожнеча з Сейбалем часів його попередника змінилася самою ніжною дружбою. В 744 році правитель Дос-Пілас узяв участь в “ювілейних” ритуалах дня 9.15.3.0.0 в Сейбалі разом із місцевим владарем Йіч’аак Баламом. У травні 746 року К’авііль Чан К’ініч знову був у Сейбалі, де здійснив обряд “розкидання курінь” за два дні до “ювілею” 9.15.15.0.0, а в день самого “ювілею” виконав цей ритуал у Тамариндіто. У жовтні 747 року дос-піласький цар знов відвідав Сейбаль, щоб бути присутнім на церемонії вступу на якусь посаду сейбальського царевича К’ініч Балама. За всіми цими відвідинами та церемоніями проглядаються спроби зберегти єдність царства Мутульських владарів на Ріо-Пасьон. Однак, воно невідворотно розпадалося.

Переломним став січень 761 року. Тоді невідомий нам ворог завдав К’авііль Чан К’інічу поразки і примусив до втечі, а трохи пізніше захопив і зруйнував місто. Текст називає руйнівниками богів – покровителів міст на Ріо-Пасьон, та й переможний напис було зроблено на ієрогліфічних сходах, побудованих в Тамариндіто. Отже, противники дос-піласького царства походили з не дуже далеких країв. Очевидна причетність до подій Чаналь Балама з Тамариндіто. Однак, чи діяв він самостійно, чи разом із якимись союзниками – сказати важко. Дані археології дозволяють з’ясувати катастрофічний для Дос-Пілас характер події: в місті раптово припиняється будівництво, залишаються незавершеними розкішні Ієрогліфічні сходи 1. Імовірно, мешканці залишили стару столицю.

Останнє відродження Вак Кабу

Про більше ніж півстоліття історії Вак Кабу – Наранхо після розгрому у 743 році ми маємо дуже обмежені відомості. У 755 році престол зайняв К’а’к’ Укалав Чан Чаак, син К’а’к’ Тілів Чан Чаака, відомий також під ім’ям Ах Тоок’ (досить довго вважалося, що це різні особи). Єдиним повідомленням про воєнні дії за цей час є запис про перемогу над Біталем у березні 775 року.

Щоправда, на стелі 11 цар топче зв’язаного бранця, неясно, проте, був він захоплений у війні з Біталем, чи під час якогось іншого воєнного конфлікту. З Йашха встановилися мирні стосунки, жінка з цього міста стала дружиною правителя. Головна тема наранхоських написів доби К’а’к’ Укалав Чан Чаака – участь царя в ритуалах: церемонії на честь Чан Йопаата в 771 році, танці з предметом, що називається Уб Йопаат через 78 днів, танці під час “ювілейної” церемонії в день 9.17.10.0.0 (листопад 780 року).

Коли помер цей цар – невідомо. Про його сина і спадкоємця К’ех…ль К’авііля відомо лиш з напису на блюді, знайденому в сусідньому Хольмулі. У будь-якому випадку, правив він дуже недовго.

На Ріо-Пасьон після розгрому у 761 році Дос-Пілас протягом наступного десятиріччя панували міжусобиці. Напис на стелі 6 із Сейбаля згадує під 771 роком такого собі Хуш Ч’абналь… Чаака з титулом священного Мутульського владаря. Він веде збройну боротьбу з “десятьма владарями – мутульцями” і називає себе “хазяїном Ах Тоб Ахава”, якого в день “ювілею” 9.17.0.0.0 (20 січня 771 року) коронує правителем Сейбаля.

У Наранхо у лютому 784 року правителем став тринадцятирічний Іцамна Кокаах К’авііль Чан Чаак, син К’а’к’ Укалав Чан Чаака від головної дружини. Цікаво, що народився хлопець чомусь не в Наранхо, а в Ті-Патуун (чи Ті-Паптуун), маловідомому місті на сході Петену [39].

Найбільш помітною подією його правління була довга (799 – 803 роки) війна, яку цей цар і його полководець К’а’к’ Цуль Чан Чаак вели проти Йашха. Її дуже докладно описано на “Стелі 12” з Наранхо та знайденій у 2015 році “Комкомській вазі” [40]. Написи рясніють звістками про спалені ворожі поселення, знищені війська, отриману данину, але сама кількість звитяжних реляцій свідчить про важкі та затяжні воєнні дії. Тільки з лютого до серпня 799 року наранхоськими військами було спалено п’ять поселень в області Йашха. Центральною подією війни стало захоплення та спалення власно міста Йашха у день 9.18.8.16.6, 6 Кімі 19 Ч’еен, 18 липня 799 року:

“зруйновано посеред поселення Йаша’ (ідола бога) Хуш К’авііля, спалено Чан Нааб …ль, потім утік позбавлений магічної сили та обрядових здатностей К’ініч Лакам Ну’н, з’явився у місцевості москітів владар Йаша’” [41].

Пограбунок та плюндрування міста та його околиць тривали чотири дні. У війні, можливо, брав участь також Караколь: напис із датою 800 рік повідомляє про захоплення каракольським полководцем К’ініч Хой К’авіілем правителів Біталя та Уканаля.

Агонія на Ріо-Пасьон

Останній відомий правитель Агватеки Утан Уте’ К’ініч [42] зявляється в запису про “ювілейний ритуал на початку двадцятиріччя 9.18.0.0.0, 7 жовтня 790 року. Цар підкреслює свою войовничість: має титул “господар трьох бранців” і топче зв’язаного полоненого.

В 793 році Утан Уте’ К’ініч здобув ще одну перемогу і захопив бранця. Нарешті, у квітні 802 року він був присутнім на коронації правителя невеликого міста Ла-Амеліа. Ім’я цього нового правителя – Лачан К’авіільналь Ах Тоб Ахав (він народився в 760 році) – частково співпадає з іменем сейбальського владаря, який царював з 771 року.

У 800 році сейбальський Ах Тоб Ахав був ще живий. Таким чином, можливо, що саме він у 802 році за сприяння агватекського царя включив до своїх володінь Ла-Амеліа. Деякі обставини свідчать на користь такого припущення: обидва Ах Тоб Ахави полюбляють гру в м’яч (сейбальський грає у 800 році, ла-амелійський – у 804), стела 7 із Сейбаля та панель 2 з Ла-Амеліа репрезентують схожий персонаж: літнього приземкуватого чоловіка з важким підборіддям і зморшкою біля роту.

Цей Ах Тоб, що також має титул “священного Мутульського владаря”, розвиває у своєму маленькому містечку бурхливу будівельну діяльність: ставить стелу, встановлює декілька рельєфних панелей, а у 807 році навіть присвячує ієрогліфічні сходи.

Записом 807 року письмові повідомлення про дос-піласько-агватекське царство закінчуються. Дані археології проливають трохи додаткового світла на болісну агонію класичних міст на Ріо-Пасьон.

Кривава трагедія близько 800 року сталась у Канкуені. Розкопки 2005 року виявили в засипаній водоймі поряд із центральною пірамідою кістки тридцяти однієї людини, в тому числі дітей і підлітків, деяких у багатих прикрасах, зі слідами насильницької смерті, неподалік у неглибокій похапцем виритій могилі – тіла місцевого владаря та його дружини, а біля царського палацу – частково розчленовані кістяки ще 12 осіб [43].

Археологічні дослідження показали, як протягом декількох десятиріч між 760 і 830 роками тут відбулося переродження міст в укріплені фортеці, потім – у невеликі містечка, і нарешті – у крихітні поселення:

“… Більшість палацових і храмових будівель перетворилася на щебінь, а мешканці (імовірно примножені за рахунок біженців з сільських околиць) жалюгідно животіли у простих критих соломою хижках, скупчених всередині стін” [44].

Центральну площу блискучого колись Дос-Пілас зайняли криті соломою убогі халупи, а палац Бахлах Чан К’авііля та Іцамна Кокаах К’авііля розібрали, щоб побудувати два кільця грубих захисних мурів навколо. Подібні ж укріплення, хоча більш солідні, було зведено в сусідньому Пунта-де-Чіміно. Навколо Агватеки було зведено стіни завдовжки майже п’ять кілометрів, але вони не врятували міста. Як показали розкопки, центральна частина Агватеки загинула у вогні, а оселі знаті були з поспіхом залишені, так що жадеїтові прикраси і коштовні мушлі виявилися розкиданими серед глиняного посуду та зерноплющилок [45].

Від кого намагалися в такий спосіб захиститися рештки мешканців класичних міст на Ріо-Пасьон – достеменно невідомо. Однак, знахідки особливої “витонченої оранжевої кераміки”, невластивої майя, змушують підозрювати, що в їх числі були групи вихідців з узбережжя Мексиканської затоки. В Алтар-де-Сакріфісьос, щоправда, життя майяського міста тривало до 849 року, але після цього населення в ньому повністю замінили носії культури “тонкої помаранчевої кераміки” [46].

Проте, ще у другому десятиріччі ІХ століття, відразу після розгрому Агватеки, прибульці імовірно пройшли до південного Петену, де у 817 році в К’ан Віц – Уканалі з’являється “західний калоомте” [47] з немайяським ім’ям Папамаліль.

Через тринадцять років правитель Уканаля на ім’я Ті’ Чан Ек’ приводить владаря, названого Ах Болон Хаабат (чи Ах Болон Хаабтах) до Сейбаля, що стає у найближчі двадцятиріччя центром своєрідної варваризованої держави, правителів якої відвідували царі Тікаля та Калакмуля. В Сейбалі у цей час спостерігається масовий наплив “тонкої помаранчевої кераміки” і теракотових статуеток центрально-мексиканського типу [48]. В середині ІХ століття від Сейбаля залежали Тікаль, Калакм’уль, Мотуль-де-Сан-Хосе та Лакамтуун. Особливо цікавим є запис на стелі 8 із Сейбаля про те, що у 849 році сейбальського царя Ах Болон Хаабат Ват’уль К’ателя відвідав “священний владар із Пу, господар двадцяти гірських поселень”. Слово “Пу”, “Тростина”, є буквальним майяським перекладом центрально-мексиканського “Толлан”, тобто, назви столиці напівлегендарних тольтеків, які саме у ІХ столітті створюють на Мексиканському нагір’ї могутню державу.

Згідно з пізньою мексиканською пам’яткою, так званою “Легендою про Сонця”, тольтекські правителі Мішкоатль і Кецалькоатль завоювали країну Акаллан, яку ототожнюють із сучасним районом Лагуна-де-Термінос, на схід від місця, де Усумасінта разом із рікою Грихальва впадає в море. При цьому згідно з даними іншої пам’ятки ацтекських часів, “Кодексу Чімальпопоки”, Мішкоамасацін (Мішкоатль) правив із року 1 Текпатль до року 1 Каллі, що можуть відповідати 804 та 869 рокам. Таким чином, гостем Ват’уль К’ателя в Сейбалі міг бути тольтекський повелитель.

Є й інші ознаки пожвавлення в цей час контактів між майя та мешканцями Центральної Мексики: в Какаштлі (сучасний штат Тлашкала) з’являється виконаний майяськими майстрами настінний розпис, що репрезентує персонажі з типово майяськими “зміїними смугами”, фігури в майяському одязі зображують на пам’ятках центрально-мексиканського Шочікалько.

Крім Ват’уль К’ателя в числі правителів сейбальського царства під 869 роком згадується Йаш Калоомте К’ухуль Іц’ат, а під 889 – К’ап Сак Нік. Ця держава проіснувала принаймні до 894 року [49], але в кінцевому рахунку виявилася нежиттєздатною і теж зникла.

Кінець Вак Кабу

В Наранхо у 814 році Іцамна Кокаах К’авііля змінив на троні Вашаклахуун Убаах К’авііль.

Він виступає в якості союзника Папамаліля і його каракольських друзів. Становище, цілком зрозуміле, якщо взяти до уваги, що саме у другій половині 810-х років каракольські “священні шановні вожді” успішно воювали проти Тікаля. Однак, після звістки про встановлення стели (це стела 32 з Наранхо) в “ювілей” 9.19.10.0.0 (травень 820 року) і Вашаклахуун Убаах К’авііль, назавжди зникає у пітьмі історичної невідомості. Існувала думка, що наранхоські цари перенесли столицю до розташованого східніше Шунантуніча (“емблемний знак” цього міста той самий, що в Наранхо) [50], однак, імовірніше там правила інша гілка Са’альських владарів. Від останнього відомого правителя Наранхо, К’а’к’так Чан Чаака залишилася поодинока звістка під 842 роком про пов’язаний з війною ритуал, вирізьблена на вівтарі, переробленому з якоїсь старої стели. Десь у другій половині ІХ століття Вак Каб розділив долю своїх сусідів і перетворився на безлюдні руїни.

Примітки

1. M.S.Edmonson. The Ancient Future of the Itza. P. 148.

2. Читання першого знаку в запису його імені (Т351) неясне, він зустрічається з фонетичним підтвердженням -na.

3. Ця пам’ятка має дуже незвичайну долю. Первісно кам’яні сходи було споруджено в Караколі на ознаменування перемог над сусідом. Але в подальшому, коли правителю Наранхо у 680 році вдалося розгромити та захопити Хуш-Віца’, їх було вивезено та поділено між Наранхо та його союзниками, Уканалем і Шунантунічем, де фрагменти сходів знайдено сучасними археологами.

4. Л.Шіле та Н.Грюбе свого часу розглядали вжите у тексті слово k’u’uxaj як присудок із значенням “завдано біль, страждання”, і навіть “покусано, з’їдено”, тому висловлювали думку, що тут може йтися про акт канібалізму щодо принесеного в жертву полоненого (L.Schele and N.Grube. Tlaloc-Venus Warfare. P.113). Однак, ім’я K’uxaaj Sak Chuwen зустрічається в контекстах, ніяк не пов’язаних із війною або смертю.

5. Докладніше див.: C. Helmke, J. Awe. Death Becomes Her: An Analysis of Panel 3, Xunantunich, Belize // The PARI Journal. Vol. 16, No. 4, 2016. Pp. 1- 14; C. Helmke, J. Awe Sharper than a Serpent's Tooth: A Tale of the Snakehead Dynasty as Recounted on Xunantunich Panel 4 // The PARI Journal. Vol. 17, No. 2. 2016. Pp. 1-19; S. Martin. // Maya Decipherment: A Weblog on the Ancient Maya Script, January 20, 2017.

6. Про народження і походження Бахлах Чан К’авііля див.: S. Guenter. The Inscriptions of Dos Pilas associated with B’ajlaj Chan K’awiil., 2002. Рp. 5 – 6, 9, 30-31.

7. Е. Бут вважає, що Бахлах Чан К’авііль прибув до Дос-Пілас у червні 629 року, у чотирирічному віці, а у червні 635 року брав у Тік’алі участь у церемонії ініціації (E.Boot. The Life and Times of B’alah Chan K’awil of Mutal (Dos-Pilas) according to Dos-Pilas Hieroglyphic Stairway 2., 2002. Рp. 4-5). Однак, С. Гюнтер вказує на некоректну реконструкцію дати на сходинці 5, а також висловлює сумнів щодо інтерпретації напису на цій сходинці як прибуття Бахлах Чан К’авііля до Дос-Пілас. Він вважає також, що останній блок на сходинці 4 це запис титула K’UH-MUT-NAL, “священний уродженець Тікаля”, а не звороту UHT-ya MUT, “це сталося в Тік’алі” (S. Guenter. Op. cit. P. 6-9).

8. Назва цього міста, записана знаками “Змій на гілці – HA’”, досі не прочитана.

9. Е. Бут, який поновлює дату в напису як 9.10.10.17.2, 4 Ік’ 15 Мак, 10 листопада 643 року, читає текст K’AM-wi K’AWIL-la, тобто “взяв (скіпетр-)К’авііля” (E.Boot. The Life and Time… Р. 6). Однак, С. Гюнтер зазначає, що читання K’AWIIl-la є сумнівним, отже, і характер церемонії неясний (S. Guenter. Op.cit. P. 12).

10. L.Schele and N.Grube. Tlaloc-Venus Warfare. Р.149.

11. Дата в напису на “Ієрогліфічних сходах 2” є дуже пошкодженою; з певністю можна сказати, що це день Кавак місяця Муваан, не менше 1 року перед 9.11.0.0.0. Поновлення 9.10.18.2.19, 1 Кавак 17 Муваан, пропонують Федеріко Фехсен та Стенлі Гюнтер (S. Guenter. Op.cit. Р.16).

І С.Гюнтер, і Е.Бут виходять з того, що дата на “Ієрогліфічних Сходах 2” поновлюється як “17 Муван”. Проте, як випливає з більш чіткої фотографії, оприлюдненої С. Хаустоном (S. Houston. Dos Pilas, Guatemala // Arqueología Mexicana. Marzo-Abril 2004. Vol.XI. No 66. P.72, foto a), запис в ній не “17 Муван”, а “12 Муван”, що може відповідати 9.10.11.0.19, 2 Кавак 12 Муван, 17 грудня 643 року або ж 9.10.15.1.19, 6 Кавак 12 Муван, 16 грудня 647 року. Сам С. Хаустон віддає превагу першому варіантові, але не виключений і другий.

12. Про дату зустрічі див.: S. Guenter. Op. cit. Pp. 20-21.

13. S. Guenter. . 2006.

14. Існує дві точки зору щодо місцезнаходження Хіш Віц. Згідно з однією воно тотожне сучасному Чікосапоте, місцевості на Усумасінті у 20 кілометрах нижче Йашчілана. Згідно з іншою це місто було розташовано в басейні річки Сан-Педро-Мартір.

15. S. Guenter. Op. cit. P. 26

16. Можливо це місто тотожне Пулульха на узбережжі озера Петен-Іца, відомому з іспанських джерел XVII століття.

17. Ця пам’ятка, “Ієрогліфічні сходи 4”, нещодавно була майже повністю зруйнована, імовірно, грабіжниками старожитностей.

18. Хасав Чан К’авііль І коронувався за чотири дні до “ювілейних” свят, 6 травня 682 року. Владу Бахлах Чан К’авііля в Тік’алі очевидно було повалено раніше, однак, невідомо, коли саме. Таким чином, можливий менш драматичний варіант розвитку подій: Бахлах Чан К’авііль відправився до Калакмуля по допомогу проти повсталого Тік’аля.

19. S. Guenter. Op .cit., P. 30

20. Ibidem, p.2. Можливим похованням Бахлах Чан К’авііля є могила під фундаментом найбільшої споруди Дос-Пілас – “Структури L5-49”.

21. Читання останнього слова її імені є спірним. Пропонуються також читання WIN і TSUK

22. S. Martin, N. Grube. Chronicle of the Maya Kings and Queens. P.73

23. S. Martin, A. Tokovinine, E. Treffel, V. Fialko. La Estela 46 de Naranjo Sa’al, Peten, Guatemala: el hallazgo y texto jeroglífico // XXX Simposio de investigaciones arqueológicas en Guatemala. Museo Nacional de arqueología y etnología, 18 al 22 de julio de 2016. Editores Bárbara Arroyo, Luis Méndez Salinas, Gloria Ajú Álvarez. Tomo II. Guatemala, 2016. Pp. 674-675.

24. D. Wahl, L. Anderson, F. Estrada-Belli, A. Tokovinine. Palaeoenvironmental, Epigraphic and Archaeological Evidence of Total Warfare among the Classic Maya // Nature Human Behavior. 2019, Vol. 3, Issue 10. Pр. 1049-1054.

25. L. Schele and D. Freidel. A Forest of Kings. Рp. 192 – 193.

26. S. Martin, N.Grube. Chronicle of the Maya Kings and Queens. Рp. 74, 77.

27. D. Beliaev. Wuk Tsuk and Oxlahun Tsuk: Naranjo and Tikal in the Late Classic // Paper presented at the Third European Maya Conference, Hamburg, 1998. P.14.

28. Див.: D. Stuart. “The fire enter his house”: Architecture and ritual in Classic Maya texts // Function and Meaning in Classic Maya Architecture, Dumbarton Oaks, Washington, DC, 1998. P. 404.

29. У напису на стелі 13 його названо “тридвадцятирічним владарем”, отже, він прожив більше 40 років.

30. D. Reents-Budet. Painting the Maya Universe: Royal Ceramics of the Classic Period, Purham and London, 1994, fig.5.26a.

31. Перше слово його імені записано знаком із невстановленим читанням, що супроводжується фонетичним комплементом -ni.

32. S. Martin, N. Grube. Chronicle of the Maya Kings and Queens. Р.60, 63.

33. L. Schele and N. Grube. Tlaloc-Venus Warfare. Р.152.

34. Див.: Ibidem, p. 77.

35. Л. Шіле та Н. Грюбе, беручи до уваги те, що цар Сейбаля з таким ім’ям діє в середині 740-х років, вважають, що Йіч’аак Балама було приведено для жертвоприношення, але не вбито (L. Schele and N. Grube. Tlaloc-Venus Warfare. P.161). Однак, однойменні правителі часто зустрічаються в містах майя, тому може йтися про двох різних Йіч’аак Ба’ламів.

36. S. Martin. Of Snakes and Bats: Shifting Identities at Calakmul // The PARI Journal. 2005. № 6(2). P. 7.

37. С.В. Вепрецкий. Политическая история Канульского царства по эпиграфическим источникам / Дисс. к.и.н. М., 2023. Сс. 198 – 199.

38. Це імовірно не сусід і старий суперник Наранхо на берегах однойменного озера, а місто неподалік від Ель-Перу (L.Schele, N.Grube. The Last Two Hundred Years… Р.102).

39. S. Guenter. The Inscriptions of Dos Pilas associated with B’ajlaj Chan K’awiil. P.15.

40. Ch. Helmke, J. A. Hoggarth, J. J. Awe. A Reading of the Komkom Vase discovered at Baking Pot, Belize. San Francisco, 2018. Pp. 44-91.

41. Ibidem. Pp. 67 – 72.

42. Чи “Тан Те’ К’ініч”.

43. J. Skidmore. , November 19, 2005.

44. Див.: M. Coe. The Maya, P.152.

45. T. Inomata. The Last Day of a Fortified Classic Maya Center: Archaeological Investigations at Aguateca, Guatemala // Ancient Mesoamerica, 1997, № 8(12). Рp. 337-351.

46. Див.: G. Willey, A.L. Smith. New discoveries at Altar-de-Sacrificios, Guatemala // Archaeology, V.16, N.Y., 1963, №2. P.86.

47. Одночасний йому правитель Мачакіли так вже не називається: у напису на стелі 3, остання дата якої 9.19.5.16.0, 1 Ахав 13 Кумк’у, Сіх К’ін Чаак ІІ названий “священний мачакільський владар, калоомте”, а на стелі 4 з датою 9.19.10.12.0 – лише “священний мачакільський владар”. Не має титулу калоомте і його спадкоємець Хун Цак Ток’ (відомий між 825 і 840 роками).

48. Див.: J.Sabloff, G.Willey. The Collapse of Maya civilization in the Southern Lowlands: A Considerations of History and Process // Southwestern Journal of Anthropology. Vol.23, № 4 Albuquerque, 1967. Рp. 320-323.

49. Якщо розглядати досить своєрідно записану дату на стелі 13 як 10.3.5.0.0, 7 Ахав.

50. Ibidem, P.182.