Нащадки богів з Міста Великих Вод

Талах Віктор

Невеселе свято

Дата 5 Ламат 1 Моль зустрічається на пам’ятках Паленке частіше за будь-яку іншу, з півдюжини разів. Що ж сталося цього дня, який відповідає нашому 26 липня 615 року, в місті, що його наші сучасники називають Паленке, а стародавні мешканці іменували Лакам Ха, “Великі Води”?

Під похмурим хмарним небом (липень – розпал сезону дощів) святково одягнуті люди зібралися біля невеликого храму. Над будівлею нависло темне громаддя порослих лісом Тумбальських гір. Посеред зібрання стояв дванадцятирічний хлопець, худенький і стрункий, із жвавими карими очима на трохи видовженому вродливому обличчі. Його ввели у храм і посадили на кам’яний трон, що зображував двоголового ягуара. Дебела мужоподібна жінка, мати підлітка, подала синові високий шолом з жадеїтових платівок, обв’язаний царською діадемоюа. Тонкі дитячі руки прийняли важкий убір; погляд пошукав серед присутніх батька – той не належав до царського роду і лише спостерігав за подією. Прикрашений довгим пір’ям шолом злинув угору і повільно ліг на хлоп’яче чоло. К’ініч Ханааб Пакаль, священний Баакульський владар, сів на царювання над народом Лакам Ха.

Навряд чи настрій учасників урочистості був особливо радісним. Навколо повсюдно виднілися сліди пожежі, плюндрування та грабунку, що їх нещодавно зазнало місто. Слід було чекати нової війни, збирати сили для опору та помсти, та чи можна було покладатися на тендітне хлоп’я, яке залишилося останнім нащадком династії Баакульських владарів?

Правителі Хмарної Місцини

На той час історія його роду нараховувала майже двісті років. Утім, про попередників Ханааб Пакаля на престолі Паленке відомо дуже небагато: головним чином дати народження, смерті, вступу на трон. Першим достовірним правителем із цієї династії був К’ук’ Ба’лам (“Кецаль – Ягуар”), який народився у 397 році і 10 березня 431 року став правителем Ток Тан, “Хмарної Місцевості”. Виходячи з наявних даних, важко сказати, чи тотожна “Хмарна Місцевість” пізнішому Паленке, чи правлячий рід прийшов звідти до Лакам Ха.

К’ук’ Ба’лам І був імовірно якось пов’язаний з прибульцями з Теотіуакана-Вінтенах. Принаймні фрагмент пізнішого тексту з палацу паленкських царів згадує Сійях К’ак’а, ватажка походу теотіуаканців у Петен. Разом із тим, воцаріння К’ук’ Ба’лама сталося через п’ять років після заснування нової династії в Копані, про родоначальника якої Йаш К’ук’ Мо’ достеменно відомо, що він прийшов із Вінтенах. Практична одночасність подій наводить на думку, що ствердження нових царських родів і в Копані, і в Ток Тан було пов’язане з пересуваннями вихідців із долини Мехіко.

У Ток Тан було відзначено “ювілейне” свято на початку двадцятиріччя 9.0.0.0.0, 10 грудня 435 року, що сталося через чотири місяці після воцаріння спадкоємця К’ук’ Ба’лама. Ім’я цього правителя досі не прочитане (відомо, що воно розпочиналося на Ch’a-), тому його називають умовним прізвиськом “Каспер” (другий знак його іменного ієрогліфу схожий на “доброго привиду” з однойменного мультсеріалу). “Каспер” буцімто посів трон дитиною, у дванадцятирічному віці, і правив п’ятдесят два роки, аж до 487. Про події його царювання нічого не відомо, проте, на знайденій в печері кальцитовій вазі вміщено портрет цього владаря-бороданя.

Ранні владарі Лакам Ха

Переселення до Лакам Ха, якщо воно мало місце, сталося імовірно за Буц’ах Сак Чііка (“Димний Білий Коаті”), який посів трон 28 липня 487 року. Можливо, саме про заснування нового міста 2 серпня 490 року йдеться в напису з паленкського Храму XVII. Виникнення великого поселення на місці Паленке лише наприкінці V століття погоджується з археологічними даними: ранньокласичних пам’яток тут немає.

Після чотирнадцятирічного правління Буц’ах Сак Чііка (він помер ще не старим, у віці сорока двох років) у червні 501 року змінив на престолі А’ку’уль Монааб І. З цим правителем пов’язується встановлення культу головних паленкських богів: саме з нього розпочинається перелік “ювілейних” ритуалів, що супроводжувалися офірами “Паленкській Трійці”, у великому написі з Храму Написів.

Про події чотирьох років між смертю А’ку’уль Монаба І наприкінці листопада 524 року і воцарінням 23 лютого 529 року К’ан Хой Кітама І пізніші паленкські історіографи мовчать. Хто займав у цей час престол (якщо його взагалі хтось займав), і чому його не згадують у царських списках – невідомо. Варто, проте, зазначити, що К’ан Хой Кітам І ще у шестирічному віці був оголошений спадкоємцем престолу під час урочистого обряду 19 листопада 496 року. Цікаво, що це сталось, як і раніше, в Ток Тан – імовірно і після заснування Лакам Ха царська родина певний час мешкала у старій столиці. Мабуть хтось (або щось) протягом чотирьох років перешкоджали законному наступнику А’ку’уль Монааба І вступити у свої права. Відомості про тривале, тридцятишестирічне правління К’ан Хой Кітама І у джерелах майже відсутні. Знаємо лише, що він побудував невеликий храм богові Йаш Іцамтуун Ахаву (зараз його позначають як “Храм XIX”), який освятив обрядом “розкидання курінь” у день 9.6.7.0.0, 7 Ахав 8 К’айяб (11 лютого 561 року).

Так саме практично нічого, крім імен, дат народження, воцаріння і смерті невідомо про двох наступних правителів Паленке: А’ку’уль Монааба ІІ (565 – 570) і Кан Ба’лама І (572 – 583).

Вони народилися з різницею в один рік, відповідно, у вересні 523 й у вересні 524 року, і були імовірно братами. Щоправда, між смертю першого і воцарінням другого знову з’являється лакуна у два роки, яка змушує підозрювати якісь політичні негаразди. Кан Ба’лам І намагався підкреслити свої права на владу, влаштовуючи “ювілейні” церемонії не тільки на початку “двадцятиріч”, що було звичайним у Лакам Ха, але й у зміну “п’ятиріч”. Ритуали дарування богам одягу він здійснив у дні 9.7.0.0.0, 7 Ахав 3 К’анк’ін (5 грудня 573 року) та 9.7.5.0.0, 13 Ахав 18 Кех (9 листопада 578 року). До наступного “ювілею” Кан Ба’лам І не дожив півроку і помер у лютому 583 року, не залишивши чоловічого потомства. Після більше ніж десятимісячних вагань паленкські сахалі та ах к’ухууни проголосили правителькою жінку, Іш Йо’ль Ік’наль, яка коронувалась у грудні того ж 583 року.

Лиха година

За жіночого правління Лакам Ха увійшло у смугу зовнішньополітичних невдач. Наприкінці 590-х років Паленке було втягнуто у боротьбу могутнім Канулем. Тодішня канульська столиця, Ц’ібанче’, розташована на півдні сучасного мексиканського штату Кінтана-Роо, примірно за 370 кілометрів від Паленке. Однак у той час його правителі, священні Канульські владарі у союзі з іншим войовничим містом, Караколем, надзвичайно посилилися й розгорнули наступ на південний захід, у район нижньої течії великої центрально-американської ріки Усумасінти. Там їхні інтереси і зіткнулися з Паленке. Протиборство виявилося катастрофічним для Лакам Ха. У день 6 Ламат 1 Йаш, 21 квітня 599 року [1], канульський полководець Утном … Чан [2] вдерся до Паленке, його загони сплюндрували місто й викинули ідоли головних місцевих богів. На думку ряду дослідників разом із канульцями у погромі брали участь правителі Вабе’ [3] – Санта-Елена – Нун Хіш Лакам Чаак – та Йашчілана – Іцамна Кокаах Ба’лам [4].

Канульці імовірно не стали затримуватись у віддаленому від їхньої країни місті і невдовзі пішли, але поразкою Лакам Ха поспішили скористатися сусіди. Навіть правитель задрипаного, всіма битого Шукальнааха хвастав у своєму напису перемогою, здобутою у травні 603 року над “лакамхасьцями”. У тому ж році правитель П’єдрас-Неграс захопив область Мокте, що раніше залежала від Баакульських владарів. Її правитель К’ебте був у жовтні 603 року вбитий у П’єдрас-Неграс. Поразка була настільки загрозливою для Паленке, що царський двір імовірно втік із столиці [5]. У листопаді 604 року, серед невдач і розрухи Іш Йо’ль Ік’наль померла.

Невдовзі до влади у Паленке прийшов Ахен Йо’ль Мат. Не до кінця зрозуміло, чи був це чоловік, чи жінка. На стінках саркофагу з “Храму Написів” зображено вісім осіб, з яких дві жіночі постаті мають однакові імена, Іш Йо’ль Ік’наль, проте відсутнє зображення Ахен Йо’ль Мата, проте в тексті разом із Ахен Йо’ль Матом згадано лише одну Іш Йо’ль Ік’наль [6]. Не виключено, що Ахен Йо’ль Мат тексту – це і є друга Іш Йо’ль Ік’наль на зображеннях. Крім того, у місті водночас був ще один “священний Баакульський владар” на ім’я Ханааб Пакаль. Як правило така ситуація у класичних містах майя мала місце тоді, коли правила жінка, а її чоловік, хоч і не мав верховної влади, також носив титул “священного владаря”.

Новий владар почував себе на троні не дуже впевнено і через півтора роки після воцаріння влаштував “ювілейний” ритуал у незвичний строк – тринадцяту річницю з початку двадцятиріччя [7].

Ахен Йо’ль Мат спробував був поновити вплив Лакам Ха на Нижній Усумасінті. Він підпорядкував місто Вабе’, що називається зараз Санта-Елена, між Усумасінтою та річкою Сан-Педро-Мартир, і був присутній там на “ювілейній” церемонії в день 9.8.15.0.0 (5 червня 608 року). Навесні 610 року, імовірно за підтримки Паленке, стався державний переворот у царстві Шукальнаах (Бонампак і Лаканха), де замість вигнаного Ах О’льналя трон захопив Ах Чан Ток’. Однак це призвело до нового зіткнення із Калакмулем, із ще більш катастрофічними для Паленке наслідками. Цього разу сам священний Канульський владар Ук’ай Кан [8] 4 квітня 611 року вдерся у Лакам Ха, сплюндрував і спалив його. Менше ніж через рік, 4 березня 612 року загинув Ханааб Пакаль, родич Ахен Йо’ль Мата, а у серпні того ж року і сам паленкський цар “вирушив у путь” до поселення предків.

Якщо стосовно цього правителя проблематичною є його стать, то стосовного наступного були сумніви щодо самого його окремого існування. У жовтні 612 року в Паленке відбулася коронація особи на ім’я Шін (?) Муваан Мат. Тривалий час вважали, що це тронне ім’я цариці Сак К’ук’ [9]. Проте, Ішіім Муваан Мат – чоловіче божество. В такому випадку називатися його ім’ям більш личило б чоловікові.

Так чи інакше, Лакам Ха переживало лиху годину. Його правитель чи то виявився не в змозі, чи то не побажав виконати найсвятіший обов’язок владарів – обдарувати богів під час “ювілейної” церемонії у встановлення “двадцятиріччя” 9.9.0.0.0 (травень 613 року). Текст східної панелі з Храму Написів з рідкісними для класичних пам’яток майя схвильованістю та відвертістю розповідає про злигодні міста:

“9 множин і 9 двадцатиріч, після яких численні пожежі, загинула жриця, загинув владар, не було явлено Владарів, які Першими Сходять з Небес, не був офірований жертовный згорток Дев’яти Небесним Пращурам, Шістнадцяти Пращурам і Дев’яти Змінним Владарям”.

Більше того, напис (унікальний випадок в епіграфіці майя) прямо звинувачує тодішнього правителя у неповазі до бога – предка царського роду:

“Коли було оголошено двадцятиріччя 3 Ахав, він не офірував священного згортка Саванновому Маїсу Серединному (?) Яструбу-Баклану, він офірував шати своїм богам, Шін (?) Муваан Мат, священний Баакульский владар”.

Щоправда, нагнітання темних барв, здається було пропагандистським прийомом, оскільки рельєф на “простінку В” у “Споруді D” Палацу засвідчує якусь воєнну перемогу, здобуту близько 613 року.

За таких обставин через два роки престол і посів правитель-підліток: син Сак К’ук’ і К’ан Мо’ Хіша на ім’я Ханааб Пакаль, який народився 23 березня 603 року [10] і разом із родиною врятувався під час погрому 611-612 років. Висловлювалася гадка, що Муваан Мат був ставлеником Кануля, а воцаріння Ханааб Пакаля знаменувало перемогу “патріотичної партії” [11], проте це, хоч і цікаве, але припущення. Варто щоправда зазначити, що хлопцеві в якості тронного дали ім’я члена царського роду, який імовірно трьома роками раніше загинув у війні проти канульців.

В подальшому воцарінню Ханааб Пакаля було надано характер космічної події, порівняти з якою можна було хіба що вступ на престол одного з великих богів, що стався у 1 246 184 році до н.е. Але все це було потім. А тоді, на третьому році дев’ятого двадцятиріччя дев’ятої множини мабуть мало хто із сусідів Лакам Ха надав особливого значення тому, що сталося там у день 5 Ламат 1 Моль.

Мамин син

Найближчим до Паленке великим міським центром пізньокласичної доби було розташоване на 45 кілометрів східніше на березі Усумасінти місто Помона, яке в давнину називалося Пакбуль чи Піпа’ (можливо, Піпа’ – це Ель-Ареналь, місцевість неподалік від Помона). У 613 році участь у “ювілейній” церемонії в цьому місті брав цар на ім’я К’ініч Хо Ба’лам. Коли він прийшов до влади, ми не знаємо, але сталося це після 593 року (“ювілей” 9.8.0.0.0 святкував інший правитель).

У сорока з невеликим кілометрах вище по Усумасінті знаходилося старовинне і славетне царство Йокіб-К’іна’ (П’єдрас-Неграс) [12], де з 603 року правив К’ініч Йональ А’к. Він був союзником Кануля – на рельєфі п’єдрас-неграської Панелі 4 посол Канульського владаря приводить до нього зв’язаних бранців.

Історія третього з найбільших міст на Усумасінті – Пачана (Йашчілана) цієї доби дуже погано висвітлена джерелами, і хто там царював у перші два десятиріччя VII століття, достеменно не відомо.

На південний захід від Усумасінти, між рікою та областю Паленке знаходилися декілька невеликих царств, скоріше князівств, таких як Йаш Ніль (Ель-Кайо), Шукаль Нах (Лаканха-Бонампак), Ак’е [13], Сак Ц’і (Лаканха Цельталь [14]), Анайте, Петуун (Ла-Мар), які, як правило, залежали від більш сильних сусідів.

У п’ятдесяти кілометрах на південь від Паленке у долині Окосінго серед важкодоступних чіапаських гір розташувалося місто Попо’ (Тоніна). Зазвичай це войовниче царство було небезпечним суперником Лакам Ха, але в той час його престол також займала дитина – К’ініч Хіш Чапаат, коронований за півроку до Ханааб Пакаля, у січні 615 року, у дев’ятирічному віці. Отже, загрози з цього боку Паленке чекати не доводилося.

У найближчому західному сусіді Лакам Ха – Тортугеро [15] – правила гілка того ж роду Баакульських владарів, що царював у Паленке. Але правителі двох міст були й більш близькими родичами: мати Ба’лам Ахава, майбутнього царя Тортугеро, який народився у жовтні 612 року, походила з царської родини Паленке.

Про перші десятиріччя правління Ханааб Пакаля паленкські написи мовчать. Мабуть, у цей час не сталося нічого, гідного уваги. Не слід забувати, що тоді ще були живі батьки юного царя, й імовірно саме вони визначали політичний курс. Головний ворог Паленке – Кануль – з середини 620-х років поринув у міжусобні чвари. Правителі Паленке спробували були посилити вплив на дрібні приусумасінтські міста, але зіткнулися із П’єдрас-Неграс. У листопаді 624 року війська лакамхасьців та їхніх союзників із Сак Ц’і зазнали поразки, у полон до К’ініч Йональ А’ка потрапили владар Сак Ц’і на ім’я К’аб Чан Те’ та паленкський ах к’ухуун Ч’ок Ба’лам.

Воєнну невдачу невдовзі було компенсовано дипломатичним успіхом. У день 7 Кабан 15 Пооп, 19 березня 626 року, двадцятитрирічний Ханааб Пакаль узяв шлюб з Іш Ц’акбу’ Ахав, яка була імовірно царівною з міста Хуште К’ух, розташованого між Паленке та узбережжям [16]. Шлюб виявився довгим і, здається, щасливим: Ханааб Пакаль та Іш Ц’акбу’ Ахав прожили разом сорок шість років, народили принаймні трьох синів, і ми не маємо ніяких натяків на те, щоб Ханааб Пакаль мав ще жінок. Подружжя часто зображували разом, як, наприклад, у сцені танцю із змієм, вміщеній на північному фасаді Палацу Паленке.

У потаємному приміщенні в піраміді Храму Написів, поряд із саркофагом, в якому лежать кістки Ханааб Пакаля, було знайдено чудово виконані скульптурні портрети молодого чоловіка та жінки – справжні шедеври стародавньої пластики. Порівняння з підписаними зображеннями царської родини не залишає сумнівів: це Ханааб Пакаль та Іш Ц’акбу’ Ахав. Їхні вродливі, сповнені гідності та шляхетності молоді обличчя майже відразу після знахідки скульптур у 1952 році стали таким же уособленням цивілізації стародавніх майя, як золота маска Тутанхамона – давньоєгіпетської, Аполлон Бельведерський – античної, а Джоконда – цивілізації європейського Відродження [17].

Наступні двадцять п’ять років після одруження Ханааб Пакаля повідомлення про воєнну активність Паленке відсутні. Складається враження, що, вступивши у зрілий вік, цар зосередився на внутрішньому житті свого міста.

У 633 році тридцятирічний владар разом із матір’ю відзначив “ювілей” 9.10.0.0.0; з ганебними часами, коли правитель був не в змозі виявити належну повагу до богів, у Лакам Ха було покінчено. Через два роки було відзначено перше “двадцятиріччя” перебування Ханааб Пакаля на троні (оскільки майяське “двадцятиріччя” коротше за наше, ця річниця припала на березень 635 року), а всього через сорок шість днів, у травні 635 року в нього народжується первісток, названий Ах Піціль О’ль. Проте у вересні 640 року царська родина зазнає першої втрати – помирає мати і співправителька Ханааб Пакаля священна Баакульська владарка Сак К’ук’.

Самостійне правління

Імовірно для підвищення престижу династії менше ніж через рік після смерті матері, у день 9 Ак’баль 6 Шуль, 14 червня 641 року, цар влаштував урочистий ритуал проголошення свого сина спадкоємцем престолу. Під час цього обряду шестирічний Ах Піціль О’ль відвідав якесь розташоване на височині місце (він здіймався туди і спускався звідти), що називалося Ok Teel, Стовбур Дерева”. В цьому огородженому дерев’яним парканом місці він перебував майже півроку, до початку грудня. Там, перед ідолами богів, хлопець розбризкав якусь рідину, здійснив кровопускання, був одягнутий в новий одяг і отримав статуетку бога царського вінця Хууна. Після цього він став носити титули Окте Пакаль К’ініч, “Підпорка – Сонячний Щит” та Йоктель Акуль Ічіій, “Підпорка Черепахи-Чаплі” (ця чудернацька істота зображена в його головному уборі).

Тим часом у П’єдрас-Неграс у лютому 639 року К’ініч Йональ А’к І помер, і 12 квітня престол посів тринадцятирічний Іцам К’ан А’к ІІ. Проти малолітнього правителя склалася широка коаліція дрібних приусумасінтських князівств, душею якої був К’аб Чан Те’, владар Сак Ц’і [18]. У лютому 641 року К’аб Чан Те’ завдав якоїсь шкоди П’єдрас-Неграс, але вже через два місяці був вигнаний зі свого міста Мок Мо’ правителем підпорядкованого П’єдрас-Неграс князівства Петуун-Ла-Мар. Той 14 квітня спалив ворожу столицю. Але наступного дня вояки з Сак Ц’і напали на ворогів і вбили таку собі знатну особу, наближену до Мок Мо’. Ще через день у полон потрапили важливі союзники п’єдрас-неграського правителя – владар із Ак’е на ім’я Ек’ Мо’ та Йаб К’авііль з К’антель. Після цього правителі областей Ак’е були зібрані перед К’аб Чан Те’, імовірно, на ознаку їхнього підкорення [19]. Текст нічого не каже про участь у цих подіях чи причетність до них Паленке. Але в будь-якому випадку війна між сусідами була вигідною для нього.

Можливо, що вже у цей початковий період правління Ханааб Пакаль здійснив важливе придбання – область Матвііль. Його попередники мають титул лише Баакульських владарів, Ханааб Пакаля починають називати Баакульським та Матвіільським владарем, вперше – у напису на “Трифігурній панелі” з Палацу у зв’язку з подією, датованою 644 роком [20]. Щоправда, цей текст було створено майже вісьмома десятиріччями пізніше, тому складно судити – чи дійсно у той час паленкський правитель мав титул Матвіільського владаря.

Між тим близькі Ханааб Пакалеві люди залишали життя. Наприкінці грудня 642 року, переживши на два роки дружину, “вирушив у путь” до поселення предків батько царя К’ан Мо’ Хіш. Сорокарічний Ханааб Пакаль залишився єдиним і самотнім священним Баакульським і Матвіільським владарем.

Інший Баакульський владар: сучасник і суперник

У лютому 644 року престол Тортугеро посів далекий родич паленкського царя тридцятиоднорічний Ба’лам Ахав, який так саме мав титул священного Баакульського владаря. Майже відразу після приходу до влади цей амбітний правитель розв’язав війну. Вже у червні 644 року він завдав поразки Хуште К’ух, у січні наступного року – сплюндрував ще одне місто.

Ставлення Ханааб Пакаля до свого войовничого родича неясне. В літературі, навіть одними й тими ж авторами (наприклад, Марком Зендером), з цього приводу висловлювалися протилежні думки. З одного боку, стверджувалося, що походи Ба’лам Ахава призвели до поширення влади Паленке на нові території. З іншого, висловлено припущення, що відносини між Паленке і Тортугеро не були дружніми. Основним аргументом на користь останньої точки зору є те, що однією з жертв Тортугеро стало Хуште К’ух, імовірна батьківщина жінки Ханааб Пакаля [21]. Однак шлюб стався у 626 році, а якими були стосунки Лакам Ха і Хуште К’ух у другій половині 640-х і кого зі своїх родичів, тортугерців чи хуштек’ухців підтримував тоді паленкський владар – невідомо. Варто, однак, зазначити, що Ба’лам Ахав у біографічному напису на Монументі 6 на почесному місті згадує про походження своєї матері з Паленке.

Чотири роки після перших походів, з 645 по 649, Ба’лам Ахав, здається, збирав сили. Принаймні, в листопаді 647 року він укладає шлюб із жінкою з іншого міста. Як правило, такі шлюби правителів були нічим іншим, як оформленням зовнішньополітичних альянсів.

У цей час на східних кордонах царства Ханааб Пакаля відбувається глухо висвітлена джерелами воєнна активність. Спочатку, в липні 647 року йашчіланський правитель Ах Вак Туун Йашуун Ба’лам, який вступив на трон ще у 629 році і до того нічим себе не проявив, здобуває якусь перемогу, менше ніж через рік, у квітні 648 року традиційно ворожий Паленке п’єдрас-неграський Іцам К’ан А’к ІІ захоплює в полон бранця на ім’я Йаш Ті’ Хуун.

Влітку 649 року Ба’лам Ахав розпочинає великий похід у рівнинні області між чіапаськими горами і Мексиканською затокою. Наприкінці липня він завдає поразки місту Йомооп, пов’язаному з Хуште К’ух (відомо, що скульптор, який створив стелу для шляхетної дами Іш Ок Ахіін з Йомооп, походив із Хуште К’ух). У листопаді Ба’лам Ахав захоплює в полон якогось Уте’ [22], а через сім днів спустошує місто Чак Віналь… [23] . Нарешті, 20 грудня 649 року правитель Тортугеро завдав поразки правителю найбільшого приморського центру Петен-Ті’ (Комалькалько) Хойчанському владарю Вашак Ба’ламу і захопив його столицю. Напис на саркофазі Ба’лам Ахава перелічує довгий список осіб, які потрапили там у полон: Ц’унун Мо’, Абат К’ук’, Чан Чувен (в Комалькалько знайдено підвіску, що належала цій людині), “чоловік з прибережної області”, Батаб. Переможці влаштували в Комалькалько криваве “свято”. “Пролито кров, нагромаджено черепи, багато загублено їхніх душ [24]” – вихваляється у своєму напису Ба’лам Ахав.

Правитель Тортугеро не обмежився плюндруванням і грабунком міста. Як свідчить напис на кам’яній урні з Комалькалько, Ба’лам Ахав відзначив там “ювілей” 9.11.0.0.0 (652 рік), пануючи таким чином над величезною територією глибиною 95 кілометрів (стільки складає відстань від Тортугеро від Комалькалько) [25]. Щоправда, влада Ба’лам Ахава на захоплених землях була не особливо міцною, і у вересні 655 року йому довелося знову воювати з хуштек’ухцями.

Велике будівництво

Перемоги Тортугеро збігаються з піднесенням Лакам Ха. Саме на початку 650-х років Ханааб Пакаль приймає найвищий титул майяських правителів – “західний калоомте”. Принаймні так він іменується у будівельному написі, датованому червнем 654 року. З другої половини 640-х років у Паленке здійснюється масштабне будівництво.

Якщо сусіди Ханааб Пакаля хизувалися згадками про кількість захоплених бранців, сам він у написах названий AJ-HO’-PAN-na-NAAH, “Господар П’яти Пірамід”.

Стиль архітектури Паленке завжди викликав захоплені оцінки європейських і північноамериканських дослідників, які одностайно відзначають його особливу гармонійність, вишуканість і досконалість. Нажаль, наші сучасники не можуть сповна оцінити пишноту тамтешньої архітектури, адже багатокольоровий ліпний декор, що колись прикрашав стіни паленкських палаців і храмів, майже цілком зник.

Хосе Аргуельєс зазначає: “В Паленке немає нічого негармонійного”, – а схильний до поетичних образів Сільванус Грізволд Морлі навіть назвав місто “Афінами Нового Світу”. Сучасний мексиканський дослідник Аугусто Моліна Монтес пише:

“Паленке… належить не нам, воно належить навіть не нашому поколінню, тому що є частиною тієї загальної культурної спадщини, яка є життєво необхідною всьому людству, збагачує його життєвий досвід і робитиме це… багато прийдешніх поколінь”.

ЮНЕСКО визнало Паленке надбанням людства. І людству варто знати, що цією частиною своєї спадщини воно багато в чому зобов’язано чоловікові на ім’я Ханааб Пакаль, який жив тисячу чотириста років тому. Архітектурний стиль Паленке склався саме за Ханааб Пакаля, і навіть якщо особисто він і не проектував будівель, споруджували в місті те, що відповідало його смаку. А художній смак священний Баакульський і Матвіільський владар і західний калоомте К’ініч Ханааб Пакаль мав бездоганний.

Першою достовірно збудованою ним спорудою є так званий “Забутий Храм”, завершений у березні 647 року. В надрах “Забутого Храму” знайдено рештки багатого чоловічого поховання (зокрема, деталі парадного паска – жадеїтову мозаїчну маску з підвісками-сокирками). Можна припустити, що тут було поховано батька Ханааб Пакаля. У квітні-червні 654 року Ханааб Пакаль завершив будівництво чи докорінну перебудову однієї з найвидатніших пам’яток Паленке – Палацу, принаймні його підземних споруд та парадного тронного залу (так званого “Корпусу В”). Кількома місяцями пізніше, в листопаді 654 року було освячено ще один чертог Палацу – Сак Нук Нах, “Білошкірий Дім” (нині його позначають як “корпус Е”). Нарешті, у лютому 657 року було присвячено “приміщення” (wayb’il) для бога Хуш Болон Чаака.

Одночасне ведення великого будівництва в декількох місцях свідчить про неабиякі ресурси, зосереджені в той час у руках священного Баакульського владаря. Багатству владаря Лакам Ха відповідала пишність відсвяткованого ним у жовтні 652 року “ювілею” 9.11.0.0.0. Під час свята головні паленкські боги, насамперед божественні брати з так званої “Паленкської трійці” одержали численні дари у вигляді одягу та прикрас. Підкреслена “турбота” Ханааб Пакаля про богів виглядала особливо вагомою в порівнянні із злиденним станом, у якому знаходилося Лакам Ха в момент його приходу до влади.

Відімщення за кривди

Істотні зміни в зовнішній політиці Лакам Ха сталися наприкінці 650-х років. У цей час Ханааб Пакаль зважується на велику воєнну кампанію в області середньої Усумасінти. Напис на ієрогліфічних сходах у “Будівлі С” з Палацу Паленке розповідає про перемогу, здобуту Баакульським владарем 7 серпня 659 року, яка висвітлюється як помста за погром, що стався шістдесятьма роками раніше:

“3 (дні), 3 двадцятки, 1 рік і 3 двадцятиріччя від дня (9.8.5.13.8) 6 Ламат 1 Чакат (21 квітня 599 р.), спустошення Лакам Ха, яке вчинив (той, хто належить до) Оош Кула’ із Чі’-Ка’, полководец Ут…ном Чан, Канульський владар, коли було викинуто GI-Чаака, Малюка К’авііля та Сонячного Юнака Щитоносця, до того, як було вийнято рештки Ну’н Хиш Лакам Чаака, якого супровожував Іцамна Кокаах Ба’лам, Пачанський владар, того, кого поховав Ну’н Ухоль Чаак, владар Вабе’, до того, як він був захоплений дня (9.11.6.16.11) 7 Чувен 4 Ік’ Сіхом (7 августа 659 г.), його супроводжували Ахіін Чан А’к, Ахан А’к, Мац’аль Ах-… та Сакхааль Іцамна Кокаах” [26].

На рельєфах обабіч сходів зображено шістьох бранців, чиї імена зазначено поряд. Це згадані в тексті на сходах Ахіін Чан А’к, владар з Піпа’ (Помона або Ель-Ареналь), Ахан А’к, владар людей Чоох(?) із країни Хо-Пет (“людиною з Хо Пет” названо бранця на одній з йашчіланських пам’яток, отже, це місто знаходилося недалеко від Середньої Усумасінти), Мац’аль …, “владар людей …х”, та Сакхааль Іцамна Кокаах із Вааліба. Крім того, серед захоплених тоді бранців фігурують К’а’к’ К’ін Ч’ахом, владар із Ікін, та Ах К’іна Мак із Йан А’к. Найважливішим із захоплених в полон ворогів Ханааб Пакаля був владар Вабе’ Ну’н Ухоль Чаак. Через двадцять п’ять років після події його зображення було вміщено на західній пілястрі “Храму Написів”, заупокійної споруди К’ініч Ханааб Пакаля [27].

З тексту випливає, що лакамхасцям вдалося оволодіти самим містом Вабе’ – Санта-Елена, де було сплюндровано могилу та викинуто з неї кістки Ну’н Хиш Лакам Чаака, який колись брав участь в акті блюзнірства щодо баакульських богів.

Через вісім днів після перемоги до Паленке було приведено натовп бранців та принесено захоплених у ворогів ідолів – Йашхаль Чаака, “владаря вод і каменів” і Чан Йаш Хооль К’уха (“бога з чотирма зеленими головами”), названого “Укабським владарем”.

Захоплених ворогів було вбито перед очима священного Баакульського та Матвіільського владаря. Варто відзначити, що, якщо за десять років до того Ба’лам Ахав із Тортугеро просто і відверто казав: “Пролив калюжі крові, нагромадив купи черепів”, – то в Паленке Ханааб Пакаля вбивство полонених стає містичним актом, в якому правитель діє разом із богами.

“Їх пожерли три божественні брати, … К’авііль з К’ан Вай А’к, Болон Окте та К’ініч Ханааб Пакаль, священний Баакульський владар” –

розповідає про долю бранців напис на західній панелі з Храму Написів. Не зовсім зрозуміло, що означає це “пожерли” – чи це метафора, чи витончений естет К’ініч Ханаб Пакаль на тисячоліття залишив згадку про особливості своїх гастрономічних уподобань. Пам’яткою звитяг став чертог “Перший Небесний Будинок Бога Болон Окте” (корпус С Палацу), присвячений у зимове сонцестояння 661 року. Фігури шести бранців прикрасили цю будівлю, а напис про перемогу – сходи в ній.

Деякими дослідниками було висловлено думку, що у війні проти Лакам Ха брав участь і навіть відігравав у ній провідну роль Йокіб – П’єдрас-Неграс, за яким стояв Канульський калоомте’ [28]. Однак єдиним доводом на користь такого припущення є ім’я одного з бранців Ханааб Пакаля, Ах К’ін Мака, в якому можна припустити вказівку на назву однієї з частин царства П’єдрас-Неграс – К’іна. Але з контексту випливає, що це особисте ім’я, а не зазначення місця походження. Отже, жодного свідчення про зіткнення Баакульських та Йокібських владарів у 650-ті – 660-ті роки немає. Противниками Паленке виступають Вабе’ – Санта-Елена, Піпа’ – Помона (чи Ель-Ареналь) та дрібні політії, які ми не можемо ототожнити.

Згідно з написом на Стелі 9 із Калакмуля у день , 9.11.7.0.3, 13 Ак’баль 16 Йаш, 8 вересня 659 р., тобто, через три тижні після свята переможців у Лакамха, канульцями була захоплена в полон шляхетна жінка із Санта-Елена. Це вказує якщо не на союз Йукноом Ч’еена з Баакулем (враховуючи негативний тон, в якому згадується Кануль у написах К’ініч Ханааб Пакаля, це малоімовірно), то на використання скрутного становища, в якому виявилося Вабе’.

Між тим на початку 660-х років спостерігається зовнішньополітична активність Йокібського владаря Іцам К’ан А’ка ІІ, що підозріло збігається у часі з війною, що її вів Ханааб Пакаль.

У лютому чи березні 662 року баакульське військо здійснило похід у невідомому напрямі, результатом якого стало жертвопринесення дев’ятьох бранців під час дводенної церемонії, що сталася у двадцятих числах березня 662 року у дворі Палацу Паленке.

І практично одночасно, у лютому 662 року до столиці Йокібських владарів Мук’іхтуна прибуває Канульський калоомте Йукноом Ч’еен [29]. Всього через п’ять днів йокібські загони, мабуть підсилені чіікнаабськими союзниками, завдають поразки воякам із невідомого міста, а наступного дня – війську із … Вабе’ (!).

Вочевидь в розвиток цього успіху менше ніж через місяць, у квітні 662 року, Йукноом Ч’еен виявляється присутнім на коронації правителя міста Амт’ууль (нині – Мораль-Реформа, північніше Санта-Елена) Муваан Холь Пакаля [30]. Цей правитель, у той час шестирічний хлопчик, вже був коронований за рік до того, його повторна коронація у присутності священного Канульського владаря свідчила про встановлення залежності Мораля від Чіікнааба.

Можна припустити, що Іцам К’ан А’к та Йукноом Ч’еен спробували скористатися послабленням Санта-Елена внаслідок війни з Паленке та підкорити його. Проте, посилення впливу Канулю та Йокібу у Вабе’ не влаштовувало Ханааб Пакаля. У грудні все того ж року священний Баакульський владар призначив шістьох полководців – “владарів вогню”, а через три дні після цього призначення один із них, головний сахаль і ті’сакхуун Басіль Учіх очолив похід проти царя Вабе’ Ах Ціхіля та захопив його столицю. Через сім місяців, у липні 663 року ще один владар із Піпа’-Помона на ім’я Ах Хо Хіш Муут загинув у Паленке у присутності п’яти сантаеленських царевичів [31] та їхнього наставника, скоріше за все захоплених у полон [32].

За підсумками війни 659 – 663 років Ханааб Пакалю імовірно вдалося встановити контроль над районом середньої та нижньої Усумасінти. Але Йокібським владарям із П’єдрас-Неграс на початку грудня 664 року вдалося завдати нової поразки Вабе’ та захопити у полон якогось сантаеленського владаря.

Проте зовнішньополітичне становище П’єдрас-Неграс виявилося дуже нестійким. У 668 році йому прийшлося вести війну з великою коаліцією, до якої приєднався Ак’е. На жаль, відповідна частина тексту на панелі 15 з П’єдрас-Неграс дуже пошкоджена, але сам розмір фрагмента свідчить про згадку великої кількості ворогів Йокібського владаря. У двадцятих числах грудня 668 році вояки з П’єдрас-Неграс завдали поразки більшості своїх неприятелів, а на початку травня 669 року ними був захоплений у полон владар із Ак’е. На цьому активні воєнні дії на Усумасінті, здається, припинилися.

У 672 році Ханааб Пакаль із звичною вже пишністю відзначив “ювілей” 9.12.0.0.0, третій за час свого царювання. Підбиваючи підсумок бурхливого одинадцятого “двадцятиріччя” дев’ятої множини (652-672 роки) офіційний паленкський літописець у тексті центральної панелі Храму Написів зазначав: “було повалено східних владарів і західних владарів”. Ханааб Пакаль міг почувати себе відомщеним за жахи та злигодні тривожного дитинства.

На схилі життя

Про останнє десятиріччя життя Ханааб Пакаля відомо дуже мало. Найдокладніше джерело – текст західної панелі з Храму Написів – каже лише про участь царя у присвяті якоїсь споруди, названої Па Туун, “Кам’яний Мур” у день 9.12.3.6.6, 7 Кімі 19 Кех (17 жовтня 675 року). У напису ця церемонія пов’язується з міфічною подією – перемогою одного з богів “Паленкської Трійці” над Богом Смерті; можна припустити, що освячена споруда знаходилася в певному зв’язку з персонажами міфу. Десь близько цього часу паленкський царський дім знов породичався з правителями Хуште К’ух: не пізніше 677 року дівчина з цього міста на ім’я Іш Кінув стала дружиною молодшого пакалевого сина Тіволь Чан Мата.

На думку дослідників у ці ж роки було споруджено північно-західний та північно-східний будинки Палацу (нинішні корпуси A та D). Різнокольорові стукові рельєфи на їхніх стінах репрезентували молодого та вродливого Ханааб Пакаля у сценах свят і перемог.

За Ханааб Пакаля в Паленке з’являються ознаки зміцнення та збагачення не тільки царя, але й більш широкого кола місцевої знаті. Їхні пам’ятки є доволі скромними – це головним чином кам’яні курильниці з присвятними написами. З них ми дізнаємося, що в травні 660 року цар “пов’язав” на посаду хоронителя царського вінця [33] сахаля Басіль Учіха, що мав також звання ах сік’аба (“Мисливця”). Двома роками пізніше, у грудні 662 року ах сік’аб отримав військове звання “владаря вогню” (yajaw k’a’k’), а разом із ним ще п’ять осіб: ах суль [34] К’ей Чаак, “юнак” Поп Паат, Ік’ Чііт Нааб, К’авііль Леем (?) та Йук Мак’бахте’.

Ах к’ухуун Ах Суль згадується як особа, що завершила в 654 році будівництво деяких підземних приміщень Палацу Паленке. Важко сказати, чи “владарем вогню” став той самий Ах Суль, чи інша людина з тим же титулом. Проте імовірно саме “владар вогню” Ах Суль, що вступив на посаду в 662 році, замовиви рельєфну плиту з написом про перемогу Ханааб Пакаля над якимсь Сууц’ Саатом, на який він був зображений супутником царя [35]. Там саме, а також на саркофазі К’ініч Ханаб Пакаля згадано також ахк’ухууна Чак Чана. Щоправда, в подальшому плита виявилася розбитою та використаною для будівництва акведука: можливо, ах суль потрапив у немилість.

Ханааб Пакаль був уже дуже старим. На схилі років він страждав на радикуліт і остеопороз (старече витончення кісток), змушений був вести малорухливий спосіб життя. Навколо нього змінювалося покоління. У 668 році новий правитель змінив К’ініч Хіш Чапаата на престолі Тоніна [36], у 679 році помер войовничий Ба’лам Ахав із Тортугеро, до 681 року закінчив свій земний шлях старий йашчіланський правитель Ах Вак Туун Йашуун Ба’лам.

У листопаді 672 року, невдовзі після “ювілейних” свят, “зів’яла біла квітка дихання” незмінної дружини царя Іш Ц’акбу’ Ахав [37]. Через вісім років, на початку грудня 680 р. помер молодший з царських синів, тридцятидворічний Тіволь Чан Мат [38].

Мабуть і сам Ханааб Пакаль замислювався про майбутню зустріч із вічністю. Ще за життя молодшого сина старий цар буцімто “впорядкував владарювання”, встановивши, що після нього його сини мають успадковувати один одному. Щоправда, текст у “Храмі XVIII”, який повідомляє про це, був створений за замовленням сина молодшого з братів і обгрунтовував його домагання влади, чи мало місце таке “впорядкування” в дійсності – сказати важко.

Через вісімсот років, у другій половині XV століття видатний індіанський поет, правитель центрально-мексиканського Тескоко Несавалькойотль казав на схилі років:

“Я захмелив,

Лише про одне думаю, страждаю, плачу:

Якщо б ніколи не щезнути, не вмерти!

Хочу туди,

Де немає смерті, звідки її прогнали.

Якщо б ніколи не щезнути, не вмерти!”

Ми не знаємо настільки ж близько внутрішнього світу Ханааб Пакаля. Він був, поза сумнівом, більш традиційним, більш зорієнтованим на узвичаєні уявлення про Всесвіт та його керівні сили, ніж у релігійного реформатора Несавалькойотля. Але питання: “Що там, за межею життя?” – безумовно турбувало і владаря Лакам Ха. Матеріальним утіленням цієї турботи стала одна з найгарніших будівель Паленке, а мабуть і класичних майя взагалі – Болон Йет Нах, чи як його зараз називають, “Храм Написів”.

Поховання у “Храмі Написів”

Хоча текст на західній панелі з цього храму закінчується датою коронації наступника Ханааб Пакаля, є всі підстави вважати, що будівлю було споруджено ще за його життя [39].

Вічний притулок знадобився священному Баакульському та Матвіільському владареві й західному калоомте у день 9.12.11.5.18, 6 Ец’наб 11 Йаш, 28 серпня 683 року, коли на вісімдесят першому році життя К’ініч Ханааб Пакаль вирушив у путь до поселення предків.

Тіло повелителя убрали у святковий одяг і обвішали коштовностями. Його чоло прикрасила діадема з нашитими жадеїтовими кільцями, вуха – великі й масивні вставки [40], шию – жадеїтове намисто, декілька великих бусин якого було виконано у формі пуп’янків водяної лілеї, груди закрило інше намисто з дев’яти низок великих циліндричних жадеїтових бусин, на зап’ястки надягнули широкі браслети, кожен із більше ніж півтора сотень бусин із зеленого каменя. В долоні мерця, на кожному пальці рук якого була виточена з жадеїту каблучка, вклали речі з невідомим нам смислом – у праву жадеїтовий куб, у ліву – жадеїтову кулю. Нарешті, лице мерця закрила чудова мозаїчна маска з жадеїту [41].

Опоряджене в такий спосіб тіло повелителя поклали у саркофаг на шкуру ягуара і рясно посипали червоною фарбою. Важка кам’яна плита на 1269 років відгородила його від світу живих. На саркофазі виконали останній напис – про смерть Ханааб Пакаля. На віко поклали знаки царської влади – пасок із підвісками-сокирками, маленький круглий щит з маскою бога Сонця та, імовірно, скіпетр у вигляді статуетки К’авііля; поряд залишили скульптурні портрети небіжчика та його дружини і посуд із жертовною їжею.

Після того, як вхід до поховальної камери закрили величезним трикутним каменем, у прилеглому приміщенні відбулося криваве дійство. Шістьох знатних бранців: п’ятьох юнаків і дівчину – було вбито, а їхні абияк порубані тіла складено у невеликий кам’яний ящик. Підземну кімнату, де це сталося, також замурували, вмістивши у кладку скриньку з жадеїтовими коштовностями, червоними мушлями і великою перлиною – символами первинного моря, серед якого перебувала душа Ханааб Пакаля. Довгі сходи завалили сумішшю щебеню та глини (експедиції А. Руса знадобилося чотири роки, щоб розчистити їх), залишивши тільки довгу кам’яну трубу у вигляді фігури змія, що вела від поховальної камери до центрального приміщення храму нагорі. Нарешті, вхід на сходи було сховано під кам’яною плитою, подібною до решти плит храмової підлоги. Потривожено її було лише у 1952 році мексиканськими археологами [42].

Син свого батька. К’ініч Кан Ба’лам

Після Ханааб Пакаля залишилися два сини: Ах Піціль О’ль, народжений у 635 році, та Хуш …н Мат, який народився у листопаді 644 року. В день 9.12.11.12.10, 8 Ок 3 К’айяб (7 січня 684 року), в Лакам Ха коронувався сорокавосьмирічний Ах Піціль О’ль, який прийняв тронне ім’я Кан Ба’лам. Дебелий, огрядний, незважаючи на свій титул “гравця в м’яч”, із широким вилицюватим обличчям і відвислою нижньою губою, він був мало схожим на ставного красеня батька.

Як і Ханааб Пакаль, Кан Ба’лам ІІ мав титул західного калоомте. Це звання цілком відповідало могутності Лакам Ха на час його приходу до влади. Міста і поселення середньої та нижньої Усумасінти – Піпа’- Помона, Петуун – Ла-Мар, Анайте’ – знаходилися під впливом паленкського царя.

Давній паленкський недруг Іцам К’ан А’к ІІ із П’єдрас-Неграс, щоправда, отримав у липні 685 року дарунки (шолом і плащ) від посланця Канульського владаря. Але це був скоріше акт ввічливості, аніж реальної підтримки. Чіікнааб-Калакмуль, якому протистояв зміцнилий Тікаль, уже не мав сил впливати на події на Усумасінті. Восени наступного року Іцам К’ан А’к помер, і на троні священних Йокібських владарів його замінив К’ініч Йональ А’к ІІ, який, наскільки можна судити, у перші часи проводив обережну політику.

Проте у Паленке і П’єдрас-Неграс з’явився спільний ворог, що прагнув підпорядкувати собі приусумасінтські князівства. Гірське царство Попо’-Тоніна, про яке до того було майже не чутно, на початку 680-х років заявило про себе серією переможних походів. У другій половині десятиріччя сталося безпосереднє зіткнення Попо’ і Лакам Ха. Воно виявилося фатальним для тонінського царя. Наприкінці вересня 687 року вояки з Лакам Ха захопили тонінське поселення Пу-Ц’амаль [43], а правитель Тоніна виявився бранцем Кан Ба’лама II. Пам’яткою перемоги став споруджений у Паленке Храм XVII.

Через три роки Кан Ба’лам досягає важливого успіху на північному заході: залежність від Лакам Ха визнає правитель Амт’ууля Муваан Хооль Пакаль, який раніше був залежним від Калакмуля, і на початку липня 690 року наново коронується (утретє за своє життя!) перед лицем владаря Паленке.

Десь у цей час Кан Ба’лам ІІ змінює титул. Замість “священного Баакульського владаря”, як він називався подібно до попередників, цар починає іменуватися “Баакульським чаклуном-перевертнем”. Така зміна можливо була пов’язана з ідеологічним обгрунтуванням божественності царського роду, навколо якої заходився Кан Ба’лам ІІ.

Ханааб Пакаль мабуть ще за життя розглядався як надлюдська істота: на рельєфах він виступає завжди юним, із зачіскою, що повторює зачіску Бога Маїсу. За Кан Ба’лама ІІ створюється офіційний міф, що обгрунтовує божественність всього царського роду. Пам’ятки часів Ханааб Пакаля розпочинають його історію з А’ку’уль Монааба І. У написах Кан Ба’лама ІІ до неї включаються токтанські владарі К’ук’ Ба’лам, “Каспер” і Буц’ах Сак Чіік, а початок відсувається у легендарні часи, до Матвіільського владаря Укокан [44] Чана, який буцімто посів трон у 967 році до н.е. У свою чергу Укокан Чан був оголошений нащадком Хун Йе Вінкіля, місцевого бога кукурудзи Ішіім Муваан Мата і богів Паленкської Трійці.

Наочним підтвердженням істинності офіційного міфу мала стати група храмів, збудованих на південний схід від Палацу. Найбільшим із них був Вак Чан … (мандрівники ХІХ століття назвали його “Храм Хреста”, оскільки світове дерево, зображене на центральній панелі храму, нагадує хрест), розташований на півночі. Він буцімто відтворював будинок Ху’ун Йе’ Вінкіля на північній прабатьківщині, збудований невдовзі після початку поточної світової епохи [45]. На схід від нього було споруджено храм Унен К’авііля, “Храм Хреста з Листям”, а на захід – “Храм Сонця”, чиїм господарем був третій із членів “Паленкської Трійці” (ці два храми також мали особливі власні назви).

У святилищах всіх трьох храмів (вони називалися pib’ nah, “місце підземного вогню” [46]) було вміщено великі кам’яні плити з рельєфами, що зображують Кан Ба’лама ІІ водночас підлітком, під час церемонії призначення спадкоємцем престолу, і дорослим чоловіком, у момент коронації. При цьому у Храмах Хреста і Хреста з Листям церемонії відбуваються біля світових дерев, а у Храмі Сонця – перед престолом Бога Сонця. Навколо за обрядами спостерігають боги та божественні предки Кан Ба’лама.

Великі написи на панелях викладають зміст офіційного міфу про божественне походження династії та описують урочистості, що відбулися в Паленке у день 2 Кіб 14 Моль, 20 липня 690 року [47]. У цей день було запалено вівтарі вогню богам “Паленкської Трійці” [48]. Наступного дня у палаці Кан Ба’лама ІІ було збудовано певну споруду, що називалася К’ініч К’ук’ Нах, “Дім Сонцевида Кецаль”. Нарешті, через три дні, у день 6 Ахав 18 Моль цар здійснив видобування крові та заклинання “віщуна-владаря небес, мудреця”, а також обдарував ідоли богів діадемами. Події надавали неабикого значення: її дату вирізьблено на великій жадеїтовій підвісці з портретом царя, знайденій у священному колодязі Чіч’еен-Іца, за 500 кілометрів від Паленке [49].

Будівництво у групі “Храмів Хреста” між тим тривало до 692 року і було завершено у дев’яту річницю вступу Кан Ба’лама ІІ на престол. Імовірно саме там цар і відзначив “ювілейну” церемонію на початку “двадцятиріччя” 9.13.0.0.0 (березень 692 року). На ознаменування свята було встановлено єдину в Паленке стелу.

Боги, одначе, не дуже зичливо поставилися до свого новопроголошеного нащадка. У першій половині 690-х років зовнішнє становище царства Лакам Ха погіршилося.

Після загибелі в Паленке тонінського правителя до влади у державі людей Попо’ у день 9.12.16.3.12, 5 Еб 0 Йашк’ін (17 червня 688 року) прийшов тридцятишестирічний К’ініч Баакналь Чаак. Він виявився виключно енергійним і войовничим царем. В лютому 692 року К’ініч Баакналь Чаак здобуває перемогу над невідомим ворогом, а у жовтні цього ж року завдає відчутної поразки війську Кан Ба’лама ІІ. У полон до Тоніна потрапляє полководець паленкського царя К’авііль Мо’. В числі бранців К’ініч Баакналь Чаака фігурує також підлеглий Кан Ба’ламу ІІ владар на ім’я Сак Ба’лам, захоплений десь до 699 року.

Невдовзі К’ініч Баакналь Чаак продовжив наступ на підлеглі Паленке дрібні міста на Усумасінті і захопив у полон Чан Мааса з Петуун – Ла-Мар (у березні 692 року) та Йаш А’ка, владаря Анайте’.

Здається, що на початку 695 року Баакульському владареві вдалося досягти успіху у війні з Тоніна: у січні в полон потрапив якійсь Болон Нех, “юнак із Чіікаля”, ймовірно,пов’язаного з Попо’ [50]. Але в же у наступному році священний владар Попо’ захопив у полон владаря з Маміс та Хухіса (обидва ближче не відомі). Імовірно у цей час у залежність від Тоніна потрапляє Ак’е [51]. Під впливом Кан Ба’лама ІІ залишився лише північний район Нижньої Усумасінти, включаючи Піпа’-Помона. На “ювілейну” церемонію 9.13.5.0.0 (лютий 697 року) правитель цього міста прислав до Паленке дарунки, з яких збереглася жадеїтова підвіска.

Про події останніх п’яти років правління Кан Ба’лама ІІ практично нічого не відомо. Через двадцять п’ять днів після “ювілею” 9.13.10.0.0, у день 6 Чікчан 3 Поп (16 лютого 702 року) шістдесятисемирічний цар “вирушив у путь” у вічність.

Через певний час неподалік від збудованого Кан Ба’ламом ІІ Храму Сонця було споруджено невеликий храм (зараз його позначають як “Храм XIV”), присвячений заупокійній церемонії на честь цього правителя, що сталась у листопаді 705 року, рівно через три 365-денні роки та один 260 денний цикл після його смерті. На рельєфі Кан Ба’лам ІІ, зображений молодим, танцює перед своєю матір’ю, а супроводжувальний текст повідомляє, що у цей день душа владаря нарешті прибула після поневірянь у загробному царстві до поселення богів.

Кан Ба’лам ІІ не залишив після себе дітей (невідомо, чи був він взагалі одружений), і у червні 702 року, в день 9.13.10.6.8, 5 Ламат 6 Шуль, йому успадкував молодший брат Хуш …н [52] Мат, який у якості священного владаря прийняв ім’я К’ан Хой Кітам. Третій із синів Ханааб Пакаля, Тіволь Чан Мат, помер ще наприкінці серпня 690 року (його могила імовірно знаходилася під Храмом XVIII).

Цар-невдаха. К’ан Хой Кітам [53] ІІ

Про царювання К’ан Хой Кітама ІІ відомо значно менше, ніж про батька і брата. У жовтні 704 року, в день 10 К’ан 12 Мак, він здобув якусь перемогу, важливу роль у ній відіграв сановник на ім’я Ах Ч’амак. За цього ж царя у “Корпусі Е” Палацу встановили кам’яний трон із “Овальною панеллю” над ним.

Між тим помер грізний ворог Паленке тонінський К’ініч Баакналь Чаак. Його спадкоємцеві К’ініч……… Чааку, коронованому 25 листопада 708 року, було лише два роки. Правлінням безпорадного немовляти й вирішив скористатися К’ан Хой Кітам ІІ. Однак похід Баакульського і Матвіільського владаря проти дитини закінчився ганебною поразкою. Тонінські регенти, перший сахаль і ах к’ухуун К’елен Хіш (він згадується ще в переможних написах “Правителя 2”, отже, служив принаймні трьом владарям Попо’) та “владар вогню” Ах Ч’анах розгромили 26 серпня 711 року вороже військо. Так званий “Монумент 122” із Тоніна репрезентує зв’язаного бранця в царській налобній пов’язці, на тілі якого вміщено напис “К’ан Хой Кітам, священний Баакульський владар”.

Досить довго вважалося, що полонений К’ан Хой Кітам ІІ був принесений в жертву переможцями. Однак напис на “Палетці рабів” із Паленке повідомляє про “встановлення каменя” двадцятиріччя за його правління. Єдиний початок “двадцятиріччя”, що міг статися за К’ан Хой Кітама ІІ – 9.14.0.0.0, 1 грудня 711 року, через три місяці після того, як він буцімто потрапив у полон. У 713 році, у день 9.14.2.11.9, 6 Мулук 7 Моль К’ан Хой Кітам зустрічався з п’єдрас-неграським царем К’ініч Йональ А’ком, а у 719 році призначив чергового Васаль Оля. Напис на “Трифігурній панелі” згадує К’ан Хой Кітама ІІ у зв’язку з присвятою нового корпусу К’аль Хуун Нах (“Будинок Увінчання Діадемою”) у Палаці в серпні 720 року. Ця велика – сорок метрів завдовжки – споруда з’єднала симетрично розташовані корпуси А і D і замкнула з півночі два головні двори Палацу.

Таким чином, полон К’ан Хой Кітама ІІ, якщо він мав місце, тривав менше, ніж три місяці, і ще до початку грудня 711 року він мусив був бути відпущений у Лакам Ха. Згідно з думкою Девіда Стюарта зображення на тонінському “Монументі 122” взагалі має символічний характер, і ні в який полон паленкський правитель не потрапляв [54].

Імовірно, саме в цей час владарі Попо’ здобули перемогу над раніше підлеглим Паленке Піпа’-Помона, і одного з піпаських владарів стратили в Тоніна.

Тоніна в цей час – без сумніву наймогутніша сила на заході майяського світу. Правитель Бонампака в напису, присвяченому тринадцятиріччю перебування на троні, що сталося в 715 році, завбачливо згадує, що був колись підлеглим К’ініч Баакналь Чаакові. Іншою жертвою владарів Попо’ стало місто Помой [55]. Статуя поставленого на коліна зі зв’язаними за спину руками тамтешнього правителя теж була споруджена в Тоніна. На боці Помой у справи на Усумасінті запізнило намагався втрутитися Калакмуль, але зазнав поразки, і фігура зв’язаного “чіікнаабця” поповнила численні зображення бранців у столиці владарів Попо’.

Останнє піднесення. А’ку’уль Монааб ІІІ

Нарешті близько 721 року доба нещасливого правління К’ан Хой Кітама ІІ закінчилась, і в день 9.14.10.4.2, 9 Ік’ 5 К’айяб, 1 січня 722 року, у невеликому старовинному Храмі ХІХ коронувався сорокачотирирічний син Тіволь Чан Мата та Іш Кінув, який став називатися Йахавте’ К’ініч А’ку’уль Монаабом [56].

А’ку’уль Монааб ІІІ підтримував паленкський офіційний міф про божественність династії. У напису на бічних одвірках із Храму XVIII його мати зіставлена з богинею “Першою Іш Кінув”, що виступає членом родини божества Муваан Мат.

За царювання К’ан Хой Кітама ІІ та у правління А’ку’уль Монааба ІІІ помітно посилюється паленкська знать. Із родини сахалів походила Іш Мен Мок (?), жінка А’ку’уль Монааба ІІІ. На початку його правління надзвичайного впливу набув сахаль і “владар вогню” Чак Сууц’ (він народився у 671 році і вступив на посаду у червні 723 року). На майстерно виконаній “Палетці рабів”, присвяченій шістдесятиріччю Чак Сууц’а, він ще вміщує сцену коронації А’ку’уль Монааба ІІІ. Але у великому напису цар згаданий побіжно, разом із трьома попередниками, а головним героєм тексту є Чак Сууц’. Стиль, яким викладено його біографію, настільки нагадує царські життєписи, що Чак Сууц’а дослідники тривалий час вважали правителем Паленке.

А’ку’уль Монаабу ІІІ та Чак Сууц’у вдалося покращити зовнішнє становище Лакам Ха. Обставини цьому сприяли: правитель Тоніна помер, не доживши до вісімнадцяти років, а новий священний владар Попо’ К’ініч Іч’аак Чапаат, який зайняв трон у листопаді 723 року, здається, утримувався від завоювань.

Увага Паленке зосередилася на традиційному напрямі – в районі середньої та нижньої Усумасінти. У вересні 723 року, на третьому місяці свого сахальства, Чак Сууц’ захопив Тах Чіха, владаря з Ла’ (це Ла’, чи Лаль, згадується в текстах Бонампака, отже, було розташоване неподалік).

Однак становище міста мабуть залишалося непростим, і новий правитель шукав шляхи, в тому числі містичні, зміцнення своєї держави. У “ювілейний” день 9.14.13.0.0, 6 Ахав 8 Кех (вересень 724 року) А’ку’уль Монааб ІІІ влаштував обряд, під час якого виступав як бахільаан Хун Йе Вінкіля, коронованого Йаш Іцамна Кокаахом. Церемонія відбулась у присутності найвищих вельмож царства, у тому числі “владаря з …таав” Ханааб Ахава, двоюрідного брата царя, жерців Йо’ль Мат Іч Баака та Чан Ахав Ах Чооха (?), “владаря вогню” Йок Кук Ч’ахана (імовірно в Паленке був не один “владар вогню”, оскільки такий саме титул у 725 році мав Чак Сууц’), першого сахаля Мак’бахте’ та Муваан Чануль А’на.

Поновлення активності Лакам Ха на Усумасінті призвело до конфлікту з К’іна’ – П’єдрас-Неграс. У травні 725 року Чак Сууц’ завдав поразки воякам з К’іна’ і захопив у полон сахаля священного Йокібського владаря Йональ А’ка ІІ на ім’я Ніт Камай. У зв’язку з цим у Паленке відбулася церемонія кровопускання. Імовірно один із захоплених п’єдрас-неграських сановників зображений з паличками для письма на рельєфі з Храму ХХІ в Паленке. В кінцевому рахунку війна з П’єдрас-Неграс закінчилася, здається, замиренням суперників, і в 729 році Йональ А’к ІІ, можливо, одружився з жінкою з Паленке [57].

У травні того ж року Чак Сууц’ успішно воював із містом Коколь, а у вересні – здобув перемогу над правителем області Атуун. Місцезнаходження Коколь невідоме, а ось Атуун входила до складу держави Аке’-Бонампак, що на той час залежала від Сак Ц’і.

У березні 731 року, незадовго до “ювілею” 9.15.0.0.0 А’ку’уль Монааб ІІІ отримав данину. Подія була чимось настільки визначною, що її спеціально зобразили на барельєфі.

На самій “ювілейній” церемонії у серпні 731 року були присутні представники міст, чи то союзних, чи то підлеглих Паленке: сахаль Болон Ішіім із Хуште К’ух, царевич із іншого, невідомого ближче міста, а також молодий чоловік на ім’я Йаш Такан О’оль Ахав, позначений як “юний владар, молодший ц’іський владар” [58].

За А’ку’уль Монааба ІІІ в Паленке поновлюється жваве будівництво. На південь від “Храму Сонця” цар збудував Храм XVIII з його напрочуд гарними стуковими написами [59]. Напроти здійнявся значний за розмірами Храм ХХІІ, на рельєфі з якого А’ку’уль Монааб ІІІ зображений юним царевичем на церемонії кровопускання. У січні 734 року сталося освячення перебудованого Храму ХІХ (здається, присвяченого Хун Йе Вінкілю). Імовірно в цьому храмі через 24 дні було відзначено друге двадцятиріччя з дня ініціації А’ку’уль Монааба ІІІ. Відповідний ритуал (його прийнято називати “ритуал взяття мотузки”, але це умовне позначення, який саме предмет брав виконавець обряду – невідомо), здійснив Сахаль Болон із Хуште К’ух.

Двома роками пізніше відбулось освячення святилищ двох інших богів Паленкської Трійці (як бачимо, спорудження храмів А’ку’уль Монаабом ІІІ нагадує програму храмового будівництва Кан Ба’лама ІІ), а в липні 736 року цар здійснив “розкидання курінь” на “ювілейному” ритуалі у встановлення “п’ятиріччя” 9.15.5.0.0.

Цією датою – 10 Ахав 8 Ч’еен – закінчується зв’язний виклад історії класичного Лакам Ха – Паленке. Від наступних років ми маємо лише розрізнені уривчасті відомості.

“Темна доба”

На рельєфах з Храмів ХІХ та ХХІ “великим юнаком”, тобто, спадкоємцем престолу, названо чоловіка на ім’я Упакаль К’ініч. Імовірно, він був братом Аку’уль Монааба ІІІ. Уламок із Храму XVI повідомляє, що в день 9.15.15.10.13, 8 Бен 16 Кумк’у (грудень 746 року) цар Упакаль К’ініч Ханааб Пакаль призначив чергового К’ан Ток Васаль Оля. Отже, цей Упакаль К’ініч Ханааб Пакаль посів трон між 736 і 746 роками. Він щось будував чи перебудовував у Палаці Паленке: на північно-західному дворі знайдено уламок рельєфу з його зображенням. Ним же, імовірно, було споруджено Храм ХХІ. Коли, як і чим закінчилося його правління – невідомо.

Десь у 740-х чи 750-х роках виник політичний союз Баакульських владарів із далеким Копаном: паленкська царівна Іш Чак Мок (?) Йе Шоок (“Червона Квітка Маїсу – Зуб Акули”) стала дружиною члена копанської царської родини, її син Йаш Пасах Чан Йопаат у 763 році успадкував копанський престол.

На нещодавно знайденій стелі з Помона міститься повідомлення про “ювілейну” церемонію на початку “двадцятиріччя” 9.16.0.0.0, яку в травні 751 року здійснив владар на ім’я К’ініч Хо Хіш. В якості особи, що його супроводжувала, названий К’ініч Кан Ба’лам, “священний Баакульський владар”. Отже, в 751 році в Паленке був цар Кан Ба’лам (ІІІ). В самому місті від нього не залишилося жодної пам’ятки, за винятком, імовірно, різьбленої плити, чиї фрагменти знаходяться у різних зібраннях [60]. На ній репрезентовано вручення інсигній правителеві, який, імовірно, виступає уособленням божества з “теотіуаканськими” рисами (від імені божества зберіглася частина: “Кан Ха’аль Ішіім”, “Маїс Небесної Вологи”, – з інших джерел воно невідоме). У написі, дату якого неможливо поновити, двічі згадується “К’ініч Кан Ба’лам, головний у країні, священний Баакульський владар, калоомте’ ”. Титул відрізняється від звичайного титулування Кан Ба’лама ІІ, отже, це інший правитель. Але найцікавіше полягає в тому, що ім’я Кан Ба’лама було перероблено з імені А’ку’уль Мона’аба ІІІ. Крім того, в датувальній формулі було перероблено назву місяця [61].

Таким чином, цей Кан Ба’лам правив після 736, а скоріше за все, й після 746 року. При цьому, він не дуже приязно ставився до А’ку’уль Мона’аба ІІІ, оскільки привласнив його пам’ятку. Можна припустити, що після Упакаль К’ініч Ханааб Пакаля в Лакам Ха мала місце боротьба різних гілок царського роду. Проте, без додаткових джерел робити якісь висновки передчасно.

На уламку рельєфу (імовірно, з Палацу Паленке), що зберігається в Музеї Снайт Університету Нотр-Дам (Саут-Бенд, Індіана, США), міститься фрагмент тексту, в якому згадується “Чак Упакаль К’ініч К’ан Хой Кітам, священний Баакульський владар”. Це може бути ще один правитель Паленке “темної доби” середини VIII століття, невідомий з інших джерел. Утім, перші два слова можуть бути не частиною імені, а описовою фразою: “великий щит” (тобто захисник) “К’ініч К’ан Хой Кітама, священного Баакульського владаря”, і стосуватися полководця чи навіть бога-покровителя К’ан Хой Кітама ІІ.

Припинення створення кам’яних царських пам’яток в містах майя як правило вказує на воєнну поразку. Здається, саме це мало місце у випадку Лакам Ха середини VIII століття. Принаймні, на “Монументі 107” із Тоніна, створеному за часів правління К’ініч Туун Ча’паата (після 739 – 762? рр.), зображено зв’язаного бранця, позначеного “священний Баакульський владар”. Щоправда, коли і хто саме з правителів Паленке середини VІІІ століття потрапив у полон до Тоніна: Упакаль К’ініч Ханааб Пакаль, Кан Ба’лам ІІІ чи гіпотетичний Чак Упакаль К’ініч К’ан Хой Кітам, невідомо.

Фінал

Наступний владар Паленке з’являється на історичній сцені через тринадцять років після згадки Кан Ба’лама ІІІ в Помона. У день 9.16.13.0.7, 9 Манік’ 15 Во, 5 березня 764 року, правителем Лакам Ха став син А’ку’уль Монааба ІІІ з тронним іменем Йахавте’ К’ініч К’ук’ Ба’лам. Його титулатура цікавим чином поєднує елементи, притаманні Кан Ба’ламу ІІ: ”Баакульський чаклун-перевертень, гравець у м’яч” – і А’ку’уль Монаабу ІІІ: “священний Баакульський владар”, “Йахавте’ К’ініч”. На “Палетці 96 ієрогліфів”, вирізьбленій на ознаменування першого “двадцятиріччя” перебування К’ук’ Ба’лама ІІ на троні (це сталося 22 листопада 783 року), перераховуються його попередники, починаючи з Ханааб Пакаля (пропущено чомусь Кан Ба’лама ІІ), розповідається про обряди, що їх вони виконували у чертозі Сак Нук Нах, але про події власне двадцятирічного правління цього царя немає жодного слова. Лише з уривчастого напису, знайденого в північній частині Палацу, ми можемо зробити висновок, що він там щось добудовував чи переоздоблював.

Цьому ж правителеві ми маємо завдячувати найоригінальнішою спорудою Паленке – Вежею Палацу. Попри свою неординарність і популярність у туристів, ця будівля, беззаперечно оборонного призначення, зовсім не гармоніює з рештою палацового ансамблю. Її створення посеред царського житла змушує підозрювати великі зовнішньополітичні негаразди Лакам Ха за часів Кук’ Ба’лама ІІ.

Запис на так званому “Одвірку 4 з Лаштуніч”, датованому 769 роком, згадує серед осіб з почту йашчіланського правителя такого собі “господаря бранця Баах Ваайіба, молодшого сахаля з Матвіілю”. Втім, коли був захоплений у полон цей матвіільський сахаль, між 764 та 769 роками або раніше, з певністю сказати неможливо.

У 780-х роках навколо Паленке відбувається гарячкова воєнна активність. У 787 році правитель П’єдрас-Неграс К’ініч Йа Ахіін здобуває перемогу над Вабе’. У найближчі роки правитель Тоніна успішно воює з Помой і Сак Ц’і. Під 787 роком про перемогу над Сак Ц’і повідомляє також Йахав Чан Муваан із Бонампака. У 792-794 роках П’єдрас-Неграс разом із підлеглим йому Петуун – Ла-Мар завдає декілька поразок Помона, а в 796 році тонінський цар знову перемагає Сак Ц’і. Про участь Лакам Ха у всіх цих подіях нічого не відомо, проте саме мовчання є достатньо красномовним, якщо врахувати, що поразку за поразкою зазнають давні союзники або данники Баакульських владарів, а перемоги святкують їхні запеклі вороги.

Коли й чим закінчилося правління К’ук’ Ба’лама ІІ – невідомо, хоча зруйнований текст на так званій “Панелі к’ан-токів” дозволяє припустити наявність у нього наступника.

Найпізніша письмова звістка про класичне Паленке походить не з кам’яної плити й не з ліпного рельєфу, а з гравірованої посудини, знайденої у скромному похованні під підлогою одного з житлових будинків міста. Подію, про яку йдеться в цьому напису і яка сталася 13 листопада 799 року, зазвичай тлумачать як згадку про коронацію останнього відомого нам паленкського правителя. Проте, напис каже про увінчання “білими діадемами” групи осіб: “пов’язано білою діадемою чоло чотирьох юнаків” [62]. Подальший текст можна розуміти по-різному: чи то як імена “чотирьох юнаків” – Болон Хубуй, Какаб, Вак Чамі та Ханааб Пакаль (при цьому “юнаки” можуть бути як людьми, так і божествами), чи то як ім’я виконавця обряду – “той, хто переміг багато країн, Вак Чамі Ханааб Пакаль”. Але й в останньому випадку ніщо не вказує, що згадано правителя Паленке. Єдиний висновок, що його можна з певністю зробити з цього тексту – в 799 році Лакам Ха – Паленке ще існувало.

Коли, як і чому блискуче місто Ханааб Пакаля стало мертвим – сьогодні точно сказати неможливо. При розкопках знайдено певну кількість предметів, властивих культурі мешканців узбережжя Мексиканської затоки тотонаків і пополука. Проте, чи була причиною загибелі Лакам Ха їхня навала, чи вони оселились у вже спустілому місті – сказати важко. Не можна, однак, не звернути увагу на те, що найбільші споруди Паленке – Палац, Храм Написів, храми групи Хреста – не мають на собі слідів пожеж або свідомого руйнування.

Приблизно у той саме час зникає в історичному небутті постійний суперник Паленке – П’єдрас-Неграс. Остання засвідчена там дата – 810 рік. Разом із ним безлюдніють інші міста на Усумасінті. В Комалькалько і Тоніна життя триває ще принаймні століття, найбільш пізні пам’ятки було створено там відповідно в 904 та 909 роках [63]. Але потім і вони пустіють, а їхні руїни ховає зелений покрив тропічного лісу.

Примітки

1. Згідно з іншою інтерпретацією напису на Ієрогліфічних Сходах з Палацу Паленке напад канульців стався у день 9.11.1.16.3, 6 Ак’баль 1 Йаш, 25 серпня 654 року, однак, таке тлумачення викликає істотні заперечення як з точки зору читання інтервального числа, так і з точки зору історичного контексту (адже, лише через 68 днів, 1 листопада 654 року відбулася присвята “Корпусу Е” Палацу, що було б неможливо після описаного погрому.)

2. Він названий yajawte’ Hut … nom Chan Kan ajaw, отже, був тезкою верховного канульського правителя, який правив у Ц’ібанче у 551- 572 рр. Відсутність у захопника Лакам Ха епітету “священний” та хронологічні міркування вказують, що це різні особи.

3. Альтернативний варіант читання назви цього міста – Wak’aab’.

4. Див.: A. Anaya. Site Interaction and Political Geography in the Upper Usumasinta Region (Mexico) during the Late Classic: A GIS Approach., Oxford, 2001. P. 62

5. Призначення на посаду одного з паленкських сановників 20 жовтня 603 року сталося не в Лакам Ха, а в якійсь місцевості Та-Ус (S. Guenter Under a Falling Star: The Hiatus at Tikal / Unpublished MA Thesis. La Trobe University, Bundoora, 2002. P. 144-145; Беляев Д. Д., Сафронов А.В. в VII-VIII вв.: реконструкция основных этапов конфликта, 2005)

6. У напису на торці віка саркофагу з Храму Написів перелічено у хронологічному порядку (з одним неістотним виключенням) десятьох правителів Паленке. На стінках і верхній грані віка зображено дев’ятьох персонажів (двох – двічи). Вісім із них – особи, згадані в напису:

* Не зазначена в напису

Таким чином, за загальним правилом зображені на стінках особи згадуються в напису. Без відповідників залишаються одна фігура: жінка на східній стінці, – і дві особи в напису: один із А’ку’уль Монаабів (імовірно ІІ-й) та Ахен Йо’ль Мат.

Цікаво, що батько і син, а також чоловік і жінка розташовані на саркофазі на різних сторонах: якщо імовірний батько (К’ан Хой Кітам І) – на західній стінці, то його син, Кан Ба’лам І – на східній; якщо чоловік, К’ан Мо’ Хіш – на західній стороні, то його дружина, Сак К’ук’ – на східній. Можна припустити, що це відображає наявність у мешканців Паленке традиції ділити плем’я на дві частини (фратрії), всередині яких укладати шлюб було заборонено; при цьому діти успадковували фратрію матері. Імовірно на саркофазі члени однієї фратрії розташовані на сході, а члени іншої – на заході.

7. Н.Грюбе, С.Мартін і М.Зендер висловили думку, що у відповідному фрагменті напису на східній панелі з Храму Написів йдеться про те, що “ювілейний” обряд не відбувся (N.Grube, S.Martin, M.Zender. Palenque and Its Neighbors // Notebook for the XXVIth Maya Hieroglyphic Forum at Texas, Austin, 2002. P. II-14). Одначе, встановлення “каменів” як правило і не відбувалося у тринадцяті річниці з початку “двадцятиріч”. Крім того, за такого тлумачення незрозуміло, на що “дивився” в цей день Ахен О’ль Мат, як про це каже напис.

8. Цей правитель, відомий під умовним ім’ям “Scroll Serpent”, вступив на престол 2 вересня 579 року.

9. Думку, що Сак К’ук’ царювала в Паленке з 612 року обстоювала, зокрема. Л.Шіле (L.Schele, D.Freidel. A Forest of Kings.. Pp. 219 – 225) та К. Бесі-Світ (K.Bassi-Sweet. From the MoHuth of Dark Cave., Norman, 1991).

10. Радіоізотопний аналіз його кісткових решток показав, що Ханааб Пакаль був уродженцем Паленке (J. Skidmore. ).

11. Беляев Д.Д., Сафронов А.В. Войны царств Бакаль и Йокиб… .

12. На думку Д. Беляєва та О. Сафронова Йокіб – це первісне ядро царства на правобережжі Усумасінти, а К’іна’ – область на її лівому березі, приєднана до Йокіба близько 500 р. Вони ототожнюють К’іна’ (“Тепла Вода” у перекладі) з долиною річки Чанкала (Беляев Д.Д., Сафронов А.В. Войны царств Бакаль и Йокиб…).

13. Ак’е зазвичай ототожнюють з Бонампаком. На думку Д.Беляєва та О.Сафронова Бонампак і Лаканха – столиці царства Шукальнаах. Ак’е займало північно-західну частину долини річки Лаканха, можливо до Усумасінти на півночі та озера Суспіро на північному заході. Його імовірною столицею вони вважають городище План-де-Айутла (Беляев Д.Д., Сафронов А.В. : история и политическая география государств майя Верхней Усумасинты).

14. Місцезнаходження Сак Ц’і було предметом довгих розшуків і спорів. Його поміщали в районі Лагуна-Санта-Клара, на городищі План-де-Айутла, в районі озер Охос-Асулес і Окоталь. Зараз встановлено, що стародавньому Сак Ц’і відповідає городище Лаканха Цельталь (Lacanja Tzeltal) на північ від План-де-Айутла (географічна широта: 16,939, довгота: -91,294).

15. Його стародавня назва, можливо K’ak’ Wits, “Вогняний Пагорб”.

16. Зображення якогось хуштекухця, названого “дідом по матері”, вмістив на рельєфі з Храму Сонця син Ханааб Пакаля Кан Ба’лам ІІ.

17. Свого часу М. Г. Робертсон, М. та Дж. Розенблюм Скандіззо, спираючись на украй довільне тлумачення деяких зображень Паленке, висунули теорію, що, мовляв, Ханааб Пакаль був потворним карликом, хворим на акромегалію (гормональний розлад, що має наслідком непропорційну будову тіла). Жодного обгрунтованого факту, що підтверджував би такі висновки, не існує, а обстеження кісток із саркофагу в піраміді Храму Написів їх прямо спростовує – чоловіка на зріст 1 метр 73 сантиметри не можна назвати “карликом” навіть з точки зору рослих сучасних європейців. Важко оцінити подібні домисли інакше, як безсоромну наклепницьку плітку.

18. Як зазначалося вище, так саме звали іншого владаря Сак Ц’і, який потрапив у полон до П’єдрас-Неграс у 624 році. Малоімовірно, щоб це була та саме особа. Можливо, що “К’аб Чан Те’” – збірне найменування правителя Сак Ц’і у п’єдрас-неграських написах.

19. Див.: Беляев Д.Д., Сафронов А.В. Ак’е и Шукальнах … .

20. Щоправда, елемент Mat мають у своєму імені два його попередники: Ajen Ol Mat та Muwaan Mat.

21. Див.: N. Grube, S. Martin, M. Zender. Op.cit. P. II-19.

22. Інший варіант читання його імені: Us.

23. Назву напівстерто.

24. B’olon hinah u sak mok(?) ik’il, буквально “багато випущено назовні білих квіток їхнього дихання”

25. В Комалькалько після Ба’лам Ахава імовірно правили його нащадки. Пізні правителі цього міста (К’ініч К’ан Ток Мо’, К’ініч Оль, Ель К’ініч) мали титул не “Хойчанський владар”, як раніше, а “священний Баакульський владар”, як у Паленке і Тортугеро.

26. Паралельний переклад та тлумачення змісту напису див.: Y. Polyukhovych, Á. A. Sánchez Gamboa, M. Cuevas García. Los monumentos escultóricos de Palenque, Chiapas, México. México, 2024. Pp. 199 – 204, 306 – 310.

27. M. de la Garza Camino, G. Bernal Romero, M. Cuevas García. Palenque-Lakamha’. Una presencia inmortal del pasado indígena. México, 2012. P. 122.

28. M. Zender. The Toponyms of El Cayo, Piedras Negras, and La Mar // Hearth of Creation. The Mesoamerican World and the Legacy of Linda Schele. Andrea Stone (ed.). Tuscaloosa, 2002. P. 175; Беляев Д. Д., Сафронов А.В. Войны царств Бакаль и Йокиб в VII-VIII вв.

29. Див.: S. Martin. Moral-Reforma y la contienda por el oriente de Tabasco // Arquelogía Mexicana., Vol.XI, núm.61. Рp. 46-47.

30. Ibidem. Запис про це міститься на стелі 4 з Мораль-Реформа.

31. Їх звали Очк’ін Калоомте’, Хім Йеель, Упек’ К’ух, Шакуль Холь та Іль Майік (Y. Polyukhovych, Á. A. Sánchez Gamboa, M. Cuevas García. Los monumentos escultóricos de Palenque. Р. 182).

32. Y. Polyukhovych, Á. A. Sánchez Gamboa, M. Cuevas García. Los monumentos escultóricos de Palenque … Pp. 181 – 198, 305 – 306, 784 – 792, 849 – 851.

33. TI’-SAK JUUN-na.

34. Титул sul відомий також у Караколі. В юкатекській sulik означає “особа, залежна від іншого”. За колоніальних і післяколоніальних часів це слово вживалось як військове звання.

35. Основний напис: 17-K’AN-JAL-wa chu-ka-ja SHUTS’-sa-ti u-KAB’-ji K’INICH-JANAAB’-PAKAL K’UH-B’AAK-AJAW yi-ta-ji CHAK-CHAN-na AJ-K’UH-na … AJ-…, “17 числа місяця Поп захоплено Сууц’ Саата, причиною тому був К’ініч Ханааб Пакаль, священний Баакульський владар, його супроводжував Чак Чан, ах к’ухуун …”. Напис над фігурою ліворуч: AJ-su-lu ya-AJAW-wa K’AK’, “ах суль, владар вогню”.

36. “Правитель 2 із Тоніна”. Його ім’я містить елемент WA’Y.

37. Її похованням можливо є могила “Червоної цариці” (“Reina Roja”), розташована праворуч від Храму Написів

38. Він народився у березні 648 року. Про смерть Тіволь Чан Мата зазначено в тексті на курильниці з Храму Хреста (S. Martin, N. Grube. Chronicle of the Maya Kings and Queens. P. 172). Та ж дата, 9.12. 8.9.18, 7 Ец’наб 6 Муваан, міститься на фрагменті з Храму XIХ.

39. Такої думки дотримувався, зокрема, першовідкривач поховання у Храмі Написів Альберто Рус. “Не виключено, – писав він, – що похована у Храмі Написів людина сама була натхненником і організатором будівництва своєї гігантської усипальні” (A. Ruz Lhuillier. La civilización de los antiguos Mayas., México, 1963. P. 118).

На момент похорону піраміда вже існувала, адже до усипальні веде система завалених у подальшому щебенем тунелів і сходів, які були б непотрібні, якщо б піраміду зводили над існуючим похованням. Разом із тим, похорон відбувся невдовзі після смерті: наліплена на обличчя мозаїчна маска, розташування прикрас свідчать, що до саркофагу було покладено тіло, яке ще мало м’які тканини, а не кістяк. Одначе, мертве тіло без слідів бальзамування не могло зберігатись у спекотному і вологому кліматі Паленке час, необхідний для побудови двадцятичотириметрової заввишки піраміди з гробницею та виготовлення кам’яного саркофагу вагою 25 тон.

Треба, щоправда, зазначити, що певні сліди поквапливості на останньому етапі спорудження саркофагу є: на західній стінці до первісно запланованого тексту була внесена вставка, і різьбляр помилково вмістив її посередині дати Календарного кола. При цьому помилку, що відразу впадає у вічі, так і не було виправлено.

40. Вушні вставки, чи, як їх частіше називають, серги Ханааб Пакаля прикрашені написами, досить характерними для такого роду предметів (з них, між іншим, випливає, що серги були дарунком Баакульському владареві): “Чаак Центрального Світового Дерева – священне ім’я прикраси Муваана; він вирізьбив її у присутності К’а’к’ Уба’лаха. Владар … Сонячного Серця, Болон Окте, Йопаат південної землі, Вогонь Чаака – його покровителі”.

41. Прикраси Ханааб Пакаля, як і його посмертна мозаїчна маска після розкопок поховання зберігались у Національному музеї антропології в Мехіко. В 1985 році вони були викрадені звідти і знову знайшлися тільки в 1989 році. Нещодавні дослідження мозаїчної маски виявили, що виконана в 1950-ті роки реставрація була вкрай невдалою, тому її було істотно перероблено. Зараз маска, виставлена в залі майя Національного музею антропології, набула рис схожості з відомими портретними зображеннями К’ініч Ханааб Пакаля.

42. Із похованням у Храмі Написів Паленке довго була пов’язана одна проблема. Члени експедиції А.Руса Е. Давалос Уртадо та А. Романо на основі обстеження кісток із саркофага зробили висновок, що там поховано чоловіка у віці 40-45 років (E. Davalos H., A. Romano. Estudio preliminar de los restos osteológicos encontrados en la tumba del Templo de las Inscripciones, Palenque // Anales del InstitHuto Nacional de Antropología e Historia, 1952, primera parte., México, 1954, P. 107-110).

Проведене у 1971 році також мексиканцями повторне обстеження кістяку дійшло тих же висновків. Таким чином, висновки антропологів очевидно суперечили даним написів про те, що Ханааб Пакаль помер у віці 80 років. Однак висновки мексиканських спеціалістів базувалися на стані стертості зубів померлого, що для осіб похилого віку не є вирішальним фактором. Американський фахівець із судової медицини А. Кристенсон, який консультував з цього приводу Л. Шіле та П. Метьюза, зазначив:

“Знос не є вирішальним чинником у випадку зубів знаті [майя – В.Т.], оскільки вони, здається, мали дієту головним чином із рідкого атоле, що спричиняє незначний знос”.

У квітні 2003 року оприлюднено висновки дослідження решток із поховання Храму Написів, проведеного великою групою фахівців з Мексики (у тому числі А. Романо) та США під керівництвом В.Тіеслер Блос із застосуванням найсучасніших методик. Як повідомила керівник проекту:

“Із застосуванням новітніх технологій в біоархеології ми визначили, що Пакаль, народження якого написи відносять до 603 року, в дійсності помер у похилому віці, що може добре відповідати вікові у вісімдесят років, який епіграфіка зазначає як вік його смерті у 683 році” (J. Skidmore. )”.

43. OCH-u-CH’EN-na pu-TS’AM-al, “увійшов (Кан Ба’лам) до Пу-Ц’амського поселення”. В епіграфіці Тоніна згадується “священний Пу-Ц’амський владар”, K’UHUL-pu-TS’AM-AJAW-wa. П. Метьюз висловив припущення, що дата відноситься до наступного “Календарного кола” і відповідає 739 року (P. Mathews. The Dates of Tonina and a Dark Horse in Its History // www.mesoweb.com/articles).

44. Читання відповідного знаку (Т212) запропоновано А.Давлетшиним; пропонується також варіант читання chochan. М.Зендер пропонував читати його k’i.

45. Початкова дата напису на центральній панелі із Храму Хреста: день народження Муваан Мата – була розрахована таким чином, що цей день займає ту саму позицію, що й день народження Ханааб Пакаля, у тринадцятиденці, двадцятиденці, дев’ятидобовому та вісімсотдев’ятнадцятиденному циклах (F.Lounsbury. A Rationale for the Initial Date of the Temple of the Cross at Palenque // Segunda Mesa Redonda de Palenque, Part III., Pebble Beach, 1976. Pp. 211-224).

46. У сучасних мовах майя слово pib’ означає “смажити, пекти у підземній печі”, а також “парова лазня у копанці”. Буквальний переклад назви святилищ pib’ nah як “лазня” удається вкрай невдалим.

47. Д. Дюттінг установив цікавий факт: церемонія супроводжувалася рідкісним небесним відовищем – на нічному небі один біля іншого було видно Місяць, Юпітер, Марс і Сатурн (D.DHutting. The 2 Cib 14 Mol Event in the Palenque Inscriptions // Zeitschrift fur Ethnologie,107. Braunschweig, 1982).

48. Вжитий у тексті термін chitin Д.Беляєв зіставив з юкатекським kitin = ”піч” (особисте повідомлення)

49. S.Martin, N.Grube. Chronicle of the Maya Kings and Queens.. P. 169

50. Щоправда, наведена в напису дата 3 Мен 13 К’айяб може відповідати не дню 9.13.2.15.15, 14 січня 695 року, а більш ранній даті, наприклад, 9.5.4.12.15 (539 рік), відповідно, напис розповідати про якесь раннє зіткнення двох міст.

51. На так званій Сент-Луїській колонні, створеній у 715 році, правитель Ак’е своїм владарем називає К’ініч Баакналь Чаака, але він у той час був уже небіжчиком, отже, сюзеренітет Тоніна над Бонампаком було встановлено раніше.

52. Ім'я записується знаком 190:526, “сокира над землею”, читання не відоме, хоча фонетичне підтвердження вказує, що воно закінчувалося на -n.

53. Вживається також читання К’ан Хой Чітам.

54. D. Stuart. : The Questionable Demise of K’inich K’an Joy Chitam of Palenque // The PARI Journal, 4(1). 2003. Pp.1-4.

55. Це місто нещодавно було ототожнено із городищем Самора-Піко-де-Оро у Лакандонській сельві, у сорока восьми кілометрах на південний схід від Бонампака. Це змушує розглядати його як відмінне від міста Йомооп, над яким здобув перемогу Б’алам Ахав із Тортугеро.

56. Його “юнацьке ім’я” – Okib’, а ім’я до вступу на трон – Chukul – “Голова мавпи”.

57. S.Martin, N.Grube. Chronicle …. P. 147.

58. Чи “сууц’ський владар”. Місто “Ц’і” ближче невідомо; можливо, це варіант назви “Сак Ц’і”.

59. На жаль, ці справжні шедеври стародавньої каліграфії впали зі стіни, до якої були прикріплені якимось клейким розчином, переплуталися, частково були розхищені, тому повністю поновити напис, який вони складали, не виявляється можливим.

60. В Національному музеї антропології в Мехіко (“Камінь із Хонута”), в Музеї образотворчого мистецтва в Хьюстоні (Техас), в Музеї мистецтв графства Лос-Анжелес (LACMA) та у приватній колекції в США.

61. Y. Polyukhovych, Á. A. Sánchez Gamboa, M. Cuevas García. Los monumentos escultóricos de Palenque … Pp. 866 – 871, 881 – 882.

62. CHAN ch’o-k(o)-TAK; суфікс множини –TAK безперечно свідчить, що йдеться про групу осіб.

63. Дата на Монументі 101 з Тоніна, 10.4.0.0.0 (909 рік) – це взагалі найпізніша з відомих класичних дат майя.