Містобудівна спадщина Києва
Євген Водзинський
Історія розвитку Києва налічує більше тисячі років. Це складна історія розбудови і втрат, розвитку найсуттєвішого і важливого в місті і відродження кращого з втраченого в ньому. І тому не дивлячись на численні випробування особливо важкі на початку і в кінці минулого тисячоліття місто зберегло чимало з створеного на кожному з етапів і має нині багату культурну спадщину, важливішою цементуючою складовою якої є його містобудівна спадщина. Найцінніші давні споруди і утворення сконцентровані в історичному центрі міста і перш за все у його найдревнішій частині. Верхнє місто зберегло основну структуру і елементи розпланування давньоруського періоду. Його окрасою є архітектурний ансамбль Софійського монастиря, внесений до списку об’єктів світової спадщини (рис.1). Відтворено собор і дзвіницю Михайлівського Золотоверхого монастиря і тим самим основу цього старовинного містобудівного комплексу. Це відтворення повернуло Києву надзвичайно багато в його образі як дуже давнього міста. А знов постала художня взаємодія Софійського і Михайлівського комплексів зробила зримою могутню притягальну силу Києва, що діяла на протязі століть. Не менше виразним і притягальним є і архітектурно-ландшафтний комплекс Києво-Печерської лаври, що також є об’єктом культурної спадщини світового значення.
Рис.1. Софійський ансамбль: план.
Рис.1. Софійський ансамбль: вид з Софійської площі.
Велику цінність має те, що було розплановано і побудовано в Києві в 19 і на початку 20 століть, коли місто перетворилося на велике цілісне утворення і коли склалась забудова, яка визначає його нинішній вигляд як історичного міста. Традиційне середовище добре збереглось на Подолі, у Верхньому місті, особливо в частині, що прилягає до Майдану Незалежності, на Липках і частково в колишній Паньківщині [Водзинський Є. Автентичний шлях подальшого розвитку структури і образу історичного центру Києва. // АСУ – Київ, 2002. — Вип.5. — С.405-435].
Добре зберігся ландшафт давньої частини міста, що визначив колись її оборонну структуру і розпланування і дотепер дуже тісно пов’язаний з її забудовою. В цілому весь історичний центр Києва, що займає величезний пагорб між Дніпром і Либіддю і Поділ, може розглядатись як цінне історичне ландшафтно-містобудівне утворення.
Окремі давні містобудівні комплекси знаходяться і за межами історичного центру. До них належать Кирилівський монастир, Політехнічний інститут, Миколаївське артилерійське училище та інші.
Загальновизнаною є цінність ансамблю Хрещатика, що постав в ході післявоєнної відбудови міста. Цінною є і центральна частина колишньої Виставки передового досвіду в народному господарству, побудована в 1950-і роки.
Найцінніші історичні містобудівні комплекси Києва охороняються державою. Ансамбль споруд Софії Київської має статус національного архітектурно-історичного заповідника. Як національний історико-культурний заповідник охороняється Києво-Печерська лавра. Державним історико-архітектурним заповідником є заповідник Стародавній Київ, що охоплює Поділ і частину Верхнього міста. Як визначні комплекси минулого охороняються Михайлівський Золотоверхий монастир, Видубицький, Фролівський, Братський і Кирилівський монастирі, Василівські і Госпітальні укріплення та інші. Найцінніші об’єкти містобудівної спадщини (ансамблі давніх вулиць, ділянки цілісного історичного містобудівного середовища) охоплені архітектурними охоронними зонами, що входять до складу діючих нині зон охорони пам’яток Києва 1979 р. Але багато цінних історичних містобудівних об’єктів Києва ніяк не охороняються.
Охорона вищезазначених об’єктів містобудівної спадщини Києва теж не є належною. Їх збереженню як самостійних цілісним утворень практично не приділяється уваги. Здійснюється переважно реставрація і підтримка окремих цінних будинків і споруд, що входять до їх складу. В збереженні культурної спадщини залишається в силі застарілий поштучний підхід. Суто містобудівні якості давніх комплексів як цілісних утворень, а саме територіально-розпланувальна структура, образні і композиційно-художні ознаки, об’ємно-просторова побудова, внутрішні і зовнішні ансамблеві зв’язки, особливості формування і функціонування враховуються дуже поверхово, або взагалі не враховуються [Водзинський Є. Питання охорони містобудівної спадщини. // АСУ – Київ, 1993. — Вип.1. — С.231-238].
Такі давні містобудівні утворення Києва належним чином не вивчались і не фіксувались як специфічні об’єкти культурної спадщини. До сьогодні дискутується, що таке "пам’ятка містобудування", хоча в Києві та інших містах такі об’єкти вже виділялись і пропонувались до взяття під охорону держави. Але поки що жодного з них не взято на облік. Перешкоджає цьому також невизначеність щодо таких об’єктів спадщини як старого, так і нового законів. В новому Законі України "Про охорону культурної спадщини" як окремий вид спадщини визначено "об’єкт архітектури і містобудування", що лише сприяє невизначеності як архітектурної спадщини, так і містобудівної.
Останніми роками намітились позитивні зрушення в цій сфері охорони культурної спадщини. Все більше уваги приділяється історичному середовищу. Нещодавно нормою стала розробка історико-містобудівних обґрунтувань для проектів будівництва в історичному центрі міста та на інших територіях у межах розташування пам’яток. Впливу проектованих споруд на традиційне середовища приділяється постійна і все зростаюча увага на всіх стадіях підготовки до перетворень на давніх територіях — від виділення ділянки для будівництва, видачі завдання на проектування і концептуальних розробок — до погодження остаточного варіанту проекту державним органом охорони культурної спадщини. Велика робота тут здійснюється Головним управлінням охорони культурної спадщини і реставраційно-відновлювальних робіт київської міської державної адміністрації. Але в силу вибірковості і випадковості об’єктів будівництва і реконструкції, що контролюються Управлінням та іншими причетними до охорони культурної спадщини організаціями і установами вивчення саме містобудівної спадщини Києва як такої не здійснюється, а аналіз її окремих складових в їх поточній напруженій роботі є лише допоміжним і неминуче фрагментарним.
Виявлення містобудівної спадщини Києва, її фіксація, класифікація і категоризація — це завдання самостійного цілеспрямованого системного дослідження. Саме така робота по визначенню містобудівної спадщини Києва була здійснена у розроблених у 2000 році історико-архітектурному та історико-містобудівному опорних планах Києва, що були виконані за розробки нового генерального плану міста і увійшли до його складу [Водзинський Є. Особливості складання містобудівних обліково-охоронних документів культурної спадщини Києва // Вісник УТОПІК — 2001, № 2. — С.29-33]. В цьому єдиному містобудівному обліково-охоронному документі міста, розробленому НДІТІАМ (провідний) з залученням широкого кола фахівців на основі ґрунтовних досліджень і обстежень, поряд з іншими видами культурної спадщини як повноцінну і дуже важливу складову надбання Києва було визначено його містобудівну спадщину. Здійснено детальне історичне і середовищне зонування міста, описано різновиди містобудівної спадщини і складено список її об’єктів, що підлягають охороні.
Специфікою розробки для Києва такого складного облікового документа було те, що саме складанню історико-містобудівного опорного плану з самого задуму і початку роботи приділялась велика, навіть першорядна увага. Це визначалось тим, що ця частина документа є найбільш інформативною і визначальною за розробки генерального плану, а також тим, що питання охорони містобудівної спадщини і в цілому історичного міського середовища на час розробки генплану були найпроблемнішими і найменш дослідженими. Фіксація містобудівної спадщини і тісно пов’язаних з нею археологічної і природної спадщин й відповідно розробка історико-містобудівного опорного плану були для Києва гостроактуальними.
Виявленню і збереженню містобудівної спадщини у проведених дослідженнях була приділена підвищена увага. До містобудівної спадщини в широкому розумінні належить цінне історичне середовище міста. До неї входять як провідні елементи традиційного середовища — численні історичні оборонні, громадські, культові, житлові та інші комплекси, що мають високу історичну цінність і визначають своєрідність міста, так і основні складові структури і вигляду цього середовища — історичне розпланування, архітектурно-просторова організація старої частини міста, цінні пейзажі і види, в яких давні споруди і комплекси відіграють активну роль.
За підсумками проведених досліджень, запропоновано прийняти під охорону держави як пам’ятки містобудування цінні цілісні історичні утворення і надати їм відповідний статус (досі в місті він не наданий жодному комплексу). Статус пам’яток містобудування національного значення має бути наданий вже існуючим архітектурно-історичному заповіднику "Софія Київська" та історико-культурному заповіднику "Києво-Печерська лавра", а також Хрещатику і ще 7 громадським, оборонним і культовим комплексам. Статус пам’ятки містобудування місцевого значення визнано за можливе надати комплексам Київського університету, Могилянської академії (Братському монастирю), Покровському монастирю, комплексам забудови Андріївського узвозу, Терещенківської та інших вулиць (рис.2). Всього запропоновано надати такий статус 44 цінним історичним містобудівним утворенням. Ще 52 давніх містобудівних об’єкти віднесено до категорії "значні", які теж включено до списку. Таким чином список об’єктів містобудівної спадщини фіксує 106 таких об’єктів. Категоризація об’єктів містобудівної спадщини здійснена з урахуванням збереженості історичних містобудівних комплексів, цінності їх забудови і розпланування і ролі цих утворень в структурі, композиції і образі історичної частини міста.
Рис.2. Андріївський узвіз: план вулиці.
Рис.2. Вид на Андріївський узвіз з Замкової гори.
В розробленому документі зафіксована і детально розглянута складна багаторівнева історична містобудівна структура Києва (рис.3). На своєму верхньому найбільш загальному рівні забудовані території міста за історичними, ландшафтними і містобудівними ознаками поділяються на 12 близьких за розмірами, але дуже відмінних одна від одної частин. Це Давньокиївська частина, що являє собою історичний центр міста, і 11 оточуючих її частин, а саме: Феофаніє-Пирогівська, Деміївсько-Китаївська, Солом’янсько-Совська; Шулявсько-Святошинська, Лук’янівсько-Сирецька, Куренівсько-Пріорська, Подільсько-Оболонська, Вигурівщино-Троєщинська, Воскресенсько-Лісова, Стародарницька, Новодарницька. В документі поряд з загальною характеристикою розвитку і спадщини міста кожна з цих частин більш детально розглянута окремо. Це дало змогу структурувати величезну інформацію про культурну і природну спадщину міста і суттєво спростити і полегшити користування нею і документом в цілому.
В Давньокиївській частині, тобто історичному центрі міста, визначені його характерні яскраво індивідуалізовані райони і утворення. Це Верхнє місто, Поділ, Глибочиця, Обсерваторний район, Володимирський район, Хрещатик, Липки, Печерськ, Паньківщина, Новоє Строєніє, Володимиро-Либідський район. Еспланадний район, Звіринець, Дніпровські схили. Характерні індивідуалізовані утворення і місцевості виділені і в інших 11 основних історико-ландшафтних частинах міста.
В межах історичного центру було здійснено детальне середовищне зонування. Воно фіксує містобудівні утворення відмінні одне від одного за тими чи тими ознаками. Зафіксовано середовищні комплекси трьох рівнів. Вищий з них складають переважно названі попереду райони історичного центру, а нижчий, вихідний — найпростіші індивідуалізовані містобудівні комплекси, яких в історичному центрі налічується близько п’ятисот. Індивідуальні риси і особливості побудови цих середовищних одиниць різного рівня мають враховуватись за перетворень на історичних територіях.
Визначними об’єктами містобудівної спадщини Києва є його історичні парки, сади і сквери. І хоч вони на даному етапі охороняються як об’єкти природно-заповідного фонду, вони залишаються творами містобудівного по своїй суті садово-паркового мистецтва, важливими елементами структури, середовища і пейзажів міста. Так, дніпровські парки не лише посідають важливе місце в центрі Києва і виконують рекреаційні функції, вони —окраса міста, важливіша складова його образу. Історичні парки за своїм задумом і втіленням є органічною складовою міста. Вони як і суто містобудівні утворення мають цінні розпланування і композицію і поєднані з видатними архітектурними об’єктами, малими архітектурними формами і творами монументального мистецтва.
Численні парки та інші зелені насадження прославили Київ як одне з найбільш зелених і мальовничих міст. В його мальовничості величезну роль відіграє і друга складова багатого київського ландшафту — складний рельєф його правобережної частини і в першу чергу історичного центру, що високими крутими схилами виходить до Дніпра. Розпланування давньої частини міста та розташування, просторова організація і пейзажні якості її забудови визначені формами його гір, схилів і долин різними за величиною і неповторними за сполученням. Вони слугують величним постаментом і чудовим тлом для багатьох його визначних і цінних споруд і основою високих пейзажних якостей масивів забудови. Рельєф і зелені насадження невід’ємні від будь-яких містобудівних утворень Києва. Вони їх органічна частина, без врахування і охорони якої неможливе нормальне функціонування цих утворень, а для кращих з них — існування і збереження як творів містобудівного мистецтва.
Високу художню цінність мають пейзажі міста. В них його природна основа в поєднанні з забудовою виступають як єдине гармонійне ціле. Це і його виразний силует, що розкривається з боку Дніпра, й більш локальні пейзажі Видубицького монастиря і Києво-Печерської лаври та багато інших.
Велике число об’єктів містобудівної спадщини Києва, її складність і вкрай недостатня вивченість і разом з тим чітка визначеність як самостійного виду спадщини і дуже велика вага в культурному спадку Києва вимагають постійної і якомога більшої уваги до її виявлення, обліку і збереження. В державних органах охорони культурної спадщини мають бути сформовані спеціальний підрозділ чи група, які б опікувалися охороною містобудівної спадщини, як це здійснюється щодо археологічної чи історичної спадщини. Це проблема не лише Києва, а і багатьох історичних міст України з складною містобудівною спадщиною.
Затвердження Списку історичних міст України, до якого увійшла більшість її міст, необхідність визначення для них історичних ареалів, складання історико-архітектурних опорних планів і розробки зон охорони пам’яток, а також вступ більшості міст України в стадію активної реконструкції, яка все більшою мірою торкається їх центральних історичних частин, вимагає формування такої структури і в нещодавно утвореній Державній службі охорони культурної спадщини.
Максимальна увага збереженню містобудівної спадщини Києва дасть змогу зберегти великі накопичені в ньому культурні цінності і його своєрідність і красу як давньої столиці держави.
Опубліковано : Культурна спадщина Києва: дослідження та охорона історичного середовища. – К. : АртЕк, 2003 р., с. 25 – 31.