З маленьких сюжетів великого Міста

Марія Кадомська

«Старый Киев то и дело являет пристрастному взгляду отроги обетованной земли». (В.Акопов. Сантиментальные прогулки по Старому Киеву).

Зазвичай, вивчаючи пам’ятку, ми намагаємось дізнатися конкретики – дату спорудження і подальших перебудов, ім’я автора, проектні або фіксаційні креслення. Для дослідження містобудівної спадщини Києва, її атрибуції та систематизації зберігся величезний пласт саме такого фактичного матеріалу. Це дає можливість висвітлювати в розвитку історію значної частини міської забудови.

Втім Київ не мав би статусу зачарованого міста, якби ж то не траплялися ситуації, коли фактажу обмаль, але сама територія досліджуваної будівлі цікава або своїми неабиякими історичними здобутками, або висвітлює якийсь сегмент еволюції не тільки міської забудови, але й міжлюдських відносин, ставлення до історичного довкілля.

Отож доволі ґрунтовні архівні розвідки дали обмаль матеріалів щодо будинку, що формує забудову наріжної частини двох старовинних вулиць О.Гончара і Стрітенської, 15/3 в межах середньовічного «міста Ярослава». Не встановлений по сьогодні автор проекту будинку, не знайшовся й сам проект.

При опрацюванні фондів київських архівів, нам вдалося таки знайти документи, що дозволяють тільки з’ясувати перебіг формування і первісну забудову садиби, дослідити її плани, що раніш не публікувались, уточнити той факт, що п’ятиповерховий об’єм між вулицями О.Гончара і Стрітенською складається з двох будинків: наріжний був зведений у 1912-1913 рр., до нього з боку вул. Стрітенської прибудований у 1914-1915 рр. другий, однакової висоти, але з іншою обробкою фасадів.

Ділянка спланована в сучасних межах після реконструкції кварталів Верхнього міста за новою планувальною схемою і трасуванням вулиць в сер. 19 ст. Перша з відомих власників – ніжинська гречанка Єлизавета Семенівна Бабаіотова – навесні 1880 році звернулася до будівельного відділу міської управи з проханням про забудову ділянки.

В архівному фонді будівельного відділення Київської міської управи збереглися креслення будинку, що стояв на розі сучасних вулиць О.Гончара і Стрітенської. То була двоповерхова споруда – перший поверх цегляний, другий – дерев’яний з лаконічним декором, характерним для естетики масової житлової забудови Києва 19 ст. Водночас в глибині садиби зводився одноповерховий дерев’яний флігель. Проекти будинку і флігеля підписав військовий інженер О.Яковлєв, керівництво роботами здійснював арх. П.Федоров [ДАМК, ф. 163, оп. 41, спр. 1967, л. 8, 9].

З 1889 р. ділянка перейшла у власність родини Михайла Посудзевського. Того ж року під садибою були знайдені старі підземні ходи, що вели в напрямку Софійського собору. Виходячи із предметів і написів, знайдених в підземеллі, а також дослідивши цеглу з кладки, професор П.Лашкарьов датував знахідку приблизно 17 ст. (до 1680 р.). Був навіть складений план частини ходів, що вдалося дослідити. Копія цього рідкісного плану, що ніколи не публікувався, зберігається у Центрального історичному архіві України, в фонді Київського товариства охорони пам’яток старовини і мистецтва. На плані є написи (тут і надалі цитати подаються мовою оригіналу): «Ширина коридоров 1 ¾ аршина, высота коридоров 2 ½ арш., средняя глубина ходов под поверхностью почвы 4 саж. Надпись на глиняной стене 1680 м-ца апр 5» [ЦДІАУ, ф. 725, оп. 1, спр. 120, л. 1]. На засіданні Київського церковно-археологічного товариства 23 жовтня 1889 р. археолог В.Гошкевич зробив доповідь про відкриті підземні ходи по вул. Стрітенський (див. додаток № 1).

Вочевидь, цікава знахідка не вплинула на характер первісної малоповерхової забудови, що залишається такою до 1912 р.

Господарі ділянки в к. 19 – на поч. 20 ст. кілька разів змінюються: після Посудзевських садибу придбав священик Д.О.Пашковський, що невдовзі перепродає її в к. 19 ст. М.В.Павлушенку.

На початку 20 століття якісно змінюється типологія садибних комплексів, швидко зникають просторові утворення міських дворів з малоповерховими житловими і господарчими будівлями.

Збільшення населення Києва, швидкий розвиток промисловості і торгівлі обумовили зростання цін на землю і квартири, домовласництво стає вигідним уміщенням капіталу, а успіхи будівельної техніки дали можливість споруджувати великі «прибуткові будинки», що стали визначальним елементом міських ансамблів з щільною периметральною забудовою вулиць.

Внаслідок принципово нової забудови змінюється організація внутрішнього простору кварталів і окремих подвір’їв, а принципи організації житла, започатковані на зламі 19-20 ст., обумовили новий масштаб і силует забудови, сформували, в цілому, той фонд споруд, що і дотепер визначає історичне середовище міста.

Згідно з новими естетичними та утилітарними потребами змінюється і вигляд садиби, що ми розглядаємо.

План садиби по вул.О.Гончара 15/3.

У 1912 р. власником наріжної ділянки став купець 2-ї гільдії, гласний Київської Думи Генріх-Володимир Генріхович Зівал. Новий власник виявив певну будівельну активність, навесні того ж року розпочавши знос старих садибних будівель для зведення прибуткового багатоповерхового будинку. Як вже було сказано, автор проекту невідомий. Однак є підстави твердити, що в будівництві приймав участь цивільний інженер П.Голландський [ЦДІАУ, ф. 725, оп. 1, спр. 34, л. 44].

Першим пішов на злам наріжний будинок, споруджений у 1880 р. З приводу цього колишній власник садиби М.Посудзевський 14 березня 1912 р. відправив листа до редакції популярної газети «Киевлянин», нагадавши про старовинні підземні ходи, колись тут знайдені: «Сейчас производится ломка очень древних домов в г. Киеве и делается выемка под постройку новых…Я убежден, как бывший владелец усадьбы на углу Сретенской и Мало-Владимирской № 15, что в этих местах, в недрах земли должны быть археологические древности. В особенности меня убеждает в этом то обстоятельство, что в усадьбе случайно были открыты мною в 1889 г. подземные ходы, идущие двумя направлениями к Софийскому собору и к Георгиевской церкви, но на довольно большом протяжении они обрываются подвалами и засыпавшейся землей… Из доступной части этих подземных ходов были извлечены некоторые предметы, которые переданы на хранение в Киевское церковно-археологическое общество, остальная же часть осталась неисследованной, по причинам материального свойства и потому, что эта усадьба вскорости нами была продана. Киевский старожил Михаил Иванович Посудзевский» [Киевлянин, 1912, № 74, л. 3].

Домовласник Г.Зівал відповів теж листом до редакції газети: «… Я вполне разделяю мнение автора заметки и с своей стороны нахожу нужным предупредить гг. археологов, что выемка земли из-под упомянутой усадьбы со вчерашнего дня началась, и именно в тех местах, где предполагаются подземные ходы. Я сам, будучи осведомлен о том, что в недрах земли указанной усадьбы должны быть археологические древности, с интересом наблюдаю за раскопками, но, конечно, было бы весьма желательно, чтобы были учреждено археологическое наблюдение под руководством специалиста. Выемка земли для фронтового дома будет закончена приблизительно к 23 марта, а затем в июне месяце начнется выемка земли внутри двора, что предполагается начать около 20 июня. Домовладелец Г.Зивал» [ЦДІАУ, ф. 725, оп. 1, спр. 34, л. 3 зв.].

Нагляд за будівництвом Київське товариство охорони пам’яток старовини і мистецтва доручило Олександру Дмитровичу Ертелю, археологу-аматору, інженеру за фахом.

12 червня 1912 р. О.Ертель сповістив Товариство про результати нагляду: «Мне было поручено наблюдение за усадьбой г. Зивала, где, по слухам, должны были быть ходы в сторону Софийского собора…Хотя на пространстве котлована и ниже почти на ¾ метра (исследовано зондом и пробными ямками) признаков подземных ходов не найдено (может быть, они лежат глубже), но таковые могут быть обнаружены при дальнейшей застройке этой усадьбы. – При рытье земли для котлована обнаружились прослойки, ясно указывавшие на то, что здесь когда-то был небольшой овраг, служивший свалочным местом для всякого мусора и т.п. В юго-западной (примерно) части котлована отрыт небольшой кусок стены с арочкой, судя по кирпичу, довольно старой кладки…Затем, на некотором расстоянии от стены, но за нею, найдено нечто вроде ямы, набитой черным мусором, в которой найдены части скелета человек, череп…В разных местах котлована найдены обломки посуды, стекла, куски костей, может быть и человеческих, а также интересный череп (без нижней части) с ясным следом сквозного удара на лбу…Это все, что найдено в усадьбе Зивала до начала кладки фундамента нового дома, после чего надзор прекращен…Со стороны владельца усадьбы и его приказчика мы встретили самое любезное и предупредительное отношение» [ЦДІАУ, ф. 725, оп. 1, спр. 34, л. 18].

Вочевидь, будівництво наріжного об’єму розпочалося в червні 1912 р. і було закінчено, як звичайно для тогочасної практики, на протязі двох будівельних сезонів.

Навесні 1914 року почалася підготовка для закладки фундаменту нового будинку з боку вул. Стрітенської, 3. Під час земляних робіт 10 квітня 1914 року були, нарешті, заново відкриті підземні ходи. Ця подія докладно викладена в тогочасних газетних публікаціях і в документах архівного фонду Київського товариства охорони пам’яток старовини і мистецтва. Наводимо фрагментарно найцікавіші з них.

План підземних ходів в садибі по вул.О.Гончара 15/3. 1883 р.

17 квітня 1914 року сам домовласник сповістив громадськість: «При выемке земли в моей усадьбе по Стретенской улице № 3 отрыт вход в подземные ходы на глубине 6 аршин от уровня тротуара. Подземный ход имеет главную ветвь, а затем 4 ответвления. Подземные ходы очень занимательны, по бокам имеются ниши, на стенках разные надписи и изображения; однако, несмотря на все это, со стороны археологов не проявлено никакого интереса, не сделано никаких снимков фотографических, а между тем на днях будет возводиться фундамент и может статься, что при этом ходы будут засыпаться. Г.Зивал» [Киевлянин, 1914, № 105, л. 3].

Вже наступного дня знов з’явилася замітка в газеті під назвою «Подземелье на Стретенской улице»: «…Внешне подземелье сохранилось довольно хорошо и остается только пожалеть, что с возведением на этом месте постройки г. Зивала подземелье придется уничтожить Владелец г. Зивал надеется, что ему удастся сохранить хоть часть подземелья, устроив для этого люк в парадной передней будущего дома» [Киевлянин, 1914, № 106, л. 3].

Однак найдокладніші відомості отримаємо з доповіді О.Ертеля: «В части усадьбы, выходящей на Малую Владимирскую улицу г.Зивал начал строительные работы еще в 1912 году и тогда я по поручению Распорядительного комитета Киевского общества… наблюдал за земляными работами вплоть до начала каменной кладки… В результате исканий получили уверенность в том, что подземелья должны находиться во второй половине усадьбы (по Стретенской улице). Ввиду этого, когда ранней весной текущего года г.Зивал приступил к сломке старого дома для возведения новых построек, то за этой усадьбой тотчас же был установлен мною надзор. В четверг, 10 апреля, в 3 часа дня постовой городовой сообщил мне, что в усадьбе обнаружены ходы… Ход залегает на 1,6 саж. от подошвы выемки, в хорошем лесовом грунте, круто уходя вниз… Схема ходов представляется в следующем виде. Мы счастливо напали на крестовину, т. е. на пункт, где галерея разветвляется… Одна из ветвей хода идет в юго-западном направлении на 14,4 м от входного отверстия и, по-видимому, продолжается в этом направлении гораздо дальше, в сторону Мало-Владимирской улицы, с другой же стороны обнаружены признаки продолжения этой же галереи в сторону Сретенской улицы под усадьбу г. Браткова [Сучасна садиба по вул. О.Гончара, 13]. На расстоянии 8,6 м от входа расположена самая крестовина, где направо идет короткий ход под дом Зивала, а налево крайне любопытный ход почти на юг в сторону усадьбы Софийского собора…Вход в галерею придется как раз в парадном коридоре будущего дома Зивала. Ввиду этого г. Зивал любезно согласился на следующее мое предложение. В парадном ходе он устроит особый постоянный люк для входа в галереи и затем во все время черновой постройки дома мне разрешено работать под землей и удалять через указанный люк землю, в случае надобности расчищать ходы…» [ЦДІАУ, ф. 725, оп. 1, спр. 34, л. 44].

Свій доклад О.Ертель оголосив на засіданні Комітету Київського товариства старовини і мистецтва 17 квітня 1914 р. Було ухвалено рішення продовжити вивчення підземних галерей: «Заседание постановило ввиду того, что пещеры представляют значительный интерес, просить почетного попечителя Общества Начальника края Ф.Ф.Трепова исхододайствовать у председателя Киевского отдела Императорского русского военно-исторического общества командующего войсками Киевского военного округа Н.И.Иванова разрешения командировать на раскопки пещер соответственное количество саперов под руководством офицера» [Киевлянин, 1914, № 108, л. 4].

Сенсаційна знахідка не затримала спорудження прибуткового будинку. Справдилося завбачення О.Ертеля: »Случись что-либо подобное, например, в Праге и вообще в Европе, – немедленно нашлись бы и люди и средства для того, чтобы ходы были исследованы до самого конца и до малейших подробностей, а главное, чтобы они были сохранены, ибо это дело национально-общественное… Ничего не предсказывая, я однако apriori думаю, что скорее всего «недостаток средств» так и оставит загадкой загадочные ходы и они действительно порастут травой забвенья», путем засыпки и обвалов»» [ЦДІАУ, ф. 725, оп. 1, спр. 34, л. 44; Киевлянин, № 107, л. 2].

В жовтні 1914 року домовласник одержує грошову позику під заставу садиби в Київському міському кредитному товаристві. В зв’язку з цим архітектор Є.Толстой складає план тогочасної садиби (іл. 3), її матеріальну оцінку та опис [ДАМК, ф. 100, оп. 1, спр. 1011, л. 37].

Майно Г.Зівала оцінювалось в 271.271 руб., з них будинок – в 215.120 руб. За підсумками оціночної комісії в жовтні 1914 року домовласнику під заставу садиби була видана позика – 200 тис. крб. стандартним терміном на 36 років і 4 місяця.

В відомостях, що власноруч склав домовласник у 1914 році, уточнювалась раціональна планувальна схема будинку з так званими «мебльованими кімнатами» на верхньому поверсі [ДАМК, ф. 100, оп. 1, спр. 1011, л. 42]. Відомо, що в 1915 р. під час навчання в комерційному інституті, в будинку квартирував майбутній письменник І.Бабель [Кальницький М. Бабель у Києві – «Літературна Україна», № 46, л. 8; Спектор У. Молодой Бабель. – «Вопросы литературы» № 7, 1982].

Г.Г.Зівал був останнім приватним власником садиби. Будинок був націоналізований згідно Декрету ЦВКа України «Про відміну права приватної власності на нерухомість у містах» від 29 червня 1919 р. і прийнятий на баланс Київського губернського управління комунальними будинками 25 липня 1922 р. [ДАКО, ф. 432, оп. 1, спр. 674, л. 2]

ДОДАТОК

Киевлянин, 1889, 3 232, л. 3

«Заседание Киевского церковно-археологического общества 23 октября. Прочитан реферат В.И.Гошкевича об исследовании недавно открытых подземелий в усадьбе г. Посудзевского по Сретенской улице.

Сущность доклада г. Гошкевича заключается в следующем. Дыра, ведущая в подземелье, открытое на днях в усадьбе г. Посудзевского по Стретенской улице расширена теперь настолько, что человек может туда спуститься беспрепятственно. Докладчик это и сделал 22 октября. Спуск крутой: уклон около 60 градусов, держась за веревку… можно благополучно достигнуть подземной галереи, открывающейся на глубине 4 саж. от поверхности почвы…Ход широк настолько, что распрямивши руки по обе стороны, едва касаешься одновременно обеих стен. Воздух в подземельи удушливый, пахнет светильным газом, но свечи не тухнут. От устья дыры идет два хода: один налево, имеющий протяжение в 2 ½ сажен, оканчивающийся обвалом, а другой, прямо, всего на 1 ½ сажени, далее разветвляющийся налево и направо. Левая ветвь имеет протяжение в 7 саженей, при конце ея находятся 4 ниши: три по правой стороне и одна – по левой. Эта ветвь идет, все повышаясь и оканчивается обвалом. От этой ветви, почти у самого ея начала, отделяется боковая (налево) длиною в 3 ½ сажени, вход в которую укреплен кирпичною кладкой, которая с одной стороны обвалилась. Кирпичи толстые, большие, из красной глины. Почти на половине этого коридора потолок имеет уступ в форме глухой полуарки, на которой нацарапано «1680 м-ца апр. 5». Почерк характерный именно конца 17 ст. Г.Гошкевич демонстрировал составленный им план этих подземных ходов, на котором видно, что левый длинный коридор выходит из усадьбы г. Посудзевского, пересекает Сретенскую улицу и направляется под усадьбу Св. Владимирского братства [Садиба знаходилась на розі Стрітенської і Стрілецької вулиць]; находясь на средине его, под улицей, можно слышать над головою грохот катящихся по мостовой экипажей. Ход, отверстие которого укреплено кирпичной кладкой, направляется прямо к ограде Софийского собора, но, как и остальные, не выходит из пределов усадьбы г. Посудзевского…

На основании находок и по некоторым другим соображениям, докладчик высказал мнение, поддержанное и другими членами общества, что открытое ныне подземелье служило винным погребом – воеводы ли киевского 17 в. или другого знатного, вроде, например стрелецкого полковника, или же, быть может, складом вина для шинков Софийского монастыря, существовавших еще и в прошлом веке. Ниши в стенах подземных галерей не могут быть признаны за погребальные, но по своим размерам и по форме вполне годны для установки в них бочек. Кирпичи из кладки в подземелье отнесены профессором П.А.Лашкаревым к более ранней эпохе, чем 1680 год, отмеченный на арке хода…

Коллекция извлеченных оттуда предметов вместе с планом подземных ходов, переданы на хранение в церковно-археологический музей».

Опубліковано : Культурна спадщина Києва: дослідження та охорона історичного середовища. – К. : АртЕк, 2003 р., с. 80 – 88.