Київський велотрек. Надії на краще

Ольга Зливкова

В центрі Києва, на вулиці Богдана Хмельницького, є місце, яке добре відомо киянам, особливо тим, хто захоплюється велоспортом. Київський велотрек виховав не одне покоління спортсменів, які своїми перемогами здобули славу України. Серед чемпіонів – брати Колумбети, О.Корієнко, Н.Крушельницька, В.Сальников. Але мало хто знає, що цей комплекс є одним з перших спортивних споруд нашого міста. До того ж, цей затишний зелений осередок є майже єдиним в цій частині міста, своєрідним оазисом культури та відпочинку в забудові кінця ХІХ – початку ХХ століття.

Місцевість, в якій був споруджений велотрек, або, як називали його на початку ХХ століття – циклодром, мала давню назву Афанасівський яр, що сягав майже до нинішньої площі Перемоги. Джерельні, дощові та талі води впадали яром в долину річки Либідь. Наприкінці ХІХ століття яр засипали, і почалося заселення ділянок по краях яру, а центральна його частина довгий час лишалася незабудованою. В цій центральній частині засипаного яру, в поймі річки Либідь і був побудований велотрек. Святкове відкриття циклодрому у 1913 році було присвячено 300-річчю Дому Романових.

Ініціатором спорудження циклодрому став київський громадянин Іван Пилипович Біленко, який звернувся в травні 1912 року до Губернського правління за дозволом на будівництво велосипедного треку та дерев’яного павільйону по вулиці Фундуклеєвській, 58: «Честь имею просить Губернское правление выдать мне разрешение на постройку велосипедного трека и при нем деревянного павильона в усадьбе №58 по Фундуклеевской улице…». Дозвіл на будівництво був отриманий, а в резолюції міського архітектора Олександра Кривошеєва зазначалося, що в справі устрою велотреку перешкод не повинно бути. Про ретельність проробки цього питання свідчить протокол будівничого відділення, який був затверджений віце-губернатором. В ньому зазначалося, що «…разрешено И.Ф.Биленку устроить по представленому проекту, в г.Киеве, в усадьбе под №58, по Фундуклеевской улице велосипедный трек с деревянным навесом, но с тем: 1) чтобы были устроены 2 пожарные крана; 2) чтобы провода электрического освещения были в медных трубках…; 3) чтобы по устройству трека и павильона было бы заявлено строительному отделению» [ДАК, Ф.163, оп.41, спр.6290].

Ще через рік, у березні 1913 року Іван Пилипович Біленко звернувся в управу і отримав дозвіл на демонстрацію картин відкритого синематографу, який був тоді останнім словом техніки: «…представляя …план на разрешение к постройке синематографической аппаратной будки на площадке Киевского спортивного Циклодрома, построенного согласно разрешения выданого мне строительной управой…» [ДАК, Ф.163, оп.41, спр.6290]. Вже через місяць, у квітні 1913 року, він рапортує про те: «…что аппаратная будка для синематографа в усадьбе №58 по Фундуклеевской улице постройкой уже закончена и готова к осмотру комиссией». Висока комісія у складі київського поліцмейстера полковника Скамона, міського архітектора А.Кривошеєва, міського електрика – інженера-техніка К.Каневець, виконуючого обов’язки міського Бранд-Майора брандмейстера Пруського та пристава Тюрина визначила, що «… к открытию препятствий не встречается…» [ДАК, Ф.163, оп.41, спр.6290]. Говорячи сучасною мовою, Біленко організовує своєрідний культурно-спортивний комплекс.

В цьому ж році в Києві проходила перша Всеросійська олімпіада, і на київському велотреці проходили перші серйозні змагання. Тим паче, що велоспорт здобув на той час великої популярності.

Протягом всіх років існування цього чудового комплексу міська влада та кияни пишалися цім мальовничим куточком міста і дбайливо піклувалися про нього, на відміну від спроб деяких сучасних архітекторів перетворити його в черговий торгівельний комплекс чи оптовий ринок. Навіть, в найскрутніші часи робилося все можливе, щоб зберегти його у всій елеґантній красі.

У 1939 році було проведено першу за радянських часів реконструкцію велотреку. Проект реконструкції був розроблений Держархмайстернями м.Києва. Проектне завдання було затверджене з зауваженнями: «…а) ограду и вход на велотрек со стороны ул.Ленина считать необходимым решить капитально; б) трибуны оставить на восточной стороне, как предложено проектом, учитывая наличие готового места на откосе и невозможность прирезки територии за счет парка; в) при дальнейшей разработке проекта особое внимание уделить проверке видимости на этих трибунах. Расположение приподнястей линии создает смены «места» видимости, в особенности, на наиболее интересные места трека – виражи» [ДАК, Ф.Р-6, оп.3. спр.3]. Окрім того передбачалося будівництво великого «Будинку фізкультури», який планувалося розмістити в північній частині велотреку [ДАК, Ф. Р-330, оп.1, спр.824; Ф. Р-330, оп.2, спр.85]. Нажаль, ці плани були здійснені тільки частково. Було замінене на асфальтове первісне земляне покриття велотреку.

У післявоєнні часи був проведений великий капітальний ремонт. Застаріле асфальтове покриття, до того ж пошкоджене під час війни, було замінене на більш сучасне – бетонне. Автори проекту реконструкції велику увагу приділили покращанню огляду з глядацьких трибун та поліпшенню умов спостерігання за спортсменами у найбільш цікавих місцях треку – на віражах.

У 1978-80 роках, з метою спорудження резервного треку перед проведенням Олімпійських ігор у Москві, київський велотрек в черговий раз реконструюють. Покриття треку стає дерев’яним. Його вкривають 200 кубічними метрами дуже цінної породи дерев – сибірською модриною, в результаті чого швидкісні показники треку збільшились до 85 км за годину. Але вже через 10 років у результаті дії прямих сонячних променів, атмосферних опадів та періодичних циклів замерзання та відтаювання, це унікальне дерев’яне покриття велотреку стало непридатним до експлуатації.

В 1991 році було прийнято рішення про початок чергових ремонтних робіт. Дерев’яне покриття було розібране і замінене на бетонне. Бетонування їздової доріжки проводилось з використанням спеціального бетону з полімерними добавками, по спеціальним технологіям. Роботи виконані ЗАО «Київінвест» -2.

Незважаючи на всі ремонтні роботи та реконструкції не змінилася первісна геометрична форма треку, яка є унікальною серед подібних споруд. Довжина його доріжки 286 м, ширина на віражах 8 м, а кут максимального нахилу становить 38 градусів. Сучасна трибуна спроможна прийняти близько 1000 глядачів.

За висновками Федерації велосипедного спорту України, київський велотрек є одним з найкращих у Європі.

Враховуючи унікальність споруди, за клопотанням Управління охорони пам’яток м.Києва Київський велотрек (циклодром) Київською міською державною адміністрацією у 1998 році був оголошений пам’яткою історії та архітектури (охоронний №520).

Не дивлячись на всі негаразди життя київського велотреку продовжується і є надія, що через десять років Київський велотрек буде святкувати свій столітній ювілей.

Опубліковано : Культурна спадщина Києва: дослідження та охорона історичного середовища. – К. : АртЕк, 2003 р., с. 131 – 133.