Архітектурно-ландшафтний ансамбль правого берега Дніпра як пам’яткоохоронний об’єкт

Руслан Кухаренко

Київ – колиска нашої культури і державності. Тут, на дніпрових схилах, на межі V-VI століть виникло місто, яке згодом стало центром держави східнослов’янських племен.

Ландшафти та архітектурні пам’ятки Києва вражаючі і різноманітні. З високих київських круч відкриваються перспективи широких Дніпрових плесів з островами, численними старицями, а з низкого лівого берега Дніпра незабутнім силуетом піднімається місто зі старовинними архітектурними ансамблями в оточенні зелені.

Багато чудових міст світу розкинулися на берегах річок, проте лише Київ розташований просто над рікою, на схилах стометрової висоти, біля підніжжя яких несе свої води Дніпро. Великий водний шлях східних слов’ян, що об’єднував народи Північної та Південної Європи – Борисфен, Дніпро-Славута був кордоном, за яким починався степ, дике поле. Саме на цьому шляху із Варяг у Греки, на кромці високих Київських гір будували стародавні зодчі храми та монастирі, ті колосальні архітектурні ансамблі, про які згадували вражені іноземні купці і порівнювали велике місто на Дніпрі з Константинополем-Царгородом. "Многим приходящим і од грек і од іних земель і глаголють: ніде ж такої красоти немає", – з гордістю писав літописець Нестор.

Ландшафтні особливості визначили характер міста. Східний парадний його фасад, який репрезентував для кочових племен Європу, було звернено в бік Дніпра. Великі зодчі X ст. створили об’ємно-просторову структуру Києва та заклали основний містобудівний каркас, який розвивався і доповнювався впродовж десяти століть.

Панораму правого берега Дніпра з півночі на південь формували: на Кирилівських висотах, у стародавніх Дорогожичах – Кирилівська церква (ХІІ ст.), далі – Церква Успіння Богородиці Десятинна (X cт.), Софійський собор, Георгіївський та Ірининський храми (XI ст.), Михайлівський Золотоверхий собор (XI-XII ст.), Хрестовоздвиженська (поч.XIII ст.), Трьохсвятительська (XII ст.) церква, Янчин монастир (XII ст.). Далі до цього далеко неповного переліку приєдналася церква Спаса на Берестові, собор Успіння Богородиці Печерського монастиря, Михайлівський собор Видубицького монастиря. Загалом в давньоруські часи в місті було зведено близько 80 кам’яних храмів.

Містобудівний комплекс високого правого берега Дніпра з його архітектурними ансамблями, парками, безпосереднім зв’язком з рікою, є визнаною візитівкою Києва. Він має особливу цінність і повинен зберігатися в повному комплексі природних, планувальних і архітектурних складових частин, в його історичних ареалах, що затверджено цілим рядом документів з охорони культурної спадщини.

Своєрідність місцеположення Києва полягає в особливостях рельєфу. Підвищене правобережжя впритул підходить до Дніпра Київським виступом, найбільшим, найвигіднішим і найкрасивішим, що давав можливість зручного контролю водного шляху.

Зі сходу місто обмежував Дніпро, великий водний рубіж, який важко було подолати, із заходу – річка Либідь, що тече в глибокому яру. Хрещатицька долина розділяла нагір’я на дві частини – Старий Київ і Печерськ.

Архітектурні комплекси Києва формувалися в органічному взаємозв’язку з його природним ландшафтом. Це яскраво проявилось в ансамблях Печерської лаври і Видубицького монастиря, Аскольдової могили, Михайлівського Золотоверхого монастиря, Андріївської церкви, комплексах Київської фортеці XVIII-XIX ст., парковому Маріїнському ансамблі.

Серед правобережних київських гір і невеликих нагорних плато Старокиївська гора найбільш вигідна. Вона розташовується біля впадіння річки Почайни в Дніпро і, таким чином, домінує над Подолом. Тут знаходився Верхній, або Стародавній Київ, міська територія з найвищим культурним потенціалом.

Сьогодні просторова структура і композиційна цілісність цього ареалу частково порушені. На його території зберігається 21 пам’ятка архітектури національного значення та 24 пам’ятки археології національного та місцевого значення, в тому числі ансамблі Софійського і Михайлівського монастирів, Золоті ворота, фундаменти Десятинної церкви, Софійських (Батиєвих) воріт тощо.

Три відносно автономні містобудівні утворення – Верхній Київ, Поділ та Печерськ, сформовані в структурі міста ще у давньоруські часи, зберігали свою архітектурно-містобудівну завершеність і певну відокремленість ще до початку ХІХ століття. Лише у 1830-і роки старе місто і Печерськ були об’єднані потужною загальноміською магістральною віссю Хрещатика. В подальшому, в період містобудівних підйомів другої половини ХІХ-початку ХХ століть в межах існуючої планувальної мережі була сформована нова тканина архітектурного середовища, на яку з часом накладалися нові містобудівні утворення.

Історична частина міста зазнала непоправних втрат в XX ст., коли за кілька десятків років в його силуеті зникли важливі домінантні об’єкти: Трьохсвятительська церква XI ст., собор Михайлівського монастиря XII ст., Успенський собор Києво-Печерської лаври XI ст., Військово-Микільський собор XVII ст. На цих виключно важливих точках у 1930-і роки з’явилися будинок Міністерства закордонних справ на Старокиївській горі, а пізніше, у 1970-80-і роки – палац піонерів та готель «Салют» на площі Слави. Нині, завдяки втіленню в життя Державної програми відтворення визначних пам’яток, затвердженої указом Президента України, найбільш визначні пам’ятки (ансамбль Михайлівського монастиря, Успенський собор Києво-Печерської лаври) вже відтворено. Тим самим повернено до життя важливі матеріальні компоненти просторового каркасу міста, відновлено його структурну і композиційну цілісність.

Одним з раритетних об’єктів культурної спадщини Києва XI – початку XX ст. є комплекс заповідника Стара Печерська фортеця і Києво-Печерська лавра, який на сьогодні є унікальним історичним ареалом, оскільки в автентичному стані збережений його просторовий каркас та традиційна функція. Ландшафтні особливості території, конфігурація планувальної мережі вплинули на формування просторової структури та каркасу цього комплексу. Краса його відома далеко за межами Києва. Унікальність ансамблю полягає в містобудівній культурі багатьох поколінь будівничих, які зуміли з однаковою майстерністю зводити свої споруди і на майже рівній Соборній площі, і на крутих схилах дніпровських круч, кожного разу доповнюючи і збагачуючи весь ансамбль в цілому і кожну, навіть незначну його частину. Умови складного рельєфу викликали до життя абсолютно несхожі, сміливі і досконалі композиційні рішення. На території у 22 гектари протягом дев’яти століть склався прекрасний архітектурний ансамбль, який сьогодні входить до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Значення древньої лаври і фортеці підсилює їх органічний зв’язок з природним комплексом Печерського плато а також долиною Дніпра, її крутосхилів, річища та островів, що входять до зони охоронюваного ландшафту центру міста. Цей цілісний комплекс з давніх-давен репрезентував Київ – центр православної культури, могутній форт на Дніпрі.

В містобудівному комплексі фортеці і лаври провідною є ландшафтна основа, перш за все – рельєф. Комплекс Старої Печерської фортеці і лаври розташовано на природному Печерському плато і його відрогах, в долинах Дніпра. Печерське плато – природний комплекс, основною ознакою якого є абсолютне домінування в просторі долини Дніпра.

Весь природний комплекс ландшафтної основи фортеці і лаври – простори балок, схили правого берега Дніпра – розкривається в видах з Гідропарку, набережних Русанівки і Березняків. Печерське плато в видах із заплави Дніпра і численних островів формує неповторний силует міста.

Ансамбль Верхньої лаври з домінантами – Успенським собором та Великою дзвіницею розміщено на плато високого придніпровського схилу, що широко розкривається в долину Дніпра і домінує над околицями. Містобудівне значення собору Успіння Пресвятої Богородиці було надзвичайно велике, він був головним композиційним акцентом цієї частини міста і зв’язував в одну планувальну архітектурно-просторову композицію окремі частини монастиря – Верхню лавру, Ближні і Дальні печери.

Виключне значення для формування ансамблю Верхньої лаври має Велика лаврська дзвіниця, споруджена у 1731-1744 роках архітектором Й.Г.Шеделем. Її силует дуже добре знайдений і так гармонійно поєднався з київським ландшафтом, що важко собі уявити без неї Київ. З її побудовою лавра отримала головну вертикаль, композиційний акцент, який зв’язав в єдину просторову композицію Верхню лавру з Ближніми і Дальніми печерами.

На південь від Верхньої лаври, на високому пагорбі, на його найвищій ділянці знаходяться Дальні печери. Комплекс Дальніх печер, так само як і Ближніх, включає в себе будівлі, зведені в різні епохи. Цей ансамбль також є домунуючим в просторі балки Дніпра.

На сьогодні комплекс Києво-Печерської лаври включає 168 пам’яток історії та культури, з них 40 об’єктів включені до Списку пам’яток Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО та мають національне значення.

Містобудівний комплекс Старої Печерської фортеці включає архітектурні споруди Берестова, Печерського посаду, храми Спаса та Феодосія, старі вулиці посаду, адміністративні та військові споруди XVIII-XIX ст.

Вали фортеці мають подвійне значення: як пам’ятки фортифікаційного мистецтва і як штучні елементи рельєфу.

Пряме пристосування цих фортифікаційних споруд в цивільному міському середовищі – алея, яка обсаджена деревами. Французьке слово бульвар (boulevard) походить від голландського больверк (bolwerk) – кріпосний вал; приклади серед Європейських міст – Львів, Відень, Париж. Подібний факт має місце також і в реконструкції фортифікаційних споруд середньовічного Києва, правда вали здебільшого тут зривали, перш ніж формувати на їх місці вулиці, бульвари, сквери (приклад – Верхній вал та вулиця Ярославів вал, Львівська площа і бульвар на вулиці Воровського, тощо).

В структурі комплексу Київської фортеці і лаври вал і сьогодні має потужну потенцію в сенсі формування його пейзажної структури.

Історично-містобудівний комплекс старої Печерської фортеці і Києво-Печерської лаври сформований на ландшафтній основі в поєднанні з містобудівними комплексами: архітектурним – лаври і фортифікаційним – Київської фортеці. Пейзажно-видова структура цього комплексу є найрізноманітнішою. В ній поєднано пам’ятки архітектури та ансамблі, що відкриваються з міських просторів і валів – плато, панорами архітектурного ансамблю лаври, що відкриваються з Дніпровських далей.

Аналіз пейзажно-видової структури комплексу Старої Печерської фортеці і Києво-Печерської лаври, є тільки першим кроком до визначення основних містобудівних засад формування природного та архітектурного комплексів правого берега Дніпра.

Охорона культурної спадщини як цілісного історичного архітектурно-просторового середовища містобудівельно-ландшафтних комплексів, в межах історичних ареалів, охоплює всі аспекти його формування, дає можливість в комплексі пам’яткоохоронних заходів передбачити також і збереження історичного міського ландшафту.

Містобудівельно-ландшафтний комплекс Дніпровських круч обмежується природним комплексом крутосхилів долини Дніпра на його правому березі. До структури містобудівного комплексу входять архітектурні і садово-паркові об’єкти на Печерському, Липському, Старокиївському і Звіринецькому плато, а візуально комплекс сприймається зі значної площі заплави Дніпра. Він має значну територію, в межах якої необхідно регулювання всіх категорій об’єктів охорони – від заповідників до рядової забудови історичних ареалів центру Києва.

Враховуючи своєрідність київського ландшафту, фахівці з історії архітектури та містобудування опрацьовують питання щодо внесення до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО панораму правого берега Дніпра від Китаївського городища, Лисогорського форту до Кирилівських висот як унікальний архітектурно-ландшафтний комплекс. Вважаємо, що Київ вартий бути включеним до Списку історичних місць і повністю відповідає критеріям, вміщеним у Варшавській декларації ЮНЕСКО 1976р.: є типовим давньоруським містом зі збереженою автентичною формою, яскравим взірцем різних рівнів архітектурно-просторової еволюції, має історичний центр, що займає територію старого міста, оточеного новими районами, має зони, райони і квартали, що складають цілісну і репрезентативну модель.

Взявши до уваги той факт, що в нинішіх умовах значно активізувалися урбаністичні процеси втручання в історично сформоване середовище міста, у зв’язку з чим образно спотворюється, трансформується традиційна забудова, вважаємо за доцільне запровадити правила забудови історичної частини м.Києва. Ці правила мають передбачати:

• збереження історичної планувальної структури міста;
• врахування історичної парцеляції садиб в старих кварталах;
• обмеження поверховості споруд, співмасштабність нового будівництва;
• збереження ролі архітектурних домінант;
• використання стилістичних прийомів, характерних для історичної забудови ареалу.

Київська міська влада разом з пам’яткоохоронною громадськістю готова на практиці перейти до комплексної, територіальної форми охорони культурної спадщини.

Опубліковано : Культурна спадщина Києва: дослідження та охорона історичного середовища. – К. : АртЕк, 2003 р., с. 31 – 36.