Нова реконструкція Золотої брами

Людмила Пономарьова

Золота брама – неоціненна пам’ятка оборонного зодчества ХІ ст. Вона є не тільки свідком високої культури будівельної майстерності зодчих давньоруських часів, але й знайомить з досягненнями оборонного зодчества Західної Європи ХІ ст.

Розташована в центрі Золотоворітського скверу по осі Золотоворітської вулиці. Була розміщена в землянім валу та разом з Софійською, Лядською та Львівською брамою являла єдину оборонну систему м.Києва за часів Ярослава Мудрого.

Минуло два десятиліття після спроби відродити визначну пам’ятку давньоруської архітектури – Золоту браму, або за офіційною назвою "Павільйон, що відтворює обрис Золотої брами". Відійшли в минуле суперечки, щодо того, яким їм бути. Підросло нове покоління, для якого Золота брама має саме такий вигляд: з залишками валу, заброл, з церквою та з конструкцією воріт.

Спробуємо зробити невеликий екскурс в минуле, нагадати історію створення, відкриття та реконстукцію цієї неординарної пам’ятки.

Спорудження брами відносять до 1037 р. Це підтверджують головні джерела свідоцтв про будівництво Золотої брами – стародавні літописи. Повість минулих літ повідомляє :"В лето 6545. Заложи Ярослав город великий, у него же града суть Златая врата; заложи же и церковь святыя Софья, митрополью, и посем церковь на Золотых воротех святыя Богородица Благовещенье, посем святаго Георгия монастырь и святая Ирины" [Повесть временных лет. М-Л 1950 р. стор.103].

Іпатіївський літопис говорить: "Заложи Ярослав город великий Киев, у него же града врата суть Златая, заложи же церковь святыя Софья, премудрость Божью, митрополью, и посем церьковь на Златых вратах камену святыя Богородица Благовещения, …посем святого Георгия монастырь и святая Орины" [Полное собрание русских летописей. Ипатьевская летопись. Т.2 вип.1 вид.3 Петроград 1923 р. стор.138]. Густинський літопис додає: "Заложи Ярослав город Кыев больший и осыпа и валом великим и созда в нем церковь прекрасную святой Софии и при ней две вежи позлащенные; …Созда же и врата каменныя, в них же двери златыя, постави на вратах же церковь Благовещенья пресвятой Богородици глаголя: "За осыми враты благие вести приходят ко мне в град сей…Созда же и церковь Святого Георгия и монастыр от Софии неподалече" [ПСРЛ Приложения. Густынская летопись. Спб.1843 стр.266-267]. Всі ці джерела називають 1037 рік. Прихильники пізньої дати: М.Самойлов [Н.Самойлов. Златые врата Ярославовы в Киеве, сооруженные в начале ХІ ст. и открытые из земли в 1832 году с точным видом и историческим описанием оных. М.1834 г. стр.6], М.Оглоблін [Н.Оглоблин. К истории открытия Золотых ворот (1832-1838 гг.) по бумагам К.Лохвицкого], М.Максимович [М.Максимович Золотые ворота "Киевлянин" 1840 г. стр.35], М.Закревський [Н.Закревский Описание Киева. М. 1858 стр.326-327], М.Обремський [Н.Обремский Золотые ворота в Киеве. К. 1915 г. стр.4], Л.Добровольський [Л.Добровольский Киевские Золотые ворота. / Доклад о возникновении, судьбе и современном состоянии Золотых ворот. 10.03.1916 г. ЦДІАУ Ф.725 Оп.1 Спр.3 арк.293], М.Кресальний [М.Кресальний Софійський заповідник у Києві. К. 1960 р. стор.18], М.Каргер [М.Каргер Древний Киев М-Л.1961 стр.251], Ю.Асєєв [Ю.Асєєв. Золоті ворота Києва та Єпіскопські ворота Переяслава. Вісник Київського університету №8 вип.1 1967 р. стр.47] і багато інших прийняли цю дату, спираючись на літописне. свідчення, в якому під 1036роком було зазначене: «В лето 6544… Ярославу же сущю в Новегороде и приде ему весть яко печенези остоять Кыев; Ярослав собра вои многы варяги и Словени, приде Кыеву и вниде в град свой. И бе же печенези бещисла. Ярослав же выступи из града исполчи дружину, и постави варяги посреде, на правой стране Кыяны, а на левом крыле новгородци: и сташа пред городом, а Печенезе приступати начаша, и сступишася на месте идеже есть ныне святая Софья митрополья Руськая. Бе бо тогда поле вне града и бе сеча зла» [Полное собрание русских летописей. Том 2 Ипатьевская летопись стр.138].

За свідченням окремих літописів та їх дослідників наводиться більш рання дата – 1017 р. З цим датуванням погоджуються Є.Болховитінов [Болховитинов Е. Описание Киево-Софийского собора…], В.Завітнєвич [Завитневич В. К вопросу о времени сооружения храма св.Софии в Киеве. Труды Киевской Духовной Академии К. 1910 стр.4-6], Д.Айналов [Айналов Д. К вопрсу о строительной деятельности св. владимира Пг. 1917 стр.34-39], К.Шероцький [Шероцкий К. Киев Путеводитель. 1917 стр.29], М.Воронін [Воронин Н. Древнерусские города М.-Л 1945 стр.17], М.Ільїн [Ильин Н. Летописная статья 6523 года и ее источники М. 1957 г. стр.120], С.Висоцький [С.Висоцький Графіті та спорудження Київської Софії. Український історичний журнал №7 К. 1965 р.], П.Толочко [П.Толочко До історії будівництва «Города Ярослава» та Софії Київської. Археологія ХХІІ, 1969 р. стр.193]. Кожен з перелічених дослідників крім літописів приводить додаткові свідчення. Висоцький мотивує графіті, відкритими ним у Софійському храмі, де фігурує дата 1030 р., що за його міркуванням не могло бути, якби храм будувався 1037 р. Толочко, аналізуючи політичну ситуацію того часу, теж схиляється до ранньої дати, вважає, що будівництво »Города Ярослава» було викликане намаганням Ярослава прикрасити Київ у зв’язку з суперництвом з Черніговом. Він розділяє будівництво на два періоди: з 1017 по 1037 рр., а саме з 1024 року по 1037 рр. За його міркуванням Ярослав будує київську фортецю, що ввійшла в літературу під назвою «город Ярослава», Золоту Браму з церквою Благовіщення і собор Св.Софії, потім у другий період з 1037 по 1054 рр. будує собор Св.Георгія та храм Св.Ірини, будує стіну біля Софії і безіменний храм на Схід від Софії, але це тільки припущення, яке потребує додаткових досліджень. У подальші віки Золота брама зазнала важких випробувань та руйнувань, особливо у 1240 році при захопленні Києва Батиєм.

Про минулу велич міста та масштаби його руйнування збереглися свідоцтва багатьох джерел. Ними були: у 1246 р. – францісканець Плано Карпіні [Микола Котляр Давній Київ очима іноземців Всесвіт №5 1881 р. стор.191]; 1474 р. – венеціанський дипломат Амброджо Контаріні [Там само стор.192]; 1517 р. – Матвій Мєховський, професор Краківського університету [Там само стор.193]; 1517, 1526 р. – посол німецького імператора до великого Московського князя Василя ІІІ – С.Герберштейн [Там само стор.194]; 1581 року – Олександр Гваньїні, уроженець італійського міста Верони, який служив у польському війську [Там само стор.204].

Загальний вигляд Золотої брами з південного заходу за А.ван Вестерфельдом. 1651 р.

Дуже важливі свідчення австрійського дипломата Еріха Лясоти – посла німецького імператора Рудольфа ІІ, який у 1594 році не лише описує руїни Києва, але в своїх нотатках згадує Золоту браму, яка на той час ще служила головним в’їздом до міста і ще носила назву "Золота" [Там само стор.204]. У 1596 р. про неї згадував повірений секретар королів Стефана та Сигизмунда ІІІ, дипломат, юрист та історик Рейнгольд Гейденштейн [Известия очевидцев, современников и иностранных писателей. "Сборник материалов для исторической топографии Киева и его окрестностей и его окружностей Отд. ІІ К.1874 стр.23]. Але найбільш важливі свідоцтва про Золоту браму являють собою унікальні малюнки датського художника Абрагама ван Вестерфельда, який був у почті князя Радзівілла при завоюванні Києва литовцями у 1651 році [Я.И.Смирнов Рисунки Киева 1651 года по копиям их конца ХVІІІ века. Труды ХІІІ археологического съезда М. 1908 табл.ІV,1,2].

Малюнки, виконані ним з натури, являють собою перші іконографічні документи, на яких є зображення не тільки самої Золотої брами, але й залишок Благовіщенської церкви, розташованої над нею. Неоціненним доповненням до цих малюнків є свідчення Павла Алепського, який прибув до Києва з почтом антіохійського патріарха Макарія у 1654 році [Путешествие антиохийского патриарха Макария в Россию в половине ХVІІ века, описанное его сыном, архиепископом Павлом Алепским. /Перевод с арабского Г.Муркоса/ Выпуск ІІ М. 1897 г. стр. 64]. В його спогадах є свідчення, що тоді при брамі були підйомні мости і вони були ще цілі.

Перші ремонтні роботи були проведені у 1682 році за наказом Київського воєводи князя П.В.Шереметєва та гетьмана І.Самойловича. Після цього був складений, так званий, "Розписний список" для доповіді царю Петру. В ньому докладно описано стан Золотої брами після ремонту. Про браму сказано: "От того вывода т.е. нового и от поперечного валу до Золотых ворот 91 сажень; у нобату калитка и подлаз сквозь большой вал. Золотые проезжие ворота. Перед вороты подъемный мост. У Золотых же ворот промеж каменных стен проезжие ворота, да сверху вставлена железная большая решотка. Перед Золотыми вороты вывод земляной по мерке кругом 43 сажени. В Золотые ворота ездят к реке Лыбеди. У Золотых ворот калитка" [Роспись г.Киеву 1682 г. Сборник материалов для исторической топографии Киева и его окрестностей. К. 1874. стр.98].

Після проведених укріпних робіт, стан Золотої брами був ще досить міцним. Про це засвідчує план м.Києва 1695 р., на якому показаний підйомний міст і решітки, про які згадується у "Росписном списке" 1682 р. В наступному "Розписному списку" за 1700рік, складеному при передачі фортеці воєводою князем Петром Івановичем Хованським новопризначеному воєводі генерал-майору Юрію Андрійовичу Фамендіну, наведений детальний опис, який містить перелік зроблених робіт, які стосувалися кріпосних стін і валів. Про Золоті ворота сказано: "У Золотых ворот на городовой стене вестовой колокол разбит же: и тот колокол снят и поставлен в ружейный амбар… В четверых проезжих воротах четыре решетки железных спускных больших для осадного времени…" [П.Г.Лебединцев Росписной список г.Киева 1700 г. К. 1892 г.]

З того часу Старе місто знову стає адміністративним центром. Тут постійно знаходився московський гарнізон, який був розміщений на території Старокиївської фортеці. Тут була "приказная изба", "воеводское присутствие", арсенал, будинок воєводи та командного складу.

Знову звернули увагу на Золоту браму за часів російсько-турецької війни 1736 року [Ф.Ернст Київ. Провідник К. 1930 р. стор.75]. Є свідчення 1743 року про ремонтні роботи на Золотій брамі, Київський генерал-губернатор Леонтьєв склав донесення про поганий стан Золотої брами про необхідність їх ремонту. Донесення було відправлено у воєнну колегію і артилерійську канцелярію, які повинні були в той же самий рік "в самой крайней скорости в Верхнем городе Киеве валганг и выход, как потребно починить и исправить, сделав для твердости каменный фундамент, но под Золотыми проезжими воротами церковных стен, которые из древних более пятисот лет стоят, не ломать" [Н.Сапожников Киевская старина 1885 г. том ХV май. стр.165], але найбільші роботи проводилися у 1750 р., коли Золота брама була ретельно досліджена інженером-підполковником Д.Дебоскетом, за свідченням якого стан Золотої брами був настільки поганий, що являв собою загрозу для пішоходів та проїжджаючих повз неї. Опис стану Золотої брами, складений Д.Дебоскетом 20 травня 1750 року констатував: "Брусья и доски, положенные вместо земляного валганга весьма погнили пришли во всеконечную негодность, по ним с немаловажным страхом пешие люди ходят, а артилерию перевозить никак не возможно, посему, вместо сих ворот за их худобою и ветхостью, надлежит построить новые. От бывшей же каменной церкви есть старые и весьма ветхие стены и своды, от них проезжающим и пешим людям тоже представляется немалая опасность и буде паче чаяния оные своды упадут, убьют всех, а чтобы людям вреда такого не учинить всемерно нынешним временем надлежит снести каменные стены и своды, в которых имеются в разных местах разделившиеся щели….а прежние Золотые ворота в починку негодные и состоящие в ненадлежащем месте, для сохранения вида древности, надлежит засыпать внутри их сторон землею крепкою, при этом на них старые церковные стены и своды по-прежнему оставить и ежели понадобится, то подделать их снизу новым камнем…построить же новые ворота на старом месте, не разобрав церковных сводов, никак не возможно" [Н Сапожников Указ праця. Стор.166]. Щоб уникнути загрози, браму, яка була визнана непридатною для ремонту, було засипано землею, а замість неї було побудовано нову, за проектом Д.Дебоскета. "Нова" Золота брама, споруджена у 1751 р. простояла до 1799 р. не залишивши по собі ніяких слідів в натурі.

План і фасади нової Золотої брами, спорудженої замість засипаної у 1752 р.

Древня Золота брама у 1832 р. була виявлена під час археологічних досліджень стародавнього Києва митрополитом Є.Болховитіновим. Виявив і розкопав залишки воріт К.А.Лохвицький. Стан Золотої брами на момент розкопу був детально описаний М.Самойловим. У 1833-1834 рр. [Н.Самойлов Златые врата Ярославовы в Киеве, сооруженные в начале ХІ в. и открытые из земли в 1832 г. с точным видом и историческим описанием оных. М. 1834 г. стр.13] Золота брама була повністю відкрита від землі та вимита водою, після чого була передана у відомство "Комітету по розкриттю та збереженню Київських старожитностей" при київському університеті. З 1836 р. почалися планомірні ремонтні роботи.

У 1836-1837 рр. верхню частину залили вапном та покрили дерном. Пілони закріпили наскрізь залізними прутами та побудували контрфорси. У 1843-1853 рр. академіком Ф.Г.Солнцевим були виконані обміри Золотої брами, які мали велике значення, оскільки зафіксували стан Золотої брами без залізного покриття та без цегляної добудови верха, які зовсім спотворили пам’ятку.

Золота брама. Обмір Ф.Г.Солнцева.

Золота брама. Середина 19 ст.

У 1858 р. Золота брама була обнесена чавунною решіткою. У 1887 р. верхня частина пілонів була закладена цеглою та покрита листовим залізом.

Велику увагу приділило Золотій брамі створене у 1910 р. "Київське товариство охорони пам’яток та мистецтва". З того часу майже щорічно на Золотій брамі проводилися поточні ремонтні роботи, але всі вони не могли захистити Золоту браму від руйнувань.

Перші спроби реставрації пам’ятки у первісному вигляді висловив один з членів Київського товариства охорони пам’яток А.Д.Ертель у 1911 р. [ЦДІАУ Ф.725 Оп.1 Спр 3. Протокол засідання Ради] Він запропонував відтворити Золоту браму у первісному вигляді, як це було за князя Ярослава. Але його ідея не була підтримана. Щодо збереження Золотої брами, обмежувалися невеликими локальними підкріпленнями кладки та проведенням її флюатування (покриття рідким склом).

Серйозні дослідження Золотої брами у 1915 р. провів П.П.Покришкін, але ніяких реставраційних робіт у той час не проводилося.

У 1927 р. Золоту браму досліджувала крайова інспектура охорони пам’яток під керівництвом професора Київського університету В.Ляскоронського. Всі подальші дослідження: Є.Д.Корж у 1947 р., Богусевича В.А. у 1948 р., Єфіменко П.П. та Богусевича В.А. у 1950 році, Асєєва Ю.С. у 1951 р., Холостенка М.В. та Висоцького С.О. у 1971 р. дали важливий матеріал для вивчення історії споруди, але не могли завадити руйнуванню пам’ятки. Щоб запобігти подальшій її руйнації, Вчена Рада по охороні пам’яток Держбуду УРСР від 17.11.1971 р. створила авторський колектив у складі архітекторів: Лопушинської Є.І., Холостенка М.В. та археолога Висоцького С.О.

Золота брама. Східний пілон. Вигляд перед реконструкцією. Фото Л.Гончара.

Цей колектив у 1972-1973 рр. провів ретельні археологічні та архітектурні дослідження, які разом з залученням архівно-літературних джерел надали можливість дати пропозиції щодо збереження та експонування цієї унікальної пам’ятки.

Згідно висновків комісії, єдино можливим ефективним засобом збереження пам’ятки від негативних впливів зовнішнього середовища була надбудова захисного об’єму над залишками Золотих воріт. Науковий матеріал, отриманий в результаті досліджень, надав змогу спорудити захисний об’єм у первісному вигляді.

Згідно проекту давня руїна лишилася у формах, які дійшли до нашого часу, а надбудова доповнила їх, відтворивши архітектуру проїзду та церкви над ним. Вал умовно відображений у розрізі. Роботи виконані до 1500-річчя заснування Києва у травні 1982 року.

Стародавня пам’ятка збереглася у вигляді двох пілонів різної довжини. Лицьова кладка виконана в техніці "оpus mixstum," яка являє собою чергування плінфи та кам’яних блоків. Плінфа викладена з западаючими рядами, які заповнювалися рожевим цем’янковим розчином – прийом, який застосовувався лише у давньоруській архітектурі ХІ ст. Внутрішній бік пілонів зберіг відбиток лежнів – конструкції валів, які являли собою дерев’яні кліті, забучені землею. У поперечному розрізі вал містив у собі шість взаємопов’язаних клітей та трьох запобіжних з боку поля.

Золота брама. Східний пілон. Вигляд після реконструкції. Фото Л.Гончара.

Пілони всередині проїзду розчленовані пілястрами, які місцями зберегли п’яти підпружних арок різної висоти. Вони обумовлювали висоту склепінь, які, зважаючи на трапецієвидну форму валу, знижувалися від центру до наріжних боків проїзду. Гнізда на пілонах та простінках (наскрізні та глухі) вказують на дерев’яну конструкцію галерей, які розміщувалися з двох боків проїзду. Вони були призначені для захисту воріт на момент прориву ворога в проїзд. Висота середніх склепінь, обумовлена висотою гребеня валу, від первісної відмітки помосту проїзду має 14 м. Довжина проїзду поміж пілястрами – 6,5 м.

Благовіщенська церква розміщувалася над найвищою частиною проїзду, ширина якого – 9 м. Сходи на гребінь розташовані в товщі валу. Довжина церкви 10,59 м. ширина – 10,47 м, висота – 14,57 м.

Однією з головних проблем вирішення відтворення брами була концепція: в яких формах відновлювати? Науково- методична рада щотижнево розглядала проектні розробки, створені архітекторами інституту реставрації під керівництвом архітектора Є.Лопушинської. Під час розгляду варіантів проекту майже у кожного члена ради з’являлися свої ідеї та своє бачення вигляду Золотої брами. (С.О.Висоцький, Ю.С.Асєєв, М.Ю.Брайчевський Ю.О.Нельговський та Г.Н.Логвин).

Група архітекторів під керівництвом Є.Лопушинської (В.Шелягов, В.Голдовський, В.Пахомов, Л.Мамаєнко, І.Крапивний, А.Удовиченко, Балановська О.Ю., науковий співробітник Л.Пономарьова, техніки С.Рафальська, І.Михенкер та інші.) враховуючи рекомендації ради, розробила кілька варіантів проекту. (Без надбрамної церкви, з церквою, з різними варіантами внутрішньої конструкції самих воріт та церкви поки не був прийнятий єдиний варіант).

На 1970-і роки відновлення церкви було майже неможливе і її будівництво проводилося дуже важко. Були заперечення щодо встановлення хреста, щодо відновлення мозаїки на підлозі та багато інших моментів, подолання яких для авторського колективу було не простим. Для вирішення цих проблем приходилося звертатися до уряду. Велику підтримку робочій групі надали П.Т. Тронько та М.Кравець.

Всі ці заперечення призвели до того, що саме розробка останнього варіанту проекту та втілення його в життя врешті-решт проводилися авральним порядком до дня 1500-ліття м. Києва.

За час існування з 1982 р. стан споруди погіршився. В даний час на Золотій брамі інститутом «УкрНДІпроектреставрація» проводяться реставраційні роботи за проектом, розробленим архітектором Балановською О.Г., яка брала участь у розробці проекту у реконструкції 1982 року.

Проект реконструкції та реставрації розробляється на підставі АПЗ та договору з Управлінням охорони пам’яток історії, культури та історичного середовища та планового завдання і реставраційного завдання Національного заповідника "Софія Київська".

Загальні архітектурні рішення передбачають:

Заміну дерев’яного оздоблення фасадів та інтер’єру; влаштування нового покриття площадок валу та бойових площадок з відводом атмосферних опадів до водостічних труб; влаштування санвузлів; влаштування службового приміщення; заміна конструкції герси; демонтаж конструкції мосту; корегування благоустрою з влаштуванням сходів з обох боків проїзду воріт.

Через невеликий проміжок часу кияни та гості Києва зможуть знову побачити цю визначну пам’ятку не тільки ззовні, як це було до сього часу, але дасть змогу побачити залишки первісної споруди, відвідати музей, надбрамну церкву, побачити діючий механізм герси, мати змогу пройти крізь браму після заміни підйомного мосту на сходи для виходу на Золотоворітський проїзд.

Опубліковано : Культурна спадщина Києва: дослідження та охорона історичного середовища. – К. : АртЕк, 2003 р., с. 62 – 70.