Науково-реставраційні дослідження та виконання невідкладних консерваційних робіт на церкві Спаса на Берестові

Олена Сердюк, Роман Гуцуляк,
Юрій Коренюк, Світлана Скляр

Церква Спаса на Берестові – унікальна пам’ятка історії і архітектури періоду Київської Русі, що збереглась до наших днів. Вона належить до історико-архітектурного комплексу Києво-Печерської Лаври, який занесено до Списку Всесвітньої Культурної Спадщини UNESCO.

Точна дата побудови церкви невідома. Однак, приймаючи до уваги стильзбережених частин її первісної будівлі та порядову кладку стін з плінфи з утопленим рядом, в літературі було прийнято, що церква була збудована в першій половині ХІІ століття. Враховуючи те, що пізніше церква стала усипальницею роду мономаховичів традиційно вважається що вона була збудована в період князювання у Києві Володимира Мономаха 1113-1125 роки.

Протягом віків споруда зазнала значних руйнувань і перебудов. В період після татаро-монгольського нашестя східна частина церкви обвалилася разом з пагорбом, на якому стояла. Реконструкцію церкви традиційно пов’язували з діяльністю митрополита Петра Могили, так як на фрескових розписах вівтарної частини є датування 1644 роком. До нартексу, що зберігся від києворуської доби, зі східної сторони було прибудовано вівтарну та дві бокові апсиди.

У ХVІІІ ст. з західної сторони був прибудований кам’яний притвір, а у 1813-1814 роках по проекту архітектора А.І.Меленського до існуючого об’єму була прибудована дзвіниця в стилі класицизму. У такому вигляді церква збереглася до наших днів.

У 1909-1914 роках П.П.Покришкіним були проведені археологічні розкопки і виконано комплекс ремонтно-реставраційних робіт. Однак даних про ці роботи не збереглось.

У 1947 році були проведені ремонтно-реставраційні роботи та встановлено кенотаф поховання сина Володимира Мономаха, засновника Москви – Юрія Довгорукого.

В 1970 році при реставрації живопису 1644 року були в старовинній частині церкви виявлені досить значні за площею ділянки фресок києворуської доби. І в той же час доуло здісенен розкриття частини цих фресок.

В 1990 році були виконані архітектурно-археологічні дослідження навколо стін церкви, а також виконані роботи по благоустрою прилеглої території.

Разом з тим стан збереженості пам’ятки довгий час залишався незадовільним.

Протягом двох останніх років в рамках програми грантів фонду Гетті і фінансової підтримки Київської адміністрації проводились науково-реставраційні дослідження церкви Спаса на Берестові з метою розробки проектів консервації пам’ятки і виконання невідкладних робіт.

До роботи були залучені спеціалісти багатьох профілів: науковці, технологи Державного науково-технологічного центру консервації та реставрації пам’яток, археологи Національного Києво-Печерського історико-архітектурного заповідника, конструктори, архітектори, гідрогеологи, та ін., разом з якими була розроблена програма дослідження пам’ятки. Дана Програма складалася з п’яти стадій. Перших дві стадії були присвячені збору і узагальненню результатів попередніх досліджень та реставрацій пам’ятки і розробці концептуальних підходів подальшої діяльності по збереженню пам’ятки та визначення етапів (почерговості) науково-реставраційних робіт. 3-ій та 4-й етапи були присвячені проведенню наукового обстеження пам’ятки та виконанню невідкладних протиаварійних робіт. На п’ятому етапі проведено узагальнення всіх одержаних даних та розробка ескізного проекту реставрації церкви.

На пам’ятці виконувалось науково-технологічне та інженерно-конструкторське обстеження фасадів, конструкцій покрівлі та перекриття, обстеження живопису в інтер’єрі.

Стіни та склепіння стародавньої частини церкви (від неї зберігся нартекс до рівня підлоги хорів) в XI-XIIст. були прикрашені фрескою. Після перебудови церкви в XVII ст. стіни як нової частини церкви так і залишків її первинної будівлі були суцільно поштукатурені і знову розписані фресковим живописом але при цьому штукатурка з розписом ХІ-ХІІ ст. в нартексі не була збита. В XVIII-XIX ст. новий фресковий живопис доповнювався та переписувався олією.

За даними останнього обстеження ті частини фресок ХУІІ ст., які були очищені від пізніших нашарувань і законсервовані у 80-90 х роках ХХ ст. знаходяться у задовільному стані, хоча і забруднені кіптявою та пилом. Ті частини фресок ХУІІ ст., які від нашарувань не були очищені, зараз знаходяться переважно в аварійному стані. Спостерігаються численні місця лущень фарбового шару записів, внаслідок яких активно руйнується і фарбовий шар фрески. Окрім цього існують численні місця відшарування і випучування штукатурного шару ХУІІ ст. та тріщини в штукатурці. Є місця аварійного стану як живопису так і тиньку з повною деструкцією останнього. В той же час частина фрескового живопису в XI-XIIст., відкрита під час попередніх реставрацій, знаходиться в кращому стані, ніж фреска ХУІІ ст, але вона також вимагає консерваційних робіт. Стан збереженості фрески під штукатурним шаром – задовільний.

Температурно-вологісний контроль на протязі осінньо-зимового періоду показав, що значна часина стін на висоті вище 2 м та склепінь нартексу і вівтаря мають підвищену вологість (вище 7%), а місцями і високу (вище 10%). Характер замокань свідчить, що вони зумовлені не капілярним підсмоктуванням вологи з грунту. Наявність цих плям підвищеної вологи, найбільш ймовірно, зумовлена сильним замоканням будівлі в минулому через пошкоджену покрівлю, а також існуючою неефективною системою водовідводу атмосферної вологи з церкви. Крім того, відносна вологість повітря в церкві часом досягає 90%, а температура понижується до –3о С, що приводить до утворення конденсату на поверхні стіни і негативно впливає на збереження живопису. В зв’язку з цим постало питання про загальне осушення не тільки стін, але й заміни бетонної підлоги, яка утримує вологу і сприяє зниженню температури повітря в церкві.

З метою обстеження фундаментів церкви були влаштовані 4 шурфи в інтер’єрі церкви та 2 на фасадах. Виконано технологічне обстеження фундаментів, стану мурувань, заміри вологості кладки, відбір проб будівельних матеріалів для лабораторних аналізів та фотофіксація. Результати досліджень показали, що протягом реставраційних робіт 1909-1914 рр. під керуванням проф. Покришкіна було проведено обмуровку фундаментів по всьому периметру з метою їх укріплення. В результаті чого досягнуто стабілізації стану фундаментів.

Зміст досліджень ставив також завдання систематизувати і уточнити дані по складах будівельних розчинів з метою виявлення основних періодів в будівництві церкви.

Дослідження складу та структур стародавніх будівельних розчинів виконувалось за допомогою комплексного хіміко-петрографічного аналізу.

В результаті проведених досліджень виявлено особливості будівельної техніки кладки стін та фундаментів стародавньої частини церкви Спаса на Берестові.

Пошарово дана техніка може бути описана як:

- підбутовка з валунів, подекуди (в місцях розташування хрестових стовпів) використані підкладки з великоформатного тесаного каменю. Такі підкладки могли сприяти рівномірному осіданню мурування, протидії виникнення деформацій в конструкціях;

- фундаменти змуровано в техніці «opus mixtum» (ряди плінфи на цем’янковому розчині та вставки каменів – валунів), яка характерна для мурувань Х-ХІ сторіччя. При цьому, техніка «opus mixtum» охоплює нижній пояс цокольної частини стін і місцями виявлена в стінах сходової башти на рівні старовинних хорів.

- мурування фундаментів суттєво відрізняються від мурувань стіни – так званої «кладки з утопленим рядом», для якої характерно чергування рядів плінфи, що лежать у рівні площин стін з рядами, утопленими в глибину кладки (на 2-3 см) і закритими цем’янковим розчином.

Заповнювач в будівельних розчинах фундаментів церкви – неоднорідний: використовувався як спеціально випалений лесовидний суглинок, так і уламки цем’янки, які могли бути отриманими з подрібненої відбракованої плінфи.

Використання спеціально випаленого лесовидного суглинку, як показано в роботах Ю.М.Стріленко [Ю.М.Стріленко. Аналіз зразків фрескових та будівельних розчинів Софії Київської. Стародавній Київ. «Наукова думка», К.1975, С.195-201; Ю.М.Стріленко, Нестеренко Т.Є. Дослідження будівельних розчинів і плінф пам,яток архітектури стародавнього Києва X-XII ст. Археологія Києва. Дослідження і матеріали. «Наукова думка». К., 1979], характерно для будівель Х – початку ХІ сторіччя, а подрібненої плінфи – для кінця ХІ – ХІІ сторіч. Наявність спеціального випаленого наповнювача в будівельних розчинах дозволяє з великою ймовірністю стверджувати, що церква будувалась в ХІ ст. (найімовірніше в його другій половині), що також підтверджується і характером штукатурних фрескових розчинів нартексу та великою схожістю з будівельними розчинами Михайлівського собору Видубицького монастиря

Таким чином, результати дослідження матеріалів даної пам’ятки стали основою не тільки для розробки науково обгрунтованої технології консервації, а й для датування пам’ятки, яке виходить з особливостей складу будівельних розчинів.

Цікавими з точки зору історії пам’ятки і її періодизації є відкриті залишки фундаменту в шурфі № 13 (вівтарна частина біля північного стовпа), складеного з валунів, плінфи та цем’янкового розчину вторинного використання на слабкому вапняному розчині.

Для приготування розчину окрім піску використовувався молотий вапняк органогенного походження та лесовидний суглинок.

Знайдені залишки фундаментів можна датувати ХІУ-ХУ сторіччям, важким періодом в житті країни, часом занепаду будівництва, дефіциту матеріалів.

Цокольна частина церкви Спаса на Берестові була потинькована щільним цементно-піщаним розчином товщиною до 3,0 см, який знаходився в незадовільному стані: по всій поверхні цоколю спостерігалися тріщини, відшарування та втрати тиньку на значних об’ємах.

Наявність такого щільного водоутримуючого цементного шару перешкоджає нормальному пароповітряному обміну кладки, сприяє процесу активної деструкції, як плінфи і цегли так і мурувального розчину, обумовлює вихід висолів на поверхню тиньку з живописом в інтер’єрі.

Після детального науково-технологічного обстеження, узагальнення результатів дослідження матеріалів та спостереження за станом кладки на протязі тривалого періоду можна було визначити вологісний стан кладки, встановити причини руйнування унікального оздоблення та розробити технологію оздоровлення кладки.

Вологісний стан кладки визначався як незадовільний. Навіть у спекотний період року при високій температурі повітря на окремих ділянках рівень вологості досягав 14% (при нормі до 7,0%). Аналізуючи розподіл вологи по висоті церкви, було зроблено висновок, що основне джерело замокання – підсмоктування вологи з ґрунту по капілярному механізму та відсутність повноцінного відводу води від стін церкви. Саме незадовільний вологісний стан і був основною причиною руйнування унікального оздоблення пам’ятки як на фасаді, так і в інтер’єрі.

Виконані науково-технологічні роботи дали можливість розробити рекомендації по проведенню першочергових ремонтно-реставраційних робіт.

Для стабілізації вологісного стану цокольної частини пам’ятки був вибраний найоптимальніший для даного об’єкту засіб оздоровлення кладки: заміна цементної штукатурки на сануючу систему.

Принцип дії сануючої системи полягає у тому, що солі, які містяться у муруванні накопичуються в основному солеутримуючому шарі сануючої системи, а волога випаровується, що дає можливість просихати кладці.

При цьому зовнішня поверхня залишається сухою і без сольових відкладень.

Першою вимогою до нових матеріалів, які застосовуються на пам’ятках, є їх сумісність з автентичними. Тобто такі матеріали не повинні завдавати будь-якої шкоди автентичним матеріалам, бути близькими до них по своїм фізико-хімічним характеристикам і не змінювати природи матеріалів пам’ятки, а також повинні легко видалятися при необхідності з пам’ятки.

В результаті проведення детального порівняльного аналізу фізико-хімічних характеристик та вартості сануючих систем, представлених на українському ринку, перевага була надана сануючій системі на основі трасового вапна (система SANplus фірми Tubag). Таким чином був врахований один із основних принципів наукової реставрації – нові матеріали за своїми фізико-хімічними властивостями найбільш наближені до автентичних.

В інтер’єрі перед початком робіт по санації стін були проведені науково-технологічні дослідження, виконана фотофіксація та складена картограма стану живопису ХУІІ сторіччя по низу стін.

Після проведених обстежень розроблена та погоджена реставраційною Радою картограма місць видалення новітніх доповнень штукатурки, які акумулюють вологу в цокольних частинах стін інтер’єру, з подальшим нанесенням контуру на стіни.

Роботи по видаленню тиньку в інтер’єрі виконувалися під наглядом художника-реставратора.

Після санації кладки вологість поступово знижувалась, що свідчило про активний процес висихання, і зараз практично нормалізувалась.

Для стабілізації ситуації та уникнення рецидивів замокання кладки були розроблені додаткові водозахисні заходи: вертикальну гідроізоляцію фундаментів з глини (глиняний замок) по всьому периметру будівлі, спроектовано нову відмостку, благоустрій території та ін.

Зараз ми можемо наочно побачити результати проведених робіт – кладка отримала можливість «дихати» і просихати, при цьому солі кристалізуються в спеціальних порах штукатурки, тому вона більше не пошкоджується.

Але хочемо ще раз наголосити на тому, що тільки детальне археологічне, інженерне та технологічне дослідження пам’ятки, розробка необхідної проектної документації та системний вибір будівельних матеріалів з заданими властивостями для кожного конкретного об’єкту може дати позитивний результат у вирішенні складних проблем ремонту та реставрації старовинних будівель та споруд.

Недотримання основних постулатів наукової реставрації при проведенні ремонтно-реставраційних робіт призводить до погіршення стану пам’ятки, а іноді навіть до втрат об’єктів культурної спадщини, не кажучи вже про перевитрати коштів на їх реставрацію.

Результати досліджень неодноразово доповідались на сумісних науково-методичних нарадах Києво-Печерського історико-архітектурного заповідника та Управління охорони пам’яток м. Києва з залученням експертів Всесвітнього Фонду пам’яток, представників Українського комітету у справах UNESCO, Уrраїнського комітету ICOMOS та Українського товариства охорони пам’яток.

Висновок

В результаті проведених робіт були одержані дані про будівельні матеріали різних періодів будівництва церкви, про стан фундаментів і цоколя стін та збереженості будівельних матеріалів. Отримані дані, що підтверджують теорію про заснування церкви в XI ст. Отримані відомості про невідому реконструкцію церкви XIV-XVI ст., а також про реставрацію Покришкіна 1909-1914 рр.

Проведені невідкладні консерваційні роботи по цоколю церкви.

Опубліковано : Культурна спадщина Києва: дослідження та охорона історичного середовища. – К. : АртЕк, 2003 р., с. 56 – 62.