Благоустрій території Маріїнського палацу в м.Києві в період реставрації 1979-1982 рр.

Ірина Іваненко, Амелія Шамраєва

(За матеріалами науково-реставраціонного звіту інституту «Укрпроектреставрація»)

Маріїнський палац в м. Києві – пам’ятка історії та архітектури ХУШ-Х1Х ст . /охор. № 12/ знаходиться в Печерському районі міста, по вул.Грушевського, 5а, на території Міського саду, колишнього Государева чи Царського саду. До складу палацово-паркового ансамблю входили палац, службові флігелі, галереї, парк і сад. Перший період палацового будівництва розпочався у 1748 р., надовго затягнувся і був продовжений в 50-ті роки ХУШ ст. У 1755 р. палац з флігелями і паркові споруди були, в основному, споруджені. Повністю палац закінчено в 60-ті роки ХУШ ст. Автором всього ансамблю був видатний зодчий В.Растреллі. Проектними, інженерно-будівельними, садово-парковими та іншими роботами керував архітектор І.Мічурин. В основу планування ансамблю покладена схема, типова для палацово-паркових комплексів першої половині ХУШ ст. в Росії.

Двоповерхова будівля палацу відігравала в ансамблі домінуючу роль. Парк і сад композиційно включались до складу ансамблю, проектування яких було здійснено 1745 р. учнем Растреллі – садовим майстром Д.Фоком і 1748 р. другим садовим майстром Й.Гофмейстером за участю архітектора-студента М.Жирарда. Обидві проекти були розглянуті і обговорені Растреллі і головним садовим майстром К.Шредером, які віддали перевагу другому проекту, тому що він краще ураховував можливості здійснення проекту в натурі, з обліком усіх природних умов ділянки. Рішення антуражу обгрунтовувалось на тих завданнях, які поставив перед собою архітектор – створити тип провінційного палацу позаміської резиденції, як невід’ємної частини палацово-паркового ансамблю ХУШ ст. Перед палацом проектувалась невелика рівна площадка, в кінці якої передбачався крутий спуск на нижню терасу. Парадні партери від палацу переходили в зелені схили складного малюнку, центральна алея вела від палацу до нижнього саду, який в центрі прикрашався декоративним круглим басейном. В саду передбачалося посадити плодові дерева, а з північно-східного боку для захисту винограду від холодних вітрів – шпалери із смереки. В половині ХУШ ст. з Канцелярії будівель отримано наказ «от средины начатого дому через круглый пруд главной аллеи и перспективной дороге быть.» Гофмейстеру було доручено скласти новий варіант планування парку-саду. Його друге рішення було значно слабіше першого. Він провів від палацу «скучну» пряму алею, а схили намалював до самих парадних спусків. Проте саме другий варіант було здійснено в натурі на невеликій ділянці біля палацу. Про що свідчить напис на кресленику: «Сей план главной перспективой прудам, уступам и к ним профили снимал и чертил садового дела гезель Василий Скобелев.»

Прожект Імператорського саду. Садовий майстер Й.Л.Гофмейстер. Архітектор-студент Н.Жирард. 1748 р.

Маріїнський палац дійшов до нашого часу в реконструкції архітектора К.Маєвського та інженера А.Струве, проведеного ними у 1868-1872 рр., коли був надбудований другий кам’яний поверх замість дерев’яного, згорівшого у 1819 р., відновлені флігелі, огорожа і всі інтер’єри. У 1869 р. плануванням Палацового саду займався садівний майстер К.Христіані. В кінці ХУШ ст. сад знаходився в запустінні. Під час Великої Вітчизняної війни 1941-1943 рр. палац зазнав часткової руйнації. Після війни в споруді провадилися ремонтно-реставраційні роботи Управлінням в справах архітектури м.Києва під керівництвом архітектора П.Альошина.

В 1979 р. інституту «Укрпроектреставрація» було доручено розробити проект реставрації комплексу Маріїнського палацу з метою відновлення його первісного вигляду і відновлення елементів благоустрою його території, як невід’ємної частини архітектурного ансамблю ХУШ ст. в м.Києві. Проект реставрації палацу і регулярного парку включав також створення фонтанів зі скульптурними композиціями, виконаних у формах доби бароко.

Реставраційне завдання на ремонтно-реставраційні роботи було складено на підставі:

1. Розпоряджень Ради Міністрів УРСР від 27 вересня 1979 р. № 613-р і від 24 січня 1980 р. №36-р «про капітальний ремонт і реставрацію Маріїнського палацу в м.Києві в 1979-1982 рр.»

2. Історичних та натурних досліджень, проведених, згідно реставраційному завданню у 1975 р.

3. Досліджень інтер’єрів до початку реставраційних робіт в інтер’єрі.

4. Неодноразових обговорень з представниками замовника – Управлінням у справах Ради Міністрів УРСР – завдань пристосування Маріїнського палацу під Будинок урядових прийомів РМ УРСР.

5. Рішень Вчених рад Держбуду УРСР від 16 травня, 30 вересня і 22 листопада 1980 р., після обговорень головних проектних пропонувань з реставрації і пристосування пам’ятки архітектури. За рішенням поточних питань з реставрації Маріїнського палацу впродовж 1980-1982 рр. здійснювався постійний контроль з боку Держбуду УРСР. об’єкт курировав заступник голови Держбуду УРСР М.Жариков.

В проект реставрації і пристосування Маріїнського палацу входив і проект благоустрою його території, тобто його оточення чи середовища, в якому пам’ятка архітектури мала існувати. Проектно-кошторисна документація на ремонтно-реставраційні роботи розроблялася в дві черги. Перша черга – Проект реставрації фасадів. Проект благоустрою. Проект реставрації огорожі і воріт. Друга черга – Ремонт і реставрація інтер’єрів палацу. Архітектурну частину виконувала авторська група проекту: головний архітектор інституту «Укрпроектреставрація» В.Іваненко, головний архітектор проекту І.Іваненко, архітектори-проектувальники – В.Глибченко, В.Шкляр, Н.Диховична, В.Орлова і мистецтвознавець А.Шамраєва, та інженери благоустрою К.Метель і А.Кривенко. Проект розроблявся за участю головного архітектора проектів 1-ї майстерні інституту «Київпроект» Г.Колесова.

В період проектної документації, згідно реставраційному завданню 1975 р., ще до початку робіт були проведені архівні дослідження з історії об’єкту. Зібрані майже всі кресленики з Маріїнського палацу і регулярного парку, починаючи з 1745 р. до проекту його відновлення після Великої Вітчизняної війни 1946-1948 рр. архітектором П.Альошиним. Велику цінність склали виявлені оригінальні креслення, власноручно підписаних автором київського Маріїнського палацу і регулярного парку зодчим В.Растреллі. В результаті пошукових робіт і вивчення всіх вищезгаданих матеріалів були випущені Історична записка, Альбом іконографічних матеріалів та Альбом матеріалів аналогії з окремих архітектурних конструкцій і деталей. Ці роботи були продовжені і в період реставрації палацу в 1979-1982 рр. Особливо слід зупинитися на ролі аналогій при реставрації благоустрою прилеглої території Маріїнського палацу і регулярного парку. З цією метою були здійснені декілька ознайомлюваних поїздок по палацах Ленінграду /тепер Санкт-Петербург/ і його передмістя і в Москву /Останкіно/. В полі зору були – Катерининський палац в м.Пушкіно /зодчі В.Растреллі, Ч.Камерон/, Маріїнський палац /архітектор А.Штакеншнейдер/, палац Юсупових в Петербурзі, велика увага була звернена на палац Шереметьєвих в Останкіно і Великий Кремлівський палац у Москві /архітектор К.Тон/. Залучались також і закордонні взірці палацової архітектури, особливо по відношенню до благоустрою території палаців і парків. Палаци Франції /Версаль, Фонтенбло./, Італії, Польщі, Німеччині /палац Сан-Сусі в Потсдамі/, Австрії /Великий Царський палац/ та ін. На підставі безпосереднього знайомства з палацовою архітектурою і палацових парків, визначилось коло визначних пам’яток, які були використані як головні аналоги. Вибір був продиктований максимальною стилістичною і композиційною схожістю аналогічних палацових зразків до реставрованого об’єкту з урахуванням його невід’ємних особливостей.

До початку робіт 1980 р. вже визначились головні будівні періоди Маріїнського палацового комплексу, які згодом були підтверджені натурними дослідженнями.

1. 1 будівний період 1748-1755 рр., зодчий В.Растреллі.

2. 1-А будівний період – друга половина ХУШ-поч.Х1Х ст. часу поступових переробок і ремонтів як фасадів, так і інтер’єрів.

3. 2 будівний період 1868-1871 рр., архітектор К.Маєвський.

4. 2-А будівний період 1946-1948 рр. – архітектор П.Альошин.

До проекту благоустрою території палацу і парку до початку реставраційних робіт був прийнятий метод цілісної /аналітичної/ реставрації. Метод цілісної реставрації надав змогу, завдяки доповненням відсутніх його елементів, організувати територію палацу і благоустрій парку в єдине ціле. Доповнення використовувалось на підставі науково-обгрунтованих матеріалів аналогій і приймались до роботи після обговорень на Вчених радах Держбуду УРСР. Завдяки свого сучасного розташування в центрі міста, в одному з центральних і найчудовіших парків, Маріїнський палац і благоустрій його території мають важливе містобудівне значення. В той же час територія пам’ятки, особливо палацового ансамблю, як невід’ємна його частина, органічно поєднана з історичними і функціональними особливостями споруди.

Проект благоустрою території Маріїнського палацу випускався двічі. Перший, згідно реставраційному завданню 1975 р., був узгоджений і прийнятий замовником. Проект охоплював територію парадного /Головного/ подвір’я. Планування і озеленіння його значно повторюють збережений проект благоустрою території архітектора К.Маєвського. Стилістично проект Маєвського набагато схожий рішенням палацово-паркових ансамблів другої половини Х1Х ст. /наприклад, роботам архітекторів А.Штакеншнейдера – павільйон «Бельведер» 1851 р., Ново-Михайлівський палац в Санкт-Петербурзі – 1859 р., Т.Боссе –палац в Михайлівці 1857-1862 рр./ та ін., в яких відбилося оригінальне змішування англійського і французького типів парків і благоустрою території. К.Маєвський /1868-1871 рр./ відновлює фасади київського палацу у формах бароко, відповідно до первісного стилю споруди В.Растреллі. Тому було вирішено на підставі існуючих іконографічних даних і матеріалів аналогій зробити спробу – відновити навколо палацу історичний антураж в стилі регулярних парків ХУШ ст. Впродовж 1980 р. розроблено новий проект благоустрою Головного подвір’я. Протягом 1981 р. були випущені проекти благоустрою Паркової території, Малого подвір’я і Господарчого подвір’я.

В будівництві палацово-паркових ансамблів ХУШ ст. типовим є створення єдиного загальноєвропейського архітектурного і регулярного садово-паркового стилю, блискучими взірцями якого є парадні резиденції Франції, Австрії, Польщі, Німеччині, Голландії, Росії. В Росії блискучими взірцями садово-паркового стилю є: Літній сад в Санкт-Петербурзі, Петергоф, Анненгоф, Царське Село, Кусково, Стрельна, Оранієнбаум. В Україні – Міський сад, колишній Государів-Царський сад, при Імператорському палаці в Києві. Всі ансамблі цього стилю являли собою складну композицію, побудованою на єдиній вісі симетрії.

Збиральним фокусом цієї композиції завжди був палац, навколо якого групувалися різноманітні елементи парку, розташованих у ретельно встановленому порядку, з поступовим нарощуванням декоративного оформлення в напрямку до палацу. Деталі садових композицій ускладнювалися. Форми боскетів і партерів приймали складні, частіше криволінійні контури. Невід’ємною частиною ансамблю набули поверхневі води у вигляді великих чи малих фонтанів і басейнів, а також декоративна скульптура, якою прикрашалися не тільки штучні водоймища, але й парадні алеї.

Характер вищезгаданих регулярних парків ХУШ ст. в повній мірі відноситься і до Палацового парку в м.Києві. Геометрична схема плану, система парадних сходів між терасами, прийоми розташування рослинності, примхливі візерунки партерів, стрижені стіни боскетів, шпалери плодових дерев, принципи організації водяних улаштувань, альтанки та ін. створили парк-сад при Маріїнському палаці одним із величних прикладів російського регулярного садово-паркового стилю ХУШ ст. Планування київського Палацового парку-саду відрізнялося низкою типових особливостей, викликаних специфікою місцевості, . що свідчить про майстерність паркобудівничих того часу, які змогли справитися зі складним завданням – улаштувати сад на досить крутому рельєфі.

В теперішній час навколо палацу збереглася невелика територія колишнього Першотравневого парку, нині зайнятого Міським садом. Ще до початку проектування благоустрою території, в травні 1980 рр. була створена спеціальна Комісія з представників Управління «Київзеленбуду» по визначенню меж території та оцінки існуючого середовища палацу. На підставі акту обстеження території, прилеглої до палацу, Комісія зробила остаточний вивід, що в результаті неодноразових ремонтів і різних видів пристосування палацу змінився не тільки загальний вигляд споруди, але й природне його оточення. В теперішній час існує не типове для доби спорудження палацового комплексу планування, асфальтове покриття доріжек, зелена посадка, котрі за своїми розмірами не відповідають розмірам палацової будівлі, закривають фасади та руйнують головні конструкції споруди. Комісія підтримала одностайну думку Вченої ради Держбуду УРСР про створення відповідної території навколо палацового комплексу із втраченими елементами, типовими для палацового паркобудування ХУШ-Х1Х ст., і висунула наступні рекомендації: знести малоцінні, що втратили декоративні якості, зелені посадки, а також ті посадки, що закривали фасади палацової споруди й руйнували головні конструкції будівлі.

Рекомендації Комісії виконано в 1980-1982 рр. в декілька прийомів, згідно етапам виробництва. Реалізована архітектурна частина благоустрою Головного подвір’я і території, прилеглої до південно-східних фасадів. Проект здійснено на сучасній території палацу і охоплював невелику площу, котра безпосередньо прилягає до обох поздовжніх фасадів споруди. Він розроблений на підставі вищезгаданих іконографічних даних і матеріалів аналогій парків ХУШ ст. в Росії та в інших державах Європи. Планування Південно-східного подвір’я і форма партерів прийнято за аналогіями і відповідно до креслень Палацового саду 1748 р. Малюнок і форма зелених посадок мають традиційний в середині ХУШ ст. характер – низький, фігурно-стрижений чагарник – самшит, посаджені «затейливым» візерунком на обох центральних симетричних партерах, а також навколо периметру всіх партерів – у вигляді куль, розміром до 50-80 см. в діаметрі. Висота чагарників у стриженому стані не повинна перебільшувати 40-50 см. Края усіх прямокутних і криволінійних партерів закріплювані бучардированими плитами зі сірого граніту, висотою 10 см., шириною 35 см., що створюють виразні декоративні ефекти – сіра стрічка бордюру немов би облямувала яскраву зелень газонів. Застосований граніт прийнятий із родовища Старі Бабани. Мощення площі Південно-східного подвір’я прийнято зі червоних гранітних плит із Коростишівського родовища з термічною обробкою лицевої його поверхні. Проектування усіх архітектурних елементів благоустрою /форма партерів, озеленіння, фонтани та ін./ перевірялися шляхом макетування на місцях, де передбачалося їх розташування. Макети в натуральну величину форм партерів, пошуки розмірів фонтанів виконувались за кресленнями інституту «Укрпроектреставрація» і за участю проектантів Управління будівництва урядових споруд. Макети озеленіння, як і шаблони озеленіння, за якими здійснювалася посадка чагарників, виконувались інститутом «Укрпроетреставрвація». Інженерну частину проекту благоустрою території випущено також інститутом «Укрпроектреставраія».

Фонтани на партерах

Сполучення коливної води з архітектурою, скульптурою і зеленою посадкою завжди було одним із засобів створення різноманітних декоративних і художніх решень в архітектурі і в садово-парковому мистецтві. Декоративно оформлені фонтани завжди були улюбленим виразом міських і палацових площ в Європі та в Росії. Розміри фонтанів, їх форми в плані, насиченність їх декоративними елементами були надзвичайно різноманітні. При розробці архітектурного вигляду фонтанів на Південно-східному /Головному/ подвір’ї Маріїнського палацу за аналогію прийнято твори російського і закордонного садово-паркового мистецтва. Центрально-осьова композиція планування подвір’я із пішохідною доріжкою по лінії центральної вісі обумовила появу двох симетрично розташованих фонтанів.

За планом вибрано форму фонтанів, котра перекликається зі конфігурацією палацових партерів. Дзеркальна поверхня фонтанів аналогічна такої же дзеркальної поверхні партерів. Мурована частина фонтанів виготовлялася із мармуру світло-сірого кольору з невеликою кількістю темних прожилок, взятого із родовища Коелга Челябинської області. Блоки бортів басейнів підібрані й нарізані на Біличському дослідно-експериментальному каменеобробному заводі в м.Києві. Інститут Надтвердих матеріалів АН УРСР виготував спеціальні фрези і обробив мармурові блоки на своєму Дослідному заводі в м.Києві /Лабораторія №9/. Установку на місці вже опрацьованих полірованих блоків здійснювалося майстрами-мармуровниками Українського спеціального науково- реставраційного виробничого управління. Всю інженерну частину виробництва фонтанів виконувалося Управлінням будівництва урядових будівель за кресленнями інституту «Київпроект".

Скульптури на фонтанах

Усі вищезгадані елементи благоустрою створювали стильову єдність палацового ансамблю, за винятком скульптури. Документів про декоративно-паркову монументальну скульптуру, що було застосовано на території парадного подвір’я в Маріїнському палаці, нема. Створити втрачену стильову єдність в наш час допоміг ретельно справжній підбір історичної аналогії ХУШ ст., відповідної доби бароко, яка б підтримувала мальовничий стрій фасадів палацу. В результаті ретельного обстеження автором цих рядків великих і малих музеїв країни, вивчення каталогів та історичних джерел, стосовно фонтанів Маріїнського палацу, було запропоновано дві парні скульптурні композиції французького скульптора Жана Батиста Пігаля /1714-1785/- «Амуры, дерущиеся за сердце» з київського музею Західного та східного мистецтва /тепер музей мистецтв імені Богдана та Варвари Ханенків/ і «Амуры, коронующие сердце» чи «Амуры, украшающие сердце венками» з музею-палацу «Останкино» в Москві /Прохідна галерея, Італійський павільйон/.

Ж.-Б.Пігаль. Амури, що б’ються за серце. 18 ст.

Ж.-Б.Пігаль. Амури, що прикрашають серце вінками. 18 ст.

Проект розміщення декоративних фонтанів зі скульптурними композиціями розглядався на засіданнях експертної ради з питань монументальної скульптури Міністерства Культури УРСР і Держбуду УРСР за протоколами №№ 5-6 від 25 лютого і 11 березня 1981 р. Ескізний проект реставрації декоративних фонтанів зі скульптурними композиціями творів Ж.Б.Пігаля було схвалено і рекомендовано для реалізації його в натурі. Макетування їх в натуральну величину здійснювалося, у вигляді фотографій, і з установкою їх на території Південно-східного подвір’я на макеті басейну. Затверджено розміри скульптури в бік їх збільшення, які відрізняються від музейних оригіналів. Київський оригінал має висоту 103 см., а Останкінський – 45 см., повторення їх для палацу – 115 см. Обидві композиції виконано із оргстекла київським скульптором Є.Куліковим. Овальні в плані постаменти з досить складним профілем виконано із світло-сірого мармуру. Після установки скульптурних композицій в басейні фонтанів зроблено остаточний вивід, що надана композиція відповідна до фонтанної скульптури, яка має дуже прекрасні художні якості. Таким чином скульптурні групи Ж.Б.Пігаля, задумані автором, як частини оригінальної композиції, вперше змогли з’єднатися в київському палацовому комплексі. Вони більш іншим відповідають творчому завданню благоустрою палацової території в стилю регулярного парку доби бароко, а в комплексі Маріїнського палацу відіграли вирішальну роль в його формуванні як палацово-паркового ансамблю, як синтез мистецтва – архітектури, скульптури і садово-парковго мистецтва.

Паркова територія /північно-західна ділянка/.

На підставі іконографічних даних у ХУШ-Х1Х ст. київський Царський сад розташовано з північно-західного боку палацу. В теперішній час це є територія Міського саду і стадіону «Динамо» імені В.Лобановського. Палацу належить лише невелика ділянка, котра безпосередньо прилягає до північно-західного його фасаду. Проект реставрації передбачав благоустрій цієї ділянки та прилеглої до газону паркової доріжки. Оскільки палацова ділянка дуже мала, тому наявні історичні матеріали ХУШ ст., які характеризують територію Маріїнського палацу з боку саду, реалізувати не вдалося. В якості опорного матеріалу було використані історичні аналоги.

Планування території. Безпосередньо до стін бокових крил споруди прилягає широка дорога, котра розширюється в місцях переходів до центрального ризаліту, утворюючи невелику площу, в центрі якої стоїть круглий фонтан, в діаметрі розміром 3,6 м. Для мощення цієї території прийнято традиційний матеріал – цеглу зі сірого граніту – «клинкер. Мощення виконано у вигляді трьох доріжок – одна перед центральним ризалітом, а двоє перед боковими крилами. Цеглу «клинкер» виготовлено на Слав’янському керамічному заводі. Частина плит має криволінійну конфігурацію, котра відповідає контурам площадки. Усі камені роботи на цій ділянці виконано УСНРВУ Держбуду УРСР. Фонтан в центрі невеликої площі перед входом до палацу виконано з того ж світло-сірого мармуру Коелгинського родовища, що і двоє фонтанів на території Південно-східного подвір’ї. Проектні роботи /архітектурну частину/ виконано інститутом «Укрпроектреставрація,» /інженерну частину фундаментів / – інститутом «Київпроект».

Озеленіння

За визначенням співробітників Ботанічного саду київського університету імені Т.Г.Шевченка на газонах в межах території палацу росли в більшості своєму старі дерева-самосіви: акації, липи, клени та ін. Деякі з дерев знаходились в аварійному стані і загрожували падінням. За актом Комісії «Київзеленбуду» від 16 травня 1980 р. майже всі старі і малодекоративні дерева були зрізані, а двоє з них вспіли рухнути в 1981 р. Озеленіння газона, на якому росли старі дерева виконано в досить обмеженому обсязі. Перше, з-за густоти крон дерев трава на цій території майже не росла. Територію вскопано, завезено рослинний грунт і засіяно травою. Біля двох існуючих груп ялинок, котрі розташовані на газоні симетрично по осі центрального ризаліту, посадили по одному кущу магнолії. Декілька кулевидних кущів самшиту розмістили перед боковими крилами палацу і перед центральним ризалітом. За межами огорожі по кутах виступаючої її частини посадили по одній кулевидній горобині. Рівномірна підрізка трави прийняла густу килимову поверхню і яскраво зелений колір.

Таким чином, благоустрій ділянки, прилеглої до палацу з північно-західного боку, відрізняється від оточуючої палацової території парку відсутністю перевантаження зелених посадок – дерев, добре прозирливим оглядом, – північно-західний фасад чудово оглядається з ближньої садової доріжки, по всій площі газону рівномірно росте густа яскрава трава. В той же час озеленіння палацової частини зв’язує цю ділянку території з безпосередньо прилеглим до неї міським садом пейзажного типу.

Огорожа на цій ділянці парку ніколи не існувала. Розташування проектованої огорожі зв’язувано із сучасними межами території палацу.

Паркова доріжка

Благоустрій доріжки Міського саду з північно-західного боку виконано на межі ділянці палацу і саду. Мощення виготовлено зі червоного клинкера, як і в Північно-західній території палацу, зі включенням облямованих стрічок зі сірого пилинего граніту, шир.0,5 м. За довжиною доріжка має упоперек гранітні стрічки тої же ширини, котрі розділяють доріжку на ділянки, довжиною 11,68 м, всього таких ділянок 14. Ліхтарі. На міській паркової алеї встановлені ліхтарі, інститутом «Укрпроектреставрація» розроблені ескізні проекти на декілька варіантів вуличних ліхтарів. Всі вони являли собою спробу реконструкції існуючих вуличних світильників на території Південно-східного подвір’я і за його межами в кінці Х1Х –поч. ХХ ст. Однак, були прийняті і встановлені на садово-паркової алеї однорожкові ліхтарі, котрі дуже відрізняються від історичного прототипу. Голівку-світильник виготовлено Українським науково-реставраційним виробничим управлінням за взірцем ліхтаря, існуючого на пілонах воріт виробництва 40-х рр. ХХ ст.

Мале подвір’є утворилося в 60-ті рр. ХХ ст., коли прибудували до палацу кінозал, котрий розділив Північно-східне подвір’є палацу на Мале і Господарче подвір’я На невеликій, закритого характеру, площі Малого подвір’я відновлено круглий чавуноливарний фонтан з декоративною вазою. Невелика площа подвір’я розділена на чотири приблизно рівномірних газонів, котрі облямовані гранітним бордюром /шир.25 см., вис.10 см./. Доріжки між газонами ведуть до фонтану і опоясують подвір’є навколо фонтану.

Господарче подвір’є за своїм існуючим розташуванням має другорядне значення. Сюди входять фасади північно-східного флігелю, кінозала, торцева стіна північно-східного крила головного корпусу, а тому несе в основному господарчі функції. Через Господарче подвір’є здійснюється проїзд на паркову територію /Північно-західний дворик/ з боку Міського саду.Огорожа подвір’я являє собою цегляний цоколь зі стовпчиками на ньому, збережена в колишніх межах. Таким чином, завдяки проведеним у 1979-1982 рр. великим реставраційним роботам по пристосуванню Маріїнського палацу і благоустрою території пам’ятка активно включилася в оточуючу структуру міста, в міський сад і ландшафт. Реставратори цієї роботи змогли подолати саму велику трудність – проникнути в манеру виконання майстрів ХУШ-Х1Х ст. і з цим завданням вони справилися відмінно.

Маріїнський палац в Києві після реставрації. Травень 1982 р.

Через двадцять років Київська міська державна адміністрація внесла на розгляд сесії Київради проект рішення про оголошення 2003 року – роком покращення зеленого фонду столиці та благоустрою киівських парків під гаслом «Київ – наш сад». Згідно Протоколу № 46 від 08.листопада 2002 р. доручень, що напрацьовані під часу виїзної апаратної наради КМА з питання: «Про реконструкцію центральних парків /Хрещатого, Маріїнського, Міського саду/ та Голосіївського парку ім.М.Т.Рильського» 01.11.2002 року внесено на розгляд Київради Програму розвитку паркових зон на період до 2010 року «Київські парки», якою передбачити виконання робіт з реконструкції існуючих парків. Надана пропозиція реконструкції щодо відновлення колишнього головного входу до Маріїнського палацу за умови знесення існуючого басейну. У зв’язку із зміною функцій деяких приміщень споруд комплексу та пов’язані з цим зміни в інтер’єрі та на фасадах і зміни прилеглої території інститут «Укрпроектреставрація» знову отримав Завдання на розроблення програми і ТЕО реконструкції та реставрації – Маріїнського палацу, пристосованого в останній час під будинок урядових прийомів /розпорядження Ради Міністрів УРСР від 27.09.79 р.№613-р та 24.01.80 р №36-р/. Замовник – Державне управління справами Президента України.На основі Розпорядження Кабінету міністрів України від 29.08.2002 року №500-р в Проекті благоустрою території акцентовано завдання з урахуванням організації головного входу та під’їзду з боку парку /на підставі «Прожекту Императорского сада» 1748 р. садоваго майстра Й.Гофмейстера/. На основі Планового завдання на реставрацію на розробку науково-проектної документації та проведення реконструкції та реставрації Маріїнського палацу в м.Києві висунуто пропозиції щодо нових проектних рішень, які повинні відповідати останнім ремонтно-реставраційним роботам, що велися за методом цілісної реставрації та відновлення втрачених елементів щодо благоустрою прилеглої території згідно архівних даних із залученням історичних обгрунтованих підтверджень-аналогій.

Опубліковано : Культурна спадщина Києва: дослідження та охорона історичного середовища. – К. : АртЕк, 2003 р., с. 44 – 56.