Пётр Ричицкий
Прасковья Кирий (переводчик)
Цар Мідас
Стародавня легенда
В покоях дорогих і на розкішнім троні,
В одежі золотій і в золотій короні
Сидів, задумавшись, фрігійський цар Мідас.
Як тільки сояшний останній промінь згас,
Казав він принести свої скарбові скрині
І, одчинивши їх, звелів в одній годині
Все разом освітить, і диво дивне стало:
В тих скринях золото, як жар в печі, засяло,
Заграло навкруги: мов сонце ізійшло,
Сліпучим сяєвом покої залило.
Залюбувався цар на купи золотії…
«О, праведні боги! О, вічнії, святії! –
Од серця щирого промовив цар Мідас. –
Послухайте мене, молюся я до вас:
Я хочу золота, я золота бажаю,
Щоб скільки є в землі од краю і до краю,
Щоб все моє було. О, ні, цього ще й мало!
Пошліть мені той дар, щоб золотом ставало
Усе, до чого я хоч приторкнусь рукою
Або, гуляючи, хоч наступлю ногою».
На другий день Мідас, з постелі вставши пізно,
Остовбенів зовсім: постіль його залізна
Зробилась золота! Він приторкнувсь до стін –
І стіни золоті! Біжить до саду він, –
Трава і дерева, квітки і весь садок,
І гребля, і місток, і з рибою ставок –
Все золотом стає! Вбігає цар до хати –
І з радощів таких став слуг він обнімати,
І тільки він пройшов чоломкаючись з ними,
Всі слуги стали вмить стовпами золотими.
Вжахнувся цар Мідас… Іде в свої покої;
Зустріли тут його коханих діток двоє:
Як квіточка, дочка і кучерявий син,
Підбігли до царя – і тут же в раз один
Перед царем упали… З ляку цар омлів…
Та сила чарівна, священний дар богів,
Йому в прокляття стала… Все, що серцю мило,
Усе, що там жило, все вічним сном спочило…
Природи більш нема, кругом все золоте,
І все округ його і мертве, і пусте,
Сидить, сумує цар… Хоч би де твар живая…
І серце тиша рве мертвучая, німая,
Але ось чує цар, бренчить коло вікна
Комашка чуть жива; летить в вікно вона;
Вітає цар її, неначе рідну неньку,
З любов’ю ходе він за нею потихеньку;
Як ока, стереже. Комашка політала,
Торкнулась об царя і тут же мертва впала…
І тільки баче цар, як хмара геть несеться,
І тільки чує цар, як серце в горі б’ється…
Царь Мидас
Древняя легенда
В покоях дорогих и на роскошном троне,
В одежде золотой и в золотой короне,
Сидел задумавшись фригийский царь Мидас.
Как только солнечный последний луч угас,
Велел он сундуки с богатствами открыть
И в миг один все разом осветить.
И диво дивное в его покоях стало:
В тех сундуках, как жар в печи, всё золото сияло.
Казалось, солнце вдруг взошло
И ослепительным сиянием покои залило.
Залюбовался царь на кучи золотые…
«О, праведные боги! О, вечные, святые! –
От сердца чистого промолвил царь Мидас. –
Послушайте меня, прошу я вас:
Хочу я золота, я золота желаю,
Чтоб сколько есть в земле от края и до края,
Чтоб все было мое! О, нет, и этого мне мало.
Пошлите мне тот дар, чтоб золотом ставало
Все, к чему я прикоснусь рукой
Или гуляя наступлю ногой».
На другой день Мидас, с постели поздно встав,
Остолбенел совсем: своей постели не узнал.
Его кровать железная, перины пуховые
Сияли все, все были золотые.
Он прикоснулся к стене рукой –
И вся стена вдруг стала золотой.
Он в сад бежит, – трава, деревья и цветы,
Мосты, пруд с рыбой, все кусты –
Все золотом стает. Вот царь в избу вбегает
И с радостью такой слуг верных обнимает,
И только он прошел целуясь с ними, –
Все слуги стали вдруг столбами золотыми.
Испуганный Мидас идет в свои покои.
Тут встретили его любимых деток двое,
Словно цветочек, дочь и юный сын,
Приблизились к царю и тут же в миг один
Перед царем упали… И обомлел с испугу царь…
Та сила дивная, богов священный дар,
В проклятие Мидасу стала. И все, что было мило,
Что там жило, все вечным сном почило…
Природы больше нет, кругом все золотое,
Все мертвое вокруг царя, пустое.
Грустит Мидас. Хотя бы тварь живая…
И сердце тишина рвет мертвая, немая,
Но вот услышал царь, жужжит возле окна
Пчела еле жива, летит в окно она.
Приветствует ее Мидас, как мать родную.
Боится испугать он гостью дорогую;
Как глаз, он стережет. А пчелка полетала,
Коснулася царя и тут же мертвой пала…
И только видит царь, как туча прочь несется,
И только слышит царь, как сердце в горе бьется.
1916
Примечания В. К. Чумаченко
Пётр Николаевич Ричицкий
Биографические сведения о поэте практически не сохранились. Известно, что он работал учителем-инспектором Полтавского трёхклассного городского училища (1901–1903) и был в это время уже надворным советником. Печатался в «Складці» В. Александрова (1887–1898) и К. Билиловского (1896–1897), в украинских декламаторах «Розвага» и «Досвітні вогні» (1908). В «Українській музі» напечатаны его стихи «Цар Мідас», «Гульня», «Любіте своїх ворогів».
Цар Мідас. Стародавня легенда («В покоях дорогих і на розкошнім троні…») – Українська муза. Вип. 12. Київ, 1908. Стлб. 1255–1257.
Царь Мидас. Древняя легенда («В покоях дорогих и на роскошном троне…») – перевод сделан в 1916 г.
По изданию: Кирий П. М. Украинская муза: Переводы из классической антологии / ред. В. К. Чумаченко. – Краснодар: Экоинвест, 2016 г., с. 66 – 69.