Чорноморець

Левко Боровиковський

То не сірий туман

З Чорномор’я підняв –

Піднімаються гуси то сірії;

То не хмару снігів

Буйний вітер навів –

Піднімаються лебеді білії.

Кричать гуси: гел! гел!

А за ними орел

Іспускається з хмари високої:

«Не тікайте вгорі,

Гуси сірі мої!

Підождіте орла, мої любії!

Я не бити лечу,

Розпитати хочу:

Чи не бачили ясного сокола?

Чи не стрітили ви

Богатир-голови,

З Чорноморії доброго молодця?» –

«Коло моря убит

Чорноморець лежить;

Його ручки лежать на три штученьки,

Його ніжки на згляд

Край дороги лежать;

Крізь реберця – трава пробивається,

Серед степу того

Ніхто к тілу його

Із живої душі не ляскається;

Тільки ластівки три,

З-під сідої гори,

Пригортаються: першая ластівка –

Мати рідна рида;

А другая – сестра;

Третя ластівка – жінка покійного.

Де матуся рида –

Там кровава ріка

Протікає до моря глибокого;

Де рідненька сестра –

То вже річка пройшла

І просохла, не влившись до моря;

А де жінка була –

І росиці нема,

І зав’яла трава край покійного».

Примітки

Вперше надруковано в альманасі «Ластівка» с. 20 – 22, за підписом: «Л. Боровиковський».

Наступного року твір було передруковано у статті Ф. Євецького «Малороссийская литература», опублікованій у російсько-польському журналі «Денница», що видавався у Варшаві (1842, № 7, с. 85 – 89).

Вірш написано не пізніше 1834 р. Подається за першодруком.

Подається за виданням: Українські поети-романтики. – К.: Наукова думка, 1987 р., с. 74 – 75.