Рибалка

Левко Боровиковський

Після бурі дівчинонька

З Дону воду брала:

«Чиє хвиля веселечко

К берегу примчала?

Чи того рибалоньки,

Що вірно кохала,

Що від нього до зіроньки

Ніченьок не спала?..»

Пливе човен – та вже його

Вода затопляє;

Та на човні знакомого

Рибалки немає.

Буйний вітер з дальніх сторон

Хвилю наганяє;

Понад Доном чорний ворон

Кряче й промовляє:

«Ой покинув рибалонька

Човник і весельце

Та затопив у Донові

Вірненькеє серце».

Ой утопив рибалонька

Та й мовив річима:

«Пливи, човне й веселенько, –

Де вірна дівчина!

Нехай човен мені буде

Замість домовини;

Хай весло поставлять люде

Хрестом на могилі!»

Примітки

Вперше надруковано у вид.: Харківська школа романтиків, т. 1, с. 159.

Автограф зберігається в Відділі рукописів Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка АН УРСР, ф. 68, № 2. Датується орієнтовно 1831 р. на тій підставі, що в автографі твір має номер VIII і стоїть після «Чарівниці», датованої 1831 р.

Подається за автографом.

Подається за виданням: Українські поети-романтики. – К.: Наукова думка, 1987 р., с. 65 – 66.