Початкова сторінка

МИСЛЕНЕ ДРЕВО

Ми робимо Україну – українською!

?

Гайдамаки

Левко Боровиковський

(Уривок з казки «Відьма)

Садилося сонце за синім Дніпром,

За сонечком вечір спускався,

За вечором – ніччю, як сивим сукном,

І поле і ліс укривався.

Між хмарами місяць тихенько котивсь,

І на небі звізди займались;

А піняві хвилі Дніпрові дулись

І берег високий лизали.

Задумалось поле. Утихло кругом:

Хіба де собака залає;

Хіба де рибалка заплеще веслом

Та хвилею пісню співає;

Хіба де в рибалок багаття блищить,

Та часом голосить сопілка,

Та дегде гадюкою вниз пролетить,

Із неба зірвавшися, зірка.

Під Києвом ліс єсть, над самим Дніпром,

Ніхто ним пройти не посміє,

І сумно в тім лісі, і сумно кругом:

Огонь в нім серед ночі тліє,

Щось плаче, мов діти, гуде вечірком,

І виє щось, мовби собаки;

А що найстрашніше – в тім лісі гніздом

Давно завелись гайдамаки.

Не раз бородатих давили купців,

І коней, і крам відбирали;

Не раз подорожніх багатих панів,

Як липку сиру, обдирали.

У лісі курінь. В куріні гомітня;

Бурлаки багаття розводять;

Осідлані коні кругом куреня

Непутані, попаски ходять.

На конях роз’їжджують два сторожі –

Із крамом купців виглядають.

Ті сучать аркани, ті гострять ножі,

Ті ружжя свої заряджають…

Понурий отаман під дубом сидить

І уси на палець мотає:

Не хоче він ради ні з ким розділить,

Ніхто його думки не знає.

Надходила північ. Зібравшись в кружок,

Казок гайдамаки казали:

Про Дін, про Гаркушу, про гарних дівок,

Про парнів, що Січ боронили;

Про злих вовкулак; про Твардовського рід;

Про мертвих, що челядь лякають;

Про військо московське; про київських відьм,

Про змій, що до баб прилітають…

Один гайдамака

Єсть хатка під лісом – гін двоє від нас –

В ній баба стара проживає:

Опівніч до баби (я бачив не раз)

Коромислом змій прилітає.

Ще в Києві жив я. Там цілий Поділ

Про знахарку-бабу городить,

Про скрині, про гроші…

Отаман

Я й сам підглядів,

Як з Києва вчора вертався

Лужком поуз хату: якийсь сатана

Непевний до баби спускався…

І гроші є в баби?

Гайдамака

Їм ліку нема –

Як в нехриста жида.

Отаман

Ну, діти!

Не лишне б у баби замки підтрусить

Та руки в калитці погріти…


Примітки

Вперше надруковано в журн. «Вестник Европы», 1830, № 2 (січень), с. 113 – 116, за підписом: «Б».

У примітці від автора зазначається:

«Размер этой баллады:

0 – 00 – 00 – 00 –

0 – 00 – 00 – 0

Показан размер – можно читать без надстрочных знаков. – Б.»

Авторство Боровиковського підтверджується на підставі «Реестра…», де цей твір стоїть під номером 59 (рубрика «Разные пьесы»).

Подається за першодруком.

Гаркуша Семен Іванович (бл. 1739 – ?) – ватажок антифеодальних повстанських загонів на Україні в 70 – 80-х роках XVIII ст., які чинили напади на поміщицькі маєтки на Слобідській, Лівобережній і Правобережній Україні та в Білорусії. Протягом 1773 – 1783 рр. був тричі ув’язнений, але втікав. Після арешту 1784 р. засуджений на довічну каторгу.

Про парнів, що Січ боронили… – Йдеться про зруйнування Запорізької Січі царськими військами у 1775 р.

про Твардовського рід… – Мається на увазі герой польських народних легенд і казок, відомий під узагальненим ім’ям «Пан Твардовський». Згідно з легендою, Твардовський запродав свою душу чортові, щоб оволодіти таємницями чорної магії. Легенда про Твардовського опрацьована у творчості польських письменників А. Міцкевича та Ю. Крашевського. На цю ж тему написана і балада «Твардовський» українського поета П. Гулака-Артемовського, яка є переспівом твору Міцкевича «Пані Твардовська».

Подається за виданням: Українські поети-романтики. – К.: Наукова думка, 1987 р., с. 52 – 53.