10. Гривко і Сивко

Юрій Федькович

Один господар мав два сторожі при хаті,

А то такі, що пошукати!

Лиш що Гривко лінивий трохи був,

І в літні дні, як від Сивка я чув,

Любив гарненько попіспати.

Але прийшла зима. Мороз кресав.

Сивко й Гривко в клубки ся звили…

Гривко ж у плач: «О, Сивку, брате милий,

Коби вже Господь Бог то літечко лиш дав,

Тоді в сей час будую собі хату!»

Дав Бог і літечка діждати.

Гривко який за довгий був,

Протягся в холодку, (за хату вже й забув);

Але Сивко ’го будить: «Брате!

Вставай, будемо хату будувати!»

«Чи ти осліп єси до ката,

Чи що тобі?! – гавкнув Гривко.

Аж перепудився Сивко. –

Не видиш, де мій ніс? де мої лапи?

А ще й мій довгий хвіст? Хиба би

Я одурів, таку велику хату

Загадувати будувати!»

«Таке ж ти сам казав». – «Але коли?

Ще у зимі! Тепер же ж дав Бог літо,

А літо на тото, щоб спати та ся гріти,

А не будинки там у біса будувати!

Лиши мене! я хочу спати».

Беріть собі на розум, діти:

Таких Гривків багато є на світі!

7/VIII 1887.

Примітки

Друк. Бібл, для мол., 1887, с. 107. Друкуємо з автографу поетового (піваркуш звид. паперу, записаний з обох боків, та пізніше передертий поперек на двоє, під текстом підпис автора і дата), власність Руської Бесіди в Чернівцях.

Злегка нагадує славну байку Джалал ад-Дина Румі «, як собака щозими давала клятбу збудувати собі дім, коли наступить літо».

Подається за виданням: Писання Осипа Юрія Федьковича. Перше повне і критичне видання. Том 1. Поезії / З перводруків і автографів зібрав, упорядкував і пояснення додав д-р Іван Франко. – Льв.: друкарня Наукового товариства ім. Шевченка, 1902 р., с. 534 – 535.